Фактори, що впливають потребу в оборотних коштах

3. Порядок прямого розрахунку потреби в оборотних коштах.

До індивідуальних належать нормативи оборотних коштів: у виробничих запасах (сировина, основні і допоміжні матеріали, куповані напівфабрикати,

паливо, тара, запасні частини, малоцінні та швидкозношувані предмети); у незавершеному виробництві і напівфабрикатах власного виробництва; у витратах майбутніх періодів; у готовій продукції.

Виробничі запаси створюються на підприємстві для забезпечення безперервного процесу виробництва й реалізації продукції. У складі виробничих запасів найбільшу питому вагу мають сировина, матеріали й

куповані напівфабрикати.

Розрахунок нормативу за елементами нормативних оборотних коштів

Норма оборотних коштів (у днях) включає такі елементи: транспортний запас, підготовчий запас, технологічний запас; поточний (складський) запас; гарантійний (страховий) запас.

Транспортний запас установлюється як різниця між часом перебування вантажу в дорозі від постачальника до споживача та часом пробігу розрахункових документів, їх оформлення вантажовідправником і опрацювання банками за місцезнаходженням постачальника і споживача.

За наявність кількох постачальників транспортний запас щодо конкретних видів матеріальних цінностей розраховується як середньозважена величина.

Підготовчий запас – це час для прийняття, розвантаження, сортування, складування матеріалів, проведення аналізу.

Технологічний запас включає час на підготовчі операції (сушіння лісоматеріалів, подрібнення брухту, розколювання матеріалів), якщо вони не є складовою виробничого циклу. Норма технологічного запасу визначається конкретними

умовами роботи кожного підприємства і тривалістю підготовчих операцій.

Поточний запас – норма оборотних коштів у частині поточного запасу, що залежить від частоти та ритмічності поставок матеріалів, рівномірності їх споживання у виробництві.

Що частіше вони надходять на адресу споживача, то меншим буде поточний запас.

Інтервал поставок визначається на підставі договорів з постачальниками або з фактичних даних про надходження за попередній період. Поточний запас рекомендується брати в розмірі 50% середнього інтервалу між поставками.

Гарантійний (страховий) запас створюється з метою запобігання наслідкам можливих перебоїв у постачанні: порушення умов постачання або затримки вантажу в дорозі; зміни постачальником строків відвантаження в межах, що допускаються особливими умовами постачання чи договором. Норма оборотних коштів на страховий запас установлюється у межах 50% поточного запасу.

Тема 6: Кредитування підприємств.

1. Кругообіг коштів підприємств та необхідність залучення кредитів.

2. Види кредитів, що надаються підприємствам.

3. Загальна характеристика банківських кредитів.

4. Процедура отримання банківського кредиту.

5. Зміст кредитного договору та порядок укладання.

1. Кругообіг коштів підприємств та необхідність залучення кредитів.

З економічного погляду кредит – це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення та обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.

Загальноекономічною причиною виникнення кредитних відносин є товарне виробництво.

Підґрунтя функціонування кредиту є рух вартості у сфері товарного обміну, у процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної.

Причини виникнення кредитних відносин

Для появи кредитних відносин потрібні певні умови

По-перше, учасники кредитної угоди – кредитор і позичальник – мають бути юридично самостійними суб'єктами, які матеріально гарантують виконання зобов'язань.

По-друге, інтереси суб'єктів кредитної угоди повинні збігатися.

Особливості індивідуального кругообігу коштів підприємств виявляються в часовій розбіжності між вивільненням з обороту вартості в грошовій формі та авансуванням коштів у новий оборот. Такі розбіжності відбуваються передусім через сезонність виробництва.

Сезонність виробництва зумовлює в одні періоди випереджальне зростання виробничих витрат проти надходження коштів і спричиняє додаткову потребу в коштах понад ті, що є в розпорядженні підприємства. В інші періоди виробництва зменшується або зовсім припиняється, збільшується вихід готової продукції та надходження грошової виручки, частина якої виявляється тимчасово вільною.

Особливості індивідуального обороту коштів підприємства зумовлюється багатьма

об'єктивними і суб'єктивними факторами.

До об'єктивних факторів належать:

n галузева належність підприємства;

n характер виробничого процесу;

n сезонність виробництва.

До суб'єктивних факторів належать:

n рівень організації виробництва;

n рівень організації збуту й постачання;

n інші фактори.

Розрізняють два види кругообігу коштів підприємства: відносно рівномірний і переважно нерівномірний.

Перший вид властивий підприємствам нафтової, вугільної, металургійної та інших галузей промисловості. Для підприємства цієї групи характерним є нетривалий період між надходженнями і витрачанням коштів.

Другий вид характерний для підприємств легкої, харчової, лісової промисловості, сільськогосподарських підприємств. У них завжди виникає певна невідповідність між витратами і надходженням коштів від реалізації продукції. У підприємств з нерівномірним кругообігом коштів додаткова потреба в кредиті пояснюється сезонністю виробництва, значною тривалістю обороту оборотних коштів.

можуть бути

не можуть бути

можуть бути

не можуть бути

будь-які		- підприємства,		Короткострокових:		- збитки від
самостійні		проти яких збуджено		- елементи оборотних коштів		господарської
підприємства		справу про банкрутст-		Середньострокових і		діяльності
		во (окрім кредитування		довгострокових:		- статутні фонди
		заходів фінансової		капітальні вкладення,		банків
		санації);		пов’язані з реконструкцією		- платежі до
		- підприємства, які		підприємства, його технічним		бюджету і
		мають прострочені		переозброєнням,		позабюджетних
		заборгованості по		упровадженням нової техніки,		фондів
		раніше наданих		вдосконаленням
		кредитах		технології
				виробництва і ін.

2. Види кредитів, що надаються підприємствам.

Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікуються за такими ознаками:

- за кредиторами;

- формами та видами;

- метою використання;

- терміном надання;

- забезпеченням;

- порядком надання.

Кредиторами підприємств можуть бути:

- банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути (банківський, лізинговий кредити);

- підприємства (комерційний кредит);

- держава (державний кредит, який надається через уповноважені банки);

- міжнародні фінансово-кредитні установи (відкриття кредитних ліній через

уповноважені банки).

Форми та види кредитів, що надаються підприємствам

Види кредиту

банківський

комерційний

державний

лізинговий

Банківський кредит – це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах строковості, платності, повернення,матеріального забезпечення, цільової спрямованості. Банківський кредит надається суб'єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором.

Комерційний кредит – це економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами.

Державний кредит – це економічні, кредитні відносини між державою

та суб'єктами господарювання.

Лізинговий кредит – це відносини між суб'єктами господарювання, які виникають уразі орендування майна.

Залежно від мети використання розрізняють кредити, що спрямовані на фінансування:

n оборотних коштів;

n основних засобів.

За терміном надання розрізняють короткострокові (до 1 року):

середньострокові (до 3 років) та довгострокові (понад 3 роки) кредити.

Короткострокові кредити підприємства можуть отримувати в разі

фінансових труднощів, які виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забезпеченими надходженнями коштів у відповідному періоді. Термін короткострокового кредиту не перевищує одного року.

Середньострокові кредити (від одного до трьох років) надаються на поточні витрати, оплату обладнання та фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити (понад три роки) можуть надаватися для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію, розширення вже діючих основних фондів, нове будівництво, приватизацію та корпоратизацію підприємств тощо.

Залежно від забезпечення кредиту поділяються на 2 групи:

n забезпечені;

n бланкові.

Забезпечені кредити гарантуються певними видами активів, а саме:

n нерухомістю;

n цінними паперами;

n товарно-матеріальними цінностями;

n дебіторською заборгованістю тощо.

Забезпечення кредитів може також здійснюватись:

ü майновими правами підприємства на інтелектуальну власність, землю;

ü гарантіями банків;

ü коштами чи майном третьої особи; іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової компанії).

В Україні як забезпечення кредиту використовують в основному товарно-матеріальні цінності та нерухомість.

Кредити, що їх надають банки підприємствам під заставу державних цінних паперів, називаються ломбардними.

Бланкові кредити отримують тільки фінансово стійкі

підприємства на короткий термін (1-10 днів).

Порядок надання кредиту передбачає такі види позичок:

n прямі;

n консорціумні.

Надання прямих позичок передбачає кредитування

підприємства безпосередньо одним кредитором.

Консорціумні позички надаються тоді. Коли підприємству -

позичальнику потрібні кошти в обсязі, який не може бути

забезпечений одним кредитором. У цьому разі кілька

кредиторів об'єднуються, і кожен з них надає частину

загального кредиту.

3. Загальна характеристика банківських кредитів.

Найпоширенішим видом кредиту є банківський. За таким кредитуванням

підприємство виступає тільки у ролі позичальника.

Перша особливістьбанківського кредиту полягає в тому, що банк оперує не стільки своїм капіталом, скільки залученими ресурсами. Позичивши гроші в одних суб'єктів, він перерозподіляє їх, надаючи позики іншим юридичним або фізичним особам.

Друга особливість полягає в тому, що банк позичає залучений капітал, тимчасово вільні грошові кошти, покладені в банк господарюючими суб'єктами на рахунки або депозити.

Третя особливість цього кредиту характеризується тим, що банк позичає не просто грошові кошти, а гроші як капітал.

Об'єктом банківського кредиту є грошовий капітал банків, як капітал, що відокремився від промислового.

Суб'єктами банківського кредиту є кредитор-банк і позичальник - підприємство, домашні господарства, держава.

Класифікація банківських кредитів

Ознака	Види
За цільовою спрямованістю	- на фінансування оборотних коштів;
- на фінансування основних коштів;
- на викуп приватизованого підприємства
За строками надання	- короткострокові;
- середньострокові;
- довгострокові
За видами відсоткової ставки	- з фіксованою ставкою (в умовах стабільної економіки);
- з плаваючою ставкою (ставки залежать від рівня відсоткової
дисконтної ставки НБУ)
За валютою кредиту	- у національній валюті;
- в іноземній валюті
За видами обслуговування	- позикова на строк;
- кредитна лінія;
- овердрафт;
- контокорентний рахунок;
- кредит під облік векселів;
- акцептний кредит;
- авальний кредит;
- факторинг

4. Процедура отримання банківського кредиту.

Структурно-логічна схема оформлення кредитної угоди

* документи, що засвідчують

право клієнта на отримання

кредиту;

* техніко-економічне

обґрунтування заходу,

що кредитується;

* документи для визначення

фінансового стану і

кредитоспроможності

позичальника;

* зобов’язання щодо

забезпечення кредиту

Напрямки аналізу підприємства-позичальника з метою оцінки його

кредитоспроможності

5. Зміст кредитного договору та порядок укладання.

Зміст кредитного договору визначається підприємством і банком самостійно.

У ньому вказується мета кредитування, умови порядок надання позики, спосіб забезпечення кредиту, відсоткові ставки за кредит, права і відповідальність сторін та інші умови.

Неодмінною умовою укладання договору кредитування є надання підприємством застави, переважно рухомого і нерухомого майна. Угода про заставу складається в письмовій формі і передбачає деталізацію заставних вимог: розмір, строки виконання зобов'язань з повернення кредиту.

Відповідно до договору банк бере зобов'язання надати підприємству визначену суму грошових коштів в обумовлений строк. Підприємство зобов'язується: використати отримані кошти на визначені в договорі цілі, своєчасно погасити позику, сплатити відсотки і надати банку можливість контролювати цільове використання кредиту і його забезпечення.

Типові розділи кредитної угоди

1. Загальні положення;

2. Права і обов'язки позичальника;

3. Права і обов'язки банку;

4. Відповідальність сторін;

5. Порядок рішення спорів;

6. Термін дії договору;

7. Юридичні адреси сторін;

Тема 7: Оцінювання фінансового стану підприємств.

1. Оцінка фінансового стану підприємства, її необхідність і значення.

2. Показники оцінки фінансового стану підприємства.

2.1. Оцінка ліквідності та платоспроможності підприємства.

1. Оцінка фінансового стану підприємства, її необхідність і значення.

Фінансовий стан підприємства – це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою моделей, методів і показників, які відбивають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як підґрунтя стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Фінансовий аналіз – це метод оцінки і прогнозування фінансового стану

підприємства на підставі даних бухгалтерського обліку і звітності за певний період та на певну дату.

Аналіз фінансового стану – це частина загального аналізу господарської

діяльності підприємства, який складається з двох взаємозв'язаних розділів:

фінансового та управлінського аналізу.

Основними напрямками фінансового аналізу є обґрунтування та інформаційне забезпечення прийняття підприємством адекватних рішень за такими трьома основними видами його діяльності:

l операційна діяльність (управління фінансовими результатами діяльності, поточна прибуткова політика, ефективне використання фінансових ресурсів);

l фінансова діяльність (управління джерелами формування фінансових

ресурсів та їх розподілом, тощо);

l інвестиційна діяльність (управління структурою, обсягами та складом активів підприємства, вибір і реалізація інвестиційних проектів).

Показники, що характеризують фінансовий стан підприємства

№ з/п	Показники оцінки	Порядок розрахунку або джерело одержання вихідних даних	Економічний зміст, нормативні значення, динаміка
1. Показники оцінки майнового стану підприємства
1.1	Сума господарських коштів, які є в розпорядженні підприємства	Валюта банку	Дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства
1.2	Питома вага активної частини основних засобів		Характеризує технологічну структуру основних засобів. Збільшення – позитивна тенденція
1.3	Коефіцієнт зносу основних засобів		Характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості
1.4	Коефіцієнт придатності основних засобів або коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні підприємства		Характеризує частку придатних до використання основних засобів у загальній їх вартості
1.5	Коефіцієнт оновлення основних засобів	Відношення балансової вартості основних засобів, які надійшли за період, що аналізується на балансову вартість основних засобів на кінець періоду, що аналізується	Показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби
1.6	Коефіцієнт вибуття основних засобів	Відношення балансової вартості основних засобів, які вибули за період, що аналізуються на балансову вартість основних засобів на початок періоду, що аналізується	Показує, яка частина основних засобів, з якими підприємствами почало діяльність у звітному періоді і вибула з різних причин

2. Показники оцінки фінансового стану підприємства.

В залежності від мети і завдання аналізу фінансового стану підприємства вибирають оптимальний комплекс показників і напрямів аналізу. Показники

фінансового стану підприємства взаємозалежні і взаємообумовлені.

Класифікація основних показників оцінки фінансового стану підприємства:

l показники оцінки майнового стану підприємства;

l показники прибутковості;

l показники ліквідності і платоспроможності;

l показники фінансової стійкості і стабільності підприємства;

l показники рентабельності підприємства;

l показники ділової активності;

l показники акціонерного капіталу.

2.1. Оцінка ліквідності та платоспроможності підприємства.

Ліквідність підприємства – це здатність підприємства швидко продати активи й оплати свої зобов'язання. Ліквідність підприємства характеризується співвідношенням величини його високоліквідних активів і короткострокової заборгованості. Аналіз ліквідності припускає облік майбутніх змін ліквідності, ретельного аналізу структури кредиторської заборгованості підприємства. Аналіз ліквідності доповнюється аналізом платоспроможності.

Платоспроможність підприємства – це здатність підприємства вчасно і цілком виконувати свої платіжні зобов'язання. Аналіз платоспроможності доцільно здійснювати як за поточний, так і на за прогнозований період. Поточну платоспроможність оцінюють на підставі звітного балансу, порівнюючи платіжні кошти з термінових зобов'язань з виконанням платіжного календаря. Індикатором платоспроможності є відношення суми надходжень коштів і постійних витрат.

Оцінка ліквідності і платоспроможності припускає розрахунок таких показників:

Величина власних оборотних коштів. Характеризує ту частину власного капіталу підприємства, що є джерелом покриття поточних витрат підприємства і відображення в підсумках звіту про власний капітал.

Значення коефіцієнта покриття має бути більше 1,0. Збільшення цього показника вказує позитивну тенденцію діяльності підприємства і залежить від щоденної потреби у вільних грошових ресурсах.

Орієнтоване значення коефіцієнта поточної ліквідності – 1,0.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності) показує можливість

негайного погашення частини короткострокової заборгованості.

Рекомендована нижня границя показника – 0,2.

Рекомендована нижня границя показника – частина власних обігових коштів у покриття

запасів – 50%.

Коефіцієнт покриття запасів має бути більше 1,0, в іншому разі поточний фінансовий стан

підприємства вважається недостатньо стійким.

Орієнтоване значення коефіцієнта поточної ліквідності – 1,0.

Тема 8: Фінансове планування на підприємствах.

1. Зміст, мета і завдання фінансового планування.

2. Зміст поточного фінансового плану та порядок його складання.

3. Зміст і значення оперативного фінансового плану.

1. Зміст, мета і завдання фінансового планування.

Фінансове планування – це процес визначення обсягів надходження відповідних видів фінансових ресурсів і їх розподілу за напрямками використання у заплановому періоді.

Призначення фінансового планування – визначення сукупної потреби підприємства у фінансових ресурсах у розмірах, що забезпечують фінансування розширення виробництва, виконання фінансово-кредитних зобов'язань перед бюджетом, банком і т.п.

Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.

Об'єктом фінансового планування є доходи і накопичення, їх формування і розподіл, взаємовідносини з ланками фінансово-кредитної системи.

Основними завданнями фінансового планування є:

- визначення джерел та обсягів фінансових ресурсів відповідно до потреб підприємства;

- раціональний розподіл одержаних прибутків і накопичень;

- здійснення фінансового контролю за формуванням та використанням фінансових резервів.

Система фінансового планування на підприємстві включає три основні види планування:

- перспективне фінансове планування;

- поточне фінансове планування;

- оперативне фінансове планування(бюджетування).

Фінансове планування можна розглядати як єдиний процес, що включає шість етапів.

2. Зміст поточного фінансового плану та порядок його складання.

Поточне фінансове планування полягає в розробленні конкретних фінансових планів, які дають можливість підприємств визначити джерела фінансування його розвитку та майбутніх періодів, сформувати структуру доходів і витрат, забезпечити стійку (постійну) платоспроможність, визначити

структуру активів і капіталів підприємства на кінець планового періоду.

Поточний фінансовий план складається на рік з поквартальною розбивкою.

Фінансовим планом підприємства є баланс його доходів і витрат. У фінансовому плані відбиваються сукупність грошових доходів і нагромаджень,

усі витрати і відрахування, а також фінансові взаємовідносини з вищою

організацією, державним бюджетом і кредитною системою.

Фінансовий план на державних підприємствах і рекомендованих для

підприємств інших форм власності складається з двох частин:

o Частина І. Формування чистого прибутку.

o Частина ІІ. Джерела формування і надходження коштів на напрями

використання.

Перша частина фінансового плану підприємства включає 4 розділи:

1. Доходи;

2. Витрати;

3. Фінансові результати діяльності;

4. Плановий розділ чистого прибутку.

Друга частина фінансового плану “Джерела формування і

надходження коштів та напрямки використання ” включає 7

розділів:

1. Джерела формування та надходження коштів.

2. Приріст активів підприємства.

3. Повернення залучених коштів.

4. Витрати, пов'язані з внесенням обов'язкових платежів до бюджету та

державних цільових фондів.

5. Покриття збитків минулих періодів.

6. Елементи операційних витрат.

7. Розрахунок податку на додану вартість (ПДВ).

Усі статті доходів і витрат фінансового плану взаємозалежні між собою і можуть відбиватися в балансі двома способами: результативним чи розгорнутим.

За результативного способу показується сума перевищення доходів над витратами або, навпаки, перевищення витрат над доходами (якщо підприємство планово-збиткове) за статтями: “Приріст власних оборотних коштів ”, “ Прибуток ”, “ Податок на прибуток ” тощо.

За розгорнутого способу показують видаткові статті балансу: “ Капітальні роботи ”, “ Витрати на капітальний ремонт ”, “ Витрати на погашення заборгованості банку за позиками ” тощо.

3. Зміст і значення оперативного фінансового плану.

Оперативне фінансове планування здійснюється з метою контролю за надходженням грошових коштів на поточний рахунок та витрачанням коштів у процесі господарської діяльності. З цією метою доцільно складати оперативний фінансовий план у вигляді платіжного календаря (балансу грошових надходжень і видатків).

Платіжний календар складається на місяць з подекадною розбивкою. У ньому визначається очікувані на перший відрізок часу грошові надходження за всіма напрямками і спроможність підприємства своєчасно виконувати всі свої фінансові зобов'язання.

Інформаційним забезпеченням для складання платіжного календаря є:

- планові матеріали стосовно випуску і реалізації продукції, робіт, послуг;

- кошториси витрат на виробництво і договори на поставку матеріальних ресурсів з постачальниками;

- строки виплати заробітної плати та проведення інших розрахунків з персоналом;

- строки внесення податкових платежів;

- дані податкового обліку щодо розмірів податкових зобов'язань;

- кредитні договори з банками щодо строків одержання і сплати кредитів та відсотків за користування ними;

- дані бухгалтерського обліку про дебіторську і кредиторську заборгованість;

- виписки з банківських рахунків;

- оперативні матеріальні функціональних підрозділів про надходження коштів або потребу в них, що виникає на цей період, тощо.

За допомогою платіжного календаря підприємство:

o узгоджує свої грошові надходження і майбутні витрати;

o формує інформацію про рух потоків і витрат;

o здійснює аналіз платежів (за сумами і джерелами надходження);

o визначає потребу в короткостроковому кредиті за тимчасової розбіжності грошових надходжень і зобов'язань;

o розраховує (за сумами і строками) тимчасово вільні грошові кошти підприємства та визначає найефективніші напрямки їх використання.

У платіжному календарі відображається весь грошовий оборот

підприємства, позичковий та інші рахунки підприємства в банку, тобто

фіксується рух грошових коштів за джерелами їх надходження та

напрямки використання.

Підприємства поряд з платіжним календарем складають податковий

календар, де вказують перелік податків і дати їх сплати.

Крім платіжного і податкового календарів, підприємство складає

касовий план – план обороту готівки, що відображає надходження і

виплати готівки через касу. Касовий план потрібний для контролю за

надходженнями і витратами готівки.

Касовий план усі підприємства мають подати за 45 днів до початку

відповідного кварталу до банку, з яким підприємство уклало договір про

розрахунково-касове обслуговування. Крім цього, касовий план

необхідний підприємству для того, щоб точніше уявити обсяг зобов'язань

перед працівниками підприємства щодо виплати заробітної плати та

інших виплат Банку, який обслуговує підприємство, потрібен його

касовий план для складання власного зведеного плану з обслуговування

своїх клієнтів.