Виховний роман 1930-х рр

Переробляти, змінювати, настановляти, повчати, виховувати - саме у цьому соцреалізм бачив власне призначення, яке він і намагався старанно втілювати у художній практиці. У соцреалізмі звертає на себе увагу фактор надмірної педагогізації літератури, виховання читача на зразках наслідування, відбувається заміщення естетичної ролі художнього твору педагогічною функцією. Педагогізація художньої літератури диктувалась та обумовлювалась ідеологічними вимогами владних структур і була безпосередньо пов’язана з культурною політикою, котра провадилась, зокрема, через такі суспільні інституції, як школи, літературно-драматичні гуртки, засоби масової інформації.На прикладі шкільного “роману виховання” (зокрема творів О. Копиленка, О. Донченка) та ряду інших соцреалістичних творів можна підкреслити таку ознаку рецептивної стратегії соцреалізму, як інфантилізація читачів, виходячи з жанрово-стильових особливостей творів. У соцреалістичних текстах для дорослих та дітей відбувається змішування адресата, значна кількість творів імпліцитно вбачала своїм реципієнтом інфантильного дорослого, готового мислити по-дитячому, у всьому довіряти авторові, сприймати прості та доступні істини. Формування масового інфантильного читача у соцреалізмі відбувається, починаючи з дитинства, коли за допомогою шкільної програми юні читачі витворювали свій ідеал “позитивного” героя.Так звані “шкільні” романи належали до значних за обсягом епічних текстів і призначались для дорослого і юного читача. Однак, на відміну від класичного роману виховання, котрий показував процес становлення характеру головного героя, певні етапи розвитку його особистості, перемоги та поразки, сумніви і пошуки персонажа, соцреалістичний роман виховання виховував статично, нав’язуючи певні готові догми, самого процесу читач не бачить, розвиток як такий відсутній. Герой з’являється у романі з наперед заданими рисами характеру, а події, які відбуваються у творі, служать переважно загальним тлом, котре насправді не в змозі змінити запрограмованість персонажа. Письменник вибудовує характери таким чином, що читач не має що доповнити, а може лише повністю прийняти точку зору автора, котра у стосунку до “правильних” героїв явно позитивна. Думки, слова, вчинки головних персонажів, а також авторські відступи підтверджують захоплення письменника своїми героями, і це захоплення письменник нав’язує читачеві. Автор не дає реципієнту можливості бодай за щось засудити “позитивного” героя, тим більше стати на бік “негативного” персонажа. Твердження, сформовані письменником, повністю вичерпують інтенції тексту, при цьому читацька уява відпочиває, в читача немає потреби декодувати зміст твору.Мовні кліше соцреалістичних творів, нав’язані владною риторикою і посилені авторським голосом, імпліцитно утверджують стратегію влади, згідно з якою читачі також повинні прийняти цю риторику, оскільки стратегія тексту не припускає її заперечення.Таким чином, говорячи про виховання інфантильного читача у літературі соцреалізму, приходимо до висновку, що інфантильність письма стає складовою соцреалістичного стилю, проявляючись на усіх рівнях художнього тексту від тематики до мови творів. Автори закладають інфантильність у текстуальну стратегію, відповідно модель імпліцитного читача цілком передбачається і постулюється всім літературним твором. Безперечно, інфантильна манера письма збіднювала естетичний досвід читачів, призводила до закріплення у масовій читацькій свідомості інтерпретаційних штампів, тим самим залишаючи “горизонт сподівань” у межах соцреалістичного канону.

69. Жанрові моделі української драматургії 1930-х. («виробнича драма», «лірична» комедія, колгоспна трагедія, колгоспний водевіль, ювілейно-революційна драма, соцреалістична історична драма тощо).

“Виробнича” драма, що дістала свою назву у зв'язку із специфічним конфліктом, була тим більше актуальна, що майже не мала аналогів в прозі тих років. Епоха науково-технічної революції вимагала рішення нових соціально-моральних проблем, нового героя-лідера, керівника виробництва, здатного узяти на себе відповідальність за долю не лише конкретного підприємства, але і економіки в цілому. У кращих “виробничих” п'єсах перед нами з'являються не просто персонажі-схеми з нескінченними розмовами на узкотехнические або чисто виробничі теми, але живі люди, що намагаються знайти відповідь на глобальніші соціальні і моральні питання.

Лірична комедія. Орієнтація на масового глядача, який цікавиться винятково сюжетною динамікою. Твори не містили сатиричного задуму.

Колгоспна трагедія. Відмінність української драматургії 20-30-ті р від інших національних літератур радянської імперії полягала в тому, що найвідоміші драматурги України створили загальноісторичні версії нац. трагедії (голоду 1932-33р). О.Корнійчук «В степах України» (комедія). Пєси, які виражали класову настанову у хліборобській політиці державних і партійних органів у період колективізації і боротьби з куркульством.

Колгоспний водевіль. Змалювання українського життя 30-х років «щасливим», спрощений образ міфологізованої національної свідомості.

70. Синкретичність літератури та мистецтва 1920-х рр.