Формаційний та цивілізаційний підходи до розуміння сутності держави

Вперше в історії філософської думки питання про наявність в історичному процесі об’єктивної закономірності поставив Георг Гегель; Гегель змалював об’єктивно-історичну картину історичного процесу, де реалізується зміст Світового Духу. В подальшому була здійснена велика кількість спроб пояснити історію. Зокрема, італійський філософ і правознавець Джанбаттісто Віко (1668-1744) поділяв розвиток людства на три періоди: «вік богів» (дитинство – «патріархальна теократія»), «вік героїв» (юність – «аристократична республіка», суспільство привілейованих людей), «вік людей» (зрілість –«громадянське суспільство», де панують свобода, юридична рівність і загальне благо). Періодизація Віко в певній мірі співпадає з поділом державно-організованого суспільства на дві великі епохи – епоху кастово-станових суспільств та епоху «громадянського суспільства».
На сьогодні серед критеріїв типології держав, які покладаються в основу виділення тих чи інших типів держави, як правило, виокремлюють «сутність і призначення держави», «політичний режим», «рівень соціальної захищеності населення» та ін. Зокрема:
1) за політичним режимом – виділяють тоталітарний, авторитарний та демократичний типи держав;
2) за рівнем соціальної захищеності населення і мети соціальної політики американські дослідники Н.Ферніс і Т.Тілтон виділяли три типи сучасних держав: позитивна держава (США), держава соціальної захищеності (Великобританія), держава соціально добробуту (Швеція).
Серед багатьох критеріїв виділяють два методологічних підходи до аналізу історичного процесу – формаційний та цивілізаційний. Об’єднує ці два підходи, передусім, те, що саме в них виявляється багатогранна сутність і призначення держави (Таблиця 6.3.).
На сьогодні цивілізацію розглядають як своєрідну цілісну сукупність (систему) духовних, культурних та матеріальних цінностей, які забезпечують стабільне функціонування суспільства і життєдіяльність людини; призначення терміну „цивілізація” вбачається в тому, щоб визначити тип культури; своєю чергою, основною категорією в оцінці і характеристиці типу культури, яка розкриває призначення цього феномену, є поняття „цінність”; в процесі своєї життєдіяльності суспільство, створюючи елементи власної культури, (в тому числі право та державу), формує відповідну систему цінностей - класових або загальнолюдських.
В сучасних умовах розвитку людства особливо значимою має стати актуалізація цивілізаційного підходу до типології сучасних держав. Головна відмінність цивілізаційного підходу від формаційного полягає у можливості розкрити розвиток суспільства і державності через уявлення людини про цінності і цілі її суспільної діяльності. Якщо формаційна теорія, розпочинає опанування державно упорядженого суспільства «знизу», висуваючи на перше місце «економічний базис», матеріальне виробництво, то прихильники цивілізаційної теорії підходять до розгляду цього питання, використовуючи комплексний підхід, тобто, опановуючи усе розмаїття суспільних форм і відносин (духовність, релігія, мистецтво, моральність, право, політика, економіка та ін.), виокремлюючи відповідний тип культури.
Головні принципи і підходи в процесі вивчення історії за допомогою поняття „цивілізація” розроблені англійським істориком Арнольдом Джозефом Тойнбі (1889-1975 р.р.) у дванадцятитомній праці „Вчення про Історію” („A Study of History„ 1934-1961 р.р.). Відмінність цивілізацій, як вважав автор, полягає, передусім, в образі мислення. А.Тойнбі виділяв у світовій історії більше двох десятків цивілізацій: єгипетську, китайську, західну, православну, далекосхідну, арабську, іранську, сирійську, мексиканську та ін. і провів, таким чином, своєрідну типологію суспільств, (не ставлячи перед собою окремого завдання виробити на цій основі типологію держави).
Спрощена, (класово-антагоністична) методологія формаційного підходу, (яка використовується в процесі виділення азіатського, рабовласницького, феодального, капіталістичного та соціалістичного типів держави), безумовно, обмежує науковий пошук у цій сфері