Кардіологічного профілю

Ступінь ефективності серцевих глікозидів залежить від їх дози й індивідуальної чутливості. Серцеві глікозиди володіють малою широтою терапевтичної дії, тому побічні ефекти зустрічаються в 35-60% випадків. Виражений головний біль може бути ранньою ознакою глікозидної інтоксикації. Небезпечними для життя проявами глікозидної інтоксикації є виражена брадикардія, аритмії.

Серцеві глікозиди викликають звуження артеріол і венул, тому протипоказані при коронарній недостатності. Знижується ефективність серцевих глікозидів при гострому міокардиті і перикардиті, недостатності серцевих клапанів, гіперертиреозі, гіперетермії. Препарати, які індукують мікросомальні ферменти печінки знижують рівень серцевих глікозидів в крові.

Серцеві глікозиди утворюють в ШКТ комплекси з білком яєць, сиром, молоком, м’ясом, бобовими й ін., у зв’язку з чим їх всмоктування затримується, а ефект знижується.

При багатомісячному лікуванні дигоксином доцільно робити пе­рерву в 1 – 2 дні в тиждень.

Антиаритмічні препарати володіють кардіотоксичністю (хінідин, прокаїнамід), можуть змінювати комплекс QRS, викликати блокаду ніжок пучка Гіса (прокаїнамід). Хінідин може викликати групові шлуночкові екстрасистоли на початку лікування. Хінідин потенціює дію варфарину, гіпотензивних засобів, міорелаксинтів. Аміодарон, верапаміл, ніфедіпін знижує виведення дигоксину. Небезпечними побічними ефектами при використанні аміодарону є розвиток фіброзу легень та інтерстиціальної хвороби легень, тому рекомендовано рентгенологічне дослідження органів грудної клітки. Фенітоїн ефективний при інтоксикації серцевими глікозидами.

Слід уникати одночасного застосування антиаритмічних, антиангінальних, гіпотензивних препаратів з ЛС, які пригнічують обмін і виведення препаратів з організму, подовжують інтервал Q-T, викликають гіпокаліємію, гіпомагніємію, гіперкальціємію.

Важливий побічний ефект нітратів, бета-адреноблокаторів – синдром «відміни», який проявляється погіршенням клінічного перебігу стенокардії. У разі відміни бета-адреноблокаторів збільшується концентрація трийодтироніну і з’являється тахікардія, пітливість, підвищується АТ. кардіоселективні бета-адреноблокатори мають менше побічних ефектів. При застосуванні мазі або пластиря з нітратами можливі прояви алергічної реакції, гіперемія шкіри.

Антигіпертензивні засоби слід застосовувати обережно у пацієнтів похилого віку, так як швидке зниження АТ з вираженими атеросклеротичними змінами може призвести до порушення кровообігу в життєво важливих органах. Інколи при застосуванні іАПФ виникає сухий непродуктивний кашель стійкого характеру, який припиняється при відміні препаратів. Всі антигіпертензивні препарати несумісні з ГКС. Центральні α₂-агоністи знижують швидкість психічної реакції. Для зменшення седативного ефекту клонідин гідрохлорид призначають на ніч. Для клонідину гідрохлориду характерний синдром «відміни», що проявляється розвитком гіпертензивного кризу. У такому випадку слід призначити клонідину гідрохлорид або інший гіпотензивний препарат. Метилдофа підвищує лактацію. Обережно його призначають хворим похилого віку (збільшує прояви СН). Монотерапія ніфедипіном викликає депресію. Серед антагоністів кальцію амлодипін має найменше побічних ефектів. Амлодипін не виявляє негативного впливу на обмін ре­човин, ліпідний спектр, його використовують для лікування бронхіальної астми, цукрового діабету, подаг­ри, він не потребує корекції дози при нирковій недостатності, серцевій недостатності, у похилому віці. Натрію нітропрусид під дією світла набуває темно коричневого кольору і руйнується. Резерпін, раунатин при застосуванні в останні тижні вагітності може викликати у новонародженого набряк слизових оболонок дихальних шляхів, порушення акту смоктання і ковтання, сонливість і депресію. Ці препарати можуть викликати загострення виразкової хвороби.

При відміні діуретиків можливе підвищення АТ інколи з розвитком тяжкого гіпертензивного кризу. При гіпокаліємії, яка виникла внаслідок застосування діуретиків, посилюється токсичний ефект серцевих глікозидів. Спіронолактон знижує виведення дигоксину, викликає тромбози органів, сприяє виникненню гіперкаліємії, яка може призвести до брадикардії і зупинки серця. Інколи при використанні спіронолактону можливий розвиток раку молочної залози, його не слід застосовувати під час вагітності, тому що володіє тератогенним ефектом. При тяжкій патології печінки не слід призначати діуретики, які викликають гіпокаліємію. Петлеві і тіазидні діуретики внаслідок гіпокаліємії можуть змінювати ефекти ААП. Тіазидні діуретики можуть викликати тромбоцитопенію, гемоліз еритроцитів, гіпоглікемію і гіпокаліємію з алкалозом у плода, зниження маси тіла новонародженого, підвищення рівня глюкози та сечової кислоти в крові. На початку лікування фуросемідом, гідрохлортіазидом, індапамідом рекомендовано відмовитись від управління транспортними засобами. Фуросемід може викликати гіпербілірубінемію у плода, у першому триместрі вагітності може пошкодити орган слуху. НПЗС, ГКС пригнічують дію діуретиків.

З обережністю призначають цинаризин, вінпоцетин водіям транспортних засобів і особам, які виконують роботу, що потребує швидкої реакції. При вагітності призначення цинаризину, інстенону можливе, якщо очікуваний ефект терапії перевищує потенційний ризик для плода.