Різновиди мовлення

Прояви мовної діяльності неоднорідні, їх можна поділити та класифікувати на певні різновиди за різними ознаками.

1. УСНЕ МОВЛЕННЯ – це основний вид мовлення, який здійснюється за допомогою голосу і сприймається іншими за допомогою слуху.

Усне мовлення поділяється на – діалогічне та монологічне.

ДІАЛОГІЧНИМ називається мовлення між двома або кількома співрозмовниками, які міняються ролями.

Діалог передбачає:

А) діяльність двох, або більше осіб (хтось говорить, а хтось слухає). Той хто слухає займає пасивну позицію, а той хто говорить – активну. Позиції постійно змінюються.

Б) в діалозі значне місце займає міміка, жести, експресивність мовлення;

В) для того, щоб діалог був ефективнішим між учасниками повинна бути взаємодія.

Діалогічне мовлення тісно пов’язане із ситуацією, в який ведеться розмова, тому воно називається – СИТУАТИВНИМ. Водночас воно є КОНТЕКСТУАЛЬНИМ, оскільки, здійснюючись як певна діяльність двох або кількох осіб, кожне висловлювання значною мірою зумовлене попереднім висловлюванням.

МОНОЛОГІЧНЕ МОВЛЕННЯ – це таке мовлення, коли говорить одна особа, а інші слухають, сприймають її мову.

Монолог передбачає:

А) постановку мети;

Б) до монологу постійно потрібно готуватися;

В) він передбачає чіткість, зв'язок з аудиторією, доступність інформації;

Г) лектор постійно повинен слідкувати за своїм мовленням.

2. ПИСЕМНЕ МОВЛЕННЯ – це основний вид мовленевого процесу, який дає можливість спілкуватися з людьми, яких в даний момент немає. При письмовому мовленні слова зображуються за допомогою знаків. Воно існує у формі ПИСЬМА чи ЧИТАННЯ.

Особливості писемного мовлення:

- не має безпосереднього контакту з читачем;

- не має інтонації, міміки, жестів;

- дуже важко виявити своє відношення до того про що автор пише;

- воно повинно бути логічним, механічним, продуманим.

3. ВНУТРІШНЄ МОВЛЕННЯ – це вид зовнішнього мовлення, яким ми користуємося обдумуючи певну проблему про себе.

Особливості внутрішнього мовлення:

- мовлення без звуків, іноді виявляється у вигляді шепотіння;

- це мовлення скорочене, як правило, у внутрішньому мовленні зберігаються лише головні члени речення, або спільні окремі слова;

- воно виникає тоді, коли людина не відчуває рівноваги;

- особливим видом внутрішнього мовлення є егоцентричне мовлення.

ЕГОЦЕНТРИЧНЕ МОВЛЕННЯ досліджував Ж. Піаже, на його думку егоцентричне мовлення це пряме вираження егоцентризму дитини. Поступово егоцентричне мовлення зникає, воно тісно супроводжує діяльність дитини і не виконує ні якої функції в поведінці та мислені дитини.

Підхід Л.С.Виготського заснований на зближенні понять внутрішнього й егоцентричного мовлення. Він вважав, що обоє ці явища мають генетичне споріднення, що виявляється в тому, що внутрішнє мовлення приходить на зміну егоцентричному. Можна виділити основні ідеї теорії Л.С.Виготського про егоцентричне мовлення:

- це основа внутрішнього мовлення дитини;

- з часом воно не зникає, а перетворюється у внутрішнє мовлення;

- егоцентричне мовлення має самостійну функцію: воно допомагає дитині переборювати труднощі в процесі досягнення мети.