Охарактеризуйте розвиток освіти на українських землях Російської імперії в другій половині ХІХ ст. – на поч. ХХ ст

Вирішальне значення для піднесення культури мала освіта. Царський уряд робив усе, щоб народні маси залишалися неписьменними. Шлях до освіти був відкритий дворянству, чиновництву, духівництву. Царський уряд не допускав в Україні викладання в школах українською мовою.

Передбачалися чотири типи шкіл: парафіяльні, повітові, губернські (гімназії), університети.

У парафіяльних школах, які створювалися при церковних парафіях і які були початковими, навчання продовжувалося 4-6 місяців в селах і до одного року в містах. Дітей навчали (російською мовою) читати, писати, перших дій арифметики, основ православної віри.

Повітові школи, що були другим ступенем у системі початкової школи (спочатку двокласні), за статутом 1828 р. стали трикласними. У них вивчали російську мову, географію, історію, арифметику, природознавство, фізику, малювання. У повітових школах навчалися здебільшого діти дворян і чиновників.

Ще більш становий дворянський характер мали гімназії - середні школи, куди приймали майже виключно дітей дворян і чиновників. Спочатку в гімназіях навчання тривало 4 роки, а за статутом 1828 р. - 7 років. У гімназіях викладали латинську, німецьку і французьку мови, історію, географію, початковий курс філософії і словесних наук, математику, фізику, природознавство, політичну економію, малювання.

Через те, що царизм свідомо гальмував розвиток освіти, число шкіл і учнів у них залишалося невеликим. Не вистачало коштів, приміщень, учителів.

Ще менше була розвинута середня освіта, її здобувати дітям недворянського походження царський уряд не дозволяв. Гімназії існували лише в губернських і окремих повітових містах. Крім державних, у ряді сіл, особливо на Полтавщині і Чернігівщині, продовжували існувати дяківські школи, які утримувалися на кошти батьків. Були також приватні пансіони. Для навчання середньої освіти і виховання дочок дворян були засновані інститути шляхетних дівчат: у Харкові (1812), Полтаві (1817), Одесі (1829), Керчі (1836) і Києві (1838).

Проміжне місце між гімназіями й університетами займали ліцеї, яких в Україні було три.

Поряд з загальноосвітніми в Україні діяли й нечисленні професійні навчальні заклади: кадетські, морські, медичні, фельдшерські школи, артилерійське і штурманське училища.

Київська академія остаточно втратила своє значення освітнього центру і повністю перетворилася на звичайний духовний учбовий заклад.

У першій половині XIX ст. у Росії було шість університетів і серед них в Україні – два (Харківський (1805 р.) і Київський (1834 р.)).

У тяжкому стані перебувала освіта в західноукраїнських землях. Австрійська монархія й панівні класи, ведучи в Східній Галичині політику онімечення й полонізації українського населення, на Буковині - онімечення й румунізації, а на Закарпатті - політику мадяризації, всіма силами гальмували розвиток освіти, не допускали в школи української мови, закривали трудящим шлях до знань.

Усі середні школи, гімназії, яких були одиниці і в яких навчалися діти поміщиків, духівництва, чиновників, працювали на латинській та німецькій мовах.

У 1805 р. австрійський уряд перевів Львівський університет до Кракова і замість нього до 1817 р, діяв ліцей. Після відновлення в 1817 р. його роботи навчання велося німецькою мовою. З професійних навчальних закладів у 1844 р. у Львові була заснована технічна академія.