Витратний підхід до оцінки об’єктів інтелектуальної власності

Сутність витратного підходу полягає у припущенні, що потенційний покупець, володіючи певною інформацією про предмет купівлі, не заплатить за нього більше, ніж за інший об'єкт тієї ж корисності. Для цього потрібно визначення витрат на відтворення первинної вартості ОІВ за вирахуванням суми зносу за період використання об'єкта. Сума витрат включає витрати на створення (придбання), правову охорону ОІВ (нематеріального активу) та доведення його до стану, що є придатним для використання.

У разі застосування витратного підходу можуть використовуватися такі методи: фактичних витрат, планових витрат, метод коефіцієнтів, вартості заміщення, відновлюваної вартості.

За методом фактичних витрат вартість ОІВ складається з прямих витрат на оплату праці прямих матеріальних витрат, амортизації основних засобів, які безпосередньо використовуються при створенні даного об'єкта, витрат на створення дослідного зразка, витрат, пов'язаних із доведенням ОІВ до стану, що є придат-ним для використання, вартості придбання ОІВ, загальновиробничих витрат у частині відповідно до прийнятих в організації, де створений ОІВ, методом їх розподілу. Розподіл загальновиробничих витрат здійснюється з використанням бази розподілу. Фактичні витрати коригуються на величину індексу цін на дату оцінки та зменшуються на величину амортизації ОІВ.

Вартість ОІВ, визначену методом фактичних витрат, називають ще історичною, тому що вона ґрунтується на фактично здійснених витратах, одержаних із бухгалтерської звітності організації (підприємства), що розробило (придбало) ОІВ.

Розрахункова ціна ОІВ за методом фактичних витрат під час їх створення в організації (підприємстві) розраховується за формулою

Ц_мфв=K_c∑З_ta_tК_t^u,

де Кс — коефіцієнт морального старіння ОІВ, який визначається на дату оцінки за формулою

К_с = 1 — (Тф/Тн),

де Тф — фактичний строк використання ОІВ (дії охоронного документа) на дату оцінки;

Т_н — нормативний строк використання ОІВ (дії охоронного документа);

З_t — сума щорічних витрат на створення ОІВ у /-му році, ви­значена за формулою

З_t = З_tндр + З_tктд + З_tn,

Де З_tндр — витрати на науково-дослідні роботи у t-му році;

З_tктд — витрати на розроблення конструкторсько-технологічної документації у t-му році;

З_tn — витрати на правову охорону ОІВ у t-му році;

a_t — коефіцієнт приведення щорічних витрат

a_t = (1+d)_k^t-t

d – середня прогнозована величина процента за депозитами ком банків

К_t^u — індекс цін;

t— поточний рік здійснення витрат на створення ОІВ;

tн — початковий рік здійснення витрат на створення ОІВ;

tк — кінцевий рік здійснення витрат на створення ОІВ.

Для ОІВ (нематеріальних активів) характерними є часовий і моральний знос. Під часовим зносом слід розуміти відношення терміну від моменту виникнення права на ОІВ (визнання цього об'єкта нематеріальним активом та постановлення його на баланс організації) до дати оцінки порівняно з нормативним строком йо­го корисного використання

Основним недоліком методу фактичних витрат є те, що фактичні витрати не відображують попиту на певний ОІВ, а отже, не відображають і ринкової ціни на цей об'єкт. Крім цього, фактичні витрати формуються в індивідуальних умовах створення ОІВ у певній організацій (підприємстві). Таким чином, фактичні витрати на створення ОІВ можуть значно відрізнятися як від середньо­го рівня витрат, так і від їхньої ринкової ціни.

Метод планових витрат, в якому за основу ціни ОІВ береться сума планових витрат, наведених на дату оцінки та скоригованих на величину індексу інфляції. Планові витрати розраховуються на основі внутрішньоорганізаційних норм та нормативів.

Розрахункова ціна ОІВ за методом планових витрат обчислюється за формулою

Ц_мпв=∑З_ta_tК_t^u

a_t = 1/(1+d)_k^t-t

За методом коефіцієнтів ціна ОІВ розраховується як сума приведених на дату оцінки витрат на його створення, скоригова-на на коефіцієнт техніко-економічної значущості ОІВ, коефіцієнт морального старіння, індекс цін на дату оцінки:

Цмк = К_зK_c∑З_ta_tК_t^u,

де К₃ — коефіцієнт техніко-економічної значущості ОІВ;

К_с — коефіцієнт морального старіння;

Оцінка ОІВ за методом вартості заміщення засновується на тому, що максимальна вартість об'єкта оцінки визначається мінімальною ціною, яку потрібно заплатити за об'єкт, еквівалентний за функціональними можливостями й варіантами його використання, або такий, що має аналогічну споживну вартість.

За методом відновлюваної вартості ціна ОІВ визначається як сума витрат на створення нової точної копії об'єкта, що оцінюється, за цінами на дату оцінки. За цим методом переважно оцінюються унікальні ОІВ — права власності на об'єкти машино-, суднобудування, у будівництві тощо.