Поняття, характеристика та розвиток кредитно-фінансової системи України та її кримінально-правова охорона

На даний час в Україні кредитно-фінансова є однією з головних ланок сфери фінансів, яка виступає в якості найбільш визначального сегменту ринкової економіки і впливає на всі процеси, що відбуваються в суспільстві і державі. Особливістю економічної ситуації в Україні є те, що значна частина фінансово-правових інститутів практично не може повноцінно функціонувати без належного, юридичного, зокрема кримінально-правового забезпечення і охорони. При цьому мова йде не тільки про захист бюджетних інтересів суспільства, але й про забезпечення інтересів фізичних осіб-вкладників та акціонерів, охорону інтересів фінансових закладів від сумнівних керівників та засновників, від необґрунтованого втручання в їх діяльність правоохоронних органів, від осіб, які шляхом шахрайських та інших протиправних дій отримують великі кредити, не бажають їх повертати (в тому числі й ціною власного банкрутства), від організованих злочинних угрупувань тощо.

На 1 квітня 2015 року в державі функціонує 168 банків, у тому числі:

· банки з приватним українським капіталом — 49%;

· банки з іноземним капіталом (крім російських) — 16%;

· банки з російським капіталом — 14%;

· державні банки — 21%.

Станом на 26 квітня 2015 року у стані ліквідації знаходиться 42 банківські установи України. Кількість клієнтів банків — 74,4 млн, з яких 72,2 млн - фізичні особи (резиденти і нерезиденти).

Більшість банків є учасниками міжнародних карткових систем та у розвитку якої бере активну участь НБУ. Станом на 1 жовтня 2014 року в обігу перебувало 69,75 млн. платіжних карт, емітованих вітчизняними банками, з яких майже 48% були активними; інфраструктура обслуговування карткового бізнесу налічує 38,5 тис. банкоматів і 205,8 тис. банківських терміналів.

Еквайрінгова мережа складається з 178,6 тис. торговельних терміналів. В Україні функціюють 32 платіжних системи (у тому числі 15 внутрішньобанківських; 14 внутрішньодержавних, платіжними організаціями яких є резиденти; 3 міжнародні).

Регіональна мережа банківських установ складається з більш ніж 18 000 точок продажу (включаючи філії та дочірні компанії). При цьому, найбільше число банків сконцентровано у промислових і столичному регіонах (див. тут).

Банківська система України має високий рівень сегментації. Щороку в грудні Національний банк України затверджує розподіл банків по групах на наступний рік, в результаті чого структура банківської системи України в розрізі груп банків за активами виглядає так:

	Кількість банків	Активи, млн грн.
Групи	01.01.11	01.01.12	01.01.13	01.01.14	01.01.15	01.01.14	01.01.15
І група						628 785,60	705 449,00
ІІ група						170 328,60	155 635,80
ІІІ група						59 806,00	81 974,10
IV група						83 163,70	111 213,40

Значне число банківських установ Україні орієнтоване на обслуговування окремих бізнес-груп, а самі банки є учасниками формальних чи неформальних бізнес-груп.

В цілому банківська система України характеризується високим рівнем конкуренції і має потенціал розвитку.

Системно важливими є банки, діяльність яких впливає на стабільність банківської системи. Системна важливість визначається щорічно на основі таких критеріїв як загальний розмір активів, зобов'язань юридичних та фізичних осіб, системні взаємозв'язки в банківській системі (об'єм міжбанківського кредитування) та об'єм кредитування найважливіших секторів економіки.

У 2015 році Національний банк визнав системно важливими банками в Україні наступні:

1. ПАТ КБ «Приватбанк»

2. АТ «Ощадбанк»

3. АТ «Укрексімбанк»

4. АТ «Дельта Банк»

5. АТ «Райффайзен Банк Аваль»

6. ПАТ «Укрсоцбанк»

7. ПАТ «Промінвестбанк»

8. АТ «Сбербанк Россії».

Кредитно - фінансова система є частиною ринкових відносин та одночасно важливим інструментом, за допомогою якого держава здійснює регулювання економіки. Проблеми, пов’язані з функціонуванням КФС, у науковій економічній літературі є одними з центральних. Але до цього часу серед вчених не знайшла однозначного вирішення проблема щодо назви вказаної системи. Одні науковці порівнюють її з банківською системою[5], називають кредитною системою[2], грошово-кредитною сферою[6]. Деякі автори проводять розмежування понять грошово-кредитної та банківської систем[2]. Часто зустрічаються випадки вживання поняття “кредитно-фінансова система” [14] та “фінансово-кредитна система”[20]. Відсутність єдиного підходу щодо розуміння та визначення поняття КФС серед науковців економічних наук веде до плутанини і серед вчених-економістів.

Одні вчені розглядають злочинність у кредитно-банківській системі (яку становлять банки та небанківські фінансово-кредитні організації) [8], інші – у кредитно-фінансовій сфері [9], фінансово-кредитній системі [9], кредитно-фінансовій та банківській сферах [104], у сфері фінансової діяльності [58], сфері банківського кредитування [20].

Разом з тим конкретизація змісту понять не менш важливі, ніж в інших науках, оскільки сприяють вирішенню не лише теоретичних, а й практичних питань. Тому, перш ніж перейти до розгляду КФС як об’єкта кримінально-правової охорони, з метою однозначного вживання та тлумачення термінології необхідно визначитись із правильною назвою даної категорії.

Структурно поняття КФС містить в собі наступні складові: кредитну систему та фінансову систему.

Фінансова система – це сукупність різних суспільних відносин, пов’язаних з утворенням і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів, а також сукупність фінансових установ країни. В свою чергу фінансова система складається із державного бюджету, кредитної системи, податкової системи, фінансів окремих галузей господарства [67]. Отже, самостійною складовою частиною фінансової системи є кредитна система, яку утворюють сукупність кредитних відносин та інститутів, що відбивають ці відносини.

Під кредитними відносинами розуміють також правовідносини, що охоплюються лише поняттям кредитного договору (банківської позички). За умов виникнення таких відносин однією із сторін завжди виступає кредитодавець – банк або інша кредитна організація, яка надає кошти. Отже в даному випадку можливо вести мову про відносини в кредитно-банківській системі, хоча такий підхід є дещо вузьким, оскільки кредитні правовідносини виникають і з багатьох інших підстав та можуть бути складовою різноманітних договірних фінансових правовідносин: надання однією стороною іншій авансу, попередньої оплати, відстрочення та розстрочення оплати, тощо [37]. Оскільки об’єктом нашого дослідження є не лише відносини в кредитно-банківській системі а й відносини страхування, валютного регулювання, обігу грошей та цінних паперів, які існують також і між небанківськими кредитними інститутами, тому, на наше переконання саме “кредитно-фінансова система” є поняттям, що містить в собі необхідний комплекс відносин та інститутів, які й будуть предметом дослідження в подальшому. З іншого боку, виникає питання про рівнозначність вживання понять “кредитно-фінансова” та “фінансово-кредитна” система. В науковій літературі вказані поняття розглядаються як такі, що не відрізняються за змістом, тобто як синоніми, а тому багатьма вченими при позначенні однієї економічної категорії паралельно використовуються словосполучення “кредитно-фінансова” і “фінансово-кредитна” система [14]. Найбільш точним, конкретним є термін “кредитно-фінансова система”, оскільки перша частина словосполучення містить вказівку на відокремлену групу відносин відповідної системи (в даному випадку фінансової). Отже, в подальшому дослідженні використовуватиметься термін “кредитно-фінансова система”.

Взагалі термін «система» походить від грецького слова, яке в перекладі означає «ціле, складене з частин»; «сполучення». Поняття системи наступне: це сукупність елементів, що знаходяться у відношеннях і взаємозв'язку один з одним і створюють певну єдність, цілісність [47].

Політичні та соціально-економічні процеси, що простежуються в Україні за часи її незалежності, зумовили радикальні структурні та функціональні зміни КФС. Проте, створенню сучасної КФС передували значні історичні події на українських землях, які були обумовлені соціально-економічними умовами розвитку.

Історія виникнення, становлення та розвитку КФС відбувалась в декілька етапів. Перші установи КФС – банківські контори – з’явились на території України (в Києві, Ніжині та Харкові) у 1781 році. 1839 року в Києві засновується місцева контора державного комерційного банку. У 60-70-х роках XIX ст. в Україні створюється низка великих комерційних банків (Дворянський, Селянський) та налагоджується мережа ощадних установ, що акумулювали заощадження населення [75]. Стрімкий розвиток економіки і нагромадження капіталів наприкінці XIX ст. забезпечили, створили сприятливі умови для розвитку КФС не лише в Росії, а й на Україні. До 1917 р. КФС України розвивалась за капіталістичними законами того часу та складалася із таких установ: державний банк, комерційні та ощадні банки, спеціалізовані кредитні інститути (страхові компанії та кредитні спілки).

На той час найбільшого розвитку набули лише перші дві групи установ, а третя (спеціалізовані кредитні інститути) майже не функціонувала за відсутності на той час закладів, які здійснювали б операції з цінними паперами та державної підтримки щодо їх розвитку.

За радянські часи правове становище кредитно-фінансових установ неодноразово змінювалось. Декретом ВЦВК від 14 грудня 1917 р. усі банки та приватні кредитні установи було націоналізовано, а банківську справу оголошено державною монополією (на базі Держбанку було створено Народний банк) [75]. У 1918 р., з початком громадянської війни, КФС фактично було ліквідовано, оскільки за відсутністю товарно-грошових відносин кредит втратив своє значення [17]. І лише на початку 20-х років нова економічна політика (НЕП) обумовила становлення КФС, хоча фактично функціонував лише Державний банк та починали працювати декілька комерційних банків. На тому етапі становлення КФС держава спрямувала фінансові потоки на розвиток державного сектору економіки. Оцінка діяльності підприємств не проводилась, оскільки кредитна політика була підпорядкована завоюванню провідних позицій державним сектором економіки [34]. Кримінальний кодекс 1922 року взагалі не передбачав захист економічної системи, а його головним завданням був захист держави (ст. 5 КК) [9]. Аналіз кримінального законодавства того періоду свідчить, що найбільш важливими інтересами у КФС держави та суспільства, яким злочинні посягання могли заподіяти істотну шкоду, вважалися відносини, що стосувалися порядку обігу грошей, цінних паперів та інших документів, що мали вартісний вираз (відсоткові папери, різного роду вимоги, тощо). Була передбачена кримінальна відповідальність лише за наступні чотири злочини, що посягали на кредитно-фінансові відносини: незаконні дії при скуповуванні цінних паперів, вилучених із власності іноземців, а так само продаж іноземцям вітчизняних цінних паперів з метою збільшення претензій іноземних країн до Радянських Республік (ст. 70-1КК); підробка грошових знаків державного розрахунку, відсоткових паперів, марок та інших знаків розрахунку (ст. 85); спекуляція з іноземною валютою (ст. 138КК); здійснення заборонених угод із цінними паперами (ст. 139-1КК). Особливістю структуризації КК було те, що перераховані кримінально-правові норми було розміщено в різних його главах. Так, об’єктом підробки грошових знаків визнавався порядок державного управління, незаконні дії при скуповуванні цінних паперів було віднесено до контрреволюційних злочинів, а спекуляція з іноземною валютою та здійснення заборонених угод з цінними паперами – до господарських злочинів. Привертає увагу той факт, що за вчинення злочинних діянь, що передбачалися ст.ст. 70-1 та 85 КК, встановлювалася навіть вища міра покарання (розстріл), тобто на той час злочини у КФС визнавалися особливо небезпечними.

До 1925 р. структуру КФС було відновлено і вона мала наступний вигляд: державний банк, банківський сектор (акціонерні банки, кооперативні банки, комунальні банки, Центральний та республіканські сільськогосподарські банки), спеціалізовані кредитно-фінансові установи (кредитні спілки та ощадні каси). Головною особливістю нової КФС було те, що переважна більшість її закладів мала державну форму власності. Нова структура КФС виключала страхові компанії та заклади, що здійснювали б операції з цінними паперами. Дана ситуація пояснюється створенням державної страхової компанії та її виведенням зі складу КФС. Характерною особливістю того часу є також досить обмежений ринок цінних паперів. З урахуванням ситуації, до КК УСРР 1927 року були внесені зміни, спрямовані переважно на охорону державної власності [86]. Зокрема, до КК поряд із чинними на той час кримінально-правовими заборонами, були внесені норми, що установлювали відповідальність за такі посягання на кредитно-фінансові відносини: порушення правил про валютні операції (ст. 56-27 КК), фальшування знаків поштової оплати (ч.2 ст. 56-22 КК), зловмисне банкрутство осіб, що займаються кредитовими операціями (ст. 181 КК). Визначальною подією кримінально-правової охорони КФС після 1927 року було доповнення КК ст. 54-7 КК, що передбачала відповідальність за “економічну контрреволюцію” [86]. За диспозицією вказаної норми, економічною контрреволюцією визнавалась підірвання грошового обігу або кредитної системи держави взагалі. У КК УСРР 1927 року із деякими змінами збереглася норма, що передбачалася КК УСРР 1922 року та встановлювала відповідальність за фальшування грошових знаків, державних цінних паперів, чеків, документів на грошові вклади (ст. 56-22 КК). Зміни, що були внесені до зазначеної норми, зводилися до наступного: було криміналізовано фальшування іноземної валюти, а спекуляція іноземною валютою, навпаки було декриміналізовано. Також було декриміналізовано здійснення заборонених угод з цінними паперами. Особливістю наставання кримінальної відповідальності за фальшивомонетництво було те, що предметом злочину могла бути лише валюта, білети, цінні папери, тощо емітована державою (ст. 56-22 КК). Отже, у КК УСРР 1927 року значно змінено коло діянь у КФС, які визнавалися злочинними:

1) чотири діяння (економічна контрреволюція, порушення правил про валютні операції, фальшування знаків поштової оплати, зловмисне банкрутство осіб, що займаються кредитовими операціями) було криміналізовано;

2) діяння, пов’язане із підробкою грошових знаків та фальшування знаків поштової оплати було об’єднано в одній нормі;

3) три діяння (спекуляція з іноземною валютою, здійснення заборонених угод із цінними паперами та незаконні дії при скуповуванні цінних паперів), що визнавалися злочинними за КК УСРР 1922 року було декриміналізовано. Тобто, на той часовий період розвитку КФС переважала кримінально-правова охорона валютних відносин, поштово-ощадних відносин та інституту банкрутства.

У наступні роки, під впливом кредитної реформи 1930-х років та остаточного зміцнення державної форми власності, КФС перетворилась в однорівневу (була представлена лише трьома банками, ощадними касами та двома страховими організаціями) і в подальшому почала функціонувати в умовах та межах командно-адміністративної системи управління економікою [27].

Починаючи з 1930 року у внутрішньому обігу був заборонений комерційний кредит, а при диференціації кредитно-фінансових відносин, відповідні установи почали застосовувати такий показник, як своєчасність платежів за отримані кредити [34.]. Такі нововведення сприяли криміналізації у 1932 році діянь, пов’язаних із посяганнями на кредитно-фінансові відносини. КК УСРР 1927 року доповнено трьома нормами, що були спрямовані на укріплювання захисту порядку проведення кредитування та охорони страхової системи: передавання права на кредитування (ст. 135-1 КК), одночасна участь у товариствах взаємного кредиту (ст. 137-1 КК), умисне знищення майна з метою отримання страхової винагороди (ст. 75-3 КК) [87]. Встановлювалася також більш сувора кримінальна відповідальність за окремі діяння, пов’язані із підробкою грошових знаків (ст. 56-22 КК): кримінально-правову норму доповнено частиною другою, що встановлювала відповідальність за підробку чеків, документів на грошові вклади, вклади в цінних паперах та свідоцтв на грошові акредитиви (ч.2 ст. 56-22 КК). Отже, починаючи з 1932 року КК УСРР було доповнено 7-ми статтями, що передбачали відповідальність за посягання на кредитно-фінансові відносини.

За період існування СРСР під впливом командно-адміністративної системи КФС втратила всі притаманні їй властивості активного впливу на розвиток економіки. Велика кількість кредитів не поверталась підприємствами, виконувала функцію “другого бюджету”. Процент за кредитування перебував на досить низькому рівні, що призводило до дестимуляції взаємної ефективності кредитно-фінансових установ та підприємств. Лише у 1954 році було створено режим щодо стимулювання кредитного забезпечення підприємств, а установи, чия діяльність не відповідала встановленим критеріям, показникам, було зобов’язано розробити комплекс заходів, спрямованих на оздоровлення фінансової діяльності.

Монопольне становище державних спеціалізованих банків та централізоване накопичення ресурсів на протязі тривалого періоду виключали можливість проведення торгівлі грошима та створення грошових ринків. Лише з 1987 року, у зв’язку із проведенням реорганізації банківської системи, відбулися істотні структурні та функціональні зміни КФС. Було створено шість таких банків: Держбанк СРСР, Агропромбанк СРСР, Промбудбанк СРСР, Житлосоцбанк СРСР, Ощадний банк СРСР, Зовнішньоекономічний банк СРСР та спеціалізовані банки. Результатом даної реформи було впорядкування безготівкових рахунків, скасування кредитування збитків, а також кредитування на поповнення втрачених власних оборотних коштів, що дало змогу згодом вивільнити кредитних ресурсів на загальну суму більш ніж 75 млрд. руб [171]. Вказана ситуація також спричинила змінювання ставлення законодавця до ролі кримінально-правової охорони суспільних відносин у КФС, внаслідок чого розширювалось коло діянь у КФС, що визнавались злочинними. Таке ставлення законодавця до охорони економічних відносин у КФС знайшло своє відображення у КК УРСР 1960 року. Відповідно до ст. 1 КК перелік його завдань було доповнено вказівкою щодо охорони економічної системи [191]. Разом з тим, новим КК, у порівнянні із КК УСРР 1927 року, передбачалася кримінальна відповідальність за посягання на кредитно-фінансові відносини за трьома статтями (замість семи): виготовлення або збут підроблених грошей, цінних паперів чи білетів державних лотерей (ст. 79 КК), порушення правил про валютні операції (ст. 80 КК), підробка знаків поштової оплати і проїзних квитків (ст. 153 КК) [84]. Нововведенням КК УРСР 1960 р. було те, що вперше в кримінальному законодавстві відповідальність за підробку знаків поштової оплати було передбачено окремою нормою (у КК 1927 року дане злочинне діяння було закріплене ч.3 ст. 56-22). Отже, відразу з прийняттям КК УРСР 1960 р. було декриміналізовано діяння, пов’язані із переданням права на кредитування, одночасною участю у товариствах взаємного кредиту, умисним знищенням майна з метою отримання страхової винагороди, економічною контрреволюцією, зловмисним банкрутством осіб, що займаються кредитовими операціями. Разом з тим, КК УРСР 1960 р. було доповнено нормами, що передбачали відповідальність за наступні посягання на суспільні відносини в КФС: заняття забороненими видами діяльності (ст. 148 КК) та зайняття приватнопідприємницькою діяльністю (ст. 150 КК). Тобто, на той час КК УРСР 1960 р. містив п’ять окремих статей, за якими наставала відповідальність за посягання на кредитно-фінансові відносини. Указом ПВР від 10.09.1962 р. КК УРСР було доповнено ст. 80-1 “приховування валютної виручки”.

Втім, удосконалення кримінально-правової охорони кредитно-фінансових відносин продовжувалося й у наступні роки. Так, відповідно до Указу ПВР від 27.06.1961 р., тобто відразу ж після прийняття КК, було розширено предмет злочину, що передбачався ст. 79 КК (виготовлення або збут підроблених грошей, цінних паперів чи білетів державних лотерей). Відповідно до Указів ПВР від 10.09.1962 р., 16.02.1978 р., 12.01.1983 р., 27.06.1986 р. неодноразово вносились зміни до норми, що передбачала відповідальність за зайняття забороненими видами діяльності (ст. 148 КК). Указом ПВР від 12.01.1983 р. внесено також зміни до ст. 80-1 КК (приховування валютної виручки) та ст. 153 КК (підробка знаків поштової оплати і проїзних квитків).

У 1990 р. у зв’язку з реалізацією державної програми переходу до ринкових відносин постало актуальним питання про подальшу реорганізацію КФС.

На той час, державні законодавчі та виконавчі органи розглядали альтернативну програму переходу до ринку, в якій було викладено пропозицію створення нової трирівневої банківської системи, яка окрім Держбанку та комерційних банків доповнювалась спеціалізованими кредитно-фінансовими закладами – страховими компаніями, інвестиційними фондами, кредитними спілками, пенсійними фондами, лізинговими компаніями [71]. Дана програма значно розширювала коло суб’єктів ринку капіталів за рахунок створення спеціалізованих кредитно-фінансових закладів. Концепція структури нової КФС практично повністю знайшла своє відображення в програмі союзного правління “Основні напрямки розвитку народного господарства та переходу до ринку”, яку було прийнято восени 1990 р. Проте й в даному випадку було допущено професійну помилку, оскільки під створенням банківської системи фактично розумілось створення саме КФС.

З набуттям України незалежності та самостійності в державі формується нова структура КФС, яка характеризується сукупністю банківських та небанківських кредитних установ. Законодавче забезпечення функціонування банківської системи України було здійснене з прийняттям у 1991 р. Закону України “Про банки та банківську діяльність” [16]. Створення та розвиток сучасної банківської системи характеризується наступними часовими етапами. У 1991 році було прийнято Верховною Радою України Закон України “Про банки та банківську діяльність”, відповідно до якого на базі Української республіканської контори Держбанку СРСР створено Національний банк України; в подальшому відбулася перереєстрація створених колишнім Держбанком СРСР на території України комерційних банків. 1992 року був введений в обіг купон багаторазового використання, створено Валютну біржу Національного банку України, відбувся вступ України до Міжнародного валютного фонду Світового банку та до Європейського банку реконструкції та розвитку та здійснено уведення в безготівковий обіг купоно-карбованця. Цього ж року Україна вийшла зі складу держав, які використовували російський карбованець як платіжний засіб. У 1993 році Урядом України був прийнятий Декрет “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” [60], згідно з яким Національний банк України визнано головним валютним органом; створено Центральну розрахункову палату та Центр міждержавних розрахунків Національного банку України; запроваджено систему електронної пошти. Починаючи з 1994 року було запроваджено Національну платіжну систему з використанням електронних міжбанківських розрахунків, практику щоденного складання зведених балансів у системі Національного банку України та в банківській системі загалом. Вказані радикальні структурні та функціональні зміни КФС зумовили її розбалансування, що в свою чергу вплинуло на підвищення рівня криміналізації даної системи. За таких умов, потребувало осмислення питання щодо ефективного забезпечення охорони КФС від злочинних посягань, які саме в цей період набували нового вигляду. Дане питання було вирішено шляхом посилювання кримінальної відповідальності, доповненням кримінального законодавства новими нормами, про відповідальність за посягання на КФС. Лише за період 1993-1999 років КК України було доповнено дев’ятьма новими нормами про злочини, об’єктом яких були кредитно-фінансові відносини. Так, лише на підставі Закону України від 28 січня 1994 р. №3888-XII “Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України та Кодексу України про адміністративні правопорушення” з метою посилення захисту економіки від протиправних посягань (як йдеться в тексті Закону) до КК було введено вісім таких норм: порушення порядку зайняття підприємницькою діяльністю (ст. 148-3 КК), фіктивне підприємництво (ст. 148-4 КК), шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 148-5 КК), незаконне збирання з метою використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (ст. 148-6 КК), розголошення комерційної таємниці (ст. 148-7 КК), порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів (ст. 148-8 КК), приховування банкрутства (ст. 156-2 КК), фіктивне банкрутство (ст. 156-3 КК) [120]. Крім того, тричі (1992, 1993 та 1994 року) вносилися відповідні зміни до норми, закріпленої у ст. 80-1 КК (приховування валютної виручки). У тому ж 1994 році внесено зміни до ст. 148 КК (заняття забороненими видами підприємницької діяльності), щодо конкретизації ознак об’єктивної сторони складу злочину (характеристику діянь). 2009 року КК доповнено ст. 156-4, що передбачала відповідальність за доведення до банкрутства.

На передодні прийняття нового КК система злочинів у КФС не була впорядкована та мала ознаки хаотичності. Так, за КК України 1960 року злочини, що передбачали відповідальність за виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів (ст. 79 КК), приховування валютної виручки (ст. 80-1 КК), порушення законодавства про бюджетну систему (ст 80-3 КК), видання нормативних актів, які змінюють доходи та видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку (ст. 80-4 КК) були розташовані у главі “Злочини проти держави” Особливої частини. У главі “Господарські злочини” поряд з нормами, які у зв’язку з розширенням сфери захисту відносин у КФС було включено у період з 1993 по 1999 рр., досить значний період зберігались деякі норми, що були не сумісні з новими ринковими відносинами та мали статус сумнівних злочинів: злочинно-недбале використання або зберігання сільськогосподарської техніки (ст. 147-2 КК), спекуляція (ст. 154 КК), порушення правил торгівлі (ст. 153-3 КК), незаконна торгівельна діяльність (ст. 153-6 КК). Ця ж глава містила норми про відповідальність за злочинне порушення законодавства про охорону природи, що є додатковим підтвердженням ігнорування загальних правил кодифікації кримінального законодавства.

Потрібно вказати, що за період до 2002 року в КФС також відбулися певні позитивні зміни, що стосувалися удосконалення законодавчого забезпечення діяльності: набрали чинності Закони України “Про національний банк України” [155] та “Про банки і банківську діяльність” [45], були прийняті Положення про порядок видачі банкам ліцензій на здійснення банківських операцій, про валютний контроль, про порядок надання фізичним особам – резидентам України ліцензій на відкриття рахунків за межами України та розміщення на них валютних цінностей, про механізм рефінансування банків України, затверджено Методичні рекомендації з питань розроблення банками України програм з метою протидії легалізації (відмиванню) грошей, отриманих злочинним шляхом [56. – С.153-158]. У грудні 2000 року була врегульована Банківська система України, як головна ланка КФС, що нині складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до положень законодавства. Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні, або спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими) [145]. Національний банк України у банківській системі є банком верхнього рівня що виконує функції, типові для центральних банків країн із розвиненою ринковою економікою і створює сприятливі умови для функціонування фінансової системи (здійснює грошово-кредитну політику, встановлює правила здійснення операцій установами КФС, здійснює банківське регулювання та нагляд тощо).

Основу КФС України складають комерційні банки, тобто вони фактично є фундаментом усієї банківської системи. Класифікують комерційні банки за різними критеріями: порядком створення (перепрофільовані, новостворені), характером спеціалізації (універсальні, спеціалізовані), територією діяльності (регіональні, республіканські, міжнародні), розміром (великі, середні, малі), формою власності (загальнодержавні, муніципальні, колективні (відкриті й закриті акціонерні товариства, холдинги, товариства з обмеженою відповідальністю, кооперативні), приватні, зі стовідсотковою іноземною власністю, змішані), функцією та характером виконуваних операцій (Інвестиційні, депозитні, іпотечні, земельні, інноваційні, поштово-пенсійні, промислові, агропромислові, біржові, експортно-імпортні, лізингові, торгівельні), характером відносин (банки-гаранти, банки-кореспонденти, уповноважені), ступенем впливу (монополісти, аутсайдери), структурою (багатопрофільні, безфілійні), ступенем контролю (контролюючі, контрольовані), фінансовим станом (стабільні, проблемні, кризові, банкрути), тощо[56]. Оскільки усі банки створюються і здійснюють свою діяльність за ліцензією Національного банку України, то тим забезпечується монополія на банківську діяльність. Крім того, на банківському ринку України відмічається низька участь іноземного капіталу, незначна кількість іноземних банків [12]. Отже, у КФС спостерігається недостатня здорова конкуренція, що у свою чергу сприяє криміналізації даної системи.

Небанківська підсистема КФС представлена спеціалізованими небанківськими кредитно-фінансовими інститутами та поштово-ощадними установами. До перших відносяться лізингові, факторингові фірми, ломбарди, кредитні спілки, товариства взаємного кредиту, трастові, страхові компанії, інвестиційні, пенсійні фонди, фінансові компанії, розрахункові центри. Поштово-ощадна система включає в себе мережу поштових відділень [14]. Отже, кредитно-фінансова система України являє собою сукупність фінансових, інвестиційних і кредитних інститутів (державних і недержавних), в яку входять банківська та небанківська підсистеми.

Становлення та подальший розвиток КФС в умовах ринкових відносин, супроводжуються удосконаленням її кримінально-правової охорони. З прийняттям КК України 2001 року помітно збільшилась (з 10 до 15) загальна кількість статей, що передбачають відповідальність за посягання на кредитно-фінансові відносини. До КК України вперше було включено норми, що передбачають відповідальність за незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення (ст. 200 КК), незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків (ст. 208 КК), легалізацію (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (ст. 209 КК), незаконні дії у разі банкрутства (ст. 221 КК), виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів (ст. 224 КК). Позитивним моментом нового КК України є розташування статей про злочини, що посягають на КФС, в одному розділі – “Злочини у сфері господарської діяльності”. Поряд з нововведеними кримінально-правовими нормами, Законом України №405-IV від 16.01.2003 р. “Про внесення змін та доповнень до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України” КК доповнено нормою, що передбачає відповідальність за умисне порушення вимог законодавства про попередження та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209-1 КК). Цим же законом внесені зміни до ст. 209 КК: розширено коло діянь, що складають об’єктивну сторону складу злочину (вчинення фінансової операції чи укладення угоди з коштами або майном, одержаним внаслідок вчинення суспільно-небезпечного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів; приховування чи маскування незаконного походження коштів, переміщення, набуття, володіння або використання цих коштів) та доповнено перелік кваліфікуючих ознак (вчинення дій у великому розмірі, в особливо великому розмірі або організованою групою).

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності" № 4025-УІ від 15.11.2011 року, який набрав законної чинності 18.01.2012 року, були внесені значні зміни до Кримінального кодексу України та Кодексу про адміністративні правопорушення, і як наслідок — до Кримінально-процесуального кодексу України та Митного кодексу України.

В результаті внесення змін до Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення була замінена кримінальна відповідальність за окремі види злочинів у господарській й економічній сфері на адміністративну. Тобто, спостерігається процес декриміналізації.

Можна дати таке визначення декриміналізації: декриміналізація — це зворотний процес, визнання діяння незлочинним, який здійснюється шляхом скасування кримінальної відповідальності за його вчинення та встановлення за нього інших видів відповідальності, наприклад адміністративної.

Так, вище вказаним Законом України були декриміналізовані наступні статті Кримінального кодексу України від 05.04.2001 року: стаття 202 "Порушення порядку зайняття господарською діяльністю та діяльністю з надання фінансових послуг", стаття 203 "Зайняття забороненими видами господарської діяльності", стаття 207 "Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті", стаття 208 "Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків", стаття 214 "Порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного камня", стаття 215 "Підроблення знаків поштової оплати і проїзних квитків", стаття 217 "Незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма", стаття 218 "Фіктивне банкрутство", стаття 220 "Приховування стійкої фінансової неспроможності", стаття 221 "Незаконні дії у разі банкрутства", стаття 223 "Розміщення цінних паперів без реєстрації їх випуску", стаття 225 "Обман покупців та замовників", стаття 226 "Фальсифікація засобів вимірювання", стаття 228 "Примушування до антиконкурентних узгоджених дій", стаття 234 "Незаконні дії щодо приватизаційних паперів", стаття 235 "Недотримання особою обов'язкових умов щодо приватизації державного, комунального майна або підприємств та їх подальшого використання".

Вище перелічені статті виключені із Кримінального кодексу України, при цьому Кодекс про адміністративні правопорушення доповнений новими статтями, за вчинення злочинів за якими до 18 січня 2012 року передбачалася кримінальна відповідальність.

Зокрема, Кодекс України про адміністратвині правопорушення Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності" № 4025-УІ від 15.11.2011 року доповнений відповідними статтями: стаття 135-1 "Підроблення проїзних квитків і знаків поштової оплати", стаття 162-1 "Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті", стаття 162-2 "Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків", стаття 162-3 "Порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного камня", стаття 164-15 "Приховування стійкої фінансової неспроможності", стаття 164-16 "Заняття забороненими видами господарської діяльності", стаття 166-14 "Недотримання особою обов'язкових умов щодо приватизації державного, комунального майна або підприємств та їх подальшого використання", стаття 166-15 "Незаконні дії щодо приватизаційних паперів", стаття 166-16 "Незаконні дії у разі банкрутства", стаття 166-17 "Фіктивне банкрутство", стаття 166-18 "Примушування до антикункурентних узгоджених дій", стаття 171-2 "Фальсифікація засобів вимірювання", стаття 189-3 "Незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма".

Вчинення правопорушень, передбачених переліченими статтями Кодексу України про адміністративні правопорушення зі змінами та доповненнями, тягне за собою відповідальність у вигляді виключно штрафу. Таким чином, покарання за статтями Кримінального кодексу України змінено на фінансові санкції.

До того ж, змінами до законодавства України, що набрали законної чинності 18 січня 2012 року, статтю 201 Кримінального кодексу України також викладено в новій редакції, якою фактично декриміналізована контрабанда товарів (окрім культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів, зброї та боєприпасів).

Гуманізовано відповідальність за ведення грального бізнесу завдяки внесенню змін до статті 203-2 Кримінального кодексу України, згідно з якими максимальний штраф за скоєння такого злочину зменшено з 850 тис. до 680 тис. грн., але введена конфіскація гральних приладів. Штраф у 850 тис. грн. з конфіскаєю гральних приладів загрожує тим, хто вчиняє злочин вдруге. Взагалі, відповідальність за вчинення злочину, передбаченого статтею 203-2 Кримінального кодексу України значним чином пом'якшена, оскільки до внесення змін вона сягала позбавлення волі до 5 років.

Одночасно, відповідальність за вчинення злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України "Фіктивне підприємництво" навпаки посилена.

Пом'якшено відповідальність за протидію господарській діяльності (стаття 206 Кримінального кодексу України), зокрема вчинення злочину вперше карається штрафом, до внесення змін — передбачалося покарання у вигляді виправних робіт до 2 років або позбавлення волі до 3 років.

Гуманізовано відповідальність за умисне порушення вимог законодавства про попередження та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму. Наразі за такий злочин згідно статті 209-1 Кримінального кодексу України передбачена відповідальність виключно у вигляді штрафу (з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю) замість раніше допущеного покарання — обмеження волі та позбавлення волі.

Також гуманізовано відповідальність за вчинення злочинів, передбачених статями 364-1, 365-1, 365-2 Кримінального кодексу України, санкціями яких передбачається кримінальна відповідальність за злочини у сфері службової та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг.

Значні зміни внесені в ряд інших статтей Кримінального кодексу України, які в основному направлені на зміну міри покарання шляхом її заміни штрафами або штрафами у збільшених розмірах.

Слід зазначити, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності" № 4025-УІ від 15.11.2011 року припускає, що штраф може бути замінено судом на інше покарання лише у разі його несплати в строк, встановлений судовим рішенням. Так, згідно з ч.5 ст. 53 Кримінального кодексу України (із внесеними змінами) у разі несплати штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та відсутності підстав для розстрочки його виплати суд замінює не сплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку одна година громадських робіт за один установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за двадцять установлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.

У разі несплати штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, призначеного як основне покарання, та відсутності підстав для розстрочки його виплати суд замінює не сплачену суму штрафу покаранням у виді позбавлення волі із розрахунку один день позбавлення волі за вісім неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у таких межах:

1) від одного до п'яти років позбавлення волі - у випадку призначення штрафу за вчинення злочину середньої тяжкості;

2) від п'яти до десяти років позбавлення волі - у випадку призначення штрафу за вчинення тяжкого злочину;

3) від десяти до дванадцяти років позбавлення волі - у випадку призначення штрафу за вчинення особливо тяжкого злочину.

Якщо під час розрахунку строку позбавлення волі цей строк становить більше встановлених цією частиною статті меж, суд замінює покарання у виді штрафу покаранням у виді позбавлення волі на максимальний строк, передбачений для злочину відповідної тяжкості цією частиною статті".

Отже, деякі злочини у сфері економічної та господарської діяльності, що не несуть тяжких наслідків, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності" № 4025-УІ від 15.11.2011 року були "переведені" із "площини кримінального права" в "площину адміністративних правопорушень" і таким чином, проведена гуманізація законодавства України.

Відомо, що з’ясування суб’єктивного складу будь-яких суспільних відносин має першочергове значення при їх вивченні [11]. Попереднє з’ясування кола учасників кредитно-фінансових відносин, тобто їх суб’єктивного складу, дозволило визначитись із сутністю та межами даного виду суспільних відносин, які охороняються кримінальним законодавством. Проте, для більш повного усвідомлення питання про об’єкт кримінально-правової охорони, важливим є також з’ясування соціальних функцій суб’єктів таких відносин, що надасть змогу в подальшому правильно визначити остаточне коло кредитно-фінансових відносин, які охороняються конкретними кримінально-правовими нормами.

Соціальні функції, тобто основні напрями та види діяльності суб’єктів кредитно-фінансових відносин безпосередньо пов’язані з наданням фінансових послуг юридичним / фізичним особам. Відповідно до чинного законодавства фінансовими вважаються такі послуги: випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; довірче управління фінансовими активами; діяльність з обміну валют; залучення фінансових активів із зобов’язанням щодо наступного їх повернення; фінансовий лізинг; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; надання гарантій та поручительств; переказ грошей; послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення; торгівля цінними паперами; факторинг [63]. Таким чином, до соціальних функцій суб’єктів КФС належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, валютних операцій, операцій з цінними паперами. Звичайно, що одним із основних завдань кримінального законодавства є охорона економіки, в тому числі і кредитно-фінансових відносин. Проте, не всі вище перераховані види відносин взято під кримінально-правову охорону. Це пояснюється тим, що соціальна обумовленість кримінально-правової заборони визначається в основному цінністю суспільних відносин, економічними факторами та ефективністю правової охорони [73]. Тому при подальшому дослідженні об’єкту злочинів у КФС нами буде з’ясовано, які саме види відносин у КФС взято під кримінально-правову охорону та виступають в якості об’єкту злочину.

Отже, кредитно-фінансова система України пройшла складний шлях становлення і розвитку, від переважно державних банків СРСР, УССР до системи як державних, так і недержавних банків та інших фінансових інститутів. За період незалежності України кількість банків зросла у декілька разів. Проте, становлення системи, яка б відповідала вимогам часу, потребам суспільства і міжнародним стандартам ще не завершено. Особливістю економічної ситуації в Україні є те, що значна частина фінансово правових інститутів практично не може функціонувати без кримінально-правового забезпечення. Із аналізу та оцінок міжнародних фінансових структур основними недоліками діючої КФС є: відсутність здорової, прозорої та цивілізованої конкуренції; монополія Національного Банку України з одного боку упорядковує банківську діяльність, а з іншого – стримує розвиток; банківська система України за оцінками Міжнародного Валютного Фонду є досить слабкою, неконкурентоспроможною, криміналізованою; існує значна централізація управління банківською діяльністю; ситуація, що створилася у КФС України, потребує розробки системи попередження злочинам і захисту від злочинних посягань, у тому числі кримінально-правовими засобами.