Тема 9. Виробнича інфраструктура

Сутність інфраструктури та її види

Планування роботи інструментального господарства

Планування роботи ремонтного цеху

Планування роботи енергетичної служби

Планування роботи транспортного цеху

Запитання для перевірки знань

Тести

Сутність інфраструктури та її види

Інфраструктура – сукупність складових частин будь-якого об’єкта, що мають допоміжний (підпорядкований) характер і забезпечують умови для нормальної роботи цього об’єкта в цілому.

Неодмінною умовою високопродуктивної роботи підприємства в цілому є ефективна робота первинних виробничих ланок, а також обслуговуючих та допоміжних підрозділів, які створюють виробничу та соціальну інфраструктуру.

Виробнича інфраструктура – це комплекс цехів, дільниць, господарств та служб, які обслуговують основне виробництво та створюють сприятливі умови для його ефективного функціонування.

Соціальна інфраструктура забезпечує задоволення соціально-побутових і культурних потреб працівників підприємства. До них належать заклади громадського харчування, охорони здоров’я, дитячі дошкільні заклади, спортивні комплекси, заклади культури та відпочинку тощо.

Звичайно пріоритетний розвиток належить виробничій інфраструктурі, в який можна виокремити дві функції:

1. Обслуговування процесів основного та допоміжного виробництва, яка є обов’язковою для всіх підприємств.

2. «Власне» виробництво, яке виникає як результат, що склався в деяких галузях у плані розподілу праці (наприклад, виробництво різних видів енергії та тепла, технологічного оснащення та інструменту).

Для виконання цих функцій, як правило на великих та середніх підприємствах, (малі користуються послугами сторонніх організацій) створюють підрозділи:

· інструментальне господарство, яке забезпечує виробництво інструментом і оснащенням;

· ремонтна служба -проводить технічний огляд, ремонт і модернізацію устаткування, обслуговування з метою забезпечення їх безперебійної експлуатації;

· енергетичне господарство підприємства, яке забезпечує підприємство всіма видами енергії та організація раціонального їх використання;

· транспортне і складське господарства забезпечують ритмічне протікання виробничого процесу шляхом своєчасного і комплексного забезпечення матеріалами, сировиною, заготовками та організовують їх надійне і якісне зберігання.

Основною метою планування цехів виробничої інфраструктури є синхронізація їх роботи з роботою основного виробництва та забезпечення ритмічного і безперебійного здійснення основного виробничого процесу на підприємстві.

Плани допоміжних виробництв відбивають особливості їх технологічних процесів, організації виробництва і праці та характеризують обсяги і якісні показники їх діяльності. План кожного допоміжного виробництва складають за такими основними розділами:

· з виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг;

· з праці та заробітної плати;

· витрат на виробництво та собівартості продукції, робіт або послуг.

Планування роботи інструментального господарства

Головне завдання інструментального виробництва полягає в безперебійному забезпеченні оснасткою та інструментом основних та допоміжних цехів та робочих місць при мінімальних витратах на їх проектування, виготовлення, зберігання та підтримання в працездатному стані.

Основні функції інструментального господарства:

· визначення потреби та забезпечення підприємства в оснастці та інструменті, як власного виробництва так і куплені;

· проектування оснастки власного виробництва, її виготовлення в інструментальному цеху та відновлення;

· організація експлуатації та технічний нагляд за правильною експлуатацією оснастки та інструменту;

· повне та своєчасне забезпечення робочих місць потрібним інструментом;

· організація роботи із заточування, доводки та ремонту інструменту;

· організація раціонального зберігання та видача інструменту виробничим підрозділам.

Потреба підприємства в інструменті та технологічній оснастці складається із:

· витратного фонду, який відображає річну потребу підприємства в інструменті для виконання запланованого обсягу і номенклатури продукції;

· загальнозаводського оборотного фонду - це сукупність запасів центрального інструментального складу і цехових оборотних запасів (у цехових коморах, на робочих місцях, в заточці та ремонті).

План роботи інструментального цеху розробляє планово-економічний відділ підприємства на рік із поквартальною розбивкою та щомісячним уточненням.

Основними розділами плану є:

· виробнича програма цеху, яка розробляється як за номенклатурою (штампи, прес-форми, пристрої, загальний вимірювальний та допоміжний інструмент, ремонт, відновлення та модернізація оснащення), так і у вартісному вираженні за обсягом товарної продукції;

· чисельність та заробітна плата - розробляється за аналогічними показниками основних цехів, при цьому чисельність робітників визначається виходячи із трудомісткості та норм обслуговування;

· витрати цеху (кошторис витрат за економічними елементами) та собівартість виготовленої продукції (калькуляційними одиницями для власного виробництва можуть бути - штампи, прес-форми, пристрої; для сторонніх організацій – замовлення).

Виробничу програму розробляють на підставі таких вихідних даних:

o виробнича програма підприємства з випуску продукції;

o графік підготовки виготовлення нових виробів;

o розрахунки потреби в технологічному оснащенні для поточного виробництва, а також технологічного оснащення другого порядку;

o дані про стан запасів інструментів в центральному інструментальному складі (ЦІС);

o замовлення виробничих і допоміжних цехів на виготовлення інструментів-дублерів.

Виробничу програму ІЦ розробляють за такими показниками:

§ випуск продукції в натуральному вираженні (номенклатура);

§ обсяг товарної продукції.

Номенклатуру технологічного оснащення, потрібно планувати з урахуванням таких чинників:

¨ потреби підприємства в оснащенні;

¨ обсягів і номенклатури оснащення, яке буде закуплено в сторонніх організацій;

¨ обсягів і номенклатури оснащення, яке потрібно виготовити стороннім організаціям;

¨ обсягів і номенклатури оснащення, яке підлягає відновленню та ремонту.

Обсяги товарної продукції за планом обчислюють у такому вираженні:

¨ трудовому (за нормативною трудомісткістю), нормо-год;

¨ вартісному, грош. од.

Виробнича програма дільниць цеху складається з двох розділів:

плану випуску,

плану запуску.

Для ІЦ, у складі яких є заготівельні дільниці, потрібно розв’язувати три завдання оперативного управління:

1. формувати місячний номенклатурний план заготівельній дільниці ІЦ;

2. формувати місячний номенклатурний план запуску інструменту;

3. формувати місячний номенклатурний план випуску інструменту.

Планування роботи ремонтного цеху

Ремонтний цех створюється на підприємстві для забезпечення безперебійної експлуатації обладнання.

Для ефективної роботи підприємства цех виконує такі функції:

1. Проведення технічного обслуговування устаткування та планово-запобіжних ремонтів.

2. Модернізація застарілого устаткування.

3. Планування, облік і контроль виконуваних ремонтних робіт.

4. Контроль правильності експлуатації устаткування.

В основі виробничої діяльності ремонтного цеху лежить практична реалізація планів-графіків системи планово-запобіжного ремонту (ПЗР).

Система ПЗР передбачає:

· проведення технічного (міжремонтного) обслуговування засобів праці - це комплекс операцій, спрямованих на підтримування в робочому стані устаткування і забезпечення його технічних параметрів у процесі експлуатації;

· здійснення періодичних планових ремонтів та модернізацію устаткування.

Планові ремонти залежно від змісту та трудомісткості робіт поділяються на поточний, середній та капітальний.

Поточний ремонт (ПР) передбачає заміну невеликої кількості деталей, що швидко спрацьовуються, та регулюванні механізмів для забезпечення нормальної роботи устаткування до чергового планового ремонту.

Під час середнього ремонту (СР) виконуються часткове розбирання агрегату, заміна і ремонт окремих складальних вузлів і механізмів, складання, регулювання та випробування під навантаженням.

Капітальний ремонт (КР) передбачає повне розбирання агрегату, сортування деталей на придатні, непридатні та такі що потребують відновлення, заміну або ремонт складальних одиниць із наступним складанням, регулюванням та випробуванням на всіх режимах роботи.

Планові показники роботи ремонтного цеху розробляються відділом головного механіка за участю планово-економічного відділу підприємства.

Основними розділами плану є:

· планування виробничої програми у номенклатурі (всі види ремонтів, виготовлення запасних частин для ремонту, монтаж та демонтаж устаткування) та у трудомісткості;

· у плані чисельності і заробітної плати визначають окремо чисельність робітників, що зайняті плановими ремонтами та окремо робітників, праця яких не піддається нормуванню (чергові слюсарі, робітники з технічного обслуговування устаткування, мастильники та ін.);

· планування собівартості виробництва полягає у визначення загального цехового кошторису витрат, кошторису на виконання різних видів ремонтів та міжремонтне обслуговування та кошторису цехових витрат.

Калькуляційні одиниці під час складання кошторисів такі:

· одиниця ремонтної складності в процесі виконання ремонту устаткування;

· об’єкт модернізації, ремонту (верстата, лінії тощо);

· замовлення під час надання послуг стороннім організаціям і підрозділам свого підприємства, у тому числі невиробничим.

На підприємствах застосовують велику кількість устаткування різної ремонтної складності, що утруднює розрахунок кошторисів ремонтних робіт.

Для спрощення обчислень, керівництво підприємства попередньо затверджує кошторис витрат на ремонт одиниці ремонтної складності за видами ремонтів. Знаючи кількість одиниць ремонтної складності устаткування, яке підлягає ремонту в будь-якому цеху, можна планувати загальний обсяг ремонтних робіт за цехами й на підприємстві в цілому.

Це особливо важливо в сучасних умовах, коли всі витрати з ремонтного обслуговування відносять на собівартість основної продукції.

Планування роботи енергетичної служби

Основними завданнями енергетичного господарства є:

· систематичне та безперебійне забезпечення виробництва різними видами енергії;

· впровадження нової техніки з метою раціонального та економного витрачання всіх видів енергії;

· технічне обслуговування та проведення ремонтних робіт енергоустаткування;

· підвищення енергоозброєності праці;

· контроль виконання правил експлуатації енергетичного обладнання;

· проведення заходів з реконструкції та розвитку енергетичного господарства підприємства.

Промислові підприємства споживають:

· електроенергію силову, що приводить у дію технологічне устаткування;

· технологічну, яка призначена для заміни властивостей і стану матеріалів;

· виробничо-побутову, яка використовується на освітлення, вентиляцію та інші цілі;

· теплову енергію гарячої води та пару;

· кисень, водень, азот, що поступають у балонах;

· стиснене повітря різного тиску;

· гарячі гази, конденсати;

· енергоносії у вигляді природного газу, мазуту, нафтопродуктів.

Відповідно до завдань, що ставляться перед службою, розрізняють таку структуру енергетичного господарства:

1. Електросиловий цех, до функцій якого входять перетворення, виробництво, подача, розподіл електроенергії та забезпечення ефективного її використання.

2. Теплосиловий цех займається виробництвом теплоенергії, подачею та розподілом пари, збиранням та поверненням конденсату, забезпеченням підприємства гарячою водою.

3. Цех водопостачання забезпечує свіжою питною водою, виконує організацію оборотного водопостачання, займається раціональним та економним водопостачанням всередині підприємства.

4. Газокомпресорний цех здійснює постачання газу через трубопроводи до підприємства, забезпечує роботу заводської газогенераторної станції, підготовку та подачу стисненого повітря.

5. Цех зв’язку, що забезпечує телефонним та радіозв’язком, здійснює технічне обслуговування та ремонт АТС підприємства.

6. Електромеханічний цех займається організацією і проведенням капітальних ремонтів електрообладнання і електроапаратури, виготовленням окремих видів нового обладнання та запчастин.

Організує ефективне управління енергетичним господарством – відділ головного енергетика.

Основними розділами плану є:

1. Виробнича програма у натуральному і у вартісному вираженні. Завдання в натуральних показниках охоплює такі види робіт:

· виробництво і обслуговування електричної енергії, виробництво та розподіл теплової енергії, пари, стисненого повітря та інших видів енергії, забезпечення водою;

· всі види планових ремонтів та міжремонтне обслуговування енергетичного обладнання, виготовлення запасних частин та монтаж енергетичного устаткування.

Обсяги робіт у вартісному вираженні визначаються за планово-розрахунковими цінами.

2. В другому розділі плану визначається чисельність робітників та заробітна плата. Чисельність робітників, що поділяються на експлуатаційників та ремонтників, визначається здебільшого за нормами обслуговування.

3. Для визначення загальної суми витрат енергетичного цеху складають плановий кошторис витрат, до якого поряд із витратами на власне виробництво відносять витрати на придбання енергії, а також витрати на її переробку. Собівартість послуг для внутрішньо цехових потреб визначається за прямими витратами, а для внутрішньозаводських - із урахування також непрямих витрат. Калькуляційними одиницями можуть бути:

· для електричної енергії – 1000 кВт/год;

· тепла та пари – 1 Гкал (або 1т пари);

· стисненого повітря – 1000м³;

· води – 1000м³;

· карбіду кальцію – 1 т.

В основу організації роботи енергогосподарства покладено складання планового і звітного енергетичного балансу. Доходна частина планового енергетичного балансу – це джерела покриття потреби або план енергопостачання з виділенням первинних та вторинних енергоресурсів, їх кількості та джерел енергопостачання. Витратна частина балансу – це розрахунок потреби в енергоресурсах, її кількість і види енергії, а також цілі використання.

Енергетичні баланси підприємств можуть бути класифіковані:

· за призначенням,

· видами енергоносіїв,

· масштабами завдань, що вирішуються цими балансами,

· характером цільового використання енергії.

Баланси, що складаються для окремих видів енергії та параметрів енергоносіїв, називають частинними.

Зміст і форми побудови енергобалансів підприємств мають задовольняти такі вимоги:

Ø інформація, подана в балансі, має відображатись у формі, яка дає змогу скласти уявлення про ефективність використання енергії на підприємстві в цілому;

Ø для аналізу цільового використання енергії потрібно розрізняти витрати енергії на двигуні (силові), технологічні, господарсько-побутові (освітлення, опалення, вентиляція, гаряче водопостачання) потреби;

Ø для контролю енерговикористання цехів, дільниць, енергозасобів баланси енергії необхідно будувати у виробничо-територіальному аспекті, з відокремленням витрат за цехами та засобами;

Ø баланси мають віддзеркалювати внутрішній обіг енергії в енергоносіях різного виду та параметрів, бути пов’язаними з матеріальними балансами відповідних енергоносіїв;

Ø для оцінювання рівня енерговикористання в балансах має бути відображено як досягнутий, так і передовий рівень енерговикористання.

План енергоспоживання підприємства — це витратна частина енергобалансу, яка забезпечує виконання підприємством виробничої програми та водночас є виробничою програмою енергетичних цехів.

До цієї частини балансу належать такі розрахунки:

¨ потреби основного та допоміжного виробництва у всіх видах енергії та палива;

¨ нормативні втрати енергії та палива в енергетичних мережах, перетворювальних засобах і виробничому устаткуванні;

¨ максимальні енергетичні навантаження протягом планового періоду з урахуванням споживання енергії;

¨ планові середньодобові, місячні, квартальні та річні графіки навантаження.

Для визначення загальної суми витрат енергетичного цеху складають кошторис на виробництво (на кожний вид робіт — окремий). Собівартість послуг на продукцію енергетичних цехів (дільниць) для внутрішньоцехових потреб визначають за прямими витратами, а для внутрішньозаводських потреб — з урахуванням і непрямих витрат. До кошторису витрат енергетичних цехів поряд із витратами на власне виробництво вносять витрати на придбання енергії аналогічного виду, а також витрати на її перероблення.

Витрати на утримання та експлуатацію загальнозаводських мереж включають у собівартість відповідного виду енергії.

Калькуляційні одиниці продукції енергетичних цехів такі: для електричної енергії — 1000 кВт/год; тепла та пари — 1 Дж (або 1 т пари); стисненого повітря — 1000 м3; води — 1000 м3; карбіду кальцію — 1 т.

Планування роботи транспортного цеху

Транспортний цех підприємства здійснює внутрішнє та зовнішнє обслуговування автомобільним, залізничним, авіаційним та іншими видами транспорту. Його основними завданнями є:

· забезпечення чіткого та безперебійного функціонування виробничих технологічних процесів;

· своєчасна доставка на підприємства та його підрозділи необхідних матеріальних ресурсів;

· проведення необхідного комплексу робіт з ремонту та обслуговування транспортних засобів;

· оптимальне використання всіх транспортних засобів, як умова забезпечення їх ефективності.

Планування роботи транспортного цеху здійснюється за наступними показниками.

1. Вантажооборот являє собою загальну кількість вантажу, який переміщається на даному підприємстві за певний проміжок часу (годину, зміну, добу, місяць, рік).

2. Вантажопотік являє собою обсяг вантажів (т, шт., кг), які перевозять транспортні засоби у певному напрямку на задану відстань за певний проміжок часу.

3. Кількість транспортних засобів за їх видами, що визначається виходячи із обсягу перевезень за добу, із добової продуктивності одиниці транспорту, відстані та напрямків перевезень.

Планування роботи транспортного цеху полягає в розробці:

1. Річних (квартальних) планів обсягу перевезень, який складається із обсягів послуг у натуральному та вартісному вираженні. До складу номенклатурного плану можуть належати такі види робіт:

· доставка матеріально-технічних ресурсів на підприємство;

· транспортування готової продукції до місця розвантаження або до споживача;

· внутрішньовиробничі вантажопотоки;

· навантажувально-розвантажувальні роботи;

· технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів, інші роботи та послуги.

2. Для плану за чисельністю і заробітною платою планова чисельність розраховується за видами та типами транспортних засобів. Чисельність водіїв розраховується на підставі обсягів перевезень у машино-годинах, до якого потрібно додати час необхідний для обслуговування та ремонту машин. Плановий фонд оплати праці визначається виходячи із середньомісячної заробітної плати кожної категорії працюючих.

3. План витрат цеху містить розрахунок річного (квартального) кошторису витрат в цілому по цеху та розрахунок собівартості, а відповідно і внутрішню ціну:

· 1 тонно-кілометра зовнішніх перевезень,

· 1 тонни внутрішніх перевезень,

· 1 машино-години роботи транспорту тощо.

Об’єктом калькулювання собівартості в транспортному цеху є основні види робіт і послуг, що їх виконує цех.

Калькуляційною одиницею може бути:

¨ для перевезення зовнішніх вантажів — тонно-кілометр, тонна;

¨ для внутрішньозаводських перевезень — тонна;

¨ для спеціалізованого транспорту — машино-година роботи;

¨ для навантажувально-розвантажувальних робіт — тонна вантажу;

¨ для ремонтного обслуговування — вид технічного обслуговування (ТО) і ремонту;

¨ для залізничного транспорту — машино-година роботи тепловоза (локомотива).

Планову собівартість одиниці вантажу визначають окремо за видами транспорту діленням планового кошторису витрат по цеху на кількість тонно-кілометрів або тонн перевезених вантажів. Так само розраховують собівартість одиниці інших видів робіт і послуг.

Планування кошторису витрат виробництва транспортного цеху в цілому проводять так само, як і в основному виробництві, але за скороченим переліком статей витрат.

Загальний кошторис витрат транспортного цеху визначають як суму кошторисів витрат на транспортні, навантажувально-розвантажувальні та ремонтні роботи й кошториси витрат на оплату послуг сторонніх організацій.

Виробнича інфраструктура в повному складі в основному функціонує на великих підприємствах, і в більшості випадків вона дорого їм обходиться. Це пов’язано з тим, що:

Ø чисельність робітників допоміжного виробництва на підприємстві досягає 50% від загальної кількості робітників;

Ø не в повній мірі використовуються потужності допоміжних служб;

Ø не повністю завантажуються площі;

Ø відбувається розпорошеність основних і оборотних засобів та робочої сили;

Ø низький рівень механізації та автоматизації робіт;

Ø високі витрати на допоміжні та обслуговуючи роботи.

Тому світова практика ставить під сумнів доцільність утримання обслуговуючих і допоміжних господарств безпосередньо на підприємстві і спостерігається тенденція до виконання їх функцій спеціалізованими невеликими підприємствами.