Глава 67. Створення загрози життю, 7 страница

Сума грошової компенсації ядерної шкоди не повинна перевищу­вати розміру фактично завданої шкоди. Водночас ця сума не може бути більшою навіть тоді, коли розмір завданої шкоди її перевищує. Неоподатковуваний мінімум доходів громадян береться до уваги той, що встановлений на момент винесення судового рішення або на мо­мент укладення договору про відшкодування ядерної шкоди. Можли­ві судові витрати, понесені потерпілим у зв'язку з розглядом справи про стягнення ядерної шкоди, до неї не відносяться, а тому вони під­лягають відшкодуванню у повному обсязі додатково до будь-якої су­ми відшкодування ядерної шкоди, встановленої судом. Можливі й ін­ші обмеження розміру відшкодування ядерної шкоди.

Так, зокрема, відповідно до ст. 318 Кодексу торговельного море­плавства України відповідальність оператора ядерного судна за ядер­ну шкоду, заподіяну внаслідок одного ядерного інциденту з даним судном, обмежується сумою 99,75 мільйона розрахункових одиниць, включаючи судові витрати. Якщо внаслідок ядерного інциденту заяв­ляються вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної як особі, так і майну, то із суми, що дорівнюється 99,75 мільйона розрахункових одиниць, 69,825 мільйона складає межу виконання вимог щодо від­шкодування шкоди, завданої особі, а сума в розмірі 29,925 мільйона-межа відшкодування шкоди, завданої майну. Слід відмітити, що у ра­зі недостатності суми, призначеної для відшкодування шкоди, завда­ної особі, несплачений лишок таких вимог підлягає пропорційній сплаті із суми, призначеної для відшкодування шкоди, завданої май­ну. Суми, призначені для оплати вимог, розподіляються між позива­чами пропорційно доведеним розмірам їх вимог.

Розділ XVI

ИЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ

У кожному випадку відповідальність оператора за шкоду, завдану внаслідок одного ядерного інциденту, не може перевищувати вста­новлених меж безвідносно до того, скільки позовів проти нього буде вчинено.

§ 10. Відшкодування шкоди,

завданої фізичній особі каліцтвом,

іншим ушкодженням здоров'я або смертю

Зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої фізичній особі ушкодженням її здоров'я або внаслідок її смерті, характеризуються кількома особливостями. По-перше, йдеться про шкоду, яка завдана найціннішим особистим немайновим благам, належним людині, які, поряд з іншими, в Україні визнані найвищою соціальною цінністю (ст. З Конституції) та охорона яких складає першочергове завдання і визначає призначення усієї правової системи демократичної, соціаль­ної, правової держави, якою, за визначенням Основного Закону, Україна себе визнає. По-друге, у зв'язку з тим, що у даному разі шко­да завдається благам людини, що є найціннішими і які грошовій оцін­ці не підлягають, то і втрати, яких зазнає у даному разі людина, не мають майнового виміру, і вони не можуть бути компенсованими ніякими грошовими коштами. По-третє, така шкода не підлягає нату­ральному відшкодуванню, як не підлягає вона і пов ому відшкоду­ванню, оскільки це за природою неможли о. По-четверте, за правила­ми, встановленими для недоговірних зобов'язань з відшкодування шкоди, підлягає відшкодуванню завдана у даному разі шкода безвід­носно до того, чи мало місце ушкодження здоров'я або настала смерть фізичної особи в умовах договірних відносин, чи внаслідок недоліків товарів робіт або наданих послуг, чи діяльності, що є дже­релом підвищеної небезпеки, чи в інших випадках, де здійснює свою діяльність людина.

Враховуючи наведені обставини, чинне цивільне законодавство виходить тільки з можливого розміру обов'язку з відшкодування шкоди, завданої ушкодженням чи смертю фізичної особи. Розмір відшкодування у даному разі визначається розміром втрат, що мають майновий характер, а також ступенем тих душевних страждань і фізичним болем, яких фізична особа чи члени її сім'ї та близькі роди­чі зазнали внаслідок понесених втрат. Тому і вирішення питання що­до відшкодування такої шкоди здійснюється за загальними правила­ми, за винятком тих, що стосуються окремих ситуацій (наприклад, відшкодування шкоди незалежно від вини), спеціально передбачених в законі.

Відшкодування завданої внаслідок ушкодження здоров'я фізичної особи шкоди полягає в наступному: а) у відшкодуванні заробітку (до­ходу), втраченого потерпілим внаслідок втрати чи зменшення про­фесійної або загальної працездатності; б) у відшкодуванні додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санатор-

но-курортного лікування, придбання ліків, протезування, сторонньо­го догляду тощо; в) у відшкодуванні моральної шкоди.

Внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я фізичної осо­би у більшості випадків втрачається можливість здійснення нею тієї діяльності, якою вона займалась раніше, у тому числі виконувати ро­боту, за яку вона отримувала відповідний заробіток або інший дохід. Тому фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я потерпілого, повинна відшкодувати отримуваний раніше, але втрачений завданою шкодою заробіток по­терпілого.

В зобов'язанні з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або ін­шим ушкодженням здоров'я, принципово важливим є питання, яке стосується визначення розміру втраченого потерпілим заробітку (до­ходу). При вирішенні цього питання врахуванню підлягають: а) се­редньомісячний заробіток потерпілого; б) ступінь втрати професій­ної або загальної працездатності.

Розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншо­го ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкоду­ванню, визначається у відсотках від середньомісячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва, або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної пра­цездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.

Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці робо­ти, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Якщо середньо­місячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, то розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється, виходячи з п'ятикратного розміру мінімаль­ної заробітної плати.

Слід відмітити, що законодавцем проводиться ідея надання потер­пілому переваги у виборі найкращого для нього співвідношення часу, за який обчислюється його заробіток (дохід). Для потерпілого це не байдуже. Скажімо, у разі професійного захворювання, що виникло у потерпілого через деякий час після завдання шкоди його здоров'ю, для визначення розміру відшкодування може мати істотне значення заробіток, отримуваний потерпілим саме в останні три календарні місяці перед припиненням роботи, хоч би за тієї причини, що, напри­клад, протягом перших шести із дванадцяти календарних місяців за­робіток потерпілого був нижчим.

До втраченого заробітку (доходу) включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи, а також за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у су­мах, нарахованих до вирахування податку. До цього заробітку не включаються тільки одноразові виплати, компенсація за невикорис-

Розділ XVI

НЩОГОВ1РНІ ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ

тану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та деякі ін­ші грошові надходження.

Відшкодування втраченого потерпілим заробітку (доходу) повин­не здійснюватися не тільки в межах того, що потерпілий отримував до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а й того, що він міг би отримувати у майбутньому. Наприклад, якщо заробіток (дохід) по­терпілого до його каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я змінився, що поліпшило його матеріальне становище (підвищення заробітної плати за посадою, переведення на вищеоплачувану роботу, прийнят­тя на роботу після закінчення освіти), при визначенні середньомісяч­ного заробітку (доходу) враховується заробіток (дохід), який він одержав або мав одержати після відповідної зміни (ч. 4 ст. 1197 ЦК). Також і після початку трудової діяльності особи віком до вісімнадця­ти років відповідно до одержаної кваліфікації потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов'язаної із зменшенням його професійної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, виходячи з розміру заробітної плати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати. У разі коли потерпший не має професійної кваліфікації і після досягнення повноліття продовжує за­лишатися непрацездатним внаслідок каліцтва або іншого ушкоджен­ня здоров'я, завданого йому до повноліття, він має право вимагати відшкодування шкоди у розмірі не нижче встановленого законом роз­міру мінімальної заробітної плати.

У тих випадках, коли особа до її каліцтва або іншого ушкодження здоров'я самостійно забезпечувала себе роботою, займаючись, на­приклад, підприємницькою діяльністю або діяльністю творчою чи адвокатською практикою, розмір відшкодування визначається на під­ставі даних органу державної податкової служби у сумах, нарахова­них до вирахування податків.

Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку потерпілий одержував до цього, а також інших доходів.

Залежно від тих чи інших обставин розмір відшкодування по­терпілому шкоди може змінюватися як у бік збільшення, так і у бік зменшення.

Розмір відшкодування може бути збільшений, якщо стан здоров'я потерпілого погіршився і працездатність знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1203 ЦК), або коли був збільшений розмір мінімальної за­робітної плати (ч. 2 ст. 1208 ЦК) тощо.

У випадках, коли працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була в нього на момент вирішення питання про відшкоду­вання шкоди, особа, на яку покладено обов'язок відшкодувати цю

шкоду, має право вимагати зменшення розміру відшкодування (ст. 1204 ЦК).

Саме відшкодування шкоди, завданої фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може здійснюватися або щомісячни­ми платежами, або сума відшкодування може бути виплачена одно­разово, але не більш як за три роки наперед.

У разі припинення юридичної особи, зобов'язаної відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, обов'я­зок з відшкодування шкоди покладається на правонаступників юри­дичної особи. При ліквідації юридичної особи платежі, належні по­терпілому, мають бути капіталізовані для виплати їх потерпілому, а якщо у юридичної особи, що ліквідується, кошти для капіталізації платежів, що підлягають сплаті, відсутні, то обов'язок щодо їх ка­піталізації покладається на ліквідаційну комісію на підставі рішення суду за позовом потерпілого (ст. 1205 ЦК).

Що стосується відшкодування додаткових витрат, то слід мати на увазі наступне: а) закон у даному разі виходить із презумпції їх об­грунтованості, доведеності і необхідності; б) відшкодуванню підля­гають витрати, які дійсно були викликані завданою шкодою; в) закон не встановлює вичерпного переліку витрат, а тому серед них можуть мати місце не тільки ті, що викликані необхідністю посиленого хар­чування, протезування, придбання ліків, санаторно-курортного ліку­вання, стороннього догляду (ч. 1 ст. 1195 ЦК). До таких витрат мо­жуть бути також віднесені оплата послуг або майна, придбання путівки, оплата проїзду, оплата спеціальних транспортних засобів то­що (ч. 2 ст. 1202 ЦК). У деяких випадках додаткові витрати склада­ють весь обсяг відшкодування. Наприклад, у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я малолітньої особи до досягнення нею чотир­надцяти років практично нічого іншого і не відшкодовується, окрім додаткових витрат (ч. 1 ст. 1199 ЦК).

Від зобов'язань з відшкодування шкоди, завданої фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, слід відрізняти зобов'я­зання з відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого. У дано­му разі про відшкодування шкоди самому потерпілому йтися не мо­же. Однак смерть потерпілого викликає певні втрати (як майнові, так і моральні) для певного кола осіб, переважно для близьких йому лю­дей, у тому числі тих, кого потерпілий за свого життя утримував, а та­кож осіб, які понесли витрати на поховання (статті 1200,1201 ЦК).

Відповідно до ст. 1200 ЦК до числа таких осіб віднесені: а) утри­манці особи, яка загинула (померла), які були на її утриманні або мали на день її смерті право на одержання від неї утримання за при­чини власної непрацездатності за віком (чоловіки віком понад 60 ро­ків і жінки віком понад 55 років) або за станом здоров'я (інваліди од­нієї із трьох груп інвалідності); б) інші особи, зокрема, один із батьків (усиновлювачів) або другий з подружжя чи інший член сім'ї, неза­лежно від їхнього віку і працездатності, за умови, що вони не працю-

Розділ XVI

НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ

ють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, онуками по­мерлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; в) діти померлого віком до вісімнадцяти років (учні, студенти, які не закінчили навчан­ня, але не більш як до досягнення ними двадцяти трьох років); г) ди­тина потерпілого, народжена після його смерті; д) чоловік, дружина, батьки (усиновлювачі), які досягли пенсійного віку, встановленого законом; інші непрацездатні особи, які були на утриманні потерпіло­го протягом п'яти років після його смерті.

Згідно з цим встановлюються строки, протягом яких здійснюється відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (дитині до до­сягнення нею вісімнадцятирічного віку (учню, студентові до закін­чення навчання, але не більш як до досягнення ними двадцяти трьох років; чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, довічно; інвалідам на строк інвалідності тощо).

Розмір відшкодування шкоди зазначеним особам визначається тією часткою середньомісячного заробітку або іншого доходу потер­пілого, яку вони одержували або мали право одержувати за його жит­тя з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та праце­здатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди.

Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується у пов­ному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів (наприклад, стипендії, гонорарів, одержуваних неповнолітньою дитиною померлого). При здійсненні відшкодування вина потерпілого у даному разі не враховується. Роз­мір відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, подальшо­му перерахуванню не підлягає, крім випадків: а) народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; б) призна­чення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, онуками померлого. Законом може бути збільшений розмір відшкодування шкоди, завданої смер­тю потерпілого.

Що стосується відшкодування витрат на поховання потерпілого, то вони відшкодовуються особою, яка завдала шкоди смертю потер­пілого. До зазначених витрат належать і ті, що були понесені на спо­рудження надгробного пам'ятника. При цьому не зараховується до­помога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ви­трати на поховання потерпілого.

При вирішенні питання щодо відшкодування шкоди, завданої фізичній особі каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, врахуванню підлягають насамперед причини та обставини, за яких ця шкода була завдана. Зокрема, не виключаються ситуації, коли завдан­ня шкоди стало наслідком злочину. У цьому випадку, особа, яка вчи­нила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони

здоров'я на лікування потерпілого від злочину, крім випадків завдан­ня шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані силь­ного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насиль­ства або тяжкої образи з боку потерпілого. Якщо злочин вчинено малолітньою або неповнолітньою особою, витрати на лікування по­терпілого відшкодовуються особами в порядку, передбаченому стат­тями 1178, 1179 ЦК. Право на таке відшкодування мають власники відповідних закладів охорони здоров'я (ст. 1206 ЦК).

У тих випадках, коли злочином була завдана шкода каліцтвом, ін­шим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, а особу, яка вчинила злочин, не встановлено, або якщо вона є неплатоспромож­ною, відшкодування такої шкоди здійснюється державою.

Питання щодо компенсації моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, має вирішуватися поза межами відшкодування зазначених вище май­нових втрат і витрат. Розмір відшкодування такої шкоди повинен виз­начатися судом. При цьому мають бути враховані характер страж­дань потерпілого або членів його сім'ї, близьких родичів, ступінь вини заподіювача шкоди, а також можливі в майбутньому моральні страждання (наприклад, при втраті потерпшим кінцівок, у випадках втрати зору тощо).

§ 11. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт

В інересах захисту прав фізичних та юридичних осіб в рамках не-договірних зобов'язань з відшкодування шкоди встановлено меха­нізм регулювання відносин, пов'язаних із завданням шкоди вна­слідок недоліків товарів, робіт (послуг). Присвячені цьому норми ЦК (статті 1209-1211) встановлюють загальні правила, відповідно до яких завдана у даному разі шкода має відшкодовуватися. За своїм призначенням і спрямованістю впливу на регульовані відносини вони мають не тільки функціонально-компенсаційне, а й превентивно-сти­мулююче значення, оскільки в них відображається ідея сприяння за допомогою засобів права покращенню виробництва товарів, вико­нання робіт, підвищенню якості послуг і ефективності діяльності тих суб'єктів права, які здійснюють реалізацію результатів виконаних ви­робником робіт.

Відповідно до ст. 1209 ЦК продавець, виготовлювач товару, вико­навець робіт (послуг) зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологіч­них, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них.

Відмітними особливостями інституту відшкодування такої шкоди є те, що сфера його дії практично не обмежена. Право на відшкоду­вання шкоди у даному разі може належати потерпілому безвідносно до того, чи перебував він в договірних відносинах з продавцем, вито-

Розділ XVI

НЕДОГОВ1РНІ ЗОБОВ 'ЯЗЛННЯ

товлювачем товару, виконавцем роботи (послуги), чи ні. Право вима­гати відшкодування шкоди зберігається за потерпілим протягом вста­новлених строків придатності товару, роботи (послуги), а якщо вони не встановлені, - протягом десяти років від дня виготовлення товару, виконання робіт (надання послуг).

Недоговірний інститут з відшкодування шкоди, завданої вна­слідок недоліків товарів, робіт (послуг), в основних своїх ідеях пере­кликається із Законом «Про захист прав споживачів». Однак, якщо цей Закон має на увазі захист прав та інтересів тільки певної групи осіб, а саме осіб фізичних, які з продавцем, виготовлювачем товару, виконавцем роботи (послуги) пов'язані відповідним договором (під­ряду, про надання послуг, купівлі-продажу тощо), то в зобов'язаннях з відшкодування шкоди правом на захист порушених прав можуть скористатися також і юридичні особи. Крім того, якщо за названим Законом право на відшкодування шкоди належить фізичній особі, яка придбала товар чи замовила виконання робіт (надання послуг) тільки в споживчих цілях, тобто для задоволення власних потреб, не пов'я­заних з підприємницькою діяльністю, то за правилами про відшкоду­вання шкоди в умовах недоговірних правовідносин юридичного зна­чення не має ціль придбання товару чи замовлення робіт (послуг).

З цього однак не випливає висновок, що у зв'язку з Законом «Про захист прав споживачів» і положеннями статей 1209-1211 ЦК існує конкуренція норм. У іх співвідношенні вбачається, що законодавець припускає конкуренцію договірного і недоговірного позовів. Тому лише потерпілий має право вирішувати, який із позовів обрати у разі необхідності судового захисту цивільного права.

За вибором потерпілого визначається також особа, яка має відшко­дувати шкоду, завдану йому внаслідок недоліків товару, Відповідаль­ними за таку шкоду можуть бути продавець або виготовлювач това­ру. Це також стосується випадку, коли шкода була потерпілому завдана внаслідок ненадання повної чи достовірної інформації щодо властивостей і правил користування товаром. У даному разі відшко­дування шкоди здійснюється продавцем або виготовлювачем товару за вибором потерпілого. Однак якщо було завдано шкоди у зв'язку з недоліками робіт (послуг), то відшкодування такої шкоди повинно здійснюватися тільки виконавцем робіт або послуг (ст. 1210 ЦК).

Виходячи з того, що відповідно до ч. 1 ст. 1209 ЦК завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) шкода відшкодовується потерпілому незалежно від того, чи перебував потерпілий з продав­цем, виготовлювачем товару, виконавцем робіт (послуг) у договірних відносинах, можна зробити висновок, що право вимагати відшкоду­вання шкоди належить не тільки безпосереднім покупцям товару чи замовникам робіт (послуг). Таке право може належати і стороннім особам, які товар не купували і робіт (послуг) не замовляли. Наприк­лад, фізична особа придбала за договором роздрібної купівлі-прода­жу у підприємця електроприбор, який при включенні вдома загорівся

і внаслідок пожежі була завдана шкода не тільки тому, хто придбав товар (покупцеві), а й його сусідам або іншим стороннім особам.

Специфіка недоговірних зобов'язань з відшкодування шкоди, зав­даної внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), полягає, по-перше, в тому, що вони виникають за наявності будь-яких недоліків, незалежно від причини їх виникнення (рецептурних, технологічних чи конструк­тивних тощо). По-друге, обов'язок з відшкодування шкоди настає не тільки за шкоду, викликану недоліками товару, робіт (послуг), але та­кож і за неповну чи недостовірну інформацію про товар, роботу (по­слугу). Причому, по-третє, потерпілому відшкодовується шкода, зав­дана йому внаслідок того, що він не був попереджений про необхідні дії після спливу строку придатності і про можливі наслідки в разі не­виконання цих дій. По-четверте, обов'язок з відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), залишається за продавцем, виготовлювачем товару, виконавцем робіт (послуг) також у випадку порушення ними вимог закону щодо обов'язкового вста­новлення строку придатності товару, роботи (послуги). По-п'яте, від­шкодування цієї шкоди не залежить від вини продавця, виготовлю­вача товару, виконавця робіт (послуг). Звільнення останніх від обо­в'язку з відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), можливе тільки в двох наступних випадках: а) якщо продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) доведуть, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили; б) що шкода ста­ла наслідком допущеного потерпілим порушення правил користуван­ня або зберігання товару (результатів робіт, послуг).

У зв'язку з останньою обставиною постає одразу питання щодо ви­ни потерпілого в тому, що правила користування або зберігання това­ру (результатів робіт, послуг) не були ним дотримані, а саме: яка фор­ма вини потерпілого у даному разі має братися до уваги? Уявляється, що відповідь на поставлене питання знаходиться у загальній нормі ст. 1193 ЦК, відповідно до якої тільки умисел потерпілого може стати умовою звільнення відповідальної за шкоду особи від обов'язку з її відшкодування. Стосовно ж грубої необережності потерпілого в по­водженні його з товаром (результатами робіт, послуг), то розмір від­шкодування може бути тільки зменшений. Проста необережність по­терпілого у даному разі юридичного значення не має і вона не під­лягає врахуванню при вирішенні питання щодо відшкодування шко­ди, завданої йому внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг).

§ 12. Відшкодування моральної шкоди

Складовою частиною гл. 82 ЦК про відшкодування шкоди є зобо­в'язання з відшкодування моральної шкоди, підставою виникнення яких є такий юридичний факт, як завдання моральної шкоди (ч. 2 ст. 509, п. З ч. 2 ст. 11 ЦК).

Розділ XVI

НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ

ЦК виходить з того, що моральна шкода є неоднаковим за своїм зміс­том поняттям щодо фізичних та юридичних осіб. Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК моральна шкода полягає для фізичних осіб у фізичному болі, душевних стражданнях, у приниженні честі, гідності, ділової репутації, а для юридичної особи вона полягає лише у приниженні її ділової репу­тації. Як вказувалося у гл. 14 цього підручника, моральна шкода для фізичної особи є категорією психологічного плану, невід'ємно пов'яза­ною з самою особою, її відчуттями, емоційно-розумовою діяльністю, і відображає внутрішній світ людини. Під моральною шкодою фізичної особи слід розуміти наявність такого негативного емоційного сприйнят­тя особою вчинених стосовно неї протиправних дій (бездіяльності), що досягло певного психологічного стану - фізичних (відчуття фізичного болю) чи душевних (відчуття неспокою, хвилювання, образи, диском­форту тощо) страждань.

Моральна шкода щодо фізичних осіб - категорія глибоко суб'єк­тивна та оціночна і у своєму виникненні, коли постає питання про на­явність підстав для її матеріальної компенсації, і у грошовому вимірі, коли визначається розмір її компенсації.

Справа в тому, що її виникнення надзвичайно тісно пов'язане і з обставинами справи, і з самою особою, оскільки різні протиправні дії тягнуть неоднакові негативні наслідки морального характеру для різ­них потерпілих. Наявність моральної шкоди є фактом конкретного випадку. Відповідно, вчинення лише протиправного діяння стосовно особи свідчить про можливість, але не обов'язковість виникнення моральної шкоди. Судова практика виходить з того, що об'єктивни­ми обставинами, які підтверджують негативний емоційний стан по­терпілого, є, зокрема: неможливість продовження активного суспіль­ного життя, втрата певної роботи, вимушена зміна чи обмеження у виборі професії, погіршення або позбавлення реалізації фізичною особою своїх звичок та бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми тощо.

Доречно також зауважити, що судовою практикою Європейського суду з прав людини вироблено правило, за яким в певних випадках суд, замість винесення рішення про грошову компенсацію моральної шкоди, може вважати визнання самого факту правопорушення, вчи­неного щодо потерпілого, достатньою справедливою компенсацією¹. Подібна судова практика існує і в Україні².

Таким чином, можна дійти висновку, що застосування норм з відшкодування моральної шкоди пов'язане з використанням значної

¹ Див. напр., Рішення у справі «Атлан проти Сполученого Королівства» від 19 черв­
ня 2001 р. // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. 2001. —
№ 3. - С 46-49; Рішення у справі «Перна проти Італії» від 25 липня 2001 р. // Вісник
Верховного Суду України. - 2002. - № 2. Вкладка. - С 49-65.

² Папіюк В. П. Особливості застосування судами України Конвенції про захист прав
людини та основних свобод (навчально-практичний посібник). - Миколаїв: Атол,
2003.-С. 111-122.

кількості оціночних понять, які окреслені законом з великою ступін-ню відносності, а визначальна роль в їх правильному розумінні та за­стосуванні відводиться суду.

Зміст моральної шкоди щодо юридичної особи складає зниження її ділової репутації, тобто оцінки її як учасника суспільного життя, кон­трагента, суб'єкта на ринку товарів та послуг тощо. У даному випад­ку моральна шкода виступає переважно як категорія економічна, оскільки високий рівень ділової репутації стає запорукою успіху, ста­більності, отримання матеріальних благ. Приниження ділової репута­ції є виявом моральної шкоди і для фізичних осіб, діяльність яких спрямована на отримання прибутку.

ЦК не виходить з того, що моральна шкода відшкодовується лише у випадках, передбачених ним або спеціальними законами. По суті, в гл. 82 ЦК проводиться ідея стосовно того, що моральна шкода повин­на відшкодовуватися кожному, кому вона дійсно завдана. Деякі особ­ливості цього правила встановлюються у ч. 2 ст. 1168 ЦК, яка вказує, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовуєть­ся її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усинов­леним), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Частиною 2 ст. 1167 ЦК встановлено, що моральна шкода відшко­довується незалежно від вини того, хто її завдав:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небез­пеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного за­судження, незаконного притягнення до кримінальної відповідально­сті, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незакон­ного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;