Бюджетний календар 28 страница

Після встановлення індексів відносної податкоспроможності для всіх міст і районів очікувані доходи на душу населення для кожного міста чи рай­ону мають бути розраховані як добуток їхнього індексу відносної податкос­проможності та прогнозованих сукупних доходів на душу населення. Вста­новлені індекси залишатимуться фіксованими на значний період часу, щоб винагородити зусилля місцевих бюджетів у збільшенні своїх доходів у май­бутньому.

Важливою властивістю цих формульних трансфертів є те, що вони не залежать від рівня фактичного виконання доходів та видатків місцевих бюд­жетів у наступному бюджетному періоді. Завдяки цьому ці трансферти не позбавляють місцеві самоврядування стимулів заощаджувати на видатках і спонукають їх нарощувати доходи.

Більше того, хоч місцеві органи влади, можливо, ніколи і не будуть цілковито задоволені своїм рівнем доходів, але за формульної системи транс­фертів вони бодай можуть бути впевнені в тому, що ставлення до кожного окремого самоврядування з боку держави таке саме, як і до всіх інших, без будь-яких викривлень.

8.9. Вертикальні дисбаланси та їх фінансове вирівнювання

Основна частина міжбюджетних відносин у частині фінансування де­легованих повноважень повинна здійснюватись у вигляді "непрямих транс­фертів", тобто закріплених на довготривалій основі часток від загальнодер­жавного оподаткування. Основні переваги застосування непрямих транс­фертів місцевим бюджетам полягають у таких критеріях як економія та ефективність. Так, з точки зору адміністративних витрат податкові органи мають змогу збирати їх у повному обсязі і з меншими витратами, ніж органи самоврядування. Ефективність полягає в зменшенні втрат внаслідок ухилен­ня від оподаткування та усунення конкуренції між органами самоврядуван­ня у вигляді регулювання ставок та бази оподаткування.

Нормативи відрахувань від певних податків та зборів можуть і повинні фіксуватись на досить тривалий період. Іноді вони визначаються в Консти­туції країни, як наприклад у ФРН. Інституційні особливості української си­стеми фінансування місцевих бюджетів, закріплені в законодавстві:

— розподілу підлягають окремі податки, а не загальний контингент до­ходів;

— нормативи відрахувань є предметом щорічної корекції при визна­ченні мінімального розміру;

— розподіл надходжень здійснюється за принципом походження.

До міст з особливим статусом - Києва і Севастополя застосовуються специфічні методи державного регулювання.

Існуючі в державі фінансові відносини на чільне місце висувають найбільшого власника - державу, на користь якої розподіляється і перероз­поділяється частина ВВП країни. Проте процеси децентралізації політичної та економічної системи державної влади й управління зумовлюють виділен­ня зі складу державної власності значної частини у власність територіальних громад. При цьому формується комунальна власність, а також право громад на частину доходів економічних суб'єктів різних форм власності (у формі податків і відрахувань). Таким чином, створюється фінансова база місцевого самоврядування, формуються фінансові ресурси органів влади та уп­равління різних рівнів для фінансування власних і делегованих державних зобов'язань.

Розподіл делегованих державних повноважень між районним бюджетом та бюджетами міст районного значення, селищ, сіл здійснює районна рада.

Розподіл видатків між бюджетними установами одного типу здійснює районна чи міська рада міста обласного значення пропорційно до узагальне­них показників, визначених галузевими нормами та стандартами.

Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть на договірних засадах об'єднувати кошти своїх бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) організацій і установ, що знаходяться в комунальній власності.

Міські ради міст обласного значення можуть передати частину делего­ваних державних повноважень районній раді, і навпаки. Ця передача здійснюється за рішенням відповідних міської та районної рад і оформ­ляється договором сторін. У такому договорі передбачаються конкретні умо­ви надання стороною, якій передаються повноваження, мешканцям міст об­ласного значення та районів, повноваження яких передаються, соціальних послуг відповідно до гарантованих державою норм та стандартів.

У разі, якщо на території міста обласного значення чи району недостат­ньо бюджетних установ, які забезпечують надання послуг по другій групі на належному рівні для всіх мешканців міста/району, на вимогу органу виконав­чої влади міста/району, який є надавачем таких послуг, договір має складати­ся в обов'язковому порядку. Якщо у встановлений термін між районом та містом обласного значення не буде досягнуто домовленості щодо бюджетних взаємовідносин, то обласна держання адміністрація приймає рішення, обов'яз­кове для виконання обома сторонами на термін одного бюджетного періоду.

Якщо інше договором не обумовлено, розмір переданих коштів на ви­конання делегованих державних повноважень буде пропорційний кількості користувачів суспільних послуг.

Міські ради міст обласного значення та районні ради можуть передати виконання частини своїх повноважень обласній раді. Передача здійснюється за рішенням відповідних рад на договірних засадах.

Сільські, селищні та міські ради міст районного значення можуть пере­дати всі або частину своїх повноважень районній раді чи іншій тери­торіальній громаді.

Міські ради міст обласного значення та районні ради можуть передати частину делегованих державних повноважень обласній раді, і навпаки. Пере­дача здійснюється за рішенням відповідних рад на договірних засадах.

Якщо інше договором не обумовлено, передані бюджетні кошти на вико­нання делегованих державних повноважень пропорційні кількості користу­вачів суспільних послуг з урахуванням їх частки (відповідно до галузевих норм) у повній вартості цих послуг, розрахованих за соціальними нормативами бюджетної забезпеченості для бюджету, який передає ці повноваження.

При передачі функцій по виконанню власних та делегованих держав­них повноважень відповідні бюджетні ресурси передаються у вигляді транс­ферту згідно з договором. При цьому в доходній частині бюджету надавача передбачаються джерела забезпечення виконання функцій, визначені по де­легованих державних повноваженнях, а у видатковій частині передбачається трансферт до бюджету отримувача. У доходній частині бюджету отримувача передбачається відповідний трансферт, а у видатковій частині - видатки на виконання переданих функцій або проектів.

У разі якщо на території міст обласного значення чи району розташо­вані бюджетні установи, що надають соціальні послуги загального призна­чення та утримуються безпосередньо з державного бюджету України, з відповідного бюджету органу самоврядування надається трансферт до дер­жавного бюджету України і державним бюджетом України, а також між ок­ремими рівнями системи місцевих бюджетів». У свою чергу, об'єктом міжбюджетних відносин виступають фінансові ресурси, що розподіляються між бюджетами різних рівнів для усунення диспропорцій в економічному розвитку регіонів. Таким чином, міжбюджетні відносини об'єктивно зумов­лені тим, що, як і будь-які фінансові відносини, вони виникають через суспільну потребу в перерозподілі бюджетних ресурсів на користь бюджетів, що забезпечені менше або потребують на певний час більше коштів.

Цілісне функціонування бюджетної системи забезпечується взаємодією всіх її ланок. При цьому однією з ознак бюджетної системи як ви­ду соціальних систем є існування в ній різних за рівнем, часто не погоджених між собою цілей. Причиною такого явища є відмінності в цілях формування і використання ресурсів різних бюджетів на потреби розвитку окремих тери­торіальних громад і країни в цілому.

З огляду на розмаїтість умов у певних населених пунктах їх диференційо­вано, виходячи з чисельності населення. Адже абсолютні розміри видатків, скажімо, на охорону здоров'я, соціальний захист населення, державне уп­равління, культуру і спорт загалом визначаються саме кількістю населення. Ви­няток становлять видатки на освіту, які плануються в розрахунку на одного учня.

Якщо узагальнені нормативи бюджетної забезпеченості враховують вартість надання основних соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів у розрахунку на душу населення, то коригуючі коефіцієнти відображають відмінності у вартості надання цих послуг різним категоріям територіальних громад, насамперед залежно від місця їх знаходження — у сільській чи міській місцевості.

Коригуючі коефіцієнти узагальнюючих нормативів бюджетної забез­печеності наведено в табл. 30.

Таблиця 30

Коригуючі коефіцієнти узагальнених нормативів бюджетної

забезпеченості

Територіальні одиниці	Охорона здоров'я	Освіта	Соціальний захист	Органи управління	Культура	Спорт
Райони	0,845	1,026	0,733	1,023	1,072	0,54
Міста з населенням до 40 тис. мешканців	0,989	1,033	1,045	1,429	1.223	1,22
40-100 тис.	1,125	0,978	1,073	0,929	0,957	1.50
100-300 тис.	1,243	1.002	1,155	0,983	0,972	1,62
300-800 тис.	1,173	0,958	1,295	0,969	0,828	1,31
Понад 800 тис.	1,070	0,895	1,353	0,983	0,630	1.13
м. Київ	1,032	1,112	1,371	0,891	1,656	1,432
м. Севастополь	1,134	1,129	1,046	0.891	1.060	1.426

8.10. Горизонтальні фіскальні дисбаланси та їх вирівнювання

Горизонтальна незбалансованість бюджетної системи обумовлена об'єктивними відмінностями розташування територіальних одиниць, внаслідок історичними, географічними, економічними, природними та іншими особливостями розвитку. Горизонтальна незбалансованість прояв­ляється насамперед відмінностями у податковому потенціалі територій. З іншого боку, впливають різні потреби в соціальних послугах. Як вважають у економічно розвинутих країнах, вирівнювання різких горизонтальних відмінностей важливе само по собі з точки зору справедливості і забезпечен­ня однакових умов життя. В той же час воно має і загальнодержавний еко­номічний ефект, оскільки запобігає економічним втратам, пов'язаним з міграцією населення та капіталу. Вирівнювання, таким чином, здійснюється в загальнодержавних інтересах і сприяє укріпленню єдності країни.

Головним інструментом горизонтального вирівнювання є спеціальні фонди вирівнювання. Кошти цих фондів у формі універсальних трансфертів розподіляються між місцевими бюджетами згідно з певними критеріями по­треб у коштах цих бюджетів.

Область, а в перспективі й кожна територіальна громада, що відповідає критеріям території, яка потребує або особливо потребує підтримки, може отримати трансферт із такого фонду. Для розрахунку трансферту території, що потребує підтримки, можна скористатися формулою:

Знижуючий і коригуючий коефіцієнти застосовуються для підвищен­ня зацікавленості областей, що мають право на отримання трансфертів, до найбільш повної мобілізації до бюджету власних фінансових ресурсів та раціонального їх використання.

При цьому область має статус такої, що потребує допомоги, якщо за да­ними базового року середній доход надушу населення нижчий від середньо­го по областях України. Але не потрібно ставити за мету "підтягнути" області

з низьким податковим потенціалом до середнього рівня - підвищення до­ходів обмежується 90-95% від середнього рівня.

Об'єктивному обчисленню необхідних розмірів дотацій сприятиме становлення інформаційної бази за основними показниками не тільки місце­вих бюджетів, а й соціально-економічного розвитку територіальної громади.

У перспективі показник доходів на душу населення повинен бути замінений на суму показників по кожному виду обов'язкових видатків місце­вих бюджетів.

Система цих показників має такі модифікуючі коефіцієнти:

1) коефіцієнт економії па масштабах. Застосовується коли збільшення об'єму бюджетної діяльності супроводжується зниженням питомих видатків;

2) коефіцієнт густоти населення. Збільшення густоти, як правило, по­требує збільшення видатків;

3) спеціальні коефіцієнти, що коригують економічні, соціальні, інституціональні відмінності в розташуванні територій (території, які по­страждали внаслідок Чорнобильської катастрофи тощо);

4) зонально-кліматичні коефіцієнти (для територій з вірогідністю при­родних надзвичайних подій, наприклад Закарпаття);

5) коефіцієнти витрат, що мають високий темп зростання разом з чи­сельністю населення;

6) буферні коефіцієнти, що перешкоджають різкому зниженню об'ємів фінансування у випадку значного падіння якого-небудь показника, наприклад чисельності населення;

7) коефіцієнти бюджетної доходності територій.

Розраховані за окремими категоріями фінансові потреби надалі сумуються для отримання агрегатного показника потреб кожної території.

Питання для самоконтролю

1. Розробити пропозиції Міністерству фінансів щодо механізму перера­хування місцевим бюджетам понадпланові надходження загальнодер­жавних податків і зборів.

2. Визначити чинники, що впливають на різницю у витратних потребах з галузей освіта та охорона здоров'я. Порівняти з чинниками, що відо­браженні у формулі розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів.

3. Що враховують коригуючі коефіцієнти фінансових нормативів бюд­жетної забезпеченості?

4. Чи включається надходження плати за землю при визначенні індексу відносної податкоспроможності?

5. За якими показниками розраховують індекс відносної податкоспроможності?

6. Для чого визначають індекс відносної податкоспроможності?

Розділ 9. Управління фінансами і фінансовий контроль на регіональному рівні

9.1. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів.

9.2. Звітність про виконання місцевих бюджетів.

9J. Контроль за дотриманням бюджетного законодавства.

9.4. Контроль і аудит фінансової діяльності місцевого самоврядування.

Основні терміни та поняття: казначейське обслуговування місце­вих бюджетів, касове виконання місцевих бюджетів, поточні звіти, річні звіти, фінансовий контроль.

9.1. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів

У цьому параграфі посібника розглядається загальна інформація для ознайомлення з основними положеннями переходу на казначейське обслуго­вування місцевих бюджетів, при цьому особливий акцепт робиться на такі питання:

— призначення та необхідність переходу на казначейське обслугову­вання місцевих бюджетів відповідно до положень Бюджетного ко­дексу;

— опис операційних і функціональних казначейських процедур, які по­кладено в основу здійснення органами Державного казначейства операції з коштами місцевих бюджетів на підставі інструктивних матеріалів Державного казначейства.

У 1995 р. створено Державне казначейство України - державний інститут, який раніше існував у системі органів виконавчої влади до ра­дянських часів. Створення Державного казначейства обумовлено не­обхідністю мати систему належного контролю за рухом та використанням бюджетних ресурсів на заміну системи касового виконання бюджету органа­ми Національного банку та уповноважених комерційних банків.

Відповідно до статті 78 Бюджетного кодексу, виконання місцевих бю­джетів здійснюється фінансовими органами виконавчих органів місцевого самоврядування (в областях і районах - фінансовими органами дер­жадміністрацій), на які покладено загальну організацію і управління вико­нанням відповідного місцевого бюджету та координацію діяльності учас­ників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Для забезпечення органів місцевого самоврядування моніторингом і контролем за виконанням усіх трансакцій з коштами місцевих бюджетів в Україні впроваджено казначейську систему обслуговування місцевих бюд­жетів органами Державного казначейства.

Казначейське обслуговування місцевих бюджетів здійснюється тери­торіальними органами казначейства в межах функцій, визначених статтею 48 Бюджетного кодексу, зокрема:

• здійснення касових операції з коштами місцевих бюджетів;

• розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів;

• контроль бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів;

• бухгалтерський облік та складання звітності про виконання місцевих бюджетів.

Запровадження казначейської системи обслуговування місцевих бюд­жетів, відповідно до положень Бюджетного кодексу, стало важливим кроком у напрямі:

• створення єдиного механізму для впровадження засад реформування міжбюджетних відносин;

• формалізації єдиних процедур управління видатками на всіх стадіях виконання бюджету;

• посилення поточного контролю за дотриманням фінансової дис­ципліни та запобігання нецільовому використанню коштів на стадії прийняття зобов'язань та здійсненні платежу;

• запровадження єдиного механізму управління коштами державного та місцевих бюджетів.

Відповідно до вимог Бюджетного кодексу, всі місцеві бюджети Ук­раїни перейшли на казначейське обслуговування місцевих бюджетів. В осно­ву типової моделі казначейського обслуговування місцевих бюджетів було закладений напрацьований досвід у ході проведення експерименту в Дніпро­петровській та Черкаській областях з деякими доповненнями та уточнення­ми.

Основні відмінності моделі казначейського обслуговування місцевих бюджетів:

— доходи всіх місцевих бюджетів зараховуються на єдиний кореспон­дентський рахунок обласного управління Державного казначейства в розрізі видів місцевих бюджетів з наступним їх перерахуванням на рахунки, відкриті на ім'я місцевого бюджету в територіальному відділенні казначейства;

виконання місцевих бюджетів за видатками поєднує традиційну мо­дель фінансування розпорядника коштів місцевого бюджету з впро­вадженням системи оплати рахунків розпорядників коштів на ко­ристь третіх осіб, що привело до централізації в системі казначейст­ва всіх бюджетних коштів місцевих бюджетів;

— органи Державного казначейства здійснюють бухгалтерський облік усіх фінансових операцій щодо коштів місцевих бюджетів і склада­ють фінансову звітність про виконання місцевих бюджетів;

— між органами Державного казначейства і фінансовими органами місцевих бюджетів розроблено та впроваджено новий розподіл функціональних обов'язків і процедури документообігу між сторо­нами бюджетного процесу, але вони були не достатньо чітко регла­ментовані і формалізовані.

Модель казначейського обслуговування місцевих бюджетів має такі практичні результати:

— прозорість руху бюджетних коштів з виконанням контрольних функцій за їх цільовим направленням, згідно з бюджетними призна­ченнями;

— єдиний підхід до бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання місцевих бюджетів;

— акумуляція коштів розпорядників коштів місцевих бюджетів на єди­них казначейських рахунках управлінь Державного казначейства;

— можливість маги щоденні дані про залишки коштів на рахунках усіх рівнів бюджетів та па рахунках бюджетних установ (до впроваджен­ня експерименту з казначейського обслуговування місцевих бюд­жетів ці дані можна було дістати лише один рал на місяць - нри от­риманні звіту про виконання бюджету та виписок банку);

— оперативність в управлінні коштами;

— оперативність у вирішенні питань під час проведення міжбюджетних розрахунків.

Триває робота над удосконаленням механізму казначейського обслуго­вування місцевих бюджетів органами Державного казначейства в межах роз­робки єдиного порядку для всіх місцевих бюджетів.

До основних завдань переходу на казначейське обслуговування місце­вих бюджетів належить підвищення ефективності управління бюджетними коштами, зокрема:

• забезпечення своєчасності розрахунків відповідно до взятих зо­бов'язань;

• скорочення термінів проходження платежів від розпорядника до от­римувача зобов'язання;

• зменшення залишків бюджетних коштів на рахунках місцевих бюд­жетів;

• забезпечення збалансованості в часі між обсягами надходжень та ви­датками.

Казначейська система не позбавляє місцеві органи влади прав, гарантова­них їм Конституцією та Законом України «Про місцеве самоврядування в Ук­раїні», а навпаки, за її допомогою створюються умови для ефективного виконан­ня покладених на них повноважень. Це відбувається завдяки посиленню кон­тролю за витрачанням коштів місцевих бюджетів, отриманню від органів Державного казначейства повної та оперативної інформації про фінансові опе­рації з коштами місцевого бюджету і поліпшенню управління бюджетними зобов'язаннями.

Тільки службовці органів місцевого самоврядування мають право приймати рішення в процесі виконання місцевого бюджету. До повноважень державних службовців органів казначейства входить забезпечення та кон­троль за реалізацією цих рішень з боку розпорядників бюджетних коштів місцевого бюджету. Таким чином, діє принцип розподілу влади на тих, хто приймає рішення при проведенні бюджетної політики, і тих, хто забезпечує їх виконання, при цьому кожен відповідає за поставлені перед ним завдання.

Крім того, ключовою умовою функціонування положень Бюджетного кодексу щодо формування прямих фінансових відносин між Державним бю­джетом України і бюджетами міст обласного значення і районів було

відкриття поточних рахунків місцевих бюджетів у казначейській системі для оперативного здійснення міжбюджетних розрахунків та надання необхідної інформації Міністерству фінансів України.

Створення системи «єдиного казначейства» ставить місцеві органи влади в рівні умови, оскільки перерахування міжбюджетних трансфертів здійснюється органами Держказначейства відповідно до встановлених нор­мативів щоденних перерахувань від обсягу надходжень доходів державного бюджету на регіональні рахунки казначейства. Казначейське обслуговуван­ня місцевих бюджетів здійснюється органами Державного казначейства на безоплатній та договірній основі.

За час, що минув, завершено процес становлення казначейської систе­ми України:

• створено мережу територіальних органів і повністю сформовано ор­ганізаційну структуру Державного казначейства;

• розпорядників бюджетних коштів державного бюджету переведено на операційно-касове обслуговування в Держказначействі, при цьому здійснення платежів з бюджету відбувається через оплату рахунків розпорядників бюджетних коштів на користь постачальників товарів, робіт та послуг;

• з 1999 р. розпочато залучення до казначейської системи позабюджет­них рахунків бюджетних установ;

• з 2000 р. в системі управління грошовими потоками Держказначейством впроваджено систему Єдиного казначейського рахунку, створено внутрішню платіжну систему, яка забезпечила падання Держказначейству України статусу учасника системи електронних платежів НБУ;

• з 2001 року Державним казначейством запроваджено систему обліку та контролю за бюджетними зобов'язаннями розпорядників коштів.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України №482, передба­чається запровадження казначейського обслуговування місцевих бюджетів.

з 1 січня 2002 р. запроваджено казначейське обслуговування місцевих бюджетів за доходами та міжбюджетними трансфертами;

з 1 липня 2002 р. переведено на казначейське обслуговування місцеві бюджети за видатками.

Обслуговування місцевих бюджетів за доходами та перерахуванням міжбюджетних трансфертів проводиться відповідно до «Порядку казна­чейського обслуговування місцевих бюджетів за доходами та перерахуван­ням міжбюджетних трансфертів», затвердженого наказом Державного каз­начейства №17.

Для виконання належних функцій у центральному апараті Державно­го казначейства та в територіальних відділеннях діють необхідні програмно-технічні комплекси, засоби захисту інформації, електронні ідентифікатори та коди для обміну електронними розрахунковими документами з СЕП.

У структурі центрального апарату та територіальних відділеннях Дер­жавного казначейства створено підрозділи, що викопують функції «казна­чейського банку» та Розрахункової палати обласного управління Державного казначейства (РПДК). Для РПДК відкрито єдиний кореспондентський раху­нок в установі Національного банку та присвоєно відповідний код МФО.

Створена Державним казначейством внутрішня платіжна система має 28 кореспондентських рахунків, які відповідають обласному рівню адміністративного устрою, що забезпечує більш прозорий і ефективний ме­ханізм управління грошовими потоками в бюджетний системі України.

Відповідно до організації внутрішньої платіжної системи, всі надход­ження до державного і місцевих бюджетів зараховуються на кореспон­дентські рахунки Держказначейства, відкриті на центральному та обласних рівнях НБУ. Платники податків перераховують податки та збори па відповідні аналітичні рахунки доходів бюджетів.

Районні та міські відділення Державного казначейства мають коди МФО, але, не будучи безпосередніми учасниками СЕН НБУ, передають та отримують інформацію про здійснення платежів засобами Внутрішньої платіжної системи Держказначейства. Усі рахунки з обліку доходів та ви­датків районних відділень Державного казначейства відкриваються в РПДК згідно з існуючими вимогами. В РПДК встановлюються певні модулі про­грамного забезпечення «Операційний день банку».

Мовою закону:

Порядок

казначейського обслуговування місцевих бюджетів за доходами та перерахуванням міжбюджетних трансфертів

1. Загальні положення,

1.1. Цей Порядок розроблено на виконання вимог статті 78 Бюджетно­го кодексу України, пункту 28 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2001 № 590 "Про основні засади складання проекту Державного бюджету України на 2002рік" та пункту б Плану заходів із запровадження казначейсь­кого обслуговування місцевих бюджетів за доходами та перерахуванням міжбюджетних трансфертів до бюджетів усіх рівнів, затвердженого нака­зом Міністерства фінансів України від 29.10.2001 № 482.

1.2. Порядок регламентує організаційні взаємовідносини між органа­ми Державного казначейства України, фінансовими органами, платниками податків, зборів (обов'язкових платежів), що належать місцевим бюдже­там, у процесі казначейського обслуговування органами Державного казна­чейства України місцевих бюджетів за доходами при функціонуванні внутрішньої платіжної системи Державного казначейства України (далі - ВПСДКУ).

1.3. При казначейському обслуговуванні місцевих бюджетів застосову­ються поняття та категорії, які визначені Бюджетним кодексом України.

2. Основні положення про організацію роботи

2.1. У процесі казначейського обслуговування місцевих бюджетів за до­ходами та перерахуванням міжбюджетних трансфертів органи Державного казначейства України здійснюють такі функції:

— установлюють механізм відкриття та відкривають аналітичні рахунки в управліннях Державного казначейства України для зара­хування податків, зборів (обов'язкових платежів) (далі - платежі) у розрізі видів платежів, що зараховуються до місцевих бюджетів усіх рівнів (бюджет ЛРК, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування);

— ведуть бухгалтерський облік доходів місцевих бюджетів (крім власних надходжень) відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 28.11.2000 № 119 зі змінами та доповненнями (далі - План рахунків), у розрізі кодів бюд­жетної класифікації доходів, типів проведених операцій та рівнів бю­джетів;

здійснюють розподіл платежів між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених Бюджетним кодек­сом України та рішенням ради про бюджет;

— здійснюють розподіл інших платежів, що зараховуються до місце­вих бюджетів, у розмірах, визначених законодавством, та перерахо­вують розподілені кошти за належністю;

— готують платіжні документи і проводять повернення надміру та/або помилково сплачених до місцевих бюджетів платежів на підставі відповідних документів (далі висновки) органів виконавчої влади, яким відповідно до закону надано право стягнення до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших надходжень (далі

органи стягнення). Висновки щодо повернення надміру та/або по­милково сплачених до місцевих бюджетів платежів подаються орга­нами стягнення на виконання до відповідних органів Державного каз­начейства України. Органи Державного казначейства України про­тягом 5робочих днів виконують отримані висновки. При умові надхо­дження до органів Державного казначейства України рішень органів судової влади про повернення коштів ці рішення виконуються органа­ми Державного казначейства України відповідно до вимог норматив­но-правових актів, а копії цих рішень передаються органами Держав­ного казначейства України до органів стягнення з метою інформуван­ня цих органів;

— здійснюють розрахунки за міжбюджетними трансфертами та

перераховують їх до відповідних бюджетів. Органи Державного казначейства України несуть відповідальність за повноту і своєчасність проведення розрахунків за міжбюджетними трансфертами бюджетів;