Охарактеризуйте розвиток української науки в ХІХ – на поч. ХХ ст

Суперечливим і складним був розвиток науки в Україні. Ні Росія, ні Австро-Угорщина не були зацікавлені у підтримці наукових досліджень в Україні, з підозрою сприймали прогресивні ідеї. Проте українські вчені внесли вагомий внесок у розвиток науки. Цьому сприяли численні наукові товариства, які виникли протягом 70-90-хроків: дослідників природи (Харків, Київ, Одеса), математичне (Харків), фізико-математичне (Київ), історико-філологічні при Харківському, Київському та Одеському університетах, історичне товариство Нестора Літописця, Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка у Львові та ін.
Розвиток науки в Україні був пов´язаний переважно з університетами, а також з іншими вищими навчальними закладами. Саме тут з´явилися перші українські наукові школи. У Харківському університеті кафедру механіки очолював О. Ляпунов (1857-1918), який створив загальну теорію сталості руху. Київський математик М. Ващенко-Захарченко уклав ряд підручників, за якими навчалося багато поколінь студентів, а кафедру фізики Київського університету очолював М. Авенаріус (1835-1895) - засновник однієї з перших у Росії наукових шкіл молекулярної фізики. М. Пильчиков - один із засновників рентгенографії та рентгенології в Росії - з 1880 до 1902 р. працював у Харкові. Розвиток хімічної науки пов´язаний з ім´ям М. Бекетова (1827-1911), який у 1855-1887 pp. очолював кафедру Харківського університету, заклав основи нової наукової галузі металометрії та підвалини нового напряму - фізичної хімії. Геологічна наука завдячує своєму розвиткові діяльності К. Феофілактова, який заснував київську школу геології. Одним з основоположників палеоботаніки став І. Шмальгаузен (1849-1894).
Плідну діяльність у галузі біологічної науки в Новоросійському університеті розгорнув видатний учений І. Мечников (1845-1916), який разом з іншим науковцем, М. Гамалією (1859-1949), відкрив в Одесі першу в Росії і другу в світі бактеріологічну станцію.

Видатним західноукраїнським вченим-експериментатором був Іван Полюй (1845-1918), який зробив ряд винаходів та відкриттів у галузі фізики та електроніки, серед яких найвизначнішим стало відкриття в 1883 р. радіаційного випромінювання. Разом з П. Кулішем І. Полюй долучився до перекладу Біблії українською мовою.
Гостра ідейна боротьба супроводила розвиток гуманітарних наук. Ідеї щодо розвитку економіки, науки, освіти, морального вдосконалення суспільства обстоювали В. Каразин, І. Франко, П. Грабовський. Історична наука збагатилася творами М. Костомарова, присвяченими українським гетьманам періоду Руїни; свої дослідження історії Лівобережної України видав О. Лазаревський. Численні праці з історії, археології, етнографії написав В. Антонович, зокрема "Дослідження про гайдамацтво за актами 1700-1768 pp.", "Археологічні знахідки та розкопки в Києві та Київській губернії". Історико-етнографічні дослідження проводив Ф. Вовк, сенсаційні археологічні розкопки в Трипіллі та Зарубинцях здійснив В. Хвойко.
літератури", "Нарис історії українського народу", "Ілюстрована історія України", "Початки громадянства" та ін.
Незважаючи на утиски та жорстокі переслідування української мови, значну роботу з дослідження мови, літератури, фольклору та перекладів проводили П. Житецький, О. Потебня, М. Петров, А. Кримський, Б, Грінченко. Великий внесок у дослідження історії та теорії української літератури зробив І. Франко. Фольклористика та етнографія поповнилися працями М. Сумцова, П. Чубинсъкого, М. Драгоманова.
Уся наукова робота українських учених сприяла розвитку освіти в Україні. І хоч освіта в цілому не задовольняла вимог українського суспільства, насамперед через недоступність отримання знань рідною мовою, її розвиток у другій половині XIX - початку XX ст. дав змогу певній частині українців наблизитися до знань. Освітній і особливо науковий розвиток у Наддніпрянщині дав цілу плеяду видатних учених не тільки українській, а й російській культурі; вони заснували нові напрями в різних галузях знань, відкривали нові погляди про світ, формували наукові школи, які твердо заявили про українську науку як науку національну, а про українців - як про цивілізовану націю, що завершувала процес свого формування, становлення та самоствердження.