Класифікація організацій

1. За характером і видом господарської діяльності:

- промислові,

- торговельні,

- фінансові,

- транспортні,

- будівельні тощо

2. За організаційно- правовою формою діяльності:

- приватні (одноособові, сімейні);

- господарські товариства;

- колективні (акціонерні);

- комунальні;

- державні;

- спільні (змішані);

- іноземні;

- об'єднання.

3. За взаємовідносинами із зовнішнім середовищем і підрозділами:

- механістичні (бюрократичні) – не здатні адаптуватися до змін у зовнішньому середовищі;

- органічні (адаптивні) – здатні до адаптаціх до змін зовнішнього середовища за рахунок змніи системи взаємовідносин між підрозділами в організації

4. За статусом окремих організаційних елементів

¾ Формальна організація – група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або цілей.

¾ Неформальна організація – група людей, яка виникає спонтанно, на підставі задоволення спільних інтересів, і де люди вступають у взаємодію один з одним досить регулярно.

Неформальні групи можуть утворюватися на основі виробничих стосунків, дружніх відносин, професійного вміння, давніх зв'язків у періоди навчання у школі, вузі, за національним походженням, регтігійними віруваннями та іншими суспільними інтересами.

На сучасному етапі всі організації розглядаються як відкриті системи — системи, внутрішні елементи яких взаємодіють не лише між собою, а й із зовнішнім середовищем.

Система – це деяка цілісність, що складається з взаємозалежних частин, кожна з яких вносить свій внесок у характеристики цілого.

Компоненти системи. У складі кожної системи можна розрізняти дві тісно взаємодіючі підсистеми - керуючу і керовану. Керуюча підсистема - це "хто" керує, а керована - "чим" чи "ким" керують. Аналогічними їм за змістом є поняття "суб´єкт управління" і "об´єкт управління".

Управління організацією повинно спиратися насамперед на основні загальнометодологічні принципи системного підходу, який становить стратегію наукового пізнання і практичної діяльності в різних сферах дійсності, а також у сфері менеджменту.

Ситуаційний підхід визнає, що хоча загальний процес управління і є однаковим, специфічні прийоми, які використовує керівник повинні змінюватися залежно від ситуації.

Сутність ситуаційного підходу можна краще усвідомити у процесі співставлення принципового та ситуаційного мислення. Об’єктом досліджень ситуаційного підходу виступають найбільш значущі в управлінні ситуаційні зміни, зокрема у сферах лідерування, побудови організаційних структур, кількісних оцінок тощо. Тому за таким підходом менеджер повинен:

- володіти різними засобами професійного управління, які доказали свою ефективність;

- вміти правильно інтерпретувати ситуацію;

- вміти відбирати конкретні прийоми, які ведуть до найменьшого негативного ефекту.

- вміти передбачати ймовірністні наслідки від застосування певних методів і концепцій в конкретній ситуації.

Питання 4. Сучасні напрями парадігми управління

1. Управління змінами.

Пов'язано з тим, що приблизно в 70-х роках закінчила існування так звана «спокійна» зовнішнє середовище, а на її зміну прийшла мінлива «турбулентна». Це призвело компанії до необхідності швидко пристосовуватися до змін, швидко на них «відповідати», передбачити їх і таким чином заздалегідь планувати як витягти з них вигоду.

2. Необхідність реформування соціальної сфери.

Головний напрям реалізації - принцип «Кадри вирішують все». Це в свою чергу передбачає:

§ необхідність включення людського фактора в систему управління;

§ включення нового фактора ефективності - знання, тобто вирішальний вплив на ефективність праці надають не працівники, безпосередньо виробляють продукцію, а «працівники знання» - менеджери, інженери, техніки, фахівці;

§ базовий фактор у розвитку економіки - «норма накопичення мізків», темпи, якими країна виробляє людей, що володіють освітою, уявою, теоретичними знаннями та аналітичним майстерністю;

§ персонал починають розглядати як основний ресурс фірми. На зміну теорії, що розглядає персонал як витрати, які треба скорочувати, з'явилася теорії управління людськими ресурсами, відповідно до якої персонал являє собою один з ресурсів фірми, в який треба вкладати кошти

3. Реінжиніринг.

Передбачає кардинальну перебудову на сучасній інформаційній і технологічній основі організації господарської діяльності і управління на підприємстві (організації). Сфера змін може бути найрізноманітнішою: організаційна структура, фінанси, система поставок маркетинг структура кадрів та ін

Нові напрями концепції розвитку менеджменту

1. Створення внутрішніх ринків корпорацій.

Означає перенесення закономірностей і принципів ринкового господарства на внутрішню діяльність компанії, на всі її підрозділи. З цією метою в рамках підприємства створюються автономні підрозділи (бізнес-одиниці), які самостійно фінансують свою роботу, вступають на комерційній основі в партнерські відносини як з внутрішніми підрозділами компанії, так і з зовнішніми організаціями. У центральних органах управління концентрується рішення тільки питань стратегічного розвитку, пов'язаних з великими інвестиціями

2. Інтеграція процесів управління.

В останні десятиліття у всьому світі відзначена тенденція до укрупнення підприємств, що в свою чергу пов'язано з великими перевагами таких підприємств в умовах жорсткої конкурентної боротьби. При цьому просте укрупнення масштабів виробництва вже не відповідає вимогам сьогоднішнього дня. Посилилися темпи технологічного розвитку вимагають об'єднання зусиль підприємств і організацій різних сфер діяльності: виробництва, науки, фінансів, інфраструктури. Саме ці причини призводять до появи нових форм укрупнення - різних «горизонтальних» об'єднань, серед яких особливе місце займають промислово-фінансові групи (ПФГ), технопарки, технополіси та ін

6. Розвиток та підтримка малих підприємств.

Проте як і раніше актуальною залишається діяльність «малих» підприємств. Саме вони є найбільш мобільними в умовах мінливої ​​зовнішньої і внутрішньої середовища. Їх завдання - знизити безробіття, розширити конкуренцію, оперативно реагувати на зміни споживачів.

7. Нові вимірювачі ефективності управління.

У якості цільових показників організаційних перетворень у практиці сучасного управління застосовують такі загальні характеристики діяльності фірми як:

¾ досягнення фінансової стабільності;

¾ забезпечення фінансового зростання;

¾ наявність інтелектуального капіталу;

¾ задоволеність споживачів;

¾ комплексність технологій;

¾ інвестиції в «людський фактор» і ін

8. Поділ прав власності і функцій управління.

Складність процесів управління призвела до того, що власники, володіючи контрольним пакетом акцій, не маючи необхідної компетенції і досвіду, змушені наймати професійних керівників.

9. Затвердження контрактних відносин у всіх формах власності.

Найбільші можливості для розвитку конкуренції в держсекторі відкриваються у сфері його взаємодії з ринковими структурами за допомогою контрактних відносин, ринкового тестування. Розвиток контрактних відносин супроводжується посиленням ролі конкурентного відбору пропозицій. Переможцем виходить конкурсант, який запропонував найбільш вигідні для замовника контракти.

10. Посилення регулюючої ролі держави.

Держава встановлює норми і правила економічних відносин. Це посилення виявляється:

¾ у створенні сприятливого середовища для функціонування підприємств;

¾ у стимулюванні внутрішніх перетворень на підприємствах;

¾ у регулюванні умов конкуренції;

¾ у забезпеченні умов соціальної справедливості і першочерговому задоволенні загальнонаціональних потреб;

¾ у збільшенні витрат на дослідницькі і дослідні розробки;

¾ у визначенні пріоритетних областей інвестицій.

Контрольні запитання

1. Назвіть основні етапи розвитку систем управління

2. Які основні принципи ефективного управління пропонуються класичною школою менеджменту?

3. Які прнципіальні підходи до управління запропоновані школами людських відносин та організаційної поведінки?

4. Які особливості ефективного управління за принципами математичної школи?

5. Дайте характеристику інтеграційним підходам в управлінні

6. Які основні напрями сучасної парадігми розвитку менеджменту?