А. Законодавчі і інші нормативні акти України. 4 страница

Виходячи з цього визначення можна привести основні ознаки державної служби.

Це – професійна діяльність. Особи, які належать до державних службовців, виконують покладені на них функціональні обов'язки на професійній основі. Державна служба - це не хобі, а професійна діяльність.

Така діяльність здійснюється на посадах у державних орга­нах. Без посади фактично немає проходження державної служби. Посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Спрямована на практичне виконання завдань і функцій держави. Коли ми часто чуємо такі вирази, як «держава забезпечила», «держава виконала», «держава примусила», то необхідно розуміти, що справа йде саме про дії з боку людей, які перебувають на державній службі.

Заробітна платня державних службовців за рахунок державних коштів. Основу грошового забезпечення державної служби складають кошти державного бюджету, зібрані у процесі оподаткування.

Спеціалізована державна служба (служба в ОВС, військова, дипломатична, митна, податкова, прикордонна служби, служба в органах прокуратури, юстиції, судових органах тощо). Особливостями зазначених варіантів спеціалізованої державної служби є те, що вони регулюються положеннями спеціальних законів (наприклад, закони України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» та «Про службу безпеки України»).

Питання 33. Охарактеризуйте поняття державний службовець

Державний службовець – це особа, яка на законних підставах обіймає посаду в державних органах. Слід особливо наголосити, що не будь-яка особа, що працює в державних органах чи організаціях, є державним службовцем Державним службовцем людина стає тільки в тому випадку, коли вона працює на посаді державного службовця.

Адміністративно-правовий статус державних службовців складається з основних прав та обов'язків службовців. Доцільно в ракурсі розгляду адміністративно-правового статусу звертати увагу на обмеження, що виникають у особи, яка має намір стати або вже є державним службовцем. Основою для розгляду прав, обов'язків та обмежень державних службовців є положення Закону України від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII «Про державну службу».

Основні права державних службовців:

одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій необхідну інформацію з питань, що належать до їхньої компетенції;

вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця;

на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, на участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії;

на соціальний і правовий захист відповідно до статусу (детальніше про це йтиме мова далі).

Основні обов'язки державних службовців:

додержання в роботі чинного законодавства;

безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків;

збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання службових обов'язків, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;

діяти в межах своїх повноважень.

Питання 34. Охарактеризуйте проходження державної служби

Проходження державної служби – процес діяльності державного службовця на посадах, які він обіймає починаючи від моменту складання присяги державного службовця та завершуючи припиненням державної служби.

Необхідно розрізняти такі стадії проходження державної служби:

Прийняття на службу.

Просування по службі.

Припинення служби.

Прийняття на службу – процес зарахування на державну службу за результатами конкурсного відбору.

Основними процедурами на стадії прийняття на державну службу є:

прийняття керівником органу рішення щодо проведення конкурсу на заміщення вакантної посади;

проведення конкурсу зі складанням іспиту;

видання наказу чи розпорядження про прийняття особи на посаду державного службовця;

прийняття присяги державного службовця;

присвоєння відповідного рангу державного службовця в межах відповідної категорії.

Просування по службі – процес зайняття державним службовцем більш високої посади або присвоєння більш високого ранту Нерідко для пояснення просування по службі вживають термін «кар'єрне зростання» Держава зацікавлена в тому, щоб державні службовці просувались по службі, тому що паралельно з цим від­бувається процес професійного зростання такої особи, збільшення п зацікавленості в позитивних результатах роботи, яку вона виконує Переважне право на просування по службі мають державні службовці, які досягли найкращих результатів у роботі, виявляють ініціативність, постійно підвищують свій професійний рівень і зараховані до кадрового резерву.

Однією з основних процедур, що відбуваються під час просування по службі, є атестація Звичайно, атестація проводиться один раз на три роки Атестація - процес оцінювання результатів роботи, ділових і професійних якостей державного службовця, в результаті якого виявляється ступінь відповідності посаді, яку він обіймає.

Припинення служби – процес завершення державної служби, що зумовлює втрату статусу державного службовця.

Питання 35. Визначити дисциплінарну відповідальність державних службовців.

Взагалі державні службовці, як і всі громадяни України, за вчинення правопорушень несуть юридичну відповідальність, що проявляється у таких формах: кримінальна, цивільно-правова, адміністративна, дисциплінарна. Остання форма потребує більш детального висвітлення з низки причин, основні з яких: дисциплінарні проступки є найбільш поширеними правопорушеннями державних службовців; спрощена форма притягнення до відповідальності; реалізується в порядку службового підпорядкування; службовці спеціалізованих видів державної служби (служба в ОВС, митна служба тощо) несуть дисциплінарну відповідальність згідно зі спеціальними законами (Дисциплінарний статут ОВС, Дисциплінарний статут митної служби України тощо).

Дисциплінарна відповідальність державного службовця - це застосування до особи, яка здійснила порушення службової дисципліни, певних дисциплінарних стягнень.

Підставами для притягнення до дисциплінарної відповідальності є: невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків; перевищення своїх повноважень; порушення обмежень, пов'язаних із проходженням державної служби; вчинок, який ганьбить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

Стягнення, що можуть застосовуватися до державних службовців за вчинення дисциплінарного проступку:

Догана.

Звільнення.

Попередження про неповну службову відповідність.

Затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Особливістю, яка може вважатися хибою сучасного законодавства, є те, що перші два варіанти з перелічених вище стягнень передбачено ст. 147 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 p., а останні два - ст. 14 Закону України «Про державну службу». Керуючись тією обставиною, що дисциплінарна відповідальність державних службовців є частиною системи адміністративного права, було би доцільно всі види стягнень за дисциплінарні проступки державних службовців помістити в один нормативно-правовий акт адміністративного законодавства, забезпечивши цим регулювання проблеми засобами адміністра­тивного права.

Якщо говорити про службовців спеціалізованих видів державної служби, то, як уже зазначалося, вони несуть дисциплінарну відповідальність згідно зі спеціальними законами.

Питання 36. Охарактеризуйте поняття адміністративний примус.

Адміністративний примус як метод державного управління є крайнім заходом, що застосовується лише тоді, коли неефективними виявилися інші методи. Держава в цілому зацікавлена в тому, щоб кількість випадків застосування адміністративного примусу була меншою, щоби позитивний варіант державного управління досягався без використання примусових заходів. Але у практиці діяльності органів виконавчої влади не поодинокими є випадки, коли належний хід суспільних відносин (скажімо, у сфері забезпечення громадського порядку) неможливо забезпечити без адміністративного примусу з боку компетентних державних органів.

Адміністративний примус – вид державного примусу, що застосовується відповідними державними органами (посадовими особами) до фізичних та юридичних осіб з метою запобігання, припинення правопорушень та притягнення винних до відповідальності.

Керуючись зазначеним вище підходом, а також враховуючи реалії сьогодення, доцільно розрізняти такі види адміністративного примусу

Заходи адміністративного запобігання – різновид адміністративного примусу, який застосовується для попередження правопорушень, забезпечення громадського порядку та громадської безпеки.

Заходи адміністративного припинення – різновид адміністративного примусу, який застосовується для припинення правопорушень, недопущення їхніх шкідливих наслідків і забезпечення притягнення винних до відповідальності.

Питання 37. Охарактеризуйте адміністративну відповідальність як види юридичної відповідальності.

Адміністративна відповідальність, або відповідальність за вчинення адміністративних правопорушень (адміністратив­них проступків), є важливою складовою адміністративного пра­ва. Сьогодні її викладають як окремий спеціальний курс у бага­тьох навчальних закладах юридичного профілю.

Адміністративна відповідальність – особлива галузь право­вих знань. Її місце і роль на адміністративно-правовому про­сторі визначається, по-перше, тим, що відносини адміністра­тивної відповідальності, разом із відносинами публічного управ­ління, адміністративних послуг і адміністративного судочинства, утворюють предмет адміністративного права.

Чинне законодавство України не дає визначення поняття адміністративної відповідальності і тому в теорії адміністративного права існує численна кількість точок зору стосовно цього соціально-правового явища.

У ст.92 Конституції України адміністративну відповідальність визначено одним з основних видів юридичної відповідальності в Україні. Вона виступає наслідком невиконання чи неналежного виконання особою норм адміністративного законодавства, що тягне невідворотність реагування держави на адміністративні правопорушення (проступки) та встановлюється виключно її законами.

Адміністративна відповідальність – це різновид правової відповідальності, специфічна форма негативного реагування з боку держави в особі її компетентних органів на відповідну категорію протиправних проявів (передусім адміністративних проступків), згідно з якою особи, що скоїли ці правопорушення, повинні дати відповідь перед повноваженим державним органом за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення в установлених законом формах і порядку.

Питання 38. Визначити ознаки відповідальності за адміністративні проступки.

Адміністративній відповідальності, як різновиду юридичної відповідальності, притаманні такі ознаки:

1) має зовнішній характер;

2) застосовується лише за вчинення правопорушення;

3) пов'язана з державним примусом у формах каральних і правовідновлюючих заходів;

4) визначена у нормах права;

5) притягнення правопорушника до відповідальності здійснюється в певному процесуальному порядку;

6) притягнення до відповідальності здійснюється уповноваженими державними органами та посадовими особами;

7) винна у вчиненні правопорушення особа несе певні втрати матеріального та побутового характеру, які передбачені законом.

Питання 39. Визначити особливості адміністративної відповідальності працівників Державної кримінально-виконавчої служби України.

Особи рядового і начальницького складів Державної кримінально-виконавчої служби України несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. За порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення корупційних правопорушень, порушення тиші в громадських місцях, неправомірне використання державного майна, незаконне зберігання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови судді або подання прокурора, ухилення від виконання законних вимог прокурора, порушення законодавства про державну таємницю, порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, ці особи несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

До зазначених осіб не може бути застосовано громадські роботи, виправні роботи і адміністративний арешт.

У вище зазначених випадках, (посадові особи), яким надано право накладати адміністративні стягнення, передають матеріали про правопорушення відповідним органам для вирішення питання про притягнення винних до дисциплінарної відповідальності.

Питання 40. Дати оцінку відповідальності іноземних громадян і осіб без громадянства.

Іноземці і особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України. Питання про відповідальність за адміністративні правопорушення, вчинені на території України іноземцями, які згідно з чинними законами та міжнародними договорами України користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішуються дипломатичним шляхом.

Іноземець та особа без громадянства, які вчинили злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного йому покарання чи виконання адміністративного стягнення може бути видворений за межі України.

Рішення про видворення його за межі України після відбуття ним покарання чи виконання адміністративного стягнення приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення.

За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років. Строки заборони подальшого в'їзду в Україну обчислюються з дня винесення вказаного рішення. Порядок виконання рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну визначається законодавством України.

Питання 41. Визначити відповідальність неповнолітніх. Заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх.

До осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються заходи впливу, передбачені статтею 24-1 Кодексу.

У разі вчинення особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років адміністративних правопорушень, передбачених статтями 44, 51, 121-127, частинами першою, другою і третьою статті 130, статтею 139, частиною другою статті 156, статтями 173, 174, 185, 190-195 Кодексу, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до зазначених осіб (за винятком осіб, які вчинили правопорушення, передбачені статтею 185) можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені статтею 24-1 Кодексу.

За вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років можуть бути застосовані такі заходи впливу:

1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

2) попередження;

3) догана або сувора догана;

4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

Питання 42. Визначити обставини що виключають адміністративну відповідальність

Обставини, що звільняють від відповідальності в системі вищевказаних проступків застосовуються не часто. Сутність звільнення від адміністративної відповідальності полягає в тому, що винна у скоєнні адміністративного правопорушення особа, у встановленому законом порядку звільняється не тільки від самої міри покарання, а й від інших наслідків можливого покарання.

Особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, звільняється від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд громадської організації або трудового колективу, якщо з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника до нього доцільно застосувати захід громадського впливу.

Про заходи громадського впливу, застосовані до осіб, які вчинили правопорушення, передбачені статтею 51, частиною першою статті 129, частинами першою і другою статті 130, статтями 156, 173, 176, 177, 178-180 Кодексу, власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, або громадська організація повинні не пізніш як у десятиденний строк з дня одержання матеріалів повідомити орган (посадову особу), який надіслав матеріали.

При малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.

Питання 43. Визначити крайню необхідність та необхідну оборону.

Не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані необхідної оборони, тобто при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається явна невідповідність захисту характерові і суспільній шкідливості посягання.

Питання 44. Поняття адміністративного правопорушення, його ознаки.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Загальні ознаки адміністративного проступку містяться в Кодексі України про адміністративні правопорушення. Вони наявні у декількох статтях (наприклад, у статтях 1, 9 – 11, 247). Їх аналіз свідчить, що законодавець використовує два підходи для фіксації ознак діяння, яке має визнаватися адміністратив­ним проступком.

У першому випадку наводиться перелік конкретних ознак. Так, ст. 9 КУпАП встановлює, що адміністративним правопору­шенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадсь­кий порядок, власність, права і свободи громадян, на встанов­лений порядок управління і за яку законом передбачено ад­міністративну відповідальність.

У другому випадку законодавець застосовує термін, який є узагальненою абстракцією. Позначає не конкретні фактичні дії та їх наслідки, а результати наукового осмислення емпіричних знань про адміністративний проступок. Це термін «склад ад­міністративного проступку». У ст. 247 «Обставини, що виклю­чають провадження в справі про адміністративне правопору­шення» зазначено, що провадження в справі про адміністратив­не правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю у діянні складу адміністратив­ного правопорушення.

З цього випливає, що склад проступку – це системна су­купність його характеристик або ознак, за якими серед інших діянь виокремлюються адміністративні проступки.

На підставі вищенаведеного постає питання: існує чи не іс­нує принципова різниця між ознаками проступку, які безпосе­редньо зазначені в законі, і тими, що утворюють його склад.

Відповідь на нього має бути такою: така різниця існує.

Ознаки, наведені в законі, зокрема в ст. 9 КУпАП, є озна­ками апостеріорними. Ознаки, які містить поняття «склад ад­міністративного проступку», є ознаками апріорними.

Співвідношення апостеріорного і апріорного полягає у тому, що знання, які попередньо були одержані досвідним шляхом (апостеріорні знання, знання, набуті з досвіду, емпіричні знан­ня, істина факту), у подальшому передують досвідові, організо­вують і спрямовують його. Вони є інструментом, який слугує для набуття і формування нових знань теоретичного рівня (ап­ріорні знання, знання, набуті зі свідомості, теоретичні знання, істина розуму).

Апостеріорні (емпіричні) ознаки адміністративного проступ­ку фіксуються у законі як результат узагальнення історичного досвіду щодо детермінації небажаних для суспільства діянь. Їх нормативне закріплення є орієнтиром для попередньої кваліфі­кації адміністративного правопорушення.

Питання 45. Законодавчі основи адміністративної відповідальності.

Законодавчу основу для прийняття актів, що регулюють питання встановлення адміністративної відповідальності, становить Конституція України, яка має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймають на основі Конституції України й повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України).

Адміністративна відповідальність регулюється багатьма нормативними актами, які в сукупності складають законодавство про адміністративні правопорушення. До його системи входять законодавчі акти, норми, включені до КУпАП, і ті, що до нього не внесені.

У регулюванні адміністративної відповідальності особлива роль належить КУпАП, який прийнято 7 грудня 1984 р. (введений у дію з 1 червня 1985 p.). КУпАП складається з п'яти розділів: І. Загальні положення; II. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність; III. Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення; IV. Провадження в справах про адміністративні правопорушення; V. Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень. Розділи містять 33 глави, а останні – статті.

У КУпАП кодифіковано законодавство України про адміністративну відповідальність. Поряд із матеріальними нормами цей акт містить адміністративно-процесуальні норми, які регулюють провадження в справах про адміністративні правопорушення та порядок виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.

Паралельно з КУпАП діють норми, що встановлюють адміністративну відповідальність, але вони містяться в законодавчих міжгалузевих актах.

Питання 46. Дати оцінку складу адміністративного правопорушення.

Вчення про склад правопорушення посідає одне з центральних місць в адміністративно-правовій науці та має велике практичне значення.

По-перше, воно сприяє виявленню найістотніших ознак антигромадських діянь, їх розмежуванню і встановленню справедливих санкцій;

по-друге, допомагає правозастосовчим органам правильно кваліфікувати правопорушення та вживати адекватних їм заходів впливу;

по-третє, дає можливість зрозуміти закон, допомагає навчанню юристів і правовому вихованню громадян.

Адміністративне правопорушення — це конкретне діяння (факт, явище, подія), що відбулося (мало місце) у реальній дійсності.

Склад адміністративного правопорушення — це абстрактний опис діяння (події, факту, явища), що являє собою фіксацію в законі найтиповіших, що частіше трапляються, характерних ознак проступку. Це опис ще не зробленого, а тільки передбачуваного чи можливого діяння.

Реальність значно повніша, яскравіша, життєвіша, ніж його абстракція, тобто склад. Однак для висновку про те, є чи ні якесь діяння проступком, його слід сполучити, порівняти з цією абстракцією. «Накласти» абстрактний опис (склад) на конкретну подію. Якщо в реальному діянні виявляються ознаки, зафіксовані у складі (абстракції), то його треба визнати правопорушенням.

Таким чином, під складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена адміністративним законодавством сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням.

Питання 47. Визначити види складу адміністративного правопорушення.

Склади адміністративних правопорушень поділяються залежно від:

1) ступеня суспільної небезпеки – на основні і кваліфіковані;

2) характеру шкоди – на матеріальні і формальні;

3) суб'єкта проступку – на особисті і службові (посадові);

4) структури – на однозначні й альтернативні;

5) особливості конструкції – на описові і бланкетні (відсильні).

Питання 48. Визначити об’єкт адміністративного правопорушення.

Об'єкт складу адміністративного проступку – це суспільні відносини, на які спрямоване посягання.

У багатьох випадках у статтях Особливої частини КУпАП прямо зазначені ознаки об'єкта. Наприклад: права державно:власності на надра (ст. 47), права державної власності на води (ст. 48), права державної власності на ліси (ст. 49), права державної власності на тваринний світ (ст. 50).

Закріплення ознак об'єкта знаходимо у назвах глав Особливої частини: «Адміністративні правопорушення, що посягають на власність» (глава 6), «Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку» (глава 14), «Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління» (глава 15).

Крім того, мають місце випадки, коли ознаки об’єкта логічно випливають зі змісту статті.

Так, ст. 132 КУпАП встановлює відповідальність за самовільне використання з корисливою метою транспортних засобів, машин чи механізмів, що належать підприємствам, установам, організаціям. Хоча ця стаття наведена в главі 10 «Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку», об'єктом такого проступку виступає власність.

Таким чином об’єкт адміністративного правопорушення – необхідний елемент юридичного складу кожного протиправного діяння. Не може бути визнано адміністративним правопорушенням дію або бездіяльність, яка не направлена ні на який об’єкт або направлена на об’єкт, що не охороняється законодавством про адміністративні правопорушення.

Залежно від ступеня узагальнення, рівня абстрагування розрізняють: загальний, родовий, видовий і безпосередній об’єкти проступків.

Питання 49. Визначити суб’єкт адміністративного правопорушення

Чинне адміністративне законодавство не дає узагальненого визначення суб’єкта правопорушення і такого терміна не вживає. Аналіз відповідних статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що ним є осудна особа, яка досягла певного віку і вчинила описаний у законі склад адміністративного проступку.

Аналіз відповідних статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що ним є осудна особа, яка досягла певного віку і вчинила описаний у законі склад адміністративного проступку. Таким чином, суб'єктом адміністративного правопорушення є той, хто його вчинив. Сам суб'єкт як реально існуюча особа до складу не входить. Склад містить лише окремі ознаки, якими ця особа характеризується.

У КУпАП не вживається термін «фізична особа». Використовується тільки термін «особа». Це дає змогу припустити, що суб'єктом адміністративного правопорушення може бути і юридична особа.

Проте чинний КУпАП однозначно визнає суб'єктом проступку виключно фізичну особу. Про це, зокрема, свідчать його ознаки, які закріплені нормативно.

Так, ст. 12 встановлює вік, після досягнення якого настає адміністративна відповідальність (16 років); ст. 20 передбачає як обов'язкову ознаку суб'єкта його осудність; ст. 33 вимагає при накладенні стягнення враховувати особу правопорушника; ст. 256 зобов'язує, щоб у протоколі про адміністративне право₇ порушення в обов'язковому порядку були відомості про особу правопорушника, а також вказує на обов'язок правопорушника підписати протокол; ст. 268 закріплює за тим, хто вчинив проступок, право виступати рідною мовою тощо. Важко уявити, що зазначені норми розраховані на юридичних осіб. Більше того, ст. 27 КУпАП абсолютно точно визначає, що штраф є грошовим стягненням, яке накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення.

Усі ознаки складу, що характеризують індивідуального суб'єкта, можна поділити на дві групи: загальні та спеціальні (аналогічно і суб'єктів прийнято поділяти на загальні та спеціальні). Загальні та спеціальні ознаки суб'єкта належать до складу адміністративного правопорушення.