А. Законодавчі і інші нормативні акти України. 5 страница

Загальнимиє такі ознаки, які повинна мати будь-яка особа, що піддається адміністративному стягненню. Передусім до них належать вік і осудність. Вони закріплені статтями 12 і 20 Загальної частини КУпАП. У деяких випадках законодавець указує на загальну ознаку, щоб підкреслити відсутність якоїсь певної особливості, що впливає на оцінку проступку. Так, ст. 126 КУпАП вказує на таку загальну ознаку, як відсутність у особи прав на керування транспортними засобами. Наводиться вона тут тільки для того, щоб легко можна було відмежувати названий склад від складів проступків, що встановлюють відповідальність водіїв транспортних засобів.

Спеціальнимивизнаються такі ознаки, які вказують на особливості правового положення суб'єктів проступку. Наприклад: капітан судна, робітник підприємства торгівлі, водій, посадова особа, представник власника тощо.

Спеціальні ознаки детермінуються і нормативно закріплюються з метою диференціації відповідальності різних категорій осіб, забезпечення справедливої правової оцінки їх неправомірних дій. Вони фіксуються у статтях Особливої частини КУпАП і впливають на кваліфікацію правопорушення.

Такі ознаки притаманні лише окремим групам громадян (військовослужбовцям, водіям, посадовим особам); виникають на основі індивідуальних актів або інших юридично значущих дій повноважних суб'єктів; особа може мати їх відразу кілька, одержувати нові, втрачати старі. Вони мають тимчасовий характер (хоч особа може мати таку властивість упродовж досить тривалого часу).

Питання 50. Визначити об’єктивну сторону адміністративного правопорушення.

Об’єктивна сторона складу правопорушення – це зовнішній прояв суспільний небезпечного посягання на об’єкт, що знаходиться під охороною адміністративно-правових санкцій.

Основною і обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є протиправне діяння, відсутність якого виключає склад будь-якого адміністративного правопорушення. Всі інші ознаки мають факультативний характер.

Отже, обов’язковими ознаками об’єктивної сторони виступають:

протиправне діяння (дія або бездіяльність), протиправний результат, причинний зв’язок між дією і наслідками – для правопорушення з матеріальним складом;

протиправна дія (дія або бездіяльність) – для правопорушення з формальним складом.

При цьому слід мати на увазі, що переважна більшість адміністративних правопорушень є проступком з формальним складом, тобто об’єктивна сторона характеризується тільки протиправним діянням.

Окрім вказаних вище ознак, об’єктивна сторона включає місце, час, спосіб, знаряддя адміністративної правопорушення, повторність, неодноразовість і так далі.

Законодавство про адміністративні правопорушення в прямій формі фіксує саме ці елементи змісту об’єктивної сторони адміністративного правопорушення.

Діяння – стрижень, навколо якого групуються інші ознаки об’єктивної сторони (спосіб, час, місце і ін.).

Різновидами діяння можуть бути дія або бездіяльність. У багатьох складах мовиться про активні протиправні дії, але значне число складів називає і таку ознаку, як бездіяльність, невиконання відповідних обов’язків.

Діяння з ознаками адміністративного правопорушення існують у часі та просторі.

Місце здійснення адміністративного правопорушення – це описана в законі конкретна територія, на якій здійснюється правопорушення. Місце здійснення проступку може впливати на кваліфікацію діяння, якщо воно закріплене законодавцем як обов’язковий елемент складу. У більшості ж випадків місце здійснення адміністративного правопорушення є факультативною ознакою.

Час здійснення адміністративного правопорушення – це певний часовий відрізок, який може носити обов’язковий характер для встановлення наявності складу правопорушення, якщо передбачений КУпАП. Як факультативний елемент складу адміністративної правопорушення час здійснення протиправного діяння може впливати на ступінь небезпеки діяння, і тоді воно враховується при призначенні адміністративного стягнення.

Питання 51. Визначити суб’єктивну сторони адміністративного правопорушення.

У кожному діянні людини тісно переплітаються об’єктивні і суб’єктивні моменти. Зовнішній акт поведінки є результат певної психічної діяльності. В рамках загальної залежності від навколишнього середовища людина ухвалює рішення свідомо.

Вчинок людини завжди є результатом взаємодії його психічного стану, осмислення, вивчення, оцінки конкретних життєвих ситуацій і здійснюваних на підставі цього дій. Дії осудної особи знаходяться під контролем його свідомості і волі. Іншими словами, осудна особа спочатку аналізує життєву ситуацію, моделює варіант свого вчинку, оцінює можливі його наслідки і, якщо вони відповідають її потребам, чинить конкретні, «схвалені» свідомістю дії.

Суб’єктивна сторона – це вина, тобто психічне ставлення особи, що здійснила адміністративне правопорушення, до свого діяння і до шкідливих наслідків, що настали внаслідок даного діяння. Вина є необхідною умовою відповідальності. Якщо в діях особи вина не встановлена, а шкідливі наслідки стали результатом випадкових обставин – немає суб’єктивної сторони, немає адміністративного правопорушення, немає адміністративної відповідальності.

Обов'язковою і головною ознакою суб'єктивної сторони проступку є вина. Відсутність у діянні вини означає відсутність у ньому суб'єктивної сторони і складу правопорушення взагалі. Саме тому встановлення вини є головним завданням аналізу суб'єктивної сторони складу адміністративного правопорушення. До факультативних ознак належать мета і мотив.

Питання 52. Дати оцінку стягненням за адміністративні правопорушення.

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

За вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення:

1) попередження;

2) штраф;

3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

4) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

5-1) громадські роботи;

6) виправні роботи;

7) адміністративний арешт.

Законами України може бути встановлено й інші, крім зазначених у цій статті, види адміністративних стягнень.

Законами України може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.

Питання 53. Визначте адміністративну відповідальність при вчиненні кількох адміністративних правопорушень.

При вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо.

Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

Питання 54. Дати оцінку особам що мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Перелік органів та посадових осіб, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, наведено в розділі ІІІ КУпАП, в якому врегульовано також деякі питання утворення та функціонування цих органів, а також визначено, які справи уповноважені розглядати ті чи інші органи або посадові особи, тобто вирішено питання про підвідомчість справ.

Велика кількість органів (посадових осіб), які мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення, обумовлена рядом обставин.

Перш за все, галузі управління й існуючі в них відносини істотно відрізняються одне від одного, відзначаються різноманітністю і специфікою. Для того, щоб кваліфіковано вирішувати справи про адміністративні правопорушення, часто необхідно володіти спеціальними знаннями, наприклад, добре знати правила пожежної безпеки, дорожнього руху, ветеринарно-санітарні та ін.

По-друге, оперативність та економічність провадження в багатьох випадках забезпечується тим, що стягнення накладають співробітники тих органів, які здійснюють контроль та нагляд за додержанням відповідних правил.

Питання 55. Визначити строки накладення адміністративного стягнення.

Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні – не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до Кодексу підвідомчі суду (судді).

Якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні – не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у частині третій цієї статті.

Адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення може бути накладено протягом трьох місяців з дня виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення. Адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 164-14 Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення.

У разі закриття кримінального провадження, але за наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про закриття кримінального провадження.

Питання 56. Охарактеризувати поняття адміністративного процесу.

Сучасний погляд на адміністративне право свідчить про необхідність розгляду в його системі серед інших питань також і адміністративного процесу. З огляду на теоретико-правові основи, процес с сукупністю взаємопов'язаних дій, спрямованих для досягнення певного результату. У свою чергу, юридичний процес - це сукупність взаємопов'язаних дій, урегульованих процесуальними нормами права. Якщо норми матеріального права, скажімо, визначають наявність певних прав у особи, то саме завдяки нормам процесуального права зазначені права втілюються у реальне життя. Іншими словами, юридичний процес закріплює порядок провадження певних дій.

На сьогодні дві різні позиції стосовно тлумачення адміністративного процесу трансформувались у його вузьке та широке розуміння, або юрисдикційну та управлінську концепції адміністративного процесу. Стисло суть цих концепцій базується на таких положеннях.

Юрисдикційна концепція адміністративного процесу:

У цілому ставить адміністративний процес в один ряд із кримінальним і цивільним процесами, які існують для забезпечення обов'язковості виконання норм матеріального права.

В основі – діяльність із розв'язання спорів і застосуванню заходів примусу.

Адміністративне провадження – більш широка категорія, ніж адміністративний процес.

Управлінська концепція адміністративного процесу:

Це – юридична форма реалізації повноважень органів виконавчої влади.

Призначення – забезпечення реалізації матеріальних норм права (причому не тільки адміністративного, а й конституційного, фінансового, сімейного тощо).

Адміністративне провадження – складова частина адміністративного процесу.

Питання 57. Проаналізувати структуру адміністративного процесу.

Структура адміністративного процесу – це сукупність окремих проваджень, кожне з яких характеризує певну послідовність процесуальних дій.

Керуючись характером адміністративної справи, доцільно розрізняти юрисдикційні та неюрисдикційні провадження

Юрисдикційні адміністративні провадження (від. лат. jurisdiction – сукупність повноважень розглядати та вирішувати правові спори і справи про правопорушення) – це провадження, спрямовані на вирішення справ про адміністративні правопорушення та інші правові спори. Іншими словами, цей вид адміністративних проваджень має місце тоді, коли йдеться про вирішення справ, в основі яких є порушення норм права.

Види юрисдикційних адміністративних проваджень:

а) провадження у справах про адміністративні правопорушення;

б) провадження в адміністративних судах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень;

в) дисциплінарні провадження;

г) провадження за скаргами громадян тощо.

Неюрисдикційні адміністративні провадження – провадження, спрямовані на вирішення справ позитивного характеру, що виникають у ході виконавчо-розпорядчої діяльності органів публічної адміністрації. Іншими словами, цей вид адміністративних проваджень має місце тоді, коли йдеться про вирішення справ, не пов'язаних із фактами правопорушень і правових спорів.

Види неюрисдикційних адміністративних проваджень:

а) нормотворчі провадження – діяльність уповноважених органів (посадових осіб) щодо підготовки та ухвалення правових актів;

б) установчі провадження – діяльність уповноважених органів (посадових осіб) щодо створення, реорганізації, ліквідації підприємств, установ, організацій та інших структур;

в) правозастосовні провадження – діяльність уповноважених органів (посадових осіб) щодо вирішення адміністративних справ із застосуванням норм адміністративного права. Наприклад: застосування заходів заохочення і стимулювання;

г) реєстраційні провадження – діяльність уповноважених органів (посадових осіб) щодо офіційного визнання законності відповідних дій чи нормативно-правових актів;

д) атестаційні провадження – діяльність уповноважених органів (посадових осіб) щодо визначення відповідності об'єктів атестації вимогам (критеріям), необхідним для функціонування у певній сфері;

є) контрольно-наглядові повноваження – діяльність уповноважених органів (посадових осіб) щодо здійснення контролю та нагляду у сфері державного управління тощо.

Питання 58. Дати оцінку провадження в справах про адміністративне правопорушення.

Провадження у справах про адміністративні проступки (адміністративно-деліктне провадження) – це процесуальна діяльність на підставі визначених законодавцем правил щодо встановлення об’єктивної істини у справі про адміністративний проступок і прийняття рішення відповідно до чинного законо­давства.

Завданням такого провадження є:

а) своєчасне, всебічне, повне й об’єктивне з’ясування обставин кожної справи;

б) ви­рішення її відповідно до чинного законодавства;

в) забезпечен­ня виконання винесеної постанови;

г) виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопору­шень;

д) виховання громадян у дусі додержання законів.

Зазначене провадження врегульовано юридичними норма­ми, які сконцентровані в розділах IV та V КУпАП (глави 18-33). Тут визначені: завдання провадження (ст. 245); обставини, що виключають провадження (ст. 247); такі принципи, як рівність перед законом (ст. 249); законність, змагальність тощо; види доказів (ст. 251); вимоги до найважливіших процесуальних до­кументів, зокрема до протоколу (статті 254-257), постанови у справі (статті 283-286) тощо; заходи забезпечення провадження (ст. 260 - адміністративне затримання, особистий огляд, вилу­чення речей та документів); права учасників провадження (стат­ті 268-275); строки і порядок розгляду справ (статті 277-279); оскарження і опротестування постанов у справі (статті 287- 297); виконання постанови (глави 25-33, статті 298-330).

Аналіз чинного законодавства України про адміністративні проступки дає змогу виділити два види адміністративно-делікт­них проваджень: звичайне та спрощене.

Звичайне провадження здійснюється у більшості справ і де­тально регламентовано. Найважливіша його особливість поля­гає у необхідності скласти протокол про проступок.

Спрощене провадження застосовується щодо невеликої кількості проступків, передбачених ст. 258 КУпАП. Воно харак­теризується мінімумом процесуальних дій та їх оперативністю. На відміну від звичайного провадження, за цих обставин прото­кол не складається, а рішення про накладення стягнення (штраф або попередження) приймає і виконує посадова особа, яка вия­вила правопорушення.

Питання 59. Дати оцінку принципам адміністративно-деліктного провадження.

Принципами, на яких ґрунтується адміністративно-де­ліктний процес, є:

1) принцип законності;

2) принцип охорони інтересів держави і особи;

3) принцип публічності (офіцій­ності);

4) принцип самостійності і незалежності суб’єктів юрис­дикції у прийнятті рішень;

5) принцип гласності;

6) принцип поєднання диспозитивності та імперативності;

7) принцип рів­ності учасників процесу перед законом;

8) принцип оператив­ності та економічності;

9) принцип провадження адміністра­тивно-деліктного процесу національною мовою;

10) принцип встановлення об’єктивної (матеріальної) істини;

11) принцип права на захист.

Основні ознаки, притаманні адміністративному праву України, пов'язані з його принципами, на яких здійснюється правове регулювання виконавчої діяльності Української держави. Принципи відображають особливості й тенденції формування та функціонування адміністративного законодавства України і його норм. На жаль, цю досить важливу проблему недостатньо висвітлено в теорії адміністративного права.

Питання 60. Поняття стадії провадження в справах про адміністративні правопорушення.

Діяльність учасників провадження у справах про ад­міністративні проступки розвивається у часі як послідовна низ­ка пов’язаних між особою процесуальних дій щодо реалізації прав та взаємних обов’язків. Увесь процес складається з кількох фаз розвитку, що змінюють одна одну, і традиційно познача­ються терміном «стадія». Кожна стадія у свою чергу має окремі етапи.

З огляду на аналіз нормативного матеріалу, практику діяль­ності суб’єктів адміністративно-деліктної юрисдикції і наукові дослідження система стадій і етапів в адміністративно-деліктно­му проваджені виглядає таким чином.

Порушення справи:

а) встановлення ознак правопору­шення;

б) доставлення правопорушника;

в) встановлення особи правопорушника (прізвище, ім’я, по батькові, вік, місце прожи­вання);

г) прийняття рішення про порушення справи;

д) оформ­лення рішення про порушення справи.

а) зібрання доказів (пояс­нення осіб, що мають причетність до вчинку, і свідків, виснов­ки спеціалістів, показання технічних приладів тощо);

б) вста­новлення даних, що характеризують особу правопорушника (попередні протиправні вчинки та їх наслідки, місце роботи, сімейний стан і стан здоров’я, джерела існування тощо);

в) про­цесуальне оформлення результатів розслідування;

г) направлен­ня матеріалів для розгляду за підвідомчістю.

Розгляд справи:

а) підготовка справи до розгляду і заслу­ховування;

б) заслуховування справи.

а) прийняття постанови;

б) дове­дення постанови до відома.

Перегляд постанови:

а) оскарження, опротестування пос­танови;

б) перевірка законності постанови;

в) винесення рішен­ня;

г) реалізація рішення.

Виконання постанови:

а) звернення постанови до вико­нання;

б) безпосереднє виконання.

Питання 61. Дати оцінку правам особи яка притягується до адміністративної відповідальності.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.

Істотне значення для захисту особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право особи надавати докази своєї невинності. Здійснювати це право особа може як шляхом безпосередньої передачі органу чи посадовій особі, яка розглядає справу, письмових доказів або пояснень, так і заяв про усні або письмові клопотання про виклик та допит свідків, призначення експертизи, витребування документів. Водночас на особу, яка притягається до відповідальності, не може бути покладений обов’язок доказування своєї невинності, оскільки закон поклав такий обов’язок на орган (посадову особу), яка склала протокол, або яка розглядає справу. Значною гарантією захисту прав особи, що притягається до відповідальності, є надане їй право оскаржувати прийняту по справі постанову.

Питання 62. Охарактеризуйте учасників провадження в справах про адміністративні правопорушення.

Усіх суб'єктів провадження у справах про адміністративні проступки можна класифікувати за характером процесуального статусу на три групи:

1) суб'єкти, що вирішують справу;

2) суб'єкти, стосовно яких вирішується справа;

3) допоміжні учасники процесу.

До першої групи належать державні органи, їх посадові особи, уповноважені розглядати та приймати рішення у справах про адміністративні проступки. Перелік цих органів визначений статтями 213, 218-2448КУпАП.

До другої групи можуть входити практично будь-які суб'єкти - як органи, так і посадові особи.

До третьої групи належать: свідки, постраждалі, експерти, перекладачі, адвокати.

Особлива група учасників провадження - громадські організації, трудові колективи, адміністрація за місцем роботи, навчання або проживання правопорушників. Вони співробітничають з державними органами, допомагаючи їм у виховній роботі. У ряді випадків такі учасники провадження мають бути поінформовані про заходи адміністративного впливу, вжиті до винних. Вони можуть подавати клопотання про скорочення строку позбавлення спеціального права.

Питання 63. Проаналізувати засоби запобігання адміністративних правопорушень.

Заходи адміністративного попередження (також заходи адміністративного запобігання, адміністративно-запобіжні заходи) – вид адміністративного примусу, визначені нормами адміністративного законодавства способи офіційного фізичного або психічного впливу уповноважених на те осіб на фізичних або юридичних осіб з метою профілактики або виявлення протиправних, забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, попередження та локалізації наслідків надзвичайних ситуацій.

Особливості заходів адміністративного запобігання: застосовуються за умови відсутності протиправного діяння; є профілактичними заходами; застосовуються з метою попередження, недопущення правопорушень; забезпечення громадського порядку і громадської безпеки під час надзвичайних ситуацій; попередження настання шкідливих наслідків у цих ситуаціях.

Від адміністративних стягнень і заходів адміністративного припинення відрізняються тим, що застосовуються за відсутності правопорушень. Однак незважаючи на профілактичний характер, ці заходи можуть бути застосовані в примусовому порядку. Заходи адміністративного попередження є досить різноманітними та застосовуються різними об'єктами в різних галузях суспільного життя.

В законодавстві України такі заходи передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення і Митним кодексом України, законами України про міліцію, про оперативно-розшукову діяльність, про Службу безпеки України, про дорожній рух тощо.

Крім того, слід зазначити, що чіткого переліку заходів адміністративного попередження не існує ані в законодавстві, ані в спеціалізованій літературі. Через це у законодавчих актах іноді трапляється плутанина, а в літературі можна побачити називання заходів адміністративного попередження заходами припинення.

До заходів адміністративного попередження відносять: перевірку документів; вимогу припинення окремих дій; огляд речей та/або особистий огляд; тимчасове обмеження доступу громадян до окремих ділянок місцевості; обмеження руху транспорту або пішоходів на окремих ділянках вулиць або автомобільних шляхів; закриття ділянок кордону; облік та офіційне застереження осіб; обстеження (в якості різновиду огляду); право входити на територію та в приміщення підприємств, установ, організацій, житлових та інших приміщень громадян; обмеження прав громадян, пов'язаних із станом здоров'я, введення карантину при епідеміях та епізоотіях; безоплатне використання транспортних засобів і засобів зв'язку в надзвичайних ситуаціях; ревізування; контроль, наглядові перевірки; внесення подання про усунення умов і причин, які сприяють вчиненню правопорушень; огляд медичного стану осіб і санітарного стану підприємств громадського харчування; адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі, а також за особами, засудженими до кримінального покарання, не пов'язаного з позбавленням волі.

Питання 64. Проаналізувати засоби припинення адміністративних правопорушень.

Основними варіантами загальних заходів адміністративного припинення можуть уважатися такі.

Вимога припинити протиправну поведінку. Наприклад, працівники органів міліції мають право вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень і дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, виносити на місці усне попередження особам, які допустили малозначні адміністративні порушення, а в разі невиконання зазначених вимог застосовувати заходи.

Привід. Державний виконавець у здійсненні виконавчого провадження має право викликати громадян і посадових осіб із приводу виконавчих документів, що є у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ.

Адміністративне затримання, не пов'язане зі здійсненням провадження. Працівники органів міліції мають право затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях:

осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, обвинувачених, які переховуються від дізнання, слідства чи суду, засуджених, які ухиляються від виконання кримінального покарання,- на строки і в порядку, передбачені законом;

осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, – на строк, установлений судом, але не більше десяти діб;

неповнолітніх віком до 16 років, які залишилися без опікування,- на строк до передання законним представникам або до влаштування в установленому порядку, а неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння і не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність,- до передання їх законним представникам або направлення у приймальники-розподільники, але не більш як на 8 годин;

осіб, які виявили непокору законній вимозі працівника міліції,- до розгляду справи судом, але не більше ніж на 24 години;

осіб, які перебували в громадських місцях у стані сп'яніння, якщо їх вигляд ображав людську гідність і громадську мораль або якщо вони втратили здатність самостійно пересуватися чи могли завдати шкоди оточенню або собі, – до передання їх у спеціальні медичні заклади або для доставки до місця проживання, а за відсут­ності таких - до їх витвереження;

осіб, яких запідозрено у занятті бродяжництвом,- на строк до 30 діб із санкції прокурора;

осіб, які ухиляються від виконання постанови суду про направлення на примусове лікування від хронічного алкоголізму або наркоманії,- на строк до 3 діб.

Зупинка транспортних засобів. Працівник міліції має право зупиняти транспортні засоби в разі порушення правил дорожнього руху, наявних ознак, що свідчать про технічну несправність транспорту або забруднення ним навколишнього середовища, а також за наявності даних про те, що він використовується з протиправною.

Питання 65. Визначити засоби забезпечення провадження в справах про адміністративне правопорушення.

Доставлення порушника. З метою складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим, порушника може бути доставлено в міліцію, в підрозділ Військової служби правопорядку у Збройних Силах України чи до органу Державної прикордонної служби України, штабу громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, чи громадського пункту з охорони громадського порядку працівником міліції, посадовою особою Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, військовослужбовцем чи працівником Державної прикордонної служби України або членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а за порушення законодавства про державну таємницю – до органів Служби безпеки України її співробітником.