Утомленісна довговічність асфальтобетонів і роль агресивних середовищ

Довговічність – здатність матеріалу забезпечувати працездатність конструкції при заданих режимах експлуатації. Довговічність – це узагальнена властивість матеріалу, яка може характеризуватись часом життя конструкції або матеріалу, кількістю циклів до руйнування при циклічному навантаженні, кількістю циклів заморожування та відтавання. Довговічність залежить від величини прикладеного навантаження, температури навколишнього середовища. Головною особливістю дорожньо-будівельних матеріалів є виключно складні умови експлуатації. Поряд з постійно діючими та циклічними навантаженнями, вони зазнають шкідливого впливу агресивних середовищ: паливно-мастильних матеріалів, води, різних водних розчинів, а сільськогосподарські дороги – ще й впливу технологічних рідин.

Задача технолога – створити такі органобетони, які б забезпечували максимальну довговічність при визначених умовах експлуатації. Але для свідомого вибору технологічних рішень потрібно знати закономірності поведінки матеріалу в умовах комплексу впливів на нього.

Природно розпочати з найбільш простих умов, до яких належать чисто механічні впливи. Існують два види впливів на матеріал у конструкції: циклічні та статичні.

На початку доцільно розглянути закономірності поведінки матеріалів при циклічному навантаженні. Цей вид навантаження більш властивий дорожнім матеріалам. У реальних умовах дорожнє покриття зазнає циклічного впливу навантаження, що зростає у часі. Частота прикладення може бути різною залежно від інтенсивності руху. У лабораторних умовах обирають зручні режими навантаження і реєструють кількість циклів, яку може витримати матеріал у конструкції без руйнування або до досягнення небезпечного рівня руйнування. Існують два основних режими навантаження: 1-й – навантаження постійне за амплітуди циклічного напруження; 2-й – збудження у матеріалі постійної деформації.

У обох випадках кількість циклів (N) навантаження або деформування до руйнування називають витривалістю; її можна називати механічною довговічністю. При цьому характерним є те, що напруження σ₀, що прикладається, значно менше ніж те, що може руйнувати матеріал за один цикл σ_р.

На рис. 11.20 наведена перша схема, коли σ₀ = соnst у процесі циклічного деформування.

При цьому для спрощення приймаються гармонічні коливання (11.11):

σ = σ₀ ∙ n^wt (11.11)

Характер зростання циклічних деформацій буде підпорядковуватись наведеній на рис. 11.20 схемі, а витривалість описується формулами
(11.12 та 11.13):

N = k ∙ (11.12)

σ_N = A ∙ N^ρ (11.13)

де: А – руйнівне навантаження при однократному навантаженні; k, n, р – емпіричні коефіцієнти.

Рис.11.20. Схема циклічного деформування серією постійних напружень
σ₀₁ > σ₀₂ > σ₀₃> σ₀₄ (а) та характеру розвитку деформацій, що відповідають цим напруженням (б)

Дані, одержані в результаті таких випробувань серією напружень з постійною амплітудою коливань дозволяють побудувати типову утомленісну залежність (криві Вейлера) (рис 11.21). Характерна вейлерівська крива для деяких матеріалів має вигляд, наведений на рис. 11.22.

Рис.11.21. Криві утомленісної міцності (вейлерівські криві) при однаковій температурі асфальтобетонів на бітумах різних марок: 1 – БНД 40/60; 2 – БНД 130/200

ℓg σ ℓg N σу

Рис.11.22. Циклічна утомленість для матеріалів, які мають границю утомленісної міцності

На рис. 11.22 показано σ_у – границю утомленісної міцності. Ця границя утомленісної міцності означає, що є такі мінімальні напруження, нижче яких утомленісне руйнування згасає або виявляється дуже слабко. Це характерно для деяких металів і для асфальтобетону при від’ємних температурах тоді, коли σ₀ < 0,1 σ_р.

Друга схема, коли конструкція деформується до визначеного рівня у циклі (ε = const) за законом ε = ε₀ ∙ n^wt, принципово не відрізняється від першої, хоча у ній можна чітко побачити роль релаксаційних напружень в утомленості матеріалу. За критерій утомленісного руйнування (витривалості) в цьому випадку – кількість циклів, за які напруження у зразку знижується удвічі (11.14):

N = k₁ ∙ (11.14)

При усій різноманітності режимів навантаження механізм руйнування в обох випадках принципово один і той же. Основні відміни механізму руйнування обумовлюються не характером навантаження, а станом матеріалу, різним ступенем склоподібності (стан бітумів та полімерів залежить від температури) або типом їх структури (кристалізаційної або коагуляційної).

Механізм руйнування асфальтобетонів доцільно розглянути на прикладі статичної утомленості. При цьому треба згадати, що під дією постійного у часі навантаження (σ=соnst) у тілі розвивається повзучість, яка супроводжується накопиченням залишкових деформацій. Якщо навантаження буде залишено скільки-небудь довго, процес накопичення деформацій у коагуляційних системах завершиться руйнуванням.

Схема деформування та руйнування при статичному навантаженні наведена на рис.11.23. Якщо до матеріалу у конструкції (наприклад, до балки) прикладене постійно діюче навантаження, то у ньому виникає напруження, яке супроводжується спочатку розвитком пружної деформації згідно з моделлю Максвела, а потім пропорційно часу буде розвиватись необоротна деформація.

Як вже відзначалось, деформування реальних тіл не можливо описати простою прямою лінією, і течія реальних коагуляційних систем нескінченна. Реально після ділянки пружного деформування темп зростання деформації у часі згасає, стабілізується, і деформування здійснюється з постійною швидкістю (ділянка прямолінійного зростання деформації у часі), а після досягнення граничного значення деформації воно закінчується лавинним руйнуванням системи. Це відповідає стану, коли усі пружні зв'язки зруйновані і зміщення структурних елементів системи настільки велике, а міжмолекулярні зв'язки настільки послаблені, що руйнування стає цілком необоротним.

З наведеного нижче рис 11.23 витікає, що кожному рівню постійно діючого навантаження (напруження) відповідає визначений час життя під навантаженням. Природно, зі збільшенням навантаження, що діє, система менший час буде протидіяти руйнуванню. Це чітко виявляється, якщо побудувати залежність (рис. 11.24) часу життя t від величини діючого напруження шляхом відкладання напруження по осі абсцис, а відповідного йому часу t по осі ординат (σ₁- t₁; σ₂- t₂; σ₃- t₃; σ₃-t₄).

Графік, що одержано, нагадує вже.розглянуту раніш залежність міцності матеріалу від швидкості деформування або модулю пружності від швидкості деформування чи тривалості дії навантаження, а також вейлерівську закономірність.

Для асфальтобетонів залежно від температури статична витривалість може описуватись двома різними групами рівнянь.

Напруження, σ

Рис. 11.23. Схема статичного завантаження (σ0=соnst) серією постійних навантажень (а) та характер досягнення критичних руйнуючих деформацій, відповідаючих σ1 > σ2 > σ3> σ4 (б)

Рис. 11.24. Криві статичної утомленісті асфальтобетону при різних температурах

При низьких температурах (11.15):

t = А ∙ е^–аσ (11.15)

t = t₀ = t₀ (11.16)

Позначення до формули (11.16):

t₀ - період власних коливань атомів у твердому тілі (t₀ =10^–13 с);

U - енергія розриву міжатомних (міжмолекулярних) зв'язків;

U (σ) - функція енергії активації від напруження, U (σ) = U ₀ – γσ;

U₀ – γσ - частина роботи руйнування, що обумовлена флуктуаціями, а γσ – напруженням;

γ - коефіцієнт структурної неоднорідності розподілення напружень у твердому тілі, що досліджується; він характеризує локальні перенапруження у місцях розвитку руйнування (подібно механізму Грифітса);

Т - температура у градусах Кельвіна.

Друга група рівнянь є універсальною, її можливо застосовувати практично до усіх матеріалів у різних їх станах. Аналіз залежностей дозволяє розкрити сутність процесу руйнування матеріалів, подібних асфальтобетонам, полімерам, пластмасам, принаймні, у зоні температур, що наближаються до температури склування. Зміст з цього процесу сформульовано у термофлуктуаційній теорії міцності С.М. Журкова. Згідно з цією теорією, руйнування – це процес, який розвивається з моменту прикладення навантаження. У його основу покладено накопичення порушень. Коли кількість порушень досягає граничного значення, вичерпується час життя матеріалу. При цьому припускається, що границі міцності не існує. Зовнішнє напруження під час розподілення по міжатомних зв'язках дещо послаблює сили зчеплення атомів (молекул), знижує потенційний бар'єр, який перешкоджає розпаду міжатомних зв'язків. Це зниження знаходиться у межах від U₀ до U(σ) = U₀ – γσ. Потім флуктуації (Е = U₀ – γσ) руйнують зв'язки. На деякі атоми (молекули) "флуктуації" починають впливати одразу ж після прикладення навантаження, на інші - пізніш, але за короткий час "флуктуації" залучають велику долю атомів (молекул) і руйнують значну частину зв'язків.

Рис.11.25. Температурна залежність статичної довговічності (а) та зниження енергії активації руйнування зі зростанням напруження (б)

Таким чином, руйнування являє собою процес послідовних термофлуктуаційних розривів зв'язків між атомами (молекулами) у твердому тілі. Роль зовнішньої сили полягає у зниженні потенційного бар'єру, що досягається розсуванням атомів (молекул). Проте, без теплового руху розрив не зміг би здійснитись. Зовнішня сила робить більш частими випадки розриву міжатомних (міжмолекулярних) зв'язків. Ця сила визначає й спрямованість процесу, як і при течії рідини. При відсутності зовнішньої сили розрив відбувається, але це компенсується відновленням зв'язків, внаслідок чого загальний розпад тіла не здійснюється. Коли діє зовнішня сила, усувається відновлення зв'язків, тому руйнування необоротне.

При високих температурах, що знаходяться на достатніх відстанях від температури склування, довговічність (час життя) асфальтобетону підлягає рівнянням (11.17, 11.18):

t = В (11.17)

t = В ∙ (11.18)

де: В та n_c - постійні, U - енергія активації процесу руйнування;

К - постійна рівняння Больцмана.

Принципової різниці у механізмі розриву, що відповідає наведеним формулам не передбачається. Розрив при високих температурах може здійснюватись переважно на міжмолекулярному рівні. Для асфальтобетону це підтверджується меншими, ніж для хімічних зв'язків, значеннями U₀, залежністю U₀ від вмісту пластифікатора у складі в'яжучого.

У реальних умовах при розгляданні довговічності матеріалів неможливо залишатись у рамках суто механічного підходу. Необхідно ураховувати вплив середовищ. Інтенсивність впливу середовищ на довговічність матеріалів залежить від умов дифузії середовища до тіла зразка, від характеру процесу змочування, від виду взаємодії середовища з компонентами органобетону. Вплив середовища у ненапруженому зразку розглядається у курсі будівельного матеріалознавства, коли він враховувався коефіцієнтами водо- та морозостійкості. Більш цікавим та важливим є розгляд сумісного впливу навантаження та середовища на довговічність матеріалу.

Для аналізу цього явища треба згадати основну формулу, яка описує змочування рідиною твердої поверхні (11.19):

(11.19)

де: σ_тп - поверхневий натяг на границі розподілу тверде тіло-повітря;

σ_тр - поверхневий натяг на границі розподілу тверде тіло-рідина;

σ_рп - поверхневий натяг на границі розподілу рідина-повітря.

За величиною крайового кута змочування поверхні кам'яних матеріалів, що використовуються для виготовлення асфальтобетонів, дуже відрізняються одна від одної. Вода, яка, як полярна рідина краще змочує поверхню кам'яних матеріалів у порівнянні з бітумом, відшаровує бітум з мінеральної поверхні, що суттєво знижує довговічність асфальтобетону. Чиста вода гірше проникає до пор і менш активно сприяє руйнуванню, ніж вода з “розчиненою” у ній ПАР або кислотами чи хлоридами. Така вода здатна проникати до найтонших пор та розщеплювати границю розподілу фаз. Це добре ілюструється даними таблиці 11.14.

Вплив паливно-мастильних рідин зводиться до швидкого змочування ними периферійних оболонок бітуму у порах та розчинення бітумних плівок. Розчинення знижує в'язкість плівок, знижує когезію і зменшує довгочасну міцність за рахунок послаблення міжмолекулярних зв'язків. Характер впливу різних середовищ показано на рис. 11.26.

Рис.11.26. Вплив агресивних середовищ на статичну довговічність асфальтобетону при випробуваннях у: 1 – повітрі; 2 – воді; 3 – водному розчині ПАР; 4 – керосині

Таблиця 11.14

Крайовий кут змочування і поверхневий натяг різних систем
та довговічність асфальтобетону у різних середовищах

Вид поверхні, що змочується	Крайовий кут змочування у град та поверхневий натяг мДж/м2 рідин
Вода	5% розчин NaCl	0,5% розчин ПАР	2% розчин НСl	2% розчин Н2SO4
Вапняк	65/73	62/74	32/32	–/72	–/73
Граніт
Кварц
Бітум
Довговічність асфальтобетону, с

Примітка. 1 – у знаменнику наведено значення поверхневого натягу рідини; 2 – довговічність асфальтобетону на повітрі 410 сек.

Головною особливістю руйнування матеріалів в агресивних середовищах є співвідношення між швидкістю руйнування та швидкістю поширення середовища у матеріалі зразка. Зі збільшенням напруження час життя зразка зменшується і зменшується внесок середовища до руйнування. Втім середовище навіть при нетривалому впливі навантаження здатне вкласти свій внесок до руйнування. А якщо урахувати, що умови впливу середовища на покриття у часі не обмежені, тоді середовище завжди знаходиться у порах органобетону, а короткочасне навантаження "розтягує" матеріал і створює більш сприятливі умови для руйнівної дії середовища. Циклічне деформування сприяє защемленню середовища у порах і тріщинах з кожним новим завантаженням і посилює процес руйнування.

Другий аспект впливу середовища полягає у тому, що при попаданні до гирла тріщин воно знижує σ_тп, тобто зменшує енергію, необхідну для розділення тіла на частини шляхом переборення його поверхневого натягу.

Розглянуті тут закономірності розкривають у принциповому вигляді суть утомленісного руйнування органобетонів і показують можливості прогнозування їх утомленісної довговічності в умовах впливу різних факторів.

Для одержання зсувотривкого асфальтобетону слід проектувати поровий тип макроструктури асфальтобетону, що дозволяє ефективно використовувати властивості як плівок бітуму, які поділяють мінеральні частки, так і просторового каркаса, утвореного зернами щебеню, що сприяє підвищенню зсувотривкості за рахунок збільшення довжини площин зсуву та їх жорсткості (досягаються максимальні значення модуля деформації, межі тривкості, внутрішнього тертя і зачеплення – склади асфальтобетонів професора В.О. Золотарьова).

Модифікацію бітуму бутадієнметилстирольним каучуком СКМС-30 слід вести з розчину у вуглеводневих фракціях. У цьому випадку при концентрації СКМС-30 2-3% мас. в органічному в’яжучому в області експлуатаційних температур формується термофлуктуаційна просторова полімерна сітка (дослідження Л.М. Гохмана). Вузлами ланцюгів з макромолекул і надмолекулярних утворень СКМС-30 є a-метилстирольні блоки, що об’єднуються між собою зі зниженням температури до точки переходу полістиролу в склоподібний стан.

Міцність термофлуктуаційної просторової полімерної сітки буде визначатися кількістю вузлів і енергією взаємодії в них, а еластичність – кінетичною гнучкістю ланцюгів між вузлами сітки.

У міру підвищення концентрації елементарної сірки (температура сполучення бітуму і сірки 180-190°С) відбувається збільшення загальної структурованості системи – у результаті того, що незначна частина сірки бере участь у вулканізації бутадієнметилстирольного каучуку (утворюються здебільшого моносульфідні і поперечні полісульфідні зв’язки типу ). До 10% мас. сірки вступає в хімічну взаємодію з вуглеводнями бітуму. Відбувається -S-дегідрування і утворення асфальтеноподібних речовин. Частина сірки розчиняється (20-26% мас.). Інша диспергується в бітумі до колоїдного стану. Це приводить до підсилення коагуляційного структуроутворення в бітумополімерсірковому в’яжучому за рахунок взаємодії часток сірки через прошарки полімеру. В бітумополімерсірковому в’яжучому виникає тримірна спряжена сітка, вузлами якої є асфальтени, хімічно зв’язана сірка, кристали сірки і колоїдно-диспергована сірка.

Активація поверхні мінерального порошку СКМС-30 приводить до формування на поверхні порошку структурно-зміцненого шару полімеру, що підвищує адгезію бітумополімерсіркового в’яжучого до поверхні мінерального порошку внаслідок збільшення кількості контактів сегментів надмолекулярних утворень полімеру СКМС-30 з активними центрами олеофільної поверхні, аутогезії макромолекул СКМС-30. Це створює міцну і еластичну просторову матрицю асфальтополімерсіркобетону з високою адгезією і когезією, що і визначає довговічність модифікованого асфальтобетону в умовах навіть вологого і жаркого клімату.

Дані, які наведено на рисунку 11.34, показують, що активація поверхні мінерального порошку бутадієнметилстирольним каучуком СКМС-30 із розчину в бензині приводить до значного зміцнення міжфазного контакту комплексною добавкою “бітумополімерсіркове в’яжуче - поверхня мінерального порошку”.

Рис.11.34. Діаграма розподілу міцності під час стиску при 75°С R75 дрібнозернистого асфальтобетону (тип Б), що відрізняється складом асфальтов’яжучої речовини: 1 – в’яжуче - бітум (Б), П25=59 град. шкали пенетрометра, вапняковий мінеральний порошок (ВМП) не активований; 2 – в’яжуче - Б, П25= 59 град. з 2% бутадієн – метилстирольного каучуку СКМС-30, ВМП не активований; 3 – в’яжуче - Б, П25= 59 град. з 30% технічної сірки (S), ВМП не активований; 4 – в’яжуче - Б, П25= 59 град. з 2% СКМС-30 і 30% S, ВМП не активований; 5, 6, 7, 8 – в’яжуче Б, П25= 59 град. з 2% СКМС-30 і 30% S, ВМП активований 0,5%, 1,0%, 1,5% і 2,0% СКМС-30, відповідно

Залежність межі міцності при стиску асфальтополімерсіркобетону має максимум при 0,5% мас. СКМС-30 на поверхні мінерального порошку. При даній концентрації термоеластопласту на поверхні мінерального порошку формується олеофільний структурований шар СКМС-30, що сприяє підсиленню коагуляційного структуроутворення в асфальтов’яжучій речовині.

Концентрацію СКМС - 30 в бітумі слід призначати 2 - 3% мас, а технічної сірки – 30-40 % мас. Більш високі концентрації бутадієнметилстирольного каучуку і технічної сірки стимулюють зростання когезії бітумополімерсіркового в’яжучого, що в умовах тривалого водонасичення призведе до відриву плівок модифікованого бітуму від поверхні мінеральних матеріалів і зниженню водостійкості модифікованого асфальтополімерсіркобетону.

Термограми ДТА, як і дані ІЧ - спектроскопії, свідчать про те, що хімічна взаємодія на поверхні розподілу фаз “бітумополімерсіркове в’яжуче - активований СКМС - 30 мінеральний порошок” відсутня. В той же час, в системі “бітумополімерсіркове в’яжуче - мінеральний порошок, активований 0,5 % СКМС - 30”, смуги компонентів адсорбованого бітуму (ароматика, метильні групи) виявляються більш чітко, ніж в системі “бітумополімерсіркове в’яжуче - не активований мінеральний порошок”. Це свідчить про те, що шар структурованого бутадієнметилстирольного каучуку покращує змочування його в’яжучим і забезпечує на поверхні розподілу фаз більш сильну міжмолекулярну взаємодію.

Модифіковані асфальтобетонні суміші більш технологічні, ніж традиційні гарячі асфальтобетонні (табл.11.17). Оптимальний інтервал температур ущільнення асфальтобетонних сумішей з комплексно модифікованою мікроструктурою – 60-130°С, а для гарячих асфальтобетонних сумішей, виготовлених на бітумі БНД 40/60, – 90-130°С. Це дозволяє подовжити будівельний сезон і збільшити відстань транспортування асфальтобетонних сумішей, збільшити ефективний час ущільнення.

Асфальтобетони з комплексно модифікованою мікроструктурою оптимальних складів характеризуються наступними показниками якості: межа міцності під час стиску, МПа, при 0°С R₀=8-10, при 20°С R₂₀=5,0-6,5, при 75°С R₇₅=1,2-1,4; набухання, % від об’єму - 0; водонасичення, % від об’єму 1,5-2,0.

При цьому межа міцності при вигині в області позитивних температур для асфальтобетону з комплексно модифікованою асфальтов’яжучою речовиною характеризується більш високим значенням, ніж для традиційного гарячого асфальтобетону. Це забезпечить більш високу міцність асфальтобетонного покриття при застосуванні модифікованих асфальтобетонних сумішей.

Таблиця 11.17

Властивості асфальтобетонних сумішей при ущільненні

Індекс бетону	Склад асфальтобетонної суміші	Коефіцієнт ущільнення, Ку,	Приріст середньої щільності бетону,
1.	Дрібнозерниста (тип Б), яку приготовлено на бітумі БНД 40/60 (П25= 59 град.); мінеральний порошок неактивований	1,27
2.	Дрібнозерниста (тип Б), яку приготовлено на бітумополімерсірковому в’яжучому (бітум П25= 59 град з 2 % СКМС-30 і 40 % технічної сірки); мінеральний порошок, активований 0,5% мас СКМС-30	0,81

Отже, покриття, що споруджені з використанням модифікованого асфальтобетону, під дією транспортних навантажень будуть більш довговічними, ніж традиційні асфальтобетонні покриття.

Модифіковані асфальтобетони – більш довговічні. Так, коефіцієнт старіння (теплове прогрівання виконано при температурі 75 °С і ультрафіолетовому опромінюванні в кліматичній камері ШП - 1) після 1200 годин прогрівання К_ст = 1,25, а для гарячого асфальтобетону К_ст = 1,5. Коефіцієнт водостійкості при водонасичуванні протягом 90 діб для асфальтополімерсіркобетону складає К_вд = 0,75, а для традиційного асфальтобетону –
К_вд = 0,57.

Таблиця 11.18

Значення показників, що характеризують

зсувотривкість асфальтобетонів за Маршаллом

(температура випробування – 60Сº)

Індекс бетону	Склад асфальтов’яжучої речовини в дрібнозернистому асфальтобетоні (тип Б)	Умовна пластичність, 1/10 мм	Показник умовної жорсткості, А, Н/мм	Тривкість, Р, Н
	В’яжуче бітум, П25 = 59 · 0,1 мм; мінеральний порошок не активований
	В’яжуче - бітум, П25 = 59 · 0,1 мм, модифікований 2% мас. СКМС - 30 і 40 % технічної сірки; мінеральний порошок активований 0,5 % мас. СКМС - 30

Контрольні питання

1. Які підструктури виділяють у бетоні на органічному в’яжучому?

2. Наведіть функціональний аналіз дьогтебетону.

3. В чому полягають кількісні залежності між фізико-механічними властивостями асфальтобетону і показниками якості бітуму і асфальтов’яжучої речовини?

4. Які вимоги пред'являються до компонентів дьогтебетону?

5. Якими стандартними показниками якості характеризується дьогтебетон?

6. Опишіть деформаційно-міцнісні і реологічні характеристики дьогтебетону та асфальтобетону.

7. Виконайте аналіз деформаційного поводження дьогтебетону в умовах експлуатації при високій плюсовій температурі.

8. Охарактеризуйте тріщиностійкість дьогтебетону при роботі його в покритті автомобільної дороги.

9. Які ознаки покладені в основу класифікації асфальтобетону?

10. Якими стандартними показниками якості характеризується асфальтобетон?

11. Якими показниками характеризуються: зсувостійкість, пластичність, межа міцності при розтяганні, деформативність, релаксація та інші властивості асфальтобетону?

12. Чому за інших однакових умов найбільш ефективним способом підвищення якості дьогтебетону є комплексне модифікування мікроструктури?

13. Що відбувається при механоактивації карбонатних гірських порід у середовищі олігомерів, що утримують функціональні групи?

14. Наведіть передбачувану схему формування міжфазного контактного шару в системі «дьогтеполівінілхлоридне в'яжуче – активований олігомером мінеральний порошок».

15. Опишіть деформаційно-міцнісні властивості дьогтеполімербетону з комплексно-модифікованою мікроструктурою?

16. Що таке витривалість композиційних матеріалів?

17. Які два види випробувань на утомленісну міцність використовують для визначення витривалості?

18. Яким повинен бути рівень напружень або деформацій при випробуваннях на утомленісну міцність?

19. Що таке довгочасна міцність (статична утомленість)?

20. Які залежності описують динамічну та статичну утомленість?

21. У чому полягає сутність термофлуктуаційної теорії руйнування твердих тіл?

22. Як впливають на довгочасну міцність матеріалів агресивні середовища?

23. Як залежить "час життя" (довговічність) матеріалу від температури при випробуваннях на утомленісну міцність?

24. Яка роль поверхневих явищ у формуванні довговічності асфальтобетону?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ВИВЧЕННЯ ТЕОРЕТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Баженов Ю.М. Технология бетона. – М.: Высш. шк., 1987.– 415 с.

2. Берлин А.А., Басин В.Е. Основы адгезии полимеров. М.: Химия, 1969. – 319 с.

3. Братчун В.И., Золотарёв В.А. Модифицированные дёгти и дёгтебетоны повышенной долговечности.– Макеевка: МОНУ, ДонГАСА, 1998. – 256 с.

4. Брон Я.А. Переработка каменноугольной смолы. – М.: Металлургиздат, 1963.–272с.

5. Виноградов Г.В., Малкин А.Я. Реология полимеров.– М.: Химия, 1977. –440 с.

6. Волянский О.А. Технологія бетонних і залізобетонних конструкцій. – К.: Вища школа, 1991. – 168 с.

7. Воюцкий С.С. Курс коллоидной химии. – М.: Химия, 1976. – 512 с.

8. Гезенцвей Л.Б. Асфальтовый бетон из активированных минеральных материалов. – М.: Изд-во литературы по строительству, 1971. – 256 с.

9. Гохман Л.И. О роли органических вяжущих материалов в обеспечении работоспособности асфальтобетона // Автомобильные дороги. – 1987. – №7. – С. 21-23.

10. Гун Р.Б. Нефтяные битумы.–М.: Химия, 1973. – 432с.

11. Дорожный асфальтобетон // Под ред. Л.Б. Гезенцвея. М.: Транпорт, 1976. – 334 с.

12. Зимон А.Д. Адгезия жидкости и смачивание. М.: Химия, 1974. –416 с.

13. Золотарев В.А. Долговечность дорожных асфальтобетонов.–Харьков: Вища школа, 1977.– 116 с.

14. Илиолопов К.С., Мардиросова И.В., Углова Е.В., Безродный О.К. Органические вяжущие для дорожного строительства. – Ростов-на Дону: ДорТрансНИИ, РГСУ, ООО Изд-во Юг, 2003. – 428 с.

15. Поверхностные явления в дисперсных системах. Коллоидная химия. Избранные труды. Ребиндер П.А. – М.: Наука, 1978.–368с.

16. Поверхностные явления в дисперсных системах. Физико-химическая механика. Избранные труды. П.А. Ребиндер – М.: Наука, 1979. – 364 с.

17. Каргин В.А., Слонимский Г.А. Краткие очерки по физико-химии полимеров. – М.: Химия, 1967. – 232 с.

18. Ковалев Я.Н. Активационно-технологическая механика дорожного асфальтобетона. – Минск: Выш. шк., 1990. – 180 с.

19. Козлов В.П., Папков С.П. Физико-механические основы переработки растворов полимеров. – М.: Химия, 1982. – 224 с.

20. Колбановская А.С., Михайлов В.В. Дорожные битумы.– М.: Транспорт, 1973. – 264с.

21. Клейтон В. Эмульсии. Их теория и технические применения. // Под ред. П.А. Ребиндера, – М.: Изд-во иностранной литературы, 1950. – 700 с.

22. Круглицкий Н.Н. Основы физико-химической механики. – К.: Вища. шк., 1975. – ч.1. – 268с.

23. Круглицкий Н.Н. Основы физико-химической механики. – К.: Вища. шк., 1976. – ч.2. – 208 с.

24. Круглицкий Н.Н. Основы физико-химической механики. – К.: Вища. шк., 1977. – ч.3. –138 с.

25. Липатов Ю.С. Физическая химия наполненных полимеров. – М.: Химия, 1977. – 314 с.

26. Плугін А.М., Трикоз Л.В., Плугін А.А. Фізико-хімічна механіка будівельних матеріалів і конструкцій. – Харьків: ХарДЗАТ, 1999. – ч. 1. – 111 с.

27. Привалов В.Е., Степаненко М.А. Каменноугольный пек. М.: Металлургия, 1981. – 208 с.

28. Прочность и долговечность асфальтобетона // Под ред. Б.И. Ладыгина и И.К. Яцевича. – Минск: Наука и техника, 1972. – 288 с.

29. Ратинов В.Б., Иванов Ф.М. Химия в строительстве. – М.: Стройиздат, 1977. – 220 с.

30. Ребиндер П.А. Конспект общего курса коллоидной химии. – М.: МГУ, 1956.

31. Ребиндер П.А. Физико-химическая механика. – М.: Знание, 1958.

32. Стефанов Б.В., Русанова Н.Г., Волянский А.А. Технология бетонных и железобетонных изделий. – К.: Вища шк., 1982. – 406 с.

33. Тагер А.А. Физико-химия полимеров. – М.: Химия, 1978. – 544 с.

34. Теория цемента / Под ред. А.А.Пащенко. К.: Будівельник, 1991. – 168 с.

35. Фридрихберг Д.А. Курс коллоидной химии. – Л.: Химия, 1984. – 368 с.

36. Щукин Е.Д., Перцов Ф.В., Амелина Е.А. Коллоидная химия. – М.: Изд - во МГУ, 1982. – 352 с.

*Кристал АgI, що має кубічну форму, умовно зображений на рис. 5.1. у вигляді кола. Потенціалвизначальні іони показані з зовнішньої сторони, що підтверджує – потенціалвизначальний іон адсорбується з зовнішнього середовища.