Висновки до теми 10

Висновки до теми

Право є унікальним, складним суспільно необхідним феноменом.
Визначивши своєрідні риси основних концепцій праворозуміння, особлива увага надається соціальному і загальнолюдському призначенню юридичного права, його соціальній цінності та головним ознакам.
Юридичне право - це цілісна система загальнообов’язкових норм права, встановлених або санкціонованих державою та забезпечених державним примусом. При цьому, будучи «нормативним регулятором найважливіших суспільних відносин», юридичне право має забезпечувати стабільність правопорядку та слугувати інструментом злагоди і соціального компромісу.
У зв’язку з цимвчення про соціальні функції права має надзвичайно важливе значення в осмисленні багатогранної природи права та його загальносоціального призначення. Право - як особливий суспільний феномен - передусім, має розглядатися як інструмент миру та злагоди у насиченому конфліктними інтересами соціальному середовищі; в цьому і полягає його первинне, загальносоціальне призначення.
В процесі розвитку суспільства прослідковується тенденція до підвищення значущості права (як прояву вищого, духовного єства людини) в усіх сферах і на усіх рівнях її життєдіяльності, що дозволяє йому здійснювати активний вплив на соціальні процеси, встановлювати межі соціально значимої діяльності держави та гарантувати суспільство від узурпації політичної влади

Вступ

Вступ

Розпочинаючи розгляд питань даної теми, слід, передусім, звернути увагу на те, що поняття “форма права” та „джерела права” (у широкому розумінні) хоча і тісно пов`язані між собою, проте за змістом не співпадають між собою. Метою вивчення даної теми є ознайомлення студентів з тими формами зовнішнього прояву юридичного права, які на сьогодні існують в різних державах світу. Розкриваючи поняття та зміст кожної з цих форм, слід приділити особливу увагу нормативно-правовому акту та його значущості в Україні. І при цьому у загальних рисах розглянути характеристику та властивості нормативно-правових актів, дослідити усі ланки системи нормативно-правових актів в Україні, виділивши в цій ієрархічній структурі, закони та їх особливі ознаки

5.3.2. 11.1. Співвідношення понять «джерела права» та «форми права»

11.1.Співвідношення понять «джерела права» та «форми права»

Із загальнотеоретичних позицій «джерела права» і «форми права» співвідносяться між собою як ціле і його частина. Форми права – це юридичні джерела права і це лише один із видів джерел права.
Усі джерела права тісно взаємопов’язані між собою. Так, особливо наочно прослідковується вплив економічних факторів на формування юридичних джерел права. Зокрема, становлення правового звичаю та судового прецедента пов’язано з епохою натурального господарства, що характеризується порівняно повільним соціальним розвитком в різних сферах життєдіяльності. І тому з історичної точки зору, правовий звичай та правовий прецедент виникли раніше, ніж нормативно-правий акт.
Широке поширення нормативно-правових актів було, загалом, пов'язано з становленням епохи торгового та промислового капіталу, що характеризується прискоренням соціального прогресу, розвитком класової диференціації суспільства, зростанням впливу держави у житті суспільства і значною активністю нормотворчої діяльності представницьких органів державної влади. Роль нормативно-правових актів і, насамперед, закону - нормативного акта парламенту, різко зросла у період становлення і прогресивного розвитку капіталістичного суспільства. Закон стає головним джерелом права в буржуазно-демократичних республіках, а серед законів перше місце займають конституції - основні закони держави. Однак співвідношення між законом, «статутом», і судовим прецедентом за формального визнання верховенства закону в період розвитку промислового капіталізму виявляється неоднаковим за різних соціальних умов.
Вплив політичних факторів на юридичне право та економічні процеси відчувається не лише у командно-адміністративних системах управління, (де у керма перебуває, як правило, диктатура певної партійно-політичної сили), або у суспільствах «перехідного» типу, (для яких, передусім, характерними є цілковита залежність економічної ситуації від політичної нестабільності, партійної багатоманітності тощо).
Вплив політичних факторів на юридичне право є досить відчутним і в сталих демократіях, де в залежності від політичної спрямованості тих чи інших політичних партій, (які приходять до влади шляхом демократичних механізмів), їх політичний курс може здійснюватися або в напрямку обмеження соціальних прав або в напрямку їх розширення тощо.
Значущість впливу політичних факторів на формування юридичних джерел права виявляється, також і у тому, що вироблення форм права безпосередньо пов’язано з особливостями реалізації політичної влади, з своєрідними рисами політичного ладу тощо.
Форми об’єктивізації юридичного права тісно взаємопов’язані із загальними закономірностями та специфічними особливостями становлення і розвитку держави в тих чи інших соціальних системах. Зокрема, якщо юридичне право на Європейському континенті формувалося, починаючи з французької буржуазної революції, у вигляді кодексів, то в Англії судовий прецедент (право суддів) посідав місце, майже, на одному рівні зі статутом парламенту, а кодексів, взагалі не існувало. Загальне право (право суддів) Англії за масштабами значно перевершувало статутне, а самі закони парламенту регулювали лише деякі сторони відносин, залишаючи значне місце для судової практики.
Приміром, у Франції і в Німеччині завжди існувало прагнення передбачити в кодексах і законах усі можливі випадки, не залишаючи місця для інших джерел права. Навпаки, в Англії і США загальне право (право суддів) фактично виявлялося головним юридичним джерелом права, а закон скоріше сприймався як вилучення або доповнення до судової практики.
Водночас у ХХ столітті у континентальній Європі значення закону падає, зростає значення судової практики та актів органів управління, що зумовлюється, передусім, пріоритетом виконавчої влади, урядів, (найбільш тісно пов'язаних із монополіями), протиставленим колишній ролі парламентів. У країнах, де широко діяло «загальне право», підвищується законодавча діяльність, проте, загалом, закон не може зайняти те місце, яке він займав серед джерел права на Європейському континенті.
Класифікація форм права дозволяє більш поглиблено розглянути і зрозуміти причини їх виникнення, краще опанувати їх зміст та призначення. Форми права класифікують за наступними критеріями:
1. За особливостями «стилю, логіки правового мислення», виділяють форми права, що є проявом дедуктивного способу формалізації права та форми права, що є проявом індуктивного способу формалізації права.
Нормативно-правовий акт – як нормативний регулятор однотипних ситуацій - є проявом дедуктивного способу формалізації права (рух думки від загального до конкретного), оскільки у цьому офіційному юридичному документі містяться загальні норми права, які спрямовані на регулювання типових, конкретних ситуацій на практиці.
Своєю чергою, судовий прецедент є проявом індуктивного способу формалізації права (рух думки від конкретного до загального). Судовий прецедент - правило, сформульоване судом під час вирішення конкретної справи, що у подальшому може набути характер загальної норми права в процесі розгляду справ з аналогічними обставинами.
2. В залежності від характеру волевиявлення суб’єктів їх прийняття, форми права поділяють на такі, які приймаються в односторонньому порядку (правові прецеденти, нормативно-правові акти) та за взаємним волевиявленням суб’єктів їх прийняття (нормативно-правові договори).
3. Виходячи із значущості форм права в процесі правового регулювання суспільних відносин виділяють головні форми права, а також такі, які відіграють другорядну та/або допоміжну роль.
Виокремлюючи головні форми права в тих чи інших правових системах, насамперед, слід звернути увагу на те, що в світі посилюються процеси конвергенції.
В країнах англо-американської правової сім’ї все більшу роль відіграють статути, закони. В правовій системі США в якості джерел права ефективно застосовуються як судові прецеденти, так і нормативні акти. Особливо після Другої світової війни, в Англії відбувається інтенсивний розвиток законодавства. З’являється все більше законів, які істотно модифікують старе право. При цьому в Англії співвідношення між юридичними джерелами права в процесі їх історичного розвитку в бік домінування тієї чи іншої форми було не однакове. Тривалий час головним юридичним джерелом, як правило, визнавався судовий прецедент, оскільки після становлення централізованої влади доктрина прецедента стала витісняти звичаєве право і зайняла домінуюче місце в системі джерел права Англії. Водночас, в сучасній системі форм права прецедент і закон тісно пов’язані, що виражається в їх взаємному співробітництві, а звичай не визнається основним джерелом права.
Дзеркальні процеси відбуваються в континентальній правовій системі. В Німеччині, Нідерландах, Швейцарії, в інших розвинутих країнах континентальної правової традиції – судовий прецедент визнається однією із головних форм права.
В Україні основною формою права є нормативно-правовий акт, проте беззаперечним є факт визнання значущості інших форм права.