При заподіянні державі матеріальної шкоди

31*

Притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності не звільняє його від обов’язку нести матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну державі і проводиться відповідно до Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затверд-женого постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243 та оголошеного наказом Міністра оборони України від 14 серпня 1995 року № 201.

У разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини, який має право прийняти рішення про притягнення військовослужбовця і призваного на збори військово-зобов’язаного до матеріальної відповідальності, призначає письмовим розпорядженням розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.

Розслідування не проводиться, якщо причини, розмір шкоди та винних осіб встановлено в ході ревізії (перевірки), інвентаризації, дізнання, попереднього слідства або судом.

Розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня виявлення шкоди. У необхідних випадках цей термін може бути продовжено вищим за підлеглістю командиром (начальником), але не більше як на один місяць.

Розслідування проводиться службовою особою, компетентною у питаннях обліку, зберігання та використання відповідного майна або яка має вищу юридичну освіту (за винятком службових осіб юридичної служби Збройних Сил України). Забороняється доручати розслідування службовій особі, яка є підлеглою або безпосереднім начальником військовослужбовця чи призваного на збори військовозобов’язаного, дії яких необхідно розслідувати, а також службовим особам, які є співучасниками заподіяння матеріальної шкоди або зацікавлені в результатах розслідування.

Розслідуванням повинно бути встановлено:

у чому полягає матеріальна шкода та яка її вартісна оцінка;

якими конкретно неправомірними діями військовослужбовця або призваного на збори військовозобов’язаного заподіяно шкоду;

вимоги яких законів, статутів Збройних Сил України, порадників, інструкцій та інших нормативно-правових актів при цьому було порушено;

умисно чи з необережності та з якою метою заподіяно шкоду;

чи заподіяно шкоду винною особою під час виконання службових обов’язків;

ступінь вини кожного у разі заподіяння шкоди кількома особами;

умови та причини, що сприяли заподіянню шкоди, та її наслідки.

Посадова особа, призначена для проведення розслідування, має право:

брати письмові пояснення в осіб, причетних до факту заподіяння шкоди;

одержувати довідки, акти ревізій (перевірок), інвентаризацій, накладні, витяги з обліково-видаткових книг і журналів, інші документи і матеріали, необхідні для об’єктивного і повного розслідування, а також довідки про розмір заподіяної шкоди;

оглядати майно та приміщення, де воно зберігається;

проводити контрольні звіряння, заміри, зважування та інші контрольно-перевірочні дії з метою встановлення умов і причин, що сприяли заподіянню шкоди.

У висновку розслідування викладаються встановлені факти та пропозиції про притягнення винної особи (винних осіб) до обмеженої, повної чи підвищеної матеріальної відповідальності, а в разі необхідності – обґрунтування можливості зменшення суми, що підлягає стягненню з винних осіб для відшкодування заподіяної шкоди.

До висновку додаються:

письмові пояснення особи (осіб), яка притягається до матеріальної відповідальності;

письмові пояснення інших осіб, причетних до факту заподіяння шкоди;

акти ревізій (перевірок), інвентаризацій, накладні, витяги з обліково-видаткових книг і журналів та інші матеріали розслідування;

довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини.

Висновок підписується офіцером, який проводив розслідування. Всі матеріали розслідування подаються на розгляд командиру (начальнику) військової частини, який його затверджує у разі прийняття рішення про стягнення з винного встановленої шкоди.

Командир (начальник) військової частини після розгляду матеріалів розслідування зобов’язаний особисто провести бесіду з військовослужбовцем або призваним на збори військовозобов’язаним, який притягається до матеріальної відповідальності. Якщо вину повністю доведено, командир (начальник) військової частини не пізніше, як у місячний термін з дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення до матеріальної відповідальності винної особи із зазначенням розміру суми, що підлягає стягненню.

Наказ доводиться до відома винної особи (винних осіб) під підпис. Він може бути оскаржений вищому командиру (начальнику) в порядку, встановленому Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. У разі, коли у місячний термін з дня закінчення розслідування винну особу до матеріальної відповідальності не притягнуто, відшкодування заподіяної державі шкоди проводиться шляхом подання позову до відповідного місцевого суду.

Дізнання – початкова форма досудового (попереднього) розслідування кримінальних справ, яка передує досудовому слідству. Від досудового слідства відрізняється строком провадження та обсягом прав особи (дізнавача), що його здійснює.

Розслідування – це діяльність командира і призначених ним осіб з метою встановлення фактичних обставин правопорушень, скоєних військовослужбовцями, працівниками Збройних Сил України, а також подій і фактів, які належить з’ясувати для прийняття на основі зібраних доказів законних і обґрунтованих рішень.

Закон розрізняє орган дізнання і особу, що його здійснює. Органами дізнання є: міліція, податкова міліція, органи безпеки, органи прикордонної охорони, митні органи, органи державного пожежного нагляду, командири військових частин, з’єднань, начальники військових установ, начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових, виховно-трудових профілакторіїв, капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні (ст. 101 Кримінально-процесуального кодексу України).

Дізнання в Збройних Силах України є одним із способів боротьби із злочинністю, зміцнення військової дисципліни, виховання в дусі точного і неухильного виконання законів, військової присяги, статутів ЗС України і наказів начальників. Орган дізнання при проведенні розслідування злочинів одержує можливість швидко й оперативно виявляти причини та умови, які сприяли здійсненню злочинів у військових частинах, і термінового вживання заходів по їх ліквідації і не повторення в майбутньому.

Завдання дізнання. Дізнання в Збройних Силах України є складовою частиною кримінального судочинства. Завданнями кримінального судочинства є швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто скоїв злочин, отримав справедливе покарання і жодний невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності й осуджений. Дізнання має також своїм завданням сприяння зміцненню законності, попередження і викорінення злочинності в ЗС України.

У процесуальній діяльності орган дізнання представляє його керівник (командир військової частини відповідно до статті 101 Кримінально-процесуального кодексу України), який затверджує основні процесуальні рішення особи, що проводить дізнання. Вказівки прокурора обов’язкові для виконання органом дізнання. Орган дізнання, на відміну від слідчого, продовжує виконувати вказівки прокурора навіть тоді, коли він з ними не згоден і оскаржує їх.

Отримавши повідомлення про скоєний злочин, командир військової частини повинен у той же день порушити кримінальну справу, про що виноситься постанова. У постанові мають бути вказані час, місце, ким вона складена, привід і підстави порушення справи, стаття Кримінального кодексу, за ознаками якої вона порушується, і кому доручено проведення дізнання по даній кримінальній справі.

Про виявлений злочин і початок дізнання командир військової частини негайно повідомляє військового прокурора, який здійснює нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів у цій військовій частині (ст. 67 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України; ст. 9 Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України).

Розрізняють два види дізнання: досудове розслідування тяжких злочинів і досудове розслідування злочинів, що не є тяжкими. У разі порушення орган дізнання проводить невідкладні слідчі дії, необхідні для встановлення і закріплення слідів злочину (наприклад, огляд місця події, допит свідків, потерпілих, обшук, виїмку). Після передачі кримінальної справи слідчому орган дізнання може проводити слідчі і розшукові дії тільки за дорученням слідчого, а якщо особу, яка вчинила злочин, не встановлено, продовжує виконувати оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх наслідки (ст. 104 КПК).

На органи дізнання покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину та осіб, що його вчинили. До оперативно-розшукових заходів належать такі, які спрямовані на своєчасне виявлення злочинів, їх попередження, розшук і затримання осіб, які здійснили злочин чи підготовили їх здійснення, на виявлення, зберігання і закріплення слідів злочину.

Про виявлений злочин і розпочате дізнання орган дізнання негайно повідомляє прокурора (ст. 103 КПК України). Оперативно-розшукова діяльність не є процесуальною. При її здійсненні орган дізнання керується Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» (1992 р.).

За наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і проводить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила. У разі її встановлення у 10-денний строк орган дізнання передає кримінальну справу слідчому. На підставах, зазначених у законі, орган дізнання може зупинити дізнання чи закрити кримінальну справу, про що виносить мотивовану постанову, копію якої надсилає прокуророві.

Нагляд за дотриманням законів при проведенні дізнання здійснює прокурор. Дії і постанови органів дізнання можуть бути оскаржені прокуророві, а постанова про закриття справи – також і до суду. У разі надходження скарги прокурор зобов’язаний розглянути її протягом 10 днів і рішення по скарзі повідомити скаржникові (ст.110 КПК).

При провадженні дізнання в кримінальній справі має бути встановлено:

подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);

винність обвинуваченого у вчиненні злочину, мотиви злочину;

обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, а також інші обставини, що характеризують особу обвинуваченого;

характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.

У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин цей орган зобов’язаний передати справу військовому прокурору після виконання невідкладних слідчих дій не пізніше 10 діб і після того виконувати оперативно-розшукові дії, а також слідчі та розшукові дії за окремим дорученням слідчого або військового прокурора.

Суть невідкладних слідчих дій полягає в тому, що їх провадження неможливо відкладати без шкоди для подальшого успішного розслідування кримінальної справи слідчим військової прокуратури чи Служби безпеки України. Але невідкладність проведення таких слідчих дій не повинна впливати на їх якість, повноту і об’єктивність. Всі необхідні для справи невідкладні слідчі дії повинні бути проведені у вказаний в законі термін і так, щоб слідчому не приходилось їх повторювати після прийняття справи до свого провадження.

Відповідно до вимог Кримінально-процесуального кодексу України наявність або відсутність злочину, а також висновок про винність особи, яка його скоїла, повинні бути підтверджені фактичними даними. Ці дані встановлюються показаннями свідків, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, висновками експерта, речовими доказами, протоколами слідчих та іншими документами.

Дізнавач – посадова особа, уповноважена на проведення дізнання. Провадження у справі здійснює у межах своєї компетенції до передачі кримінальної справи прокуророві чи слідчому, керуючись при цьому законом, Інструкцією про провадження дізнання у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 27.07.06 № 465, внутрішнім переконанням, а також письмовими вказівками органу дізнання і прокурора. На відміну від слідчого, має меншу процесуальну самостійність. Його основні процесуальні рішення потребують затвердження органами дізнання, а в окремих випадках – санкції прокурора. Незгода з вказівками органу дізнання і прокурора, в разі їх оскарження, не призупиняє їх виконання дізнавачем. На відміну від слідчого, крім проведення слідчих дій, дізнавач може виконувати оперативно-розшукові заходи з метою встановлення злочинів і осіб, що їх скоїли. Проте одночасно займатися процесуальною і непроцесуальною діяльністю у конкретній кримінальній справі він не може.

Під час проведення дізнання дізнавач має право:

проводити допити військовослужбовців та інших громадян, які є свідками чи потерпілими в кримінальній справі;

ознайомитись в розташуванні військової частини з необхідними документами і отримувати за письмовим запитом їх оригінали чи копії для долучення до кримінальної справи;

самостійно приймати рішення про проведення необхідних слідчих дій та проводити їх, за винятком випадків, якщо законом передбачено отримання санкцій від прокурора чи згоди від суду;

доповідати безпосередньо начальнику органу дізнання про хід проведення дізнання.

Дізнавач зобов’язаний:

проводити дізнання у відповідності з вимогами кримінально-процесуального законодавства і Інструкції, затвердженої наказом Міністра оборони України від 27.07.06 № 465;

складати план розслідування, визначати послідовність проведення слідчих дій і вживати всіх необхідних заходів для всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин скоєння злочину;

не розголошувати дані діяння;

доповідати органу дізнання про всі виявлені в процесі дізнання порушення законодавства, а також інші порушення в організації служби та виконанні військовослужбовцями й іншими особами своїх службових обов’язків, які сприяли скоєнню злочину.

По деяких категоріях злочинів, які не становлять великої суспільної небезпеки, дізнавач у 10-денний строк (в окремих випадках прокурор може продовжити цей строк на 20 днів) здійснює протокольну форму досудової підготовки матеріалів. Про обставини вчинення злочину складається протокол, який затверджується начальником органу дізнання, санкціонується прокурором і разом з матеріалами надсилається до суду.

У разі завідомо незаконного арешту, затримання або приводу, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, примушення давати показання дізнавач несе кримінальну відповідальність (ст. 371 – 374 Кримінального кодексу України).