Некроз , визначення причини, ознаки,

КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ, НАСЛІДКИ НЕКРОЗУ.

Некроз - «місцева смерть» - омертвіння тканин в живому організмі.

Завершує багато пат. процесів, але частіше являється фіналом

дистрофій.

Етіологія:

1.Неврогенні порушення;

2.Травматичні фактори;

3.Токсичні фактори;

4.Алергічні фактори.

5.Судинні фактори;

6.Фізичні фактори.

Перебіг некрозу залежить від:

а)імунологічного захисту організму;

б)віку хворого;

в)стану харчування

г)стану нервової, ендокринної, серцево- судинної систем.

Макроскопічно - ділянки некротизованої тканини відрізняються від

сусідньої здорової:

а)на шкірних покровах та в кишках ділянки некрозу мають брудно - чорне

забарвлення;

б)в нирках, печінці, селезінці і міокарді - біло- жовте забарвлення, поверхня

такої ділянки тьмяна, теж на розрізі;

в)мертва тканина мозку дрябла, розпадається при дотику.

Мікроскопічно - ознаки некрозу клітин:

а)зміна клітинного ядра

- каріопікноз (зморщування),

- каріорексіс (розпад),

- каріолізис (розчинення);

б)зміна цитоплазми:

- плазморексіс (цитоплазма ущільнюється, розпадається на

глибки),

- плазмоліз (розчинення),

- цитоліз (розчинення всієї клітини);

в)зміна міжклітинних і волокнистих структур

- фібриноїдні зміни, тканинний розпад.

Класифікація некрозу.

1.За механізмом дії шкідливого агента:

n прямий - безпосередня дія,

n непрямий - через нервову або судинну реакцію.

ІІ. За етіологією:

- травматичний;

- алергічний - внаслідок зміни реактивності організму;

- токсичний - внаслідок дії на тканини токсинів, мікроорганізмів;

- судинний (ішемічний):

- при порушенні кровотечі в артеріях (тромбозі, емболії);

- тривалому спазмі артерій;

- при атеросклерозі коронарних судин (інфаркт міокарда);

- при захворюваннях нервової системи - спазм артерій,

омертвіння пальців рук, ніг, вушної раковини.

ІІІ. За станом білків:

· коагуляційний (сухий) некроз - ущільнюються тканинні білки;

· колікваційний (вологий) некроз - розріджуються тканинні білки.

ІУ. Особливі форми:

· Гангрена - особлива форма некрозу - відрізняється чорним або бурим кольором, так як кров’яні пігменти на повітрі окислюється в сульфат заліза

Може бути:

а) сухою - розвивається в тканинах, де мало рідини. Некротичні

тканини змінюють свій колір, висихають, ущільнюються,

муміфікуються.

б) вологою - розвивається в тканинах багатих рідиною, внаслідок

упровадження гнилісних бактерій, розвивається гнилісна

гангрена. Загиблі тканини смердять.

в) анаеробною або газовою (особливий вид гангрени) - у

випадку попадання в рану бактерій анаеробів. В

некротичних м’язах

розвивається коагуляційний некроз, вони стають брудно

сірими,при натисканні з них виділяються міхурці газу.

· Пролежні - різновид гангрени - ділянки некрозу шкіри, слизових

оболонок підшкірної клітковини, які підлягають тиску в

умовах виснаження організму або порушення нервово –

судинної трофіки. Виникають в області крижа і сідниць.

· Секвестр -ділянка омертвілій тканини, вільно розташована серед

живих тканин. Переважно секвестром являється некротичний

фрагмент кістки при остеомієліті.

Наявність секвестру підтримує гнійне запалення.

· Інфаркт -некроз тканин, який виникає внаслідок гострого

порушення кровообігу.

Кінцеві наслідки некрозу.

І. Сприятливий кінцевий результат:

1 .Утворення демаркаційної зони - обмеження мертвої зони.

В цій зоні кровоносні судини розширюються, з’являється

велика кількість лейкоцитів, просмоктуються некротичні

маси;

2. Організація - заміщення некротичної тканини сполучною

тканиною (утворюється рубець);

3. Інкапсуляція - формування капсули навколо некротичної тканини;

4. Обвапнення (петрифікація) - відкладення Са ²⁺ в омертвілій

тканині при сухому некрозі;

5. Оссифікація - утворення кістки в ділянці омертвіння;

6. Киста - утворення порожнини на ділянці омертвіння.

7.Мутиляція - свавільна ампутація муміфікованих частин некротичної тканини.

ІІ. Несприятливий кінцевий результат:

1.Гнійне розплавлення вогнища омертвіння;

Сепсис;

Смерть.

Інфаркт міокарду, нирок.

Інфаркт - це некроз тканин, який виникає внаслідок гострого порушення кровообігу.

Інфаркт міокарду.

Виникає внаслідок:

- атеросклерозу,

- тромбозу та емболії гілок коронарних артерій.

В динаміці інфаркту виділяють 3 стадії:

1.Ішемічну (до некротичну);

Некротичну;

3.Стадію організації.

В клітинах міоцитів спостерігаються вогнища некрозу м’язової тканини, відмежовані від враженого міокарду демаркаційною лінією представленою зоною лейкоцитарної інфільтрації та гіперемованих судин (інфаркт з білим геморагічним вінчиком)

Інфаркт нирок.

Виникає при нефриті, пухлині, туберкульозі внаслідок розриву судин. Кров виводиться з сечею, може виключатися клубочковий апарат - розвиватися гостра ниркова недостатність.

4. АТРОФІЯ -ВИЗНАЧЕННЯ,ПРИЧИНИ. ОЗНАКИ.ВИДИ.

Атрофія - зменшення об’єму органу і зниження його функцій протягом

нормального життя людини чи внаслідок захворювання.

Гіпоплазія - природжений недорозвиток органу і зниження його функцій.

Аплазія -природжена відсутність органу.

Ознаки атрофії:

· зменшення органу в об’ємі;

· бурхливе забарвлення органів;

· ущільнення органу;

· поверхня органу зерниста.

Форми атрофії:

1.Фізіологічна - супроводжує життя людини (після народження атрофуються

пупкові артерії, в юнацтві - вилочкова залоза, у похилому віці - м’язи і

статеві залози, в старості – багато внутрішніх органів і тканин).

2.Патологічна - пов’язана з захворюваннями і розвивається в будь - якому віці.

Може бути:

- загальна - стосується всього органу;

- місцева - стосується окремих частин органу.

Загальна атрофія або виснаження розвивається при:

- голодуванні (аліментарна дистрофія);

- злоякісних пухлинах (ракова кахексія).

Кахексія - крайня ступінь виснаження з атрофією багатьох органів.

Виникає при: - захворюванні ЦНС;

- захворюванні ендокринної системи

Характерно: - різке схуднення;

- запалі очі та щоки;

- атрофія м’язів і внутрішніх органів;

- майже повна відсутність підшкірної жирової

клітковини;

- при розтині серце і печінка бурого кольору;

- землистий колір обличчя;

- шкіра тонка,зморшкувата;

- кістки стають крихкими.

Місцева атрофія - розвивається внаслідок порушення кровообігу або іннервації.

Види:

· атрофія від бездіяльності (до тканин притікає менша кількість крові, обмін речовин в них знижений, клітини зменшуються в об’ємі);

· атрофія від тиску (пухлиною, рубцевою спайкою);

· атрофія від нестачі кровообігу (атеросклероз судин мозку призводить до його атрофії, яка супроводжується недоумкуватістю);

· нейрогенна атрофія (при ушкодженні спинного мозку, поліомієліті, травмі периферичних нервів).

КІНЦЕВИЙ НАСЛІДОК АТРОФІЇ.

Коли атрофія органів виражена помірно, якщо причини усунені, нерідко поновлюється структура і функція органі

СТРЕС.ВИЗНАЧЕННЯ СТАДІЇ.

СТРЕС - від англ. - напруження - загальна реакція організму у відповідь на дію

надмірних(патогенних) подразників, яка проявляється адаптаційним синдромом. В

основі цього синдрому лежать пристосувальні реакції біологічної системи.

Пристосувальні реакції біологічної системи направлені на її виживання в змінених умовах існування.

Стрес виникає при дії на організм:

а) переохолодження і перегрівання;

б) надмірного фізичного навантаження чи безрухомості;

в) травми;

г) наркотиків;

д) отрут

е) гіпоксії

є) психоемоційного перенапруження.

Стадії стресу:

1.Стадія тривоги - мобілізація захисних сил організму. Всі зміни метаболізму і функцій

направлені на боротьбу зі стресовими факторами і усуненням виникаючих

ушкоджень(підсилюється розпад і перетворення глікогену і білків в

глюкозу, виникає гіперглікемія, активується дихання і кровообіг,

перерозподіляється кров на користь мозку).

2. Стадія резистентності(стійкості) -організм відновлює порушену

рівновагу, стає стійким до даного і інших подразників (реакція тривоги

зникає, пошкодження, які виникали, усуваються, нормалізується цілісність

нервової та ендокринної систем і відновлюються фізіологічні функції.

3.Стадія виснаження - зрив стійкості організму - компенсаторно –

Пристосувальні можливості організму вичерпуються (послаблення

синтетичних процесів в тканинах,пригнічення функцій фізіологічних систем,

утворення гормонів).

Найбільш тяжкою формою стресу є шок.

ІІ. ШОК - ВИЗНАЧЕННЯ, ПРИЧИНИ, СТАДІЇ, ВИДИ.

Шок - це гостро розвиваючийся, що загрожує життю патологічний процес,

обумовлений дією на організм надзвичайно сильного патогенного

подразника, який характеризується тяжким порушенням діяльності ЦНС,

кровообігу, дихання, обміну речовин.

Розвивається при:

- пораненнях;

- тяжких механічних травмах;

- поширених опіках;

- переливанні несумісної крові;

- при введенні вакцин і сироваток.

СИМПТОМИ ШОКУ - блювання, спрага, колір обличчя попелястий, губи,

вуха, кінцівки пальців синіють, виникає свавільне сечо - і каловиділення.

ЗАСОБИ ПЕРШОЇ ДОПОМОГИ:

тиша, тепло(тільки не перегрівання), знеболювання вливання рідини при

крововтратах і опіках, бережне транспортування.

СТАДІЇ ШОКУ.

Для шоку характерна двофазна зміна активності ЦНС:

1.ЕРЕКТИЛЬНА СТАДІЯ - початкове поширення збудження структур мозку.

1.Посилюється робота ССС - збільшується частота серцевих скорочень;

2.Підвищується АТ;

3.Зменшується об’єм циркулюючої крові в нирках, в системі травлення,

шкірі, м’язах, але збільшується в мозку і серці;

4.Збільшується частота дихання;

5.Відбувається стимуляція дозрівання еритроцитів і їх збільшення в

периферичній крові;

6.Підвищується згортання крові;

Вона нетривала.

2. ТОРПІДНА СТАДІЯ - поширення пригнічення діяльності структур мозку:

- різко знижується АТ;

- зменшується частота серцевих скорочень,

- зменшується об’єм циркулюючої крові,

- порушується гістогемолітичний бар’єр, що приводить до токсикемії

(потрапляння токсинів в кров),

- виникає гіпоксія мозку, серцю, нирок.

Види шоку:

Залежно від причин, що викликали шок, виділяють декілька його видів: