Межі судового розгляду 3 страница

Якщо ж підсудний себе винним визнає і не заперечує фактичні об­ставини діяння, викладені в обвинувальному висновку, суд пропонує сторонам обговорити питання про обсяг доказів, які мають бути дослі­джені в судовому слідстві. Сторони можуть запропонувати суду відмо­витися від перевірки доказів і обмежитися допитом підсудного, а мо­жуть запропонувати досліджувати тільки окремі докази, наприклад, допитати потерпілого або окремих свідків або оголосити протоколи слідчих дій, які проводилися на досудовому слідстві. У тих випадках, коли підсудному ставиться в вину вчинення декількох злочинів або декількох епізодів злочинної діяльності, що мають загальну квалі­фікацію, можлива відмова від дослідження доказів відносно деяких злочинів або деяких епізодів, щодо яких підсудний не заперечує фак­тичні обставини.

Перш ніж прийняти рішення про відмову від дослідження деяких доказів, суд повинен з'ясувати, чи правильно розуміють підсудний і потерпілий, цивільний позивач і відповідач зміст і значення тих обста­вин, від дослідження яких вони відмовляються, чи є визнання обвину­ваченим своєї вини і відмова від дослідження доказів добровільними. Крім того, головуючий повинен роз'яснити сторонам, що у разі їхньої відмови від дослідження доказів вони будуть позбавлені права запере­чувати в апеляційному порядку ті фактичні обставини справи, щодо яких не були досліджені докази.

Все сказане стосується і цивільного позову. Якщо підсудний, на якого покладено матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну злочином, або цивільний відповідач визнає позов і не заперечує його розмір, суд має право за згодою сторін відмовитися від дослідження доказів, що стосуються цивільного позову.

Визнавши недоцільним дослідження доказів у судовому слідстві, суд повинен допитати підсудного, якщо він не відмовляється давати показання.

Питання про обсяг доказів, що підлягають дослідженню в судово­му слідстві, може бути вирішене і після допиту підсудного. Допит під­судного дозволить більш обгрунтовано вирішити питання про те, чи правильно розуміє підсудний зміст і значення тих обставин, які він не заперечує, наскільки відповідають його показання тим, які він да­вав на досудовому слідстві, а також іншим доказам, наявним у справі.

Якщо ж підсудний заяви в, що він визнає себе винним і не заперечує фактичних обставин діяння, викладених в обвинувальному висновку, але у своїх показаннях викладає ці обставини інакше, причому розхо­дження це істотно, суд не повинен скорочувати обсяг доказів, які слід зібрати і перевірити в судовому засіданні.

Зазначені положення КПК, які передбачають умови так званого «спрощеного порядку», деякими науковцями оцінюються негативно, вони вважають, що можливість постановлення обвинувального ви­року без всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи на підставі одного «голого» визнання підсудним своєї вини суперечить принциповим приписам цілої низки норм КПК (ст.ст. 74, 245, 257, 318, 323, 334 та ін) та основним конституційним засадам су­дочинства в Україні.

Такі доводи не можна визнати безперечними. Перш за все, чинний КПК не адресує суду вимогу про всебічне, повне та об'єктивне дослі­дження всіх обставин справи (ст. 22 КПК). Крім того, не можна вва­жати, що, застосувавши «спрощений порядок» судового розгляду, суд бере до уваги тільки визнання підсудним своєї вини. Адже судді знайомляться з усіма матеріалами справи і, ухвалюючи рішення про відмову від дослідження доказів, повинні переконатися, що підсуд­ний правильно розуміє сутність обвинувачення, що в справі є певні докази, одержані на досудовому слідстві, які не суперечать показан­ням підсудного, в яких останній визнав себе винним. До того ж, поло­ження ч. З ст. 299 КПК погоджуються з Рекомендацією № 6 R (87) 18 Комітету Міністрів державам-членам щодо спрощення кримінально­го правосуддя (прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 17 вересня 1987 року), у розділі ПІ якої запропоновано, якщо конституційні та правові традиції допускають це, ввести процедуру «заявления підсуд­ного про визнання вини», що дозволяє суду першої інстанції ухвалити рішення, щоб обійтися без усього процесу розслідування або частини його і перейти до розгляду особи правопорушника і винесення вироку. Процедура «заявления підсудного про визнання своєї вини» має бути виконана в суді на слуханні у відкритому засіданні; має бути позитив­на відповідь правопорушника на обвинувачення, висунуте проти ньо­го; у суду має бути можливість заслухати обидві сторони в справі.

Щодо протиріч, які дійсно виникли в кримінально-процесуальному законодавстві, то вони, на наш погляд, є результатом не завжди по­слідовного внесення змін та доповнень до КПК, і, на жаль, потягли досить багато прогалин та протиріч.

У тих випадках, коли підсудний не визнає себе винним, заперечує Фактичні обставини, коли сторони наполягають на дослідженні в суді доказів, головуючий пропонує сторонам викласти свою думку про по­рядок дослідження доказів у справі. Першим свою пропозицію про по­рядок дослідження доказів висловлює прокурор, після нього свою дум­ку з цього питання викладають потерпілий, його представник, цивільний позивач чи його представник. Після них свою думку висловлює сторона захисту — захисник, підсудний, його законний представник і цивільний відповідач. Пропозиції сторін звичайно викладаються усно, але можуть бути сформульовані й у письмовому виді та на їхнє прохан­ня приєднані до справи.

Кримінально-процесуальне законодавство не містить вказівок про порядок дослідження доказів. Тільки в ст. 308 КПК передбачено, що допит потерпілого провадиться перед допитом свідків.

Визначити порядок дослідження доказів у справі — значить вирі­шити, у якій послідовності провести судові дії, тобто, в якому поряд­ку допитати підсудних, потерпілих і свідків, на якому етапі судового слідства призначити експертизу, в який момент і які оголосити до­кументи та ін. В складних, багатоепізодних справах з декількома під­судними суддя зазвичай складає приблизний план судового слідства, який може бути уточнений, змінений з урахуванням думки сторін. Дослідження доказів у таких справах може проводитися по окремих епізодах або щодо окремих підсудних. У першому випадку сторони і суд досліджують всі докази, якими обґрунтовується або спростову­ється винуватість осіб, обвинувачених у вчиненні одного із злочинів, що входять до сукупності (або одного з епізодів злочинної діяльності). В другому випадку сторони і суд збирають і перевіряють докази, яки­ми підтверджується або спростовується вина одного з підсудних по всіх інкримінованих йому злочинних епізодах.

Дослідження доказів у судовому слідстві найчастіше починається з допиту підсудного. Такий порядок цілком логічний. Після того, як був оголошений обвинувальний висновок (або його резолютивна частина), підсудний має можливість висловити своє ставлення до викладених в обвинувальному висновку обставин, запропонувати свою версію події, пояснити мотиви свої поведінки та ін. Оскільки підсудний має право давати показання в будь-який момент судового слідства, він може піс­ля допиту потерпілого або свідка ще раз дати показання, спростовую­чи або пояснюючи по-своєму ті обставини, про які говорили потерпілі або свідки.

У тих же випадках, коли підсудний відмовляється давати показан­ня або заявляє, що він нічого не знає або не пам'ятає про обставини, пов'язані зі вчиненим злочином, дослідження доказів починається з допиту потерпілого, а потім можуть бути допитані свідки або підсуд­ний. У кожному разі потерпілий має бути допитаний раніше свідків. Зміст цього правила зрозумілий — потерпілий присутній у залі судо­вого засідання протягом усього судового розгляду, а його показання є одним із джерел доказів, тому доцільно допитати його раніше свідків, щоб їхні показання не вплинули на показання потерпілого. Якщо ж потерпілий не з'явився до початку судового засідання і суд за його від­сутності почав дослідження доказів, допитав свідків, а потім з'явився потерпілий, то його допит після допиту свідків не можна розглядати як порушення вимог КПК. У тих випадках, коли дослідження доказів провадиться відносно окремих епізодів злочинної діяльності, мають бути допитані підсудні, потерпілі та свідки щодо окремого епізоду, що ставиться в вину одному або декільком підсудним, а потім допитують­ся підсудні, потерпілі та свідки щодо іншого епізоду.

Якщо необхідно провести допит декількох підсудних, має бути ухвалено рішення про послідовність таких допитів. При цьому по­трібно врахувати можливість впливу показань одних підсудних на інших.

Вирішуючи питання про час призначення експертизи, потрібно враховувати, що експерт, присутній у залі, повинен мати можливість ознайомитися з тими доказами, які необхідно буде врахувати при проведенні експертного дослідження. Наприклад, судово-медичний експерт, якому можуть бути поставлені питання про механізм запо­діяння ушкоджень потерпілому, повинен мати можливість вислухати показання підсудного, потерпілого і свідків про обставини нанесення потерпілому тілесних ушкоджень.

Визначити момент проведення оглядів і оголошення документів, дослідження речових доказів заздалегідь буває складно, оскільки такі дії провадяться тоді, коли виникає необхідність, пов'язана з до­слідженням інших доказів. Так, при допиті підсудного, який, напри­клад, стверджує, що потерпілий його не впізнав, може бути оголоше­ний протокол пред'явлення для впізнання і вислухані пояснення під­судного відносно обставин, що зафіксовані у цьому протоколі. Тому в ухвалі або постанові суду, яким визначений порядок дослідження доказів, може бути зазначено, що документи будуть оголошувати в су­довому слідстві тоді, коли в цьому виникне необхідність.

Рішення про порядок дослідження доказів у справі суд формулює в ухвалі або постанові, яка може бути прийнята на місці або в нарадчій кімнаті. Якщо в ході судового слідства виникає необхідність змінити ра­ніше встановлений порядок дослідження доказів, суд обговорює це пи­тання зі сторонами і виносить із цього приводу ухвалу або постанову.

Найбільш розповсюдженим засобом збирання та перевірки доказів у судовому слідстві є допити.

Допит підсудного в суді є не тільки засобом одержання доказів, а також засобом, що використовує підсудний для захисту своїх прав. Допит підсудного провадиться в усіх випадках, коли підсудний не від­мовився від свого права давати показання.

Незалежно від того, визнає чи не визнає підсудний себе винним, його допит починається з пропозиції головуючого дати показання із приводу пред'явленого йому обвинувачення, а також із приводу всіх інших відомих йому обставин справи. Підсудний має право викорис­тати свої нотатки, записи про обставини, яких він торкається у сво­їх показаннях. Перебивати підсудного питаннями, коли він дає свої показання, за загальним правилом, не треба. Тільки в тих випадках, коли підсудний, наприклад, відволікається і говорить про обстави­ни, що не стосуються справи, вживає нецензурні вирази, головуючий може зробити йому зауваження і запропонувати розповідати про те, що стосується справи, не вживати нецензурних слів. Крім того, судді (зазвичай головуючий) під час викладення підсудним своїх показань можуть задавати уточнюючі питання. Наприклад, якщо підсудний розповідає про будь-які події та не називає дату, місце, де відбувалися ці події, йому може бути задане питання про те, де відбулися описані ним події, у який день, час. Якщо підсудний, розповідаючи про будь - яких осіб, називає їх ім'я або кличку, йому може бути задане питання про прізвища цих осіб. Уточнюючі питання, які задають судді, не слід перетворювати на допит підсудного, проведений судом раніше сторін.

Після того як підсудний розповів усе, що вважав за необхідне у справі, йому можуть бути задані питання. Пропонуючи сторонам за­дати питання, головуючий повинен нагадати їм, що питання не по­винні бути навідними. Спочатку підсудного допитує сторона обви­нувачення — прокурор, потерпілий, його законний представник і представник, цивільний позивач і його представник, а потім сторона захисту — цивільний відповідач, законний представник неповноліт­нього підсудного (ст. 441 КПК) і захисник. Потім головуючий пропо­нує іншим підсудним задати питання допитуваному. Останніми під­судного допитують судді та народні засідателі.

Відповідно до ст. 260 КПК, на головуючого покладено завдання усувати із судового слідства все те, що не стосується справи. Це дає йому право відводити питання, задані підсудному сторонами, але тільки в тих випадках, коли питання явно виходить за рамки розгля­дуваної справи або є навідним. Про питання, що відводиться, має бути обов'язково зазначено у протоколі судового засідання. Якщо учасник судового розгляду, питання якого було відведене, заперечує проти дій головуючого, його заперечення також слід внести до протоколу.

Питання, які задають судді, у тому числі й народні засідателі, го­ловуючий відводити не вправі. Перед початком судового засідання головуючий повинен пояснити народним засідателям, що вони не по­винні задавати навідні запитання, а також запитувати підсудного про обставини, що не стосуються справи.

Оскільки у підсудного є право давати показання, він може скорис­татися цим правом у будь-який момент судового слідства незалежно від того, що раніше його допит уже проводився. Так, підсудний, що вже був допитаний, може заявити про своє бажання дати показання після допиту потерпілого або свідка для того, щоб викласти свою дум­ку із приводу їх показань. Підсудний, який раніше відмовився давати показання, може заявити про своє бажання розповісти про будь-які обставини. У всіх випадках, коли підсудний заявляє про своє бажан­ня давати показання, він має бути допитаний. Допит у цьому разі не повинен переривати іншу дію, що проводиться в цей момент. Якщо підсудний під час допиту, наприклад, свідка заявляє, що він хоче дати пояснення у зв'язку з обставинами, про які говорить свідок, таку мож­ливість має бути йому надано після допиту цього свідка.

Підсудний присутній у судовому засіданні від початку і до кінця, саме це забезпечує можливість реалізації їм своїх прав. Видалення підсудного із залу судового засідання допускається тільки у випад­ках, коли він порушує порядок і не підкоряється розпорядженням головуючого (ч. 1 ст. 272 КПК). Якщо підсудний був на зазначених

підставах видалений із залу засідання на весь час розгляду справи до його допиту, то допит підсудного не провадиться.

Крім того, у виняткових випадках закон допускає можливість ви­далення одного підсудного із залу суду на час допиту іншого підсудно­го. Мотивовану ухвалу або постанову про це суд виносить за власною ініціативою або за клопотанням сторін. Підставою для прийняття та­кого рішення може бути необхідність забезпечити безпеку допитува­ного підсудного, уникнути можливого впливу на нього з боку іншого підсудного, якого суд видаляє із залу на час допиту.

Після повернення до залу судового засідання раніше видаленого підсудного йому мають бути оголошені дані за його відсутністю пока­зання і надана можливість задати питання допитаному підсудному, а також дати свої пояснення із приводу цих показань.

У суді першої інстанції діє умова про безпосередність судового роз­гляду. Реалізація цієї умови щодо допиту підсудного означає, що суд­ді повинні вислухати показання підсудного і його відповіді на питан­ня. Оголошення показань, раніше даних підсудним під час дізнання, досудового слідства та в суді, допускається тільки у випадках, зазна­чених уст. 257 КПК.

Однією з підстав для оголошення раніше даних підсудним показань є наявність істотних суперечностей між показаннями, які підсудний дав у судовому засіданні, і тими, які він давав раніше під час дізнання, досудового слідства і у суді.

Істотними можуть бути визнані протиріччя, якщо вони стосуються обставин діяння, яке ставиться в вину підсудному, його участі або не­участі у вчиненні цього діяння, форм вини, мотивів вчиненого діяння. Істотні суперечності в показаннях підсудного є й у тих випадках, коли підсудний на досудовому слідстві визнавав себе винним і розповідав про вчинення ним злочину, а в суді заявляє, що він цього злочину не вчиняв; коли раніше підсудний стверджував, що вчинив злочин умис­но, а в суді заявляє, що діяння вчинене ним через необережність; якщо раніше підсудний говорив, що злочин вчинив з корисливих мотивів, а в суді стверджує, що з метою помсти, з ревнощів та ін.

Вирішити питання про наявність істотних суперечностей між показаннями підсудного, які він дає в судовому засіданні, і тими, які він давав під час провадження дізнання, досудового слідства або в попередніх судових засіданнях по даній справі, можна тільки після того як буде проведений допит підсудного, йому будуть задані питан­ия сторонами і суддями. Оголошення раніше даних показань до цього моменту, безпосередньо в ході допиту можна розглядати як спробу на­тиснути на підсудного.

Якщо суд провадить дослідження доказів з окремих епізодів зло­чинної діяльності, то після того як проведений допит підсудного по одному з епізодів і йому задані питання із приводу тих обставин, які стосуються досліджуваного епізоду, можуть бути оголошені рані­ше дані ним показання (за наявності істотних суперечностей) тільки щодо даного епізоду.

Після оголошення раніше даних показань головуючий пропонує підсудному пояснити причини суперечностей. У зв'язку із цими по­ясненнями сторони можуть задавати підсудному питання.

Якщо підсудний пояснює протиріччя тим, що на досудовому слід­стві до нього застосовувалися недозволені методи, мали місце пору­шення його прав, суд повинен перевірити такі його твердження.

Суд повинен оцінити показання підсудного, дані в судовому засі­данні і ті, які він давав раніше, у сукупності з іншими доказами і свій висновок про те, які показання, у якій частині він вважає достовірни­ми, докладно мотивувати у вироку.

При відмові підсудного давати показання головуючий роз'яснює йому, що він може використовувати свої показання для захисту сво­їх інтересів, що суд об'єктивно і неупереджено перевірить його свід­чення. Крім того, головуючий повинен спробувати з'ясувати причи­ни відмови підсудного від показань. Якщо причиною є побоювання можливої помсти з боку співучасників або інших осіб, підсудному потрібно пояснити, що він може бути допитаний у відсутності інших підсудних, можуть бути вжиті заходи для забезпечення безпеки його і членів його сім'ї. Розглядати ж відмову підсудного від показань як порушення ним порядку в судовому засіданні, як обставину, що нега­тивно характеризує підсудного, не можна.

Якщо підсудний відмовився від дачі показань у судовому засідан­ні, головуючий оголошує показання, раніше дані підсудним. Потім йому можуть бути задані питання із приводу оголошених показань. Відповідати або не відповідати на питання — вирішує підсудний.

Справа може бути розглянута у відсутності підсудного тільки у ви­падках, зазначених у законі (ст. 262 КПК). У разі смерті підсудного можливий розгляд його справи для вирішення питання про його реа­білітацію. У цих випадках у судовому засіданні мають бути оголошені показання, які були раніше дані підсудним.

Рішення про оголошення показань підсудного суд приймає за влас­ною ініціативою або за клопотанням сторін. Якщо на досудовому слід­стві застосовувався звукозапис або відеозапис допиту обвинуваченого, то такі записи можуть бути відтворені після оголошення протоколу допиту.

Якщо судом було ухвалено рішення про недоцільність досліджен­ня доказів у справі у зв'язку з тим, що сторони не заперечують фак­тичні обставини справи і розмір цивільного позову, головуючий після допиту підсудного відповідно до вимог ст. 317 КПК опитує учасників судового розгляду, чи бажають вони доповнити судове слідство і чим саме.

У тих випадках, коли показання підсудного свідчать про те, що він фактично заперечує обставини, викладені в обвинувальному ви­сновку, істотно змінює свої показання в порівнянні з тими, які давав на досудовому розслідуванні, суд може знову повернутися до обгово­рення питання про обсяг доказів, які підлягають дослідженню.

Якщо відповідно до ч. 4 ст. 299 КПК після допиту підсудного було ухвалене рішення обговорити питання про обсяг доказів, які підлягають дослідженню, головуючий після проведення допиту пропонує сторонам висловити свою думку з даного питання. Рішення суд при­ймає відповідно до вимог ст. 299 КПК.

Допит свідків та потерпілих відбувається на тих же засадах, що і допит підсудного, з урахуванням їх процесуального статусу.

Перед допитом потерпілого та свідка головуючий повинен встано­вити дані таких осіб — їх прізвища, імена та по батькові, вік, місце народження, громадянство, дані про освіту і професію, місце роботи і проживання. Крім того, головуючий встановлює, чи володіють по­терпілий і свідки мовою, якою провадиться судочинство. Якщо вини­кають сумніви щодо даних про особу потерпілого або свідка, необхідно запропонувати їм подати суду для огляду паспорт або інший документ, що засвідчує їх особу.

Справжні дані про особу потерпілого і свідка, відносно яких засто­совуються заходи щодо забезпечення безпеки, у суді не з'ясовуються.

Потерпілому його права, передбачені ст. 267 КПК, мають бути роз'яснені в підготовчій частині судового засідання. Перед допитом йому потрібно роз'яснити його право давати показання і обов'язково вказати, що він зобов'язаний давати правдиві показання, а також по­передити його про кримінальну відповідальність за дачу завідомо не­правдивих показань за ст. 384 КК.

Свідкові мають бути роз'яснені його права, передбачені ст. 69-1 КПК, крім права власноруч викладати свої показання, знайомитися із протоколом допиту і клопотатися про внесення до нього змін, допов­нень і зауважень, а також власноруч робити доповнення і зауваження (п.п. 4, 7 ст. 69-1 КПК).

З'ясовуючи дані про особу свідка, головуючий повинен встано­вити, чи не є даний свідок особою, яка відповідно до ст. 69 КПК не підлягає допиту як свідок, або особою, яка має право відмовитися да­вати показання. Якщо свідок належить до числа осіб, перелічених у п. 1 ч. 1 ст. 69 КПК, то необхідно з'ясувати, чи звільнено цю особу від обов'язку зберігати професійну таємницю або чи може вона бути звільнена від такого обов'язку.

Допиту підлягають особи, викликані як свідки на підставі рішення судді, прийнятого відповідно до п. 5 ст. 253 КПК, а також особи, ви­кликані за клопотанням сторін. Не перешкоджає допиту особи як свід­ка той факт, що ця особа перебувала в залі судового засідання, якщо клопотання про її допит було заявлено в ході судового слідства, або в тому разі, коли свідок помилково залишився в залі судового засідання і не був видалений із залу разом з іншими свідками. Дана обставина має бути врахована при перевірці та оцінці показань такого свідка.

Свідки допитуються по одному у відсутності інших, ще не допита­них свідків. Дотримання даного правила має бути забезпечене праців­никами суду (судовим розпорядником, помічником судді). Допитані свідки залишаються в залі судового засідання, оскільки може виник­нути необхідність їх повторного або додаткового допиту. Крім того, залишення свідка в залі не дасть йому можливості спілкуватися із не- допитаними свідками і впливати на них. Свідок може покинути зал судового засідання до закінчення засідання тільки з дозволу голову­ючого, Якщо кримінальна справа розглядається протягом декількох днів, суд з урахуванням думки сторін вирішує, чи повинен допитаний свідок з'явитися в судове засідання в наступні дні.

Перед допитом свідка головуючий попереджає його про криміналь­ну відповідальність за ст.ст. 384 і 385 КК, з'ясовує, які взаємини були у свідка з підсудним і потерпілим. Після цього головуючий пропонує свідкові розповісти все, що йому відомо в справі, а потім йому можуть бути поставлені питання сторонами і судом. Якщо свідок у своїх по­казаннях веде мову про обставини, що явно не мають відношення до справи, буде вживати нецензурні вислови, головуючий може зробити йому зауваження, пояснити, що його показання повинні стосувати­ся тих обставин, які мають значення в даній справі, і попередити про необхідність дотримання порядку в судовому засіданні. Свідки іноді дають показання непослідовно, упускають якісь істотні моменти, на­приклад, розповідаючи про будь-які події, не називають дату і місце, де ці події відбувалися. У таких випадках головуючий може постави­ти уточнююче запитання, запропонувати свідкові назвати час і місце. Такі уточнюючі питання не повинні перетворюватися в допит по суті.

Після вільної розповіді свідкові задають питання сторони. Якщо свідок був викликаний з ініціативи прокурора (зокрема, був включе­ний до списку при обвинувальному висновку), питання йому спочатку задають прокурор, потерпілий і його представник, цивільний позивач і його представник, а потім цивільний відповідач і його представник, захисник, підсудний і його законний представник. Після допиту сто­ронами питання свідкові задають судді та народні засідателі. Якщо свідок викликаний за клопотанням одного із суб'єктів, що представля­ють сторону обвинувачення (потерпілого, його представника, цивіль­ного відповідача або його представника), то спочатку свідка допитує цей суб'єкт, потім інші особи з боку обвинувачення, а потім — сторона захисту. Якщо свідок викликаний за клопотанням одного з учасників судового розгляду, що представляє сторону захисту, то першим йому задає питання той, за чиїм клопотанням він викликаний, а потім інші суб'єкти, що представляють сторону захисту, потім його допитують суб'єкти, що здійснюють обвинувачення. Судді у всіх випадках зада­ють питання останніми, однак протягом всього допиту свідка сторона­ми судді можуть задавати йому питання для уточнення і доповнення його відповідей.

Порядок допиту свідка, визначений ст. 303 КПК, включає правило про послідовність постановки перед свідком питань учасниками судо­вого розгляду. У ст. 304 КПК закріплене право сторін задавати свідко­ві питання після того, як він вже відповів на питання всіх учасників судового розгляду і на питання суддів. Так, свідкові, викликаному за списком при обвинувальному висновку, спочатку задають питання прокурор, потерпілий, а потім захисник і підсудний. Після того як сві­док відповів на питання захисника, прокурор має право задати свідко­ві додаткове питання для уточнення або доповнення тих відомостей, які повідомив свідок, відповідаючи на запитання захисника. Право задавати додаткові питання належить сторонам, тому після того, як сторони задали свідкові питання, головуючий повинен запитати їх, чи є в них додаткові питання.

Відповідно до ч. 6 ст. 303 КПК, допитані свідки, як правило, повинні залишатися в залі судового засідання. Це дає можливість провести додатковий або повторний допит свідка або провести з його участю очну ставку.

Додатковий допит свідка проводиться в тих випадках, коли вини­кає необхідність допитати свідка, задати йому питання про обстави­ни, про які він не говорив на початковому допиті в суді. Необхідність у додатковому допиті свідка може виникнути у зв'язку з допитом ін­ших свідків або дослідженням інших доказів. Додатковий допит може бути проведений і тоді, коли в ході судового слідства з'ясується, що при початковому допиті свідка були недоліки, свідок розповів не про всі відомі йому обставини справи і йому не були задані необхідні пи­тання.

Повторний допит свідка проводиться в тих випадках, коли необ­хідно перевірити і уточнити показання свідка про обставини, про які він уже давав показання при початковому допиті.

У судовому засіданні може бути також проведена очна ставка між свідками, між свідком і потерпілим, свідком і підсудним. Очна ставка може бути проведена також між потерпілим і підсудним, між кілько­ма потерпілими або кількома підсудними.

Порядок проведення очної ставки в суді КПК не регулює. З ура­хуванням правил проведення очної ставки на досудовому слідстві, а також особливостей судового розгляду цей порядок може бути таким. Очну ставку можна провести тільки між особами, які допитані в судо­вому засіданні. Очна ставка полягає в постановці перед допитувани­ми особами питань про ті обставини, про які вони давали суперечливі показання. Причому питання можуть задавати сторони і суд, послі­довність постановки питань має бути такою ж, як і при звичайному допиті. Умови судового розгляду дозволяють провести очну ставку не тільки між двома особами, але й провести на очній ставці одночасний допит трьох і більше осіб.

У судовому засіданні може бути проведений і так званий перехрес­ний допит; він полягає в тому, що свідкові задають питання про певні обставини справи суб'єкти, що представляють сторону обвинувачен­ня, і суб'єкти, що представляють сторону захисту.

Під час допиту свідок має право використовувати нотатки в тих ви­падках, коли йому доводиться у своїх показаннях приводити дані, які важко втримати в пам'яті, дані, що містять велику кількість цифр, розрахунків. Таке правило не суперечить умові про усність судового розгляду, оскільки свідок всі дані повідомляє усно. Використання письмових нотаток в інших випадках недопустимо. Не можна, напри­клад, дозволити свідкові записати свої показання і прочитати записа­не в судовому засіданні.

Якщо свідкові під час допиту сторони задають питання, що вима­гають будь-яких розрахунків (про обсяг будівельних робіт, про суми.

що підлягають відрахуванню у вигляді податків, та ін.), свідок може скористатися своїми нотатками або попросити час для того, щоб зро­бити відповідні розрахунки.

Нотатки, які свідок використав під час його допиту, на вимогу суду мають бути представлені для огляду суду, а за клопотанням сторін ці нотатки можуть бути передані їм для ознайомлення. Якщо суд визнає за необхідне, такі нотатки можуть бути приєднані до справи. Якщо за обставинами, відбитими у нотатках свідка, призначається експерти­за, нотатки свідка можуть бути передані експертові.