Межі судового розгляду 2 страница

Після встановлення особи підсудного головуючий оголошує склад суду, який розглядатиме справу, прізвища прокурора, захисника, перекладача, експерта, спеціаліста та секретаря судового засідання і розяснює учасникам судового розгляду право відводу. Якщо в судове за­сідання викликано свідка, який не володіє мовою судочинства, і для допиту такого свідка було викликано перекладача, то право заявити відвід перекладачу роз'яснюється і свідкові. Якщо в справі залучено за­пасного народного засідателя, то оголошується і його прізвище, йому також може бути заявлено відвід.

Щодо захисника, то, на наш погляд, необхідно роз'яснити не право на відвід захисника, а право поставити питання про усунення захис­ника від участі в справі.

Головуючий пояснює особам, які мають право заявляти відвід, під­стави для відводу (ст.ст. 54, 55 КПК), а також підстави, з яких може бути усунуто захисника (ст. 61 КПК). Судді, прокурор, інші особи, яким може бути заявлений відвід, зобов'язані заявити самовідвід, якщо їм стали відомі відповідні підстави.

Особи, які звертаються із заявою про відвід, повинні послатися на певні обставини, які слугують, на їх думку, підставами для відводу, суб'єкти, яким заявлено відвід, дають пояснення щодо наявності чи відсутності підстав для відводу, інші учасники судового розгляду ви­словлюють свої міркування щодо обґрунтованості заяви про відвід. Відвід вирішується в порядку, передбаченому ст.ст. 57, 58, 62 КПК, заява про усунення захисника вирішується відповідно до ст. 61-1 КПК. Рішення по заяві про відвід (крім відводу, заявленого судді, який одноособово розглядає справу) приймає суд у нарадчій кімнаті і формулює в ухвалі (постанові), що приєднується до справи. Рішення по заяві про відвід окремому оскарженню не підлягають. Особи, які не згодні з таким рішенням, свої міркування з цього приводу можуть включити в апеляцію (касаційну скаргу або подання) на рішення по суті справи.

Якщо заяву про відвід буде задоволено, відповідна особа, яку від­ведено, замінюється іншою.

Далі суд вирішує питання про можливість розглядати справу за відсутності осіб, які були викликані, але не з'явилися в судове засі­дання. Ці питання вирішуються відповідно до ст.ст. 288-292 КПК.

Якщо в судове засідання не з'явився підсудний, суд з'ясовує при­чини його неявки і в залежності від таких причин приймає рішення. Коли підсудний не з'явився з поважних причин (наприклад, внаслі­док хвороби, яка не потребує тривалого лікування) розгляд справи відкладається. Коли підсудний захворів і хвороба його потребує три­валого строку для лікування, а також у випадках, коли підсудний ухиляється від суду і місце його знаходження невідоме, суд вирішує питання про зупинення справи відповідно до ст. 280 КПК. Але якщо у підсудного виявлено психічну хворобу, в зв'язку з якою він потребує застосування примусових заходів медичного характеру, суд діє від­повідно до вимог ст. 316 КПК та рекомендацій Пленуму Верховного Суду України, які містяться в постанові № 7 від 3 червня 2005 року «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування». Тобто суд розглядає справу, призначає експертизу, і переконавшись у наявності у підсудного пев­ного захворювання (яке потребує застосування примусових заходів медичного характеру), виносить ухвалу (постанову), в якій мотивує своє рішення про продовження розгляду справи за правилами, перед­баченими главою 34 КПК. Коли підсудний не з'явився без поважних причин, суд відкладає розгляд справи і приймає заходи для забезпе­чення явки підсудного, зокрема, може обрати запобіжний захід або змінити його на більш суворий, ухвалити рішення про примусовий привід (ст. 288 КПК).

У випадках, передбачених ст. 262 КПК, суд може розглянути спра­ву у відсутності підсудного.

У разі неявки в судове засідання потерпілого суд може або відклас­ти розгляд справи, або розглянути її без потерпілого. Рішення суду в цьому питанні приймається з огляду на особливості процесуального становища потерпілого, який як учасник процесу зацікавлений у пев­ному вирішенні справи, має власні інтереси і наділений відповідними правами, а з іншого боку, потерпілий, як і свідок, може бути допи­таний і повідомити про важливі для справи обставини. Отже, якщо суд вирішить, що права потерпілого можна буде захистити у його від­сутності, а показання потерпілого не настільки важливі, щоб без них неможливо було з'ясувати обставини справи, то справу суд розглядає за відсутності потерпілого. В іншому випадку суд відкладає розгляд справи і може застосувати до потерпілого, який не з'явився без поваж­них причин, примусовий привід (ст. 290 КПК).

Якщо в судове засідання не з'явилися прокурор чи захисник, суд вирішує питання про їх заміну. При цьому слід мати на увазі, що відповідно до ч. 5 ст. 47 КПК, питання про заміну захисника можна буде вирішити тільки в тому випадку, коли явка захисника, обрано­го підсудним, неможлива протягом сімдесяти двох годин, а якщо це так, то підсудному необхідно надати можливість запросити іншого за­хисника. Якщо й інший захисник, якого обрав підсудний, не зможе з'явитися, в також тоді, коли підсудний не запросив іншого захисни­ка, суд призначає йому захисника. Відмова підсудного від захисника, яка викликана тим, що захисник не з'явився в судове засідання, по­винна розглядатися як вимушена, і не може прийматися судом. На це звертає увагу Пленум Верховного Суду України в постанові № 8 від 24 жовтня 2003 року «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» (п.8).

Участь прокурора в розгляді кримінальних справ є обов'язковою (крім справ приватного обвинувачення), тому відсутність прокурора в судовому засіданні перешкоджає її розгляду і суд робить перерву в судо­вому засіданні і вирішує питання про забезпечення участі прокурора.

Прокуророві і захисникові, які вперше вступили в справу, нада­ється можливість ознайомитися з матеріалами справи, для чого суд об'являє перерву, або відкладає розгляд справи.

Коли в судове засідання не з'явився цивільний позивач чи його представник, суд залишає цивільний позов без розгляду, а це дозволяє цивільному позивачеві згодом звернутися до суду у порядку цивільного судочинства. За наявності письмового клопотання цивільного позива­ча суд може розглянути позов і за його відсутності. Без цивільного по­зивача суд розглядає його позов також у випадках, коли позов підтри­мує прокурор, або коли позивачем є юридична особа (ст. 291 КПК).

КПК не передбачає наслідків неявки цивільного відповідача чи його представника; на думку науковців, це не перешкоджає розгляду в судовому засіданні цивільного позову.

Якщо не всі викликані свідки та експерти з'явилися в судове за­сідання, суд або відкладає розгляд справи, або розглядає справу без свідків, коли без їх показань можна буде з'ясувати обставини справи. Вирішення такого питання залежить від деяких чинників. Коли при­чини неявки свідка поважні, і його явка неможлива (тяжка хвороба, тривале відрядження тощо) суд зможе в судовому слідстві оголосити показання свідка, які він давав на досудовому слідстві, отже розгляд справи, як правило, можливий у відсутності такого свідка. Справу можна розглянути у відсутності свідка, якщо його показання стосу­ються обставин, які можна з'ясувати шляхом допиту інших свідків, потерпілого, підсудного. Якщо суд дійде висновку, що без допиту свід­ка неможливо одержати необхідні докази, розгляд справи необхідно відкласти і, коли свідок не з'явився без поважних причин, застосува­ти заходи для забезпечення явки свідка (примусовий привід, накла­дення грошового стягнення, що передбачено ст. 70 КПК).

У тих випадках, коли розгляд справи потребує досить тривалого часу (декілька днів, або тижнів), суд починає розгляд справи у відсутності свідків або експертів, та застосовує заходи для забезпечення їх явки.

Питання про можливість розгляду справи у відсутності свідків, експертів, спеціалістів, потерпілого обговорюється всіма учасни­ками судового розгляду, з урахуванням думки сторін суд і приймає рішення. Суд повинен виходити з того, що сторони мають право на участь у доказуванні, мають право на те, щоб у судовому засіданні були допитані свідки, проведена експертиза, допитаний був потер­пілий на підтвердження обставин, на які посилатимуться сторони. Слід врахувати також право підсудного, яке закріплене підпунктом «d» пункту 3 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод — так зване «право на конфронтацію», тобто право допитувати свідків, які свідчать проти нього, а також право на виклик і допит свідків, які свідчать на його користь. Отже, якщо підсудний наполягає на виклику певних свідків, суд повинен забез­печити їх явку в судове засідання, або переконатися в тому, що зна­йти певних свідків, або забезпечити їх явку неможливо.

У разі неявки зазначених вище осіб необхідно з'ясувати причини їх неявки, в тих випадках, коли є дані про реальну загрозу їх життю, здоров'ю, житлу чи майну, вирішити питання про забезпечення без­пеки таких осіб, відповідно до ст. 52¹ КПК.

КПК передбачає, що після того, як вирішено питання про можли­вість розгляду справи у відсутності потерпілого, свідків, експертів, суд видаляє із залу судового розгляду свідків. На наш погляд, до­цільно було б видаляти свідків із залу до обговорення цього питання, адже, висловлюючи свої міркування, сторони іноді посилаються на певні обставини справи. Наприклад, захисник може висловити свою думку про можливість розгляду справи у відсутності потерпілого, по­силаючись на те, що потерпілому самому не відомі обставини вчинен­ня в його квартирі крадіжки, а у відсутності певного свідка, який не з'явився, справу можна розглянути, тому що про ті ж обставини дава­ли показання свідки, які присутні в судовому засіданні.

Незалежно від того, яке рішення приймає суд про можливість роз­гляду справи у відсутності деяких свідків, потерпілих чи експертів, доцільно надати можливість сторонам звернутися до суду з клопотан­нями. Вирішення таких клопотань (про виклик нових свідків, витре­бування нових доказів) сприятиме кращій підготовці справи до на­ступного судового засідання.

Чинний КПК передбачає правило, яке дозволяє підвищити ефек­тивність судочинства, зменшити негативні наслідки відкладення справи. Йдеться про те, що суд, дійшовши висновку про необхідність відкладення справи в зв'язку з тим, що не з'явились деякі свідки, експерти, потерпілий, може провести допит тих свідків, потерпілих, експертів, які присутні в судовому засіданні, допитати спеціаліста, цивільного позивача та відповідача або їх представників. На наступ­не засідання допитані особи вже не викликаються, і тільки тоді, коли виникне необхідність провести їх допит ще раз, вони можуть бути ви­кликані повторно (ст. 292-1 КПК).

Скористатися цим правилом суд може за певних умов. Перш за все, такий допит дозволить не викликати допитаних осіб в наступне засі­дання. якщо незмінним буде склад суду, тобто буде дотримано умову про незмінність складу суду. Неможливо буде провести допит при від­кладенні справи і в тих випадках, коли в судовому засіданні відсутній підсудний (крім випадків, коли прийняте рішення про розгляд справи у відсутності підсудного відповідно до ст. 262 КПК), захисник або про­курор. Допит будь-яких свідків у відсутності підсудного порушував би право підсудного на участь у судовому засіданні, право звертатися до допитуваних із запитаннями. Розгляд справи у відсутності прокурора також неможливий, адже участь прокурора обов'язкова в усіх кри­мінальних справах (крім приватного обвинувачення), а проведення допитів у відсутності прокурора означало б, що частина судового роз­гляду була проведена без прокурора. Відсутність захисника також не дозволяє проводити допити, оскільки відсутність захисника в таких допитах порушуватиме право на захист.

Отже, з додержанням наведених умов, суд може провести допит потерпілого, свідків. Щодо допиту інших осіб, зазначених у ст. 292-1 КПК, то тут необхідно зробити деякі зауваження. В цій статті передба­чено право суду допитати цивільного позивача та відповідача і їх пред­ставників. Але в судовому слідстві не передбачений такий допит, в ст. 50 КПК серед прав цивільного позивача немає права давати показання, є право підтримувати цивільний позов; серед прав цивільного відпо­відача є право заперечувати проти позову, давати пояснення по суті пред'явленого позову. Серед джерел доказів, зазначених в ч. 2 ст. 65 КПК, показання цивільного позивача та відповідача, а також їх пред­ставників не передбачені. Важко уявити, як можуть реалізувати свої права цивільний позивач та відповідач у підготовчій частині судового засідання ще й тому, що відповідно до ст. 297 КПК на початку судо­вого слідства після оголошення обвинувального висновку цивільний позивач чи його представник оголошують позовну заяву. Саме оголо­шення позовної заяви дозволяє цілеспрямовано проводити досліджен­ня доказів щодо цивільного позову. В тих випадках, коли цивільним позивачем є фізична особа, то вона визнається потерпілою і саме як потерпілий може давати показання, в тому числі і відносно розміру заподіяної шкоди та висловити свою думку щодо відшкодування такої шкоди. Якщо цивільним відповідачем є фізичні особи (батьки, усино­вителі, піклувальники), то їх зазвичай допитують також як свідків, під час допиту вони можуть висловити своє ставлення до цивільного позову. Коли цивільним позивачем та відповідачем є юридичні особи, то допитувати їх представників навряд чи можливо, з огляду на на­ведені вище аргументи. Можливо доцільно було б надати їм можли­вість виступити відповідно з підтримкою цивільного позову та запере­ченнями проти позову, про що слід було б прямо вказати в ст. 292-1 КПК. Допит спеціаліста (про що вказано в ст. 292-1 КПК) взагалі не передбачений у судовому розгляді. Допит експерта в суді відповідно до ст. 311 КПК можливий після оголошення експертного висновку, крім того, показання експерта не мають значення самостійного дже­рела доказів і є доповненням висновку. Отже, в тих випадках, коли є підстави для того, щоб призначити експертизу в судовому засіданні, проводити допит експерта в підготовчій частині немає сенсу. Якщо ж суд вирішить, що можна обмежитись дослідженням експертного висновку, який було дано на досудовому слідстві, то перед допитом експерта необхідно оголосити наявний у справі висновок (що не пе­редбачено в підготовчій частині). Отже, в законодавстві бажано було б усунути розглянуті протиріччя.

У підготовчій частині судового засідання передбачено також роз'яснення прав та обов'язків підсудному, потерпілому, цивільному позивачеві та відповідачеві, спеціалістові і експертові, а також попе­редження експерта про відповідальність за відмову виконати обов'язок експерта та за дачу завідомо неправдивого висновку (ст.ст. 294—295 КПК). В тих випадках, коли суд прийме рішення про допит осіб, які з'явилися в судове засідання, при відкладенні справи, права необхідно роз'яснити перед допитом для того, щоб відповідні учасники судового розгляду могли скористатися ними під час допиту (зокрема, задавати запитання).

КПК передбачає, що підсудному роз'яснюються його права (ст. 294 КПК), але крім прав підсудному необхідно роз'яснити і його обов'язки, зокрема, обов'язок додержуватися порядку в судовому засіданні, під­корятися розпорядженням головуючого, звертатися до суду, давати показання стоячи (ст. 271 КПК).

Отже, головуючий роз'яснює права та обов'язки підсудному, по­терпілому, цивільному позивачеві та відповідачеві, спеціалістові, експертові, попереджає експерта за відмову виконати обов'язки екс­перта та за дачу завідомо неправдивого висновку (ст. 295 КПК). Крім того, головуючий роз'яснює права та обов'язки представникам потер­пілого, цивільного позивача та відповідача, законним представникам неповнолітнього підсудного, законним представникам неповноліт­нього або недієздатного потерпілого. Якщо в судовому розгляді беруть участь як захисники близькі родичі підсудного чи його піклувальни­ки, їм також необхідно роз'яснити права і обов'язки захисника. При розгляді справ про злочини неповнолітнього в судовому засіданні мо­жуть брати участь представники служби у справах неповнолітніх та міліції у справах неповнолітніх, а також представники організацій, у яких навчався чи працював неповнолітній, а також представники громадських організацій за місцем роботи батьків або піклувальників підсудного (ст.ст. 442, 443 КПК). Якщо такі особи беруть участь у су­довому засіданні, їм також роз'яснюються права та обов'язки.

Роз'яснення учасникам судового розгляду та іншим особам, які бе­руть участь у судовому розгляді, прав та обов'язків повинно здійсню­ватися не формально, головуючий враховує рівень розвитку, освіти, вік підсудного та потерпілого та інших осіб, пояснює їм спеціальні терміни, вживає слова, які будуть зрозумілі цим особам, наприклад роз'яснює, що ці особи можуть звернутися до суду з клопотанням, тоб­то можуть просити суд викликати нових свідків чи експертів, витребу­вати та приєднати до справи нові документи тощо. Клопотання мож­ливі і з інших питань, наприклад, зміни запобіжного заходу, направ­лення справи на додаткове розслідування, закриття справи тощо.

Після роз'яснення прав головуючий опитує учасників судового роз­гляду, чи мають вони клопотання. Якщо хтось з учасників судового розгляду звертається з клопотанням, він повинен його обґрунтувати, вказати, для встановлення яких обставин необхідно викликати свід­ка, які обставини можна буде встановити на підставі нових доказів. Коли клопотання стосується виклику і допиту як свідка особи, яка присутня в залі судового засідання, то така особа видаляється із залу, і обґрунтування клопотання відбувається у її відсутності. Заявлене клопотання обговорюють сторони, після чого суд приймає відповідне рішення. Якщо в задоволенні клопотання суд відмовить, це не позбав­ляє відповідного учасника права заявити клопотання пізніше.

Після вирішення клопотань суд переходить до наступної частини судового засідання — судового слідства, про що оголошує головую­чий.

Судове слідство

Судове слідство є центральною, головною частиною судового роз­гляду, завданням якої є остаточне дослідження та оцінка доказів в умовах гласності, усності, безпосередності процесу та змагальності сторін. Тільки докази, досліджені в ході судового слідства, можуть бути покладені в основу обвинувального чи виправдувального вироку або іншого акту правосуддя.

Отже, основний зміст судового слідства становить діяльність з до­казування, тобто збирання, перевірка (дослідження) і оцінка доказів. Процес доказування в суді першої інстанції відбувається в специфіч­них умовах відкритого, як правило, розгляду, з активною участю сторін у збиранні та перевірці доказів. Збирання доказів у цій стадії відбувається у той спосіб, який передбачений КПК, — шляхом про­ведення судових дій (допитів; очної ставки; проведення експертизи;

огляду речових доказів, документів, місця події; пред'явлення для впізнання осіб або предметів), а також шляхом прийняття і приєднан­ня до кримінальної справи предметів і документів, поданих сторона­ми. Крім того, суд може направити судове доручення органу, що про­водив досудове розслідування, про проведення слідчих дій (ст. 315-1 КПК). Розглядати всі зазначені дії тільки як перевірку доказів, отри­маних на досудовому слідстві, було б неправильно. Допитувані в судо­вому слідстві підсудний, потерпілий, свідки повідомляють певні відо­мості, які мають відношення до справи. Ці відомості закріплюються в протоколі судового засідання, і таким чином з'являється джерело доказів — відповідно показання підсудного, показання потерпілого, показання свідка. Ці особи можуть розповісти про обставини, про які вони не згадували на досудовому слідстві, інакше викласти ті дані, які містяться в протоколах їх допитів на досудовому слідстві. Але і у тому разі, коли вони дають такі ж показання, як на досудовому слідстві, відбувається збирання доказів, тобто одержання належних до справи відомостей у порядку, передбаченому законом. Причому такі дані бу­дуть отримані в умовах судового розгляду — у присутності сторін, які можуть ставити запитання, у присутності громадян, які перебувають у залі судового засідання, тобто в умовах, що істотно відрізняються від тих, які були на досудовому слідстві. Разом з тим допити та інші дії, які провадяться в судовому слідстві, використовуються і для пе­ревірки наявних даних. Порівнюючи показання свідка, потерпілого, підсудного з тими даними, які вони повідомляли на досудовому слід­стві, порівнюючи їхні показання між собою і задаючи їм питання, суд і сторони одночасно і перевіряють докази. Суд як суб'єкт, що приймає рішення в даній стадії, повинен оцінити всі отримані в суді докази, а також перевірити і оцінити дані, одержані на досудовому слідстві.

Суд у даний час позбавлений права зі своєї ініціативи викликати і допитувати свідків, призначати експертизу, витребувати інші докази. Разом з тим неповнота і однобічність судового слідства може бути під­ставою до скасування вироку або іншого рішення суду (п. 1 ч. 1 ст. 367, ст. 368, ч. 2 ст. 398 КПК). Тому завдання суду — забезпечити мож­ливість подання нових доказів, заявления сторонами клопотань про виклик нових свідків, про призначення експертиз, про витребування документів. Крім того, суд може використовувати надане йому право направляти судові доручення органу, що проводив досудове слідство, зобов'язавши його провести необхідні слідчі дії для перевірки і уточ­нення фактичних даних, одержаних у судовому слідстві.

Збирання і перевірка всіх наявних доказів у судовому слідстві не­обхідні тоді, коли підсудний, його законний представник, захисник заперечують правильність висновків обвинувального висновку, коли підсудний по-своєму викладає фактичні обставини, не погоджуючись із тим, як ці обставини викладає сторона обвинувачення. У тих же ви­падках, коли учасники судового розгляду фактичні обставини не за­перечують, суд може, якщо проти цього не заперечують учасники су­дового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів щодо цих обставин (ч. З ст. 299 КПК). Але в будь-якому випадку обов'язково провадиться допит підсудного.

Доказуванню в судовому слідстві передують дії, мета яких — озна­йомити учасників судового розгляду з обвинуваченням, яке визначає межі судового розгляду, з'ясувати ставлення підсудних до обвинува­чення, визначити обсяг і найбільш раціональний порядок збирання і перевірки доказів.

Починається судове слідство з оголошення процесуальних до­кументів, які на даному етапі визначають межі судового розгля­ду, — обвинувального висновку або його резолютивної частини, скар­ги потерпілого, позовної заяви цивільного позивача (ст. 297 КПК).

Обвинувальний висновок оголошує прокурор, участь якого е обов'язковою у всіх справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком. Якщо прокурор відповідно до ч. 2 ст. 231 КПК змінив об­винувачення, то оголошується і відповідна постанова прокурора.

Оголошенню підлягає тільки сам обвинувальний висновок (або його резолютивна частина), додатки до обвинувального висновку (ст. 224 КПК) не оголошують.

Перед оголошенням обвинувального висновку головуючий з'ясовує в прокурора, чи вважає він можливим обмежитися оголошенням тіль­ки резолютивної частини обвинувального висновку. Якщо прокурор хотів би оголосити тільки резолютивну частину обвинувального ви­сновку, суд з'ясовує у потерпілого, цивільного позивача і цивільно­го відповідача та їх представників, у підсудного, його захисника і за­конного представника, чи згодні вони на це. Якщо хтось із зазначених осіб висловлює свої заперечення, прокурор повинен оголосити повніс­тю обвинувальний висновок. Правило про можливість оголошення прокурором резолютивної частини обвинувального вироку внесено в КПК порівняно недавно (в 2001 році) і по-різному оцінюється на­уковцями. Деякі вважають, що надання прокуророві права за згодою сторін оголошувати тільки резолютивну частину обвинувального ви­сновку — невиправданий виняток з принципу гласності криміналь­ного судочинства, оскільки оголошення повністю обвинувального висновку дозволяє особам, які не знайомились а матеріалами справи, присутнім у залі особам дізнатися про обвинувачення, завдяки чому вони можуть предметно брати участь у судовому слідстві, правильно сприймати все, що відбувається в суді. З такою думкою важко по­годитись. Особи, які повинні докладно ознайомитися з матеріалами справи, таку можливість використовують. Перш за все, а матеріалами справи ще в стадії попереднього розгляду знайомиться суддя (який згодом стає головуючим під час судового розгляду). Прокурор, який підтримує обвинувачення, вивчає матеріали справи і має копію об­винувального висновку. Підсудному копія обвинувального висновку обов'язково вручається не менш як за три дні до судового розгляду, отже і він і його захисник мають можливість ретельно проаналізува­ти обвинувальний висновок. Законний представник неповнолітньо­го підсудного також отримує копію обвинувального висновку. Щодо інших учасників судового розгляду, то вони мали можливість озна­йомитися з матеріалами справи, а якщо вони не скористалися своїм правом, то оголошення обвинувального висновку не зможе замінити їм ознайомлення зі справою. І учасники судового розгляду і присут­ня в залі публіка навряд чи зможуть одержати досить повне уявлення про обставини справи і наявні докази під час оголошення обвинуваль­ного висновку, особливо тоді, коли йдеться про багатоепізодну справу з декількома підсудними. Специфічний стиль обвинувального висно­вку, насиченість спеціальними термінами, часті посилання на аркуші справи істотно затруднюють сприймання суті цього процесуального документа пересічними громадянами. До того ж з резолютивної час­тини можна мати конкретне уявлення про те, в чому конкретно обви­нувачуються підсудні.

У справах приватного обвинувачення скаргу оголошує потерпілий або його представник.

Якщо в справі заявлений цивільний позов, позовну заяву оголошує цивільний позивач або його представник

Після оголошення обвинувального висновку (або його резолютивної частини), скарги потерпілого і позовної заяви головуючий роз'яснює підсудним суть пред'явленого їм обвинувачення. Дана дія є важливою гарантією права підсудного на захист і не може виконуватися фор­мально. Роз'яснити суть обвинувачення — це означає у доступній для підсудного формі (з урахуванням його віку, рівня інтелектуального розвитку) роз'яснити формулювання обвинувачення і його правову кваліфікацію. Головуючий указує, які конкретно діяння відповідно до обвинувального висновку ставляться в вину кожному підсудному. Така деталізація особливо важлива, коли до відповідальності притя­гуються кілька підсудних за діяння, вчинені в співучасті. Далі голо­вуючий називає норму кримінального права, яка передбачає відпові­дальність за вчинене діяння. Якщо діяння кваліфіковано за статтею КК, що містить бланкетну диспозицію, то мають бути названі стаття і нормативний акт, порушення якого, на думку обвинувача, допустив підсудний. Так, роз'ясняючи обвинувачення особи за ст. 276 КК, по-

трібно назвати відповідний пункт Правил дорожнього руху, що був порушений підсудним.

Роз'ясняти суть обвинувачення необхідно таким чином, щоб і під­судним, і присутнім у залі громадянам було зрозуміло, що мова йде про обвинувачення, сформульоване прокурором, а не судом.

Після роз'яснення суті обвинувачення головуючий кожному під­судному ставить запитання, чи зрозуміла їм суть пред'явленого обви­нувачення, чи визнають вони себе винними, чи бажають давати пока­зання суду. Якщо підсудних кілька, послідовність зазначених питань до них, як правило, не має значення. Однак якщо, виходячи з матері­алів справи, є підстави думати, що деякі підсудні своєю відповіддю на дані питання можуть вплинути на інших підсудних, доцільно ставити ці питання спочатку тим, хто може потрапити під вплив інших.

Коли підсудний заявляє, що йому незрозуміла суть обвинувачен­ня, головуючий повинен ще раз роз'яснити, у чому конкретно обвину­вачується даний підсудний і за якою статтею КК кваліфіковано його діяння.

Відповідно до п. 5 ст. 263 КПК, підсудний має право відмовитися давати показання і відповідати на питання, тобто підсудний має право відмовитися відповідати і на зазначені питання.

Відповідаючи на запитання про те, чи визнає він себе винним, ко­жен підсудний відповідає «так» або «ні» або говорить про часткове ви­знання вини. Головуючий повинен упевнитися в тому, що відповідь про визнання або невизнання вини заснована на розумінні суті обви­нувачення.

Якщо підсудний визнає себе винним частково, необхідно з'ясувати, у чому конкретно він визнає себе винним. При цьому головуючий може задавати підсудному питання для того, щоб упевнитися, що відповідь підсудного відображає його дійсне ставлення до обвинувачення, а в під­судного, що визнає себе винним частково, з'ясувати, у якій саме части­ні він визнає себе винним. Свою відповідь підсудний може мотивувати, пояснити, чому він себе не визнає винним. При цьому з'ясування дано­го питання не повинне перетворюватися в допит підсудного.

З'ясовуючи у підсудних, чи бажають вони давати показання, го­ловуючий повинен виходити з того, що дача показань — право під­судного, і наполягати на тому, щоб він давав показання, не можна. Підсудному слід роз'яснити, що його показання є не тільки джерелом доказів, але й засобом його захисту, що висунуті ним у свій захист до­води будуть перевірені судом.

Якщо в справі заявлений цивільний позов, головуючий повинен з'ясувати, чи визнає підсудний або цивільний відповідач цей позов; якщо визнає частково, то в якому розмірі.

Після з'ясування відношення підсудних до обвинувачення, голо­вуючий пропонує сторонам висловити свої міркування щодо обсягу та порядку дослідження доказів.

Встановлення обсягу доказів, що підлягають дослідженню в судо­вому засіданні, і визначення найбільш раціонального порядку їх зби­рання і перевірки дозволяє ефективно провести судове слідство. Вирішуючи питання про обсяг доказів, які слід досліджувати в судовому слідстві, суд має право, якщо проти цього не заперечують сторони, відмовитися від дослідження доказів щодо тих фактичних обставин, які не заперечуються сторонами, а також відносно розміру цивільного позову, що ніким не заперечується. Обов'язковою умовою обговорення питання про можливість від­мовитися від дослідження доказів щодо всіх або частини фактичних обставин є визнання підсудним своєї вини у вчиненні тих діянь, щодо яких можна відмовитися від збирання і перевірки доказів. Якщо під­судний себе винним не визнає, стверджує, що він не вчиняв діяння, в якому обвинувачується, або вчинив інше діяння, збирання і перевірка доказів щодо таких діянь необхідна.