Види архітектурної композиції. Зв'язок інтер’єра із зовнішнім виглядом будинку й архітектурним ансамблем

Розрізняють три види архітектурної композиції: фронтальну, об'ємну й глибинно - просторову. Ознакою, що відрізняє фронтальну композицію, є розподіл елементів форми по двох координатах у вертикальному й горизонтальному напрямках (наприклад, фасади будинків).

Об'ємна композиція являє собою форму, розвинену по трьох координатах, сприйману з усіх боків. На сприйняття об'ємності форми впливають вид її поверхні, положення й ракурс форми щодо глядача, висота обрію, оптимальне положення глядача, обумовлене нормальним кутом зору 300 і відстанню, зручною для огляду, характер членування її поверхні й маси. У випадку декількох відособлених обсягів можливо домінантна супідрядність. Композиційний центр повинен бути орієнтований на головні точки зору.

Глибинно - просторова композиція будується на розвитку простору в глибину. Відчуття глибин підсилюється, коли в композицію вводять елементи, що членують простір на ряд послідовних планів.

Зовнішній вигляд архітектурного спорудження (екстер'єр) залежить від архітектури внутрішнього простору будинку (інтер'єра) і містобудівних умов (ансамблю).

Інтер'єр визначається призначенням будинку (функцією), типом, конструкцією й ін. Внутрішні приміщення можна розділити на три групи: головні (для основних функцій будинку) допоміжні й комунікаційні. Існують різні схеми композиції інтер'єра:

зальна - всі функції будинку зосереджені в одному приміщенні

(наприклад, критий ринок);

центрична - угруповання менших приміщень навколо більшого, головного (видовищні й виставочні зали);

анфіладна - приміщення розташовані одне за іншим (музеї, універмаги);

коридорна - приміщення розташовані однієї або двох сторін єднального їхнього комунікаційного коридору;

секційна - будинок складається з декількох ізольованих друг від друга секцій (секційні будинки);

змішана - зальна, центрична й анфіладна композиції утворять інтер'єр.

Композиційна схема інтер'єра закладена в основу архітектури будь-якого будинку, тому головна роль в інтер'єрі належить не деталям, а принципам загальної архітектурної побудови.

Суспільні й житлові інтер'єри з відповідною організацією простору приміщень можуть викликати різні настрої. У типових будинках з повторюваними конструкціями й однаковими габаритами приміщень з'являється проблема урізноманітнення художніх рішень. Більшу роль тут грають оздоблювальні матеріали, різноманітні покриття підлог, а також добутку монументального й декоративно - прикладного мистецтва. Однак у всіх випадках ціль - виявити в інтер'єрі задуману в проекті архітектурно - просторову ідею, інакше художнє рішення інтер'єра буде підмінене декоративним оформленням, і не відповідній архітектурі будинку.

Ансамбль в архітектурі - сукупність будинків і прилягаючого середовища, наведена до єдності, яка отримала певний художній вигляд. Ансамблі бувають міські, заміські й паркові. Просторову композицію ансамблів ділять на кілька типів:

глибинно - просторова перспектива, розкрита уздовж площі, вулиці й т.п.;

замкнутий простір, органічний зеленню або забудовою;

вільний простір без строгих границь;

панорама, що розкривається з високих точок зору, набережних і т.п. де має значення силует забудови.

Один з основних прийомів побудови архітектурного ансамблю - постановка його композиційних вузлів: будинків, що виділяються в забудові своїм масштабом, композицією або які є історичними пам'ятниками архітектури; монументів, присвячених важливим подіям і видним деталям. Великими композиційними вузлами в ансамблі міської забудови можуть бути центри площ. Така, наприклад, тріумфальна Олександрівська колона на Палацовій площі Санкт - Петербурга, що представляє собою монумент слави Росії, що перемогла Наполеона. Включення монументів у міські ансамблі має велике значення й для містобудування.

2.1.4. Ландшафтна й садово - паркова архітектура.

Ландшафт у мистецтві - те ж, що пейзаж (природна система).

Ландшафтна архітектура це змінений господарською діяльністю людського суспільства й насичений результатами його праці пейзаж. Завдання ландшафтної архітектури на підставі пізнання зв'язків між компонентами ландшафту передбачити досягнення максимального відтворення природних ресурсів, запобігання несприятливих природних процесів, створення здорового середовища для життя людини раціональної організації території (рис. 2.1).

Ландшафтна архітектура передбачає таку організацію людської діяльності яка на науковому обґрунтуванні забезпечує співвідношення між охоронюваними елементами природного ландшафту, житловими масивами промисловими підприємствами й т.д..

При стихійному впливі людини на ландшафт нерідко відбувається різке порушення його природної структури й виникають небажані процеси (ерозія ґрунтів, розвивання пісків й ін), а також забруднення повітря й природних вод. Найважливішим завданням сучасних учених є спеціалізована типізація природних територіальних комплексів, оцінка останніх з погляду придатності й доцільності для практичного використання, дати рекомендації з їхнього перетворення й охорони й нарешті, розробка прогнозу очікуваних змін.

Рис.2.1 Святогорськ

Садово-паркове мистецтво - це мистецтво створення садів, парків й інших озеленених ділянок. Специфіка садово-паркового мистецтва полягає у використанні для організації простору живого рослинного матеріалу в об'єднанні елементів природи й художньої творчості архітекторів у єдине ціле.

Практика зеленого будівництва включає створення садів і парків підбор рослин для різних кліматичних і ґрунтових умов, розміщення й угруповання рослин у сполученні з архітектурними спорудженнями водоймами, дорогами, площадками, скульптурою.

Садово - паркове мистецтво виникло в епоху рабовласницького ладу.

Планування садів Древнього Єгипту відрізнялося строгою регулярністю центром композиції служив головний будинок, а пряма алея, що з'єднує його із входом на ділянку, була основною композиційною віссю, яка поділяє територію саду на дві рівні частий, у кожній з яких розміщалися прямокутні водойми.

У державах Древньої Мессопатамии існували більші мисливські заповідники, а також сади розвинені на терасах з'єднаних сходами (так називані висячі сади Семіраміди у Вавилоні.)

Рис. 2.2. Висячі сади Семіраміди у Вавилоні

У Греції симетрично посаджені дерева нерідко оточували храми, а іноді й центри міського життя.

Суспільні регулярні парки були важливим елементом багатьох древнє римських містобудівних структур.

Древнє - римські сади, звичайно оточені колонадами виділялися детальною взаємозалежністю природних й архітектурних форм; більшу роль у древнє - римському садово - парковому мистецтві грали штучні водойми, фронтони, а також підстрижені дерева й чагарники; крім скульптур і фронтонів, улюбленими малими формами були легені Трельяжні огорожі, альтанки покриті кучерявими рослинами.

Винятковою вишуканістю відрізнялися середньовічні сади арабських країн Іраку, Середньої Азії звичайно замкнуті з усіх боків високими стінами. Геометричність їхньої побудови підкреслювалася мережею вузьких каналів ділянки, що розділили територію на, із прямокутними й квадратними газонами.

Ренесансні прийоми садово - паркового мистецтва одержували подальший розвиток у садовій архітектурі італійських вілл бароко. Сади й парки Франції (17 ст.) розбивалися переважно на плоскій місцевості або пологом схилі. Головне місце в ансамблі займав палац; перед ним розташовувалися партери, водойми й канали з нерухомою гладдю води,(водяного дзеркала); численні скульптури. В основу ряду парків французького типу лежала трипроменева система алей, що радіально розходяться від палацу або замка, відкриваючі великі видові перспективи.

Рис.2.3. Версаль. Франція

Перші відомості про російські сади відносяться до 12 ст. (князівські садиби в Києві й Володимирі). В 17 ст. у Москві існували так називані верхівкові (або червоні) сади, що розташовувалися у верхніх поверхах будинків й відрізнялись багатим декоративним оздобленням, а також регулярні сади в заміських садибах, для яких був характерний тісний зв'язок з навколишньою природою, сполучення декоративних якостей з утилітарними (рибні ставки, плодові сади, сіножаті).

В 20 столітті з'являються численні нові об'єкти садового мистецтва (спортивні й розважальні парки, «луна-парки», парки виставки, "лінійні" парки уздовж автодоріг, національні природні й історичні парки, сади на дахах, великі криті сади зі штучним мікрокліматом).

Особливо актуальним стають зокрема проблеми створення великих міських парків для масового відпочинку.

Такого роду парки, розраховані на різноманітні види активного й тихого відпочинку різних демографічних груп населення все частіше виникають у країнах.