Охарактеризуйте культурно-просвітницький рух (організації) на українських землях Російської імперії: передумови, зміст, наслідки в ХІХ с

В січні 1846 року в Києві було створено таємну політичну організацію — Кирило-Мефодіївське братство. Ініціаторами виступили: Василь Білозерський,Микола Гулак, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич, Тарас Шевченко.

Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія». В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і панславізму.

Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти; створення демократичної федерації слов'янських народів, знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян.

Після поразки у Кримській війні, царський уряд пом’якшив внутрішню політику, була проголошена амністія і членам Кирило-Мефодіївського братства. Центром українського життя став Петербург, де зібралось багато членів братства. В 1859 році у Петербурзі було створено першу українську громаду – культурно-освітню організацію, що ставила собі за мету поширення національної ідеї шляхом просвітницької діяльності. Через два роки аналогічна громада виникла у Києві.

На початку 70-их років, під впливом зростаючих революційних настроїв в Росії та усвідомлення неможливості подолання українського руху, через його підтримку в Австрії, царський тиску почав слабшати. Український рух знову відновлюється особливого впливу набули ідеї Михайла Драгоманова, який проповідував соціалізм і стверджував, що українська нація повинна повернутися «в сім'ю культурних європейських народів, в яку вона входила до кінця XVII століття».

Проте бурхливий розвиток українського життя призвів, до нових звинувачень українців у сепаратизмі. Наслідком стало підписання в 1876 році Емського указу— розпорядження російського імператора Олександра II, спрямоване на витіснення української мови з культурної сфери і обмеження її побутовим вжитком.

Першою українською політичною організацією, що стояла на засадах самостійності України, було «Братство тарасівців» (1891–1898), таємна організація утворена в Полтаві. Свої погляди тарасівці виклали в політичній декларації «Вірую молодих українців». Крім культурної діяльності, Тарасівці висунули політичні постулати визволення української нації з-під російської окупації, вимога повної державно-політичної незалежності України, переконання, що справедливе розв'язання соціального питання можливе тільки за умови досягнення державної суверенності.

У 1900 році в Харкові виникає перша в Наддніпров'ї політична партія — Революційна українська партія (РУП). Постання РУП було завершенням попередніх спроб створення політичних таких організацій, як «Братство Тарасівців», які поривали з тогочасним українським аполітичним культурництвом й українофільством та започатковували політичну діяльність.

В 1905 році основна частина РУП на чолі з В. Винниченком, С. Петлюрою утворють Українську соціал-демократичну робітничу партію. В 1904 році утворюється Українська демократична партія, демократично-ліберального спрямування партія. Восени 1904 року окремі члени УДП, поклали початок Українській радикальній партії (УРП), на чолі з Б. Грінченко. Восени 1905 р. обидві партії об'єднуються в Українську радикально-демократичну партію (УРДП).

Під час революції 1905 року Український національний рух, ще не мав достатнього впливу, аби самостійно йти на вибори. Проте, лідери українських партій ввійшли у виборчі списки найбільших російських опозиційних партій. Таким чином, в першій Державній думі була створена Українська Парламентська Громада, що складалася з 45 послів із всіх 102 вибраних від України. Політичною платформою цієї парламентської групи була боротьба за автономію України.

18. Охарактеризуйте культурно-просвітницький рух (організації) на українських землях Австро-Угорської імперії: передумови, зміст, наслідки в ХІХ ст.

Протягом першої половини XIX ст. на західноукраїнських землях розгортався український національний рух. Умови, в яких відбувалося українське націотворення на західноукраїнських землях, були набагато складнішими, ніж на Наддніпрянщині.

Революція 1848 року дала представникам освіченого західноукраїнського суспільства, поштовх і нагоду до формального самовизначення своєї нації як окремої та до заснування національних установ. 19 квітня 1848 р. група представників греко-католицького духовенства від імені всіх українців Галичини звернулася до імператора з петицією, у якій, зокрема, зазначалося, що українці-автохтони в Галичині мали колись державну самостійність, що вони цінують свою націю і хочуть її зберегти.

2 травня 1848 р. у Львові було засновано Головну Руську Раду — першу українську політичну організацію, котра виступала у ролі представника інтересів українців Галичини. 15 травня 1848 року вийшло перше число газети «Зоря Галицка» — першого національного часопису українською народною мовою в Україні. У першому числі газети надруковано відозву до українського народу, у якій проголошено єдність з усім українським народом, а також висловлена вимога по розвитку української мови.

У 90-х роках XIX ст. національний рух на західноукраїнських землях вступив у політичну стадію розвитку 25 листопада 1890 у Галицькому сеймі депутати Юліан Романчук (представник «Руського клубу») і Анатоль Вахнянин заявили з трибуни сейму, що «православно-уніатське населення Галицької Русі, яке називає себе русинами, насправді не має нічого спільного з російським народом», а є українцями.

В цей час національна ідея виходить за межі інтелігентського середовища і проникає в широкі маси, що створює умови для формування політичного руху з національним забарвленням. Першою такою партією стала заснована 1890 р. Русько-українська радикальна партія на чолі з Іваном Франком та М. Павликом. У своїй діяльності вони прагнули поєднати соціалізм з захистом національних інтересів українців Галичини, при цьому висуваючи постулат політичної самостійності України. Пізніше були утворені і інші партії: Українська національно-демократична партія — УНДП (1899 p.), що стала найвпливовіша посеред українських партій, Українська соціал-демократична партія — УСДП (1899 р.) і Католицький русько-народний союз (1896 р), перетворений у 1911 р. на Християнсько-суспільну партію.