на соціальний склад пайовиків

Трансформаційний характер відносин у суспільстві та економіці України призводить до низки протиріч, що впливають на розвиток кооперації. Зміна звичної для абсолютної більшості людей системи норм і цінностей, сформованої кількома попередніми поколіннями; соціальне протистояння в суспіль­стві, його розшарування за майновим станом з переважаючою часткою населення, що живе в умовах відносної та абсолютної бідності; нав'язування моделей суспільного та економічного розвитку, що були сформовані в іншому соціокультурному середовищі; криза ідентичності східних християнських традицій тощо призводять до руйнування - формування соціокультурного типу особистості. Тип "радянського кооператора" змінюється на тип "українського кооператора", що має діяти в умовах соціальне орієнтованої ринкової економіки. В основі побудови національної моделі розвитку кооперації в Україні лежать такі риси народу, як прагнення до індивідуальної свободи, схиль­ність до демократії, терплячість, передбачливість, обережність, постійний пошук способів виживання, високий рівень духов­ності на основі прийняття християнських цінностей. У біблейсько-християнській економіці є розуміння того, що "... з обов'язку працювати виходить право власності, яке, в свою чергу, накладає обов'язок мудро цією власністю розпоряд­жатися". На жаль, за довгі роки поневолення та нав'язування у складі інших держав чужих ідей та ідеологій, сформувалися комплекс неповноцінності та різні конфесійні світогляди, що не сприяють об'єднанню нації для вирішення економічних проблем. Разом з тим, національні традиції духовності покращу­ють розуміння гармонії відносин людини, суспільства та природи.

У працівників споживчої кооперації повинен переважати принцип гармонії економічних, соціальних і духовних потреб, що враховує інтереси пайовиків. Тобто, на перший план вису­вається соціально-економічно-духовна ефективність господарю­вання, що сприятиме соціальному розвитку села, відродженню духовності та моралі в суспільстві.

Соціальна база споживчої кооперації

Відповідно до ст. З Закону України "Про кооперацію", затвердженого Президентом України 10 липня 2003 року: "Метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю".

Для задоволення соціальних потреб членів коопера­тивних організацій системі споживчої кооперації необхідно мати сучасну розгалужену базу соціальної інфраструктури, що представлено:

• розгалуженою мережею лікувально-оздоровчих закладів;

• готельним господарством;

• лікувально-оздоровчим центром "Укоопспілка" на 600 місць, розташованим у курортній зоні міста Алушта та санаторієм "Кооператор" на 150 місць — у мальовничій місце­вості передгір'я Карпат;

• оздоровчими дитячими таборами та базами відпочин­ ку;

• сферою побутових послуг.

Нині в системі діє більше 6 тис. об'єктів побутового обслуговування, в яких сільські жителі мають можливість полагодити одяг, взуття і побутові прилади, зробити зачіску,

скористатися послугами пунктів хімчистки, фотоательє, прокату товарів, організації дозвілля та відпочинку, страхових компаній тощо.

Соціальні гарантії і соціальний захист кооперативів та їх

працівників

Соціальні гарантії та соціальний захист працівників повинні займати провідне місце в соціальній політиці підпри­ємства. Соціальна політика підприємства - це, передусім, заходи, пов'язані з наданням працівникам додаткових пільг та виплат соціального характеру.

Із метою покращання матеріального стимулювання і підвищення рівня соціального захисту працівників споживчої кооперації необхідно:

• сприяти самостійному визначенню суб'єктами господарювання форм і систем оплати праці, норм праці, розцінок, тарифних сіток, умов запровадження та розмірів надбавок, доплат, премій;

• встановлювати розмір заробітної плати працівників залежно від складності та умов виконуваної роботи, їх професійно-ділових якостей, результатів праці та господарської діяльності підприємств, без обмеження максимальними розмі­рами;

• розширити контрактне регулювання трудових відносин;

• довести тарифну частину у середній заробітній платі до рівня не менше ніж 65 %;

• використовувати розроблені на науковій основі норми праці;

• зацікавити працівників системи в управлінні спожив­чими товариствами та спілками, ефективному господарюванні через механізм персоніфікації власності та її закріплення за членами кооперативів;

• кооперативним організаціям і підприємствам за раху­нок власних коштів укладати договори на додаткове медичне, оздоровче обслуговування працівників;

• посилити соціальну захищеність членів споживчої кооперації через систему цін і знижок, створити систему пільг для пайовиків у сфері споживання;

• розвивати кредитні спілки для обслуговування членів споживчої кооперації;

• розширити практику формування і використання не­державного пенсійного фонду Укоопспілки;

• надавати кредити на індивідуальне кооперативне бу­дівництво, придбання квартир, навчання в кооперативних на­вчальних закладах, інші потреби працівникам підприємств, які відпрацювали в споживчій кооперації не менше трьох років.

Концептуальні положення поширюються виключно на підприємства і організації Центральної спілки споживчих това­риств України після їх затвердження на зборах Ради Укооп­спілки. Вони доводяться до всіх ланок споживчої кооперації, навчальних закладів.

Соціальна відповідальність кооперації передбачає бо­ротьбу з бідністю.

Проблему боротьби з бідністю може бути сформульовано так. За словами С.М. Булгакова: "в господарстві вирішується два завдання, ведеться подвійна боротьба: з бідністю природною і суспільною, економічною і соціальною. Боротьба з бідністю (на мові економістів "розвиток виробничих сил") є загальною тру­довою спокутою, "прокляттям" землі, покладеним на людство. Такою ж є "соціальна політика", направлена на перебирання або пом'якшення егоїзму в людських відносинах".

Кооперативи різних видів роблять свій внесок у вирі­шення соціально-економічних проблем сучасного суспільства, у т.ч. бідності, що знаходить відображення у документах міжнародних організацій. На Всесвітній зустрічі на вищому рівні в інтересах соціального розвитку (Копенгаген, Данія, 1995 р.) було прийнято підсумкове рішення, що знайшло відображення у документі ООН. Держави, що брали участь у зустрічі, взяли на себе зобов'язання повною мірою вико­ристовувати і збільшувати потенціал і вклад кооперативів для досягнення цілей соціального розвитку, в т.ч. викорінення злиднів, створення повної і продуктивної зайнятості та поглиблення соціальної інтеграції (п. 8 "Зобов'язань"). У Програмі дій у розділі "Ключова роль зайнятості" передбачено підтримка і створення правової основи розвитку кооперативних підприємств та стимулювання їх до мобілізації капіталу, розробки новаторських програм кредитування і сприяння підприємницькій діяльності. Особливу увагу у цій програмі приділено країнам із перехідною економікою.

Бідність - соціальне явище, масштаби якого збільшу­ються внаслідок усвідомленого несправедливо нерівномірного використання обмежених ресурсів у глобалізованій економіці. В Економічній енциклопедії бідність визначається як "спричинена рівнем розвитку продуктивних сил і характером економічної системи крайня недостатність наявних у людини, сім'ї, соці­альних верств засобів для задоволення мінімальних матері­альних і духовних потреб, тобто для нормального життя та життєдіяльності". Як зазначає автор статті С. Мочерний, у світі наприкінці 90-х років XX ст. близько 1 млрд осіб були багатими, а 5 млрд жили в бідності. У колишньому СРСР до багатих наприкінці 80-х років належало 2,3 % сімей, до середньо-забезпечених -11,2 %, до бідних - 86,5 % (наприкінці 90-х років вони зубожіли). Упродовж 90-х років бідними в Україні стали понад 90 % населення.

Сучасні дослідники розглядають поняття: "рівень бід­ності", "поріг бідності", "межа бідності", "абсолютна бідність", "відносна бідність" тощо. Поріг або рівень бідності визначається в якості суми грошей, що офіційно встановлена як мінімальний дохід, завдяки якому людина або родина в змозі придбати продукти харчування, одяг і житло. Це відносний показник, що залежить від розвитку і динаміки суспільного виробництва. Межу бідності може бути оцінено шляхом порівняння фактич­ної та нормативної забезпеченості населення ресурсами для задоволення матеріальних і духовних потреб, отримання освіти, продовження життя.

ООН до бідних відносить громадян, що отримують мен­ше двох доларів на добу. Під поняттям "абсолютна бідність" розуміють стан, при якому людина на свій дохід не здатна задовольнити навіть найбільш необхідні потреби у харчуванні, житлі, одязі або задовольняє тільки такі потреби, що забез­печують біологічне виживання.

Під поняттям "відносна бідність" розуміють неможли­вість підтримати певний стандарт життя, що прийнятий у суспільстві. Тому відносна бідність буде залишатися внаслідок нерівності у добробуті громадян навіть при зростанні стандартів життя всіх прошарків суспільства.

Центроспілка Росії назвала боротьбу з бідністю своєю стратегією та соціальною місією, активно реалізує цю ідеологію через посилення соціальної роботи на селі, підвищення відпові­дальності керівників, а також ефективності багатогалузевого кооперативного господарства та ролі магазину споживчої кооперації.

Страхування членів споживчого товариства здійсню­ється державою, і застрахована особа отримує свідоцтво.

Страхове свідоцтво пред'являється застрахованою осо­бою у разі одержання послуг і матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, укладання трудового договору (контракту), договору соціально-правового характеру, предметом якого є виконання робіт та надання послуг, під час прийому та навчання, а також в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

Застраховані особи зобов'язані в повному обсязі та у встановлені чинним законодавством України про загально­обов'язкове державне соціальне страхування строки сплачувати внески страховикам, повідомляти страховиків про обставини, що спричиняють зміни розміру матеріального забезпечення із загальнообов'язкового державного соціального страхування та порядку його надання (зміни стану непрацездатності, у складі сім'ї, звільнення з роботи, працевлаштування, виїзд за межі держави тощо). Сума, внаслідок зловживання або невиконання нею своїх обов'язків, стягується з особи в судовому порядку.

Запитання для самоперевірки

1. Якими підприємствами представлено споживчу коопе­рацію?

2. Які сильні сторони має споживча кооперація?

3. Які тенденції спостерігаються на сучасному етапі в розвитку кооперативної діяльності?

4. Які стратегічні напрями розвитку має споживча коопе­рація?

5. Які завдання. в економічній системі має споживча кооперація?

6.Поясніть, чому кооперація має соціальну природу.

7. У чому полягає суть соціальної місії споживчої коопе­рації?

8. Як споживча кооперація буде здійснювати соціальну місію?

9. Які трансформаційні зміни відбуваються в соціальній структурі суспільства?

10.Чому необхідно посилювати соціальну роль коопе­рації?

11.Як забезпечуються соціальні гарантії та соціальний захист членів і працівників споживчої кооперації?

12. Які підприємства входять до соціальної бази спо­живчої кооперації?