Основні нормативно-законодавчі акти з безпеки життєдіяль­ності

Нормативно-технічні документи формують стан безпеки відносно:

1) територій (проектування й існування);

2) небезпечних та шкідливих факторів;

3) вимог до вимірювань небезпечних та шкідливих факторів;

4) робочих місць, будов, споруд (проектування і експлуатація) та іншого;

5) обладнання, машин та іншого;

6) засобів захисту (проектування, виробництва і експлуатації) — колективних і особистих;

7) інструкції для робітників сільськогосподарських професій і видів робіт та інше.

Відносно першого пункту: СН 245-71 "Санитарные нормы про­ектирования промышленных предприятий" (СНД); СНиП П-97-76 "Генеральные планы сельскохозяйственных предприятий" (СНД); СНиП Ш-4-8 "Техника безопасности в строительстве" (СНД); СНиП 2.04.03-85 "Канализация. Наружные сети и сооружения".

Відносно другого пункту: ГОСТ 12.1.007-76 ССБТ "Вредные ве­щества. Классификация и общие требования безопасности" (СНД). ГОСТ 12.1.008-76 ССБТ "Биологическая безопасность" (СНД). ГОСТ 12.1.009-76 ССБТ "Электробезопасность. Термины и определения" (СНД). ГОСТ 12.1.010-76 ССБТ "Взрывобезопасность. Общие требо­вания" (СНД).

Відносно третього пункту ГОСТ 12.0.005-90 ССБТ "Метрологи­ческое обеспечение" (СНД); ГОСТ 12.1.016-79 ССБТ "Воздух рабо­чей зоны. Требования и методика измерения концентрации вред­ных веществ" (СНД); ГОСТ 12.1.034-81 ССБТ "Вибрация. Общие требования к проведению измерений" (СНД); "Санитарные нормы вибрации рабочих мест — СН № 3044-84" (СНД).

Відносно четвертого пункту: ГОСТ 12.1.005-84 ССБТ (СНГ); ГОСТ 12.1.042-84 ССБТ "Вибрация. Методы измерения на рабочих мес­тах" (СНД); ГОСТ 12.1.043-84 ССБТ "Методы измерения на рабо­чих местах в производственных помещениях"; ГОСТ 12.4.012-83 ССБТ "Вибрация. Средства измерения и контроля вибрации на ра­бочих местах. Технические требования" (СНД) та інші.

Відносно п'ятого пункту: ГОСТ 12.2.003-74 ССБТ "Оборудова­ние производственное. Общие требования безопасности" (СНД); ГОСТ 12.2.002-81 ССБТ "Сельскохозяйственная техника. Методы оценки параметров условий труда" (СНД); ГОСТ 12.2.019-86 ССБТ "Трак­тора и машины самоходные сельскохозяйственные. Общие требова­ния безопасности" (СНД); ГОСТ 12.2.042-79 ССБТ (СНД) та ін.

Відносно шостого пункту: ГОСТ 12.2.022-80 ССБТ "Конвейеры. Общие требования безопасности" (СНД); ГОСТ 12.4.011-75 ССБТ "Средства защиты работающих. Классификация" (СНД); ГОСТ 12.4.010-90 ССБТ "Средства индивидуальной защиты. Рукавицы специальные" (СНД); ГОСТ 12.4.026-76 ССБТ "Цвета сигнальные и знаки безопасности" (СНД) та інші.

Відносно сьомого пункту: "Инструкция по устройству молниеза-щиты зданий и сооружений РД 34.21.122-87" (СНД).

Нормативно-технічні документи включають до свого складу де­кілька систем цих актів.

Система стандартів безпеки праці (СНД).

В системі прийняті такі визначення:

1) кожний стандарт належить до системи 12, яка позначається цими цифрами з крапкою;

2) система має шість підсистем від 0 до 5. Підсистеми познача­ються відповідними цифрами з крапкою.

Стандарти підсистеми "0" — встановлюють: мету, завдання, сфе­ри поширення, структуру ССБТ і особливості узгодження стандартів ССБТ; термінологію в галузі охорони праці, класифікацію небезпеч­них та шкідливих виробничих факторів та інше.

Стандарти підсистеми "1" — встановлюють вимоги з видів небез­печних та шкідливих факторів і граничнодопустимі значення їх параметрів; методи і засоби захисту працівників від їх впливу, ме­тоди контролю рівня вищезгаданих факторів.

Стандарти підсистеми "2" — встановлюють загальні вимоги без­пеки до виробничого, до окремих груп технологічного обладнання, методи контролю виконання цих вимог.

Стандарти підсистеми "З" — встановлюють загальні вимоги до виробничих процесів, до окремих груп технологічних процесів, ме­тоди контролю виконання вимог безпеки.

Стандарти підсистеми "4" — встановлюють вимоги безпек до за­собів захисту.

Стандарти підсистеми "5" — встановлюють вимоги безпек до будівель та споруд.

Наступні три вказують на номер стандарту, а останні (через рис­ку) — рік його прийняття.

Наприклад, ГОСТ 12.4.026-76 ССБТ "Цвета сигнальные и знаки безопасности", належать до четвертої підсистеми системи стандартів безпеки праці, тобто до питань засобів захисту. Встановлює розподіл знаків безпеки за їхнім використанням з метою попередження, ус­відомлення, заборони та інше. Колір використовується для встанов­лення цілеспрямованої інформації відносно до його "значення".

Система стандартів "Охрана природы" (СНД) — складова дер­жавної системи стандартизації ("ГСС" — СНД), її 17-а система. Система стандартів у сфері охорони природи та покращення вико­ристання ресурсів — сукупність взаємопов'язаних стандартів, спря­мованих на зберігання, відновлення і раціональне використання при­родних ресурсів. Ця система розробляється у відповідності з чин­ним законодавством і обліком екологічних, санітарно-гігієнічних, технічних і економічних вимог.

Система стандартів у галузі охорони природи складається з 10 комплексів стандартів. Кодова назва комплексу: 0 — організацій­но-методичний стандарт; 1 — гідросфера; 2 — атмосфера; 3 — біо­логічні ресурси; 4 — ґрунти; 5 — землі; 6 — флора; 7 — фауна; 8 — ландшафти; 9 — надра. Кожен комплекс стандартів, починаючи з комплексу "гідросфера" і закінчуючи комплексом "надра", включає в свій склад шість груп стандартів (див. табл. 6.3).

Таблиця 6.3. Класифікація системи стандартів у сфері охорони природи

Шифр групи	Група стандартів
	Основні положення
	Терміни, визначення, класифікація
	Показники якості природних середовищ, параметри забруднювальних викидів та показники інтенсивного використання природних ресурсів
	Правила охорони природи і раціонального використання природних ресурсів
	Методи визначення параметрів стану природничих об'єктів та інтенсивності господарчого впливу
	Вимоги до засобів контролю і вимірювань стану навколишнього природного середовища
	Вимоги до пристроїв, апаратів і споруд із захисту навколишнього середовища від забруднень
	Інші стандарти

Позначення стандартів у сфері охорони природи складається з номера системи за класифікатором, шифру комплексу, шифру гру­пи, номера стандарту за розрахунком і року його реєстрації. Так, стандарт на гранично дозволений викид CO бензинових двигунів автомобілів знаходиться в комплексі 2 групи 2, позначення його ГОСТ 17.2.2.03-87 (СНД).

6.3. ДЕРЖАВНА СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ

Державна система управління безпекою життєдіяльності є скла­довою загальної системи управління державою. Тому основним (най­головнішим) завданням реалізації такої системи є її повна адапта­ція до системи управління державою [36].

Другим за ступенем важливості завданням є розробка переду­мов його існування (побудови, функціонування, удосконалення та ін.), що робиться за рахунок:

— розробки "правового поля";

— розробки складу відповідних управлінських структур і їх пов­новажень, що реалізують політику держави в сфері безпеки життє­діяльності;

— розробки системи взаємодій (загальних і конкретних) під час
виконання функцій і завдань управління безпекою життєдіяльності.

Третій склад завдань державної системи управління — це скла­дання передумов для розгортання нижчих систем управління: регіональних, галузевих, а також виробничих та інших підприємств.

Четвертий склад завдань — це розробка змісту і характеру взаємодій між усіма системами управління.

Зазначені завдання є основними. їх склад в практиці управлін­ня постійно зростає відповідно до нових завдань кожної з систем управління, які зорієнтовані відносно напрямків удосконалення без­пеки життєдіяльності.

Державна система має створювати правову й організаційно-мето­дичну базу існування систем управління нижчого рівня (регіональ­них, галузевих, виробничих підприємств та іншого). Найбільш прий­нятно це буде виглядати як "Типове положення про систему управ­ління". На цей час така розробка планується. її поява складе правову основу для забезпечення розбудови і функціонування вищезгада­них нижчих за рівнем систем управління. Також це складе перед­умови для єдиного розуміння питань управління в безпеці життє­діяльності.

В роботі [2] викладено основні завдання і функції державної системи управління. Викладені функції за своїм характером ма­ють загальний і спеціальний характер (див. рис. 6.1, с 341).До та­ких функцій належать:

— планування робіт;

— розробка, прийняття і відміна нормативних актів;

— професійний відбір;

— навчання з питань безпеки;

— регламентація процесу праці;

— атестація робочих місць за умовами праці, паспортизація об'єкта;

— реєстрація і облік;

— експертиза;

— ліцензування і сертифікація;

— забезпечення безпеки обладнання, процесів, будівель, споруд і територій;

— забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці, санітарно-по­бутового обслуговування, лікувально-профілактичного і медичного обслуговування;

— узгодження і видача дозволів;

— попередження про виникнення небезпечних ситуацій;

— розслідування і облік нещасних випадків;

— розслідування і облік хронічних професійних захворювань;

— розслідування і облік аварій;

— управління фондами;

— стимулювання охорони праці;

— пропаганда і виховання безпечної поведінки;

— наукове забезпечення;

— міжнародне співробітництво та ін.

6.3.1. Правова система як передумова управління безпекою життєдіяльності

Правова система формує передумови створення, функціонування, удосконалення системи управління безпекою життєдіяльності. Пра­вова система забезпечує:

— права громадян України на пріоритет їх життя і здоров'я та відповідні заходи до їх реалізації;

— встановлення органів, які керують в галузі безпеки життєді­яльності і зміст їх діяльності;

— встановлення взаємодій, розподіл і закріплення напрямів ро­боти з безпеки життєдіяльності;

— наповнення змістом соціальних функцій управління в за­гальній системі управління безпекою життєдіяльності в межах змісту (див. рис. 6.3, с 348).

Встановлення безпеки життєдіяльності реалізується шляхом поглиблення прямого і зворотного зв'язків всієї системи норматив­но-законодавчих актів (рис. 6.4).

За рис. 6.3 на с.347 система управління існує як інструмент реа­лізації політики держави в сфері безпеки життєдіяльності. Основ­ний склад документів, що формують політику на Україні в сфері безпеки життєдіяльності, наведено в блоці "З" рис. 6.3.

У більшості регіонів, галузей виробництва і підприємств України (в тому числі і сільськогосподарських) розроблені і впроваджують­ся в життя відповідні документи, що встановлюють систему управ­ління безпекою життєдіяльності. Система управління безпекою життєдіяльності на теперішній час як документ на рівні держави ще не сформована.

На третьому етапі планується створити систему державного управління використанням природних ресурсів, регулюванням тех­ногенного впливу на довкілля як основу управління сталим роз­витком суспільства. Фрагментарне здійснення цих заходів розпо­чалося у 1996 році, а більш широке — відповідно до темпів стабілі­зації економіки країни.

Основними завданнями цього етапу є:

— подальший розвиток системи державного моніторингу навко­лишнього природного середовища, створення автоматизованої сис­теми оцінки екологічних ситуацій, прогнозування шкідливого впливу на довкілля, планування дій у надзвичайних ситуаціях на основі оцінок і сценаріїв розвитку подій;

— належна координація раціонального використання природно­го та соціально-економічного потенціалу з урахуванням екологіч­них чинників на засадах сталого розвитку.

Внаслідок реалізації "Основних напрямів" державної екологічної політики буде створено систему екологічно збалансованого управлін­ня розвитком суспільства, яка стимулюватиме відновлення природ­них властивостей довкілля, компетентного регулювання використан­ня природних ресурсів та розвиток продуктивних сил країни.

До головних складових механізму реалізації державної екологіч­ної політики належать:

— державна інституційна інфраструктура проведення природо­
охоронної політики;

— законодавчо-правовий механізм регулювання виробничої діяльності юридичних і фізичних осіб щодо охорони, використання природних ресурсів та їх відходів;

— економічний механізм природокористування та природоохо­ронної діяльності;

— механізм реалізації міжнародних, національних, регіональних, галузевих та місцевих природоохоронних програм.

Охорона праці. ("Національна програма поліпшення стану без­пеки, гігієни праці та виробничого середовища на 1996—2000 роки". Постанова Кабінету Міністрів України від 2 листопада 1996 р. № 1345; "Державна програма навчання та підвищення рівня знань працівників населення України з питань охорони праці на 1996— 2000 роки". Постанова Кабінету Міністрів України від 18 квіт­ня 1996 р., Указ Президента України від 18 жовтня 1997 р. № 1166/97 "Про основні напрямки соціальної політики на 1997—

2000 роки" та інші. Більшість документів стосується розвитку тільки до 2000 року, тому обмірковувати їх в широкому плані немає сенсу). Визначені основні напрями науково-дослідних, проектних та інших робіт в країні у сфері, що формує її політику за напрямами: безпосе­редньо системи управління, наукових досліджень, навчання, проект­них рішень та ін.

Надзвичайні ситуації. Політика в цій сфері фактично формується двома документами — "Концепцією захисту населення і територій в разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій", схваленою Ука­зом Президента України від 26 березня 1999 р. № 234/99 і Законом України "Про війська цивільної оборони України", прийнятим Пре­зидентом України 24 березня 1999 p. № 556-XIV.

Перший документ встановлює основні напрями, мету та завдання захисту населення і територій.

Головною метою захисту населення і територій під час надзви­чайних ситуацій є забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і ліквідації їх наслідків, зменшення руйнівних наслідків терористичних актів та воєнних дій.

Основними завданнями захисту населення і територій під час надзвичайних ситуацій є:

— розроблення і реалізація нормативно-правових актів, додер­жання державних технічних норм та стандартів з питань забезпе­чення захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій;

— забезпечення готовності органів управління, сил і засобів до дій, призначених для запобігання надзвичайним ситуаціям та реа­гування на них;

— розроблення та забезпечення заходів щодо запобігання ви­никненню надзвичайних ситуацій;

— збирання та аналітичне опрацювання інформації про надзви­чайні ситуації;

— прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій, визначення на основі прогнозу потреби в силах, матеріально-технічних і фінансових ресурсах;

— створення, раціональне збереження і використання резервів фінансових і матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайним ситуаціям та реагування на них;

— здійснення державної експертизи, нагляду і контролю в га­лузі захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій;

— оповіщення населення про загрозу та виникнення надзвичай­ної ситуації і своєчасне та достовірне інформування його про наяв­ну обстановку і вжиті заходи;

— організація захисту населення (персоналу) та надання безкош­товної медичної допомоги;

— проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та організація життє­забезпечення постраждалого населення;

— здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення;

— розроблення та забезпечення цільових і науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям та забезпечення сталого функціонування підприємств, установ, органі­зацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, а також підвідомчих їм об'єктів виробничого і соціального призначення;

— реалізація визначених законодавством прав населення в га­лузі захисту від наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі осіб (чи їхніх сімей), які брали безпосередню участь в їх ліквідації;

— навчання та тренування населення способів захисту в разі виникнення надзвичайних ситуацій;

— міжнародне співробітництво у сфері захисту населення від надзвичайних ситуацій.

Захист населення і територій під час надзвичайних ситуацій за­безпечується скоординованою роботою постійно діючих функціо­нальних і територіальних підсистем ЄДС.

Функціональні підсистеми створюються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов'язаної із запобіганням надзвичайним ситуаціям та захистом населення і територій від їх наслідків. У надзвичайних ситуаціях сили і засоби функціональних підсистем регіонального, місцевого та об'єктового рівня підпорядковуються в межах, що не суперечать законодавству, органам управління відповідних територіальних підсистем єдиної державної системи.

Перелік функціональних підсистем визначається Кабінетом Міністрів України.

Організація, склад сил і засобів, порядок діяльності функціональ­них підсистем захисту населення і територій визначаються положен­нями про них, затвердженими керівниками відповідних міністерств, інших центральних органів виконавчої влади за погодженням з

Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у спра­вах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Територіальні підсистеми створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі для запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Завдання, організація, склад сил і засобів, порядок функціонуван­ня територіальних підсистем захисту населення і територій визна­чаються положеннями про ці підсистеми, затвердженими Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим та головами відповід­них державних адміністрацій за погодженням з МНС України.

Ефективність функціонування системи захисту населення і те­риторій досягається шляхом:

— проведення єдиної державної політики, що охоплює весь спектр проблем у сфері забезпечення безпеки життєдіяльності населення;

— своєчасного запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, підвищення стійкості об'єктів економіки та інфраструктури до вра­жаючих впливів і наслідків надзвичайних ситуацій;

— завчасної підготовки, оперативного реагування та ефективно­го управління під час виникнення надзвичайних ситуацій, своєчас­ного відновлення життєдіяльності населення в їх зоні.

Комплекс підготовчих заходів є однаковим як для мирного, так і для воєнного часу. Комплексний підхід до захисту населення і тери­торій базується на об'єктивній необхідності вжиття єдиних заходів у цій сфері, має враховувати поєднання впливу вражаючих чинників фізичного, хімічного, біологічного і морально-психологічного харак­теру, можливого застосування агресором сучасних засобів ураження.

Другий документ визначає реальних виконавців захисту насе­лення і територій у разі виникнення надзвичайних ситуацій — військ цивільної оборони. Війська цивільної оборони під час виконання поставлених завдань зобов'язані:

— брати участь у заходах, спрямованих на попередження і ліквіда­цію надзвичайних ситуацій;

— готувати сили і засоби, призначені для попередження надзви­чайних ситуацій;

— готувати сили і засоби, призначені для попередження і лікві­дації наслідків надзвичайних ситуацій;

— виконувати аварійно-рятувальні та інші невідкладні заходи щодо оперативної локалізації наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі на територіях держав, з якими укладено відповідні угоди;

— брати участь у локалізації та ліквідації великих лісових і торф'яних пожеж;

— проводити роботи із санітарної обробки населення;

— спеціальної обробки техніки та іншого майна, знезаражуван­ня будівель, споруд і територій;

— забезпечення схоронності вантажів, що перевозяться у зони надзвичайних ситуацій як гуманітарна допомога;

— брати участь у забезпеченні населення, яке потерпіло від наслідків надзвичайних ситуацій, продовольством, водою, предмета­ми першої необхідності, тимчасовим житлом, послугами та матері­альними засобами, а також у наданні медичної допомоги;

— брати участь у здійсненні заходів щодо евакуації населення, матеріальних і культурних цінностей із зон надзвичайних ситуацій;

— здійснювати проведення радіаційної (біологічної) розвідки в осередках ураження, зонах забруднення (зараження) і катастрофіч­ного затоплення, а також на маршрутах прямування до них;

— брати участь у проведенні науково-дослідних і дослідно-кон­структорських робіт, пов'язаних із випробовуванням і впроваджен­ням нових технічних засобів, необхідних для захисту території дер­жави та її населення, в разі виникнення надзвичайних ситуацій, а також технологій проведення аварійно-рятувальних та інших не­відкладних робіт;

— брати участь у здійсненні карантинних заходів під час епі­демій, епізоотій та епіфітотій (розд. З, ст. 10).

6.3.2. Принципи побудови системи державних органів управління та нагляду за безпекою життєдіяльності

Система державних органів управління та нагляду передбачає створення центральних органів на рівні міністерств та держнаглядів, що передбачені відповідними законодавчими актами на рівні За­конів України. Відповідно до центральних органів створені регіо­нальні (територіальні) органи, що займаються практичною роботою в межах своїх регіонів (територій).

Центральні органи управління та нагляду створені для забезпе­чення безпеки в умовах дії небезпечних факторів, які об'єднані за природою їх виникнення:

— виробничі фактори (Державний департамент України з нагля­ду за охороною праці);

— санітарно-епідеміологічні фактори (Держсаннагляд);

— екологічні фактори (Міністерство охорони навколишнього се­редовища і ядерної безпеки України);

— соціальні фактори (Міністерство праці та соціальної політики України);

— транспортні небезпеки (ДАІ України);

— пожежна безпека (Держпожежнагляд);

— фактори інформаційного забезпечення оцінки стану життєді­яльності (Міністерство статистики України);

— фактори надзвичайних ситуацій (Міністерство з питань над­звичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи);

— фактори нормування небезпек (Держстандарт України) та інше.

Принципова система державного управління безпекою життєді­яльності як відносно сфери, так і регіону є дворівневою. Верхній рівень системи — загальнодержавне управління, яке здійснюється вищезгаданими органами. Нижній рівень системи — регіональне і галузеве управління здійснюється відповідно місцевою державною адміністрацією, радами народних депутатів і галузевими міністер­ствами. В свою чергу, регіональне управління, залежно від адмініст­ративно-територіального розподілу, може здійснюватися на облас­ному, міському, районному і селищному рівнях.

Система управління безпекою життєдіяльності на підприємствах, залежно від їх відомчої підпорядкованості може бути трьох- чи чотирьохрівневою. Крім вищезгаданих двох рівнів тут необхідно виділити управління на рівні об'єднань підприємств і на рівні само­го підприємства. Для системи управління характерним є те, що вищі і нижчі рівні управління можуть взаємодіяти між собою як через проміжний рівень, так і безпосередньо.

6.3.3. Принципи забезпечення безпеки життєдіяльності

Захист населення і територій є системою загальнодержавних за­ходів, які реалізуються центральними і місцевими органами вико­навчої влади, виконавчими органами рад, органами управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту, підпорядко­ваними їм силами та засобами підприємств, установ, організацій,

незалежно від форм власності, добровільними формуваннями, що забезпечують виконання організаційних, інженерно-технічних, сан­ітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів у сфері запо­бігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Рівень національної безпеки не може бути достатнім, якщо в за­гальнодержавному масштабі не буде вирішено завдання захисту населення, об'єктів економіки, національного надбання від надзви­чайних ситуацій техногенного, природного або іншого характеру.

Загрози життєво важливим інтересам громадян, держави, су­спільства поділяються на зовнішні та внутрішні і виникають під час надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та воєнних конфліктів.

Зовнішні загрози безпосередньо пов'язані з безпекою життєді­яльності населення і держави у разі розв'язання сучасної війни або локальних збройних конфліктів, виникнення глобальних техноген­них екологічних катастроф за межами України (на землі, в навко­лоземному просторі), які можуть спричинити негативний вплив на населення та територію держави.

Внутрішні загрози пов'язані з надзвичайними ситуаціями тех­ногенного і природного характеру або можуть бути спровоковані терористичними діями.

Принципи забезпечення безпеки життєдіяльності випливають з основних положень Женевської конвенції щодо захисту населен­ня. Такими принципами є:

— принцип безумовного примату безпеки, відповідно до якого концепція прогресу поступається місцем концепції безпеки;

— принцип ненульового (прийнятного) ризику, який полягає в намаганні досягти такого рівня ризику на підприємствах, який можна було б розглядати як прийнятний. Його параметри мають бути об­ґрунтовані;

— принцип плати за ризик. Розмір плати залежить від потен­ційної небезпеки техногенних об'єктів і є пропорційним величині можливого збитку. Ця плата може бути розумним самообмежен­ням споживання суспільства. Ці кошти спрямовуються на створен­ня системи попередньої безпеки та підвищення оплати на вироб­ництвах, де не забезпечується безпека (наприклад, вугільні шахти), а також на певні виплати за ризик, що мають стимулювати проведен­ня заходів, спрямованих на забезпечення безпеки;

— принцип добровільності, згідно з яким ніхто не має права на­ражати людину на ризик без її згоди;

— принцип невід'ємного права кожного на здорове довкілля. Це право має бути гарантоване і захищене законом. Цей принцип пе­редбачає обов'язки фізичних і юридичних осіб забезпечувати таке право і проводити свою діяльність так, щоб не завдавати шкоди довкіллю;

— принцип правової забезпеченості передбачає, що всі аспекти функціонування системи захисту населення і територій регламен­туються відповідними законами та іншими нормативно-правовими актами;

— принцип свободи інформації щодо безпеки людини полягає в урахуванні громадської думки під час вирішення питань щодо будів­ництва небезпечних підприємств;

— принцип раціональної безпеки передбачає максимально мож­ливе економічно обґрунтоване зниження ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій і пом'якшення їх наслідків;

— принцип превентивної безпеки — максимально можливе зна­чення ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій;

— принцип необхідної достатності і максимально можливого використання наявних сил і засобів визначає обсяг заходів щодо захисту населення і територій у разі загрози надзвичайних ситу­ацій.

Основними принципами забезпечення безпеки життєдіяльності населення в межах чинного законодавства України є:

1) встановлення основних пріоритетів охорони навколишнього середовища;

2) визначення стратегії і тактики гармонійного розвитку вироб­ничого та природничого потенціалу на рівні:

— роботи галузей виробництва;

— вирішення питань у сфері використання, поховання і регене­рації відходів;

— військової діяльності і конверсії військово-промислового ком­плексу;

— забезпечення державної системи екологічного моніторингу;

3) формування єдиної державної системи запобігання травму­
ванням, захворюванням, аваріям, катастрофам та надзвичайним си­
туаціям і реагування на них;

4) визначення і реалізація основних заходів щодо збалансовано­го використання і відновлення природних ресурсів;

5) механізм реалізації основних напрямків державної політики України в галузі екологічної безпеки, безпеки праці та іншого за рахунок:

— розробки і запровадження системи законодавства;

— організаційних засад охоронних заходів і засобів;

— впровадження економічних механізмів безпеки життєдіяль­ності;

— впровадження відповідної регіональної політики в сфері без­пеки життєдіяльності;

— розвитку міжнародного співробітництва.

Методами і заходами щодо забезпечення безпеки життєдіяль­ності є:

— розробка і реалізація національних програм і концепцій з питань забезпечення безпеки життєдіяльності населення;

— професійна підготовка фахівців і загальна підготовка насе­лення з питань безпеки життєдіяльності;

— запровадження експертного забезпечення в безпеці життєді­яльності;

— матеріально-технічне забезпечення безпеки життєдіяльності;

— розробка і впровадження інфраструктури безпеки життєді­яльності різних рівнів за регіональним принципом;

— стимулювання науково-проектних розробок, що дають змогу підвищити рівень безпеки життєдіяльності.

6.3.4. Інформаційне забезпечення системи управління

Інформаційна система, що забезпечує роботу державної системи управління, має свої особливості. Головним з них є те, що:

1) інформаційна система забезпечує багаторівневу ієрархічну структуру управління;

2) структура управління крім ієрархічних зв'язків має зв'язки, що формують взаємодію об'єктів, які не підпорядковані один одно­му (наприклад, взаємодія між найвищими і найнижчими органами управління [36, с 13]);

3) обсяг, характер і зміст інформації, що подаються, мають бути розраховані на відповідний рівень і відповідне завдання;

4) інформаційна система має постійно ураховувати специфіку, що цілі і завдання інформаційного забезпечення спрямовані на кінце­вий продукт — зберігання здоров'я населення України;

5) інформаційна система має мати відповідний зміст для можли­вого (необхідного) інтегрування цієї системи з інформаційною сис­темою управління народним господарством.

Інформаційна система управління має дуже складну побудову і стосується тільки відповідних фахівців і управлінців. Тому в цьому підручнику немає сенсу викладати ці питання в поглибленому змісті.

В Україні створено цілісну систему управління охороною життя людей у всіх напрямках життєдіяльності. Це дає змогу оперативно реагувати на всі негаразди і події, що впливають на стан здоров'я людей. Цілісна система управління базується на єдиній автоматизо­ваній інформаційній системі з питань безпеки життєдіяльності.

Пропаганда знань з безпеки життєдіяльності здійснюється за допомогою засобів масової інформації, періодичних і наукових ви­дань, підручників, посібників, популярної літератури для масового читача, радіо, телебачення й ін.

Найбільш поширеними в практиці безпеки життєдіяльності є такі періодичні видання як журнали "Охорона праці", "Надзвичайні си­туації", газета "Рятувальник" та ін.

6.3.5. Система державних органів управління і нагляду за безпекою життєдіяльності

Державне управління безпекою життєдіяльності на Україні здійснюється відповідно до чинного законодавства (що показано в розд. 6.2). За законодавством загальнодержавні завдання і функції управління покладені на:

— Кабінет Міністрів України;

— Державний комітет України з нагляду за охороною праці;

— Міністерство охорони здоров'я України;

— Міністерство внутрішніх справ України;

— Міністерство охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки;

— Міністерство праці та соціальної політики України;

— Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

— Міністерство статистики України;

— Держстандарт України.
Питаннями безпеки життєдіяльності за відповідними напрямка­
ми займаються також:

— Прокуратура України;

— Міністерство юстиції;

— Судові органи при порушенні і розгляданні відповідних кримі­нальних чи громадянських судових справ.

При Кабінеті Міністрів України створено Національну Раду з питань безпеки життєдіяльності населення.

Основними завданнями, що вирішує Національна Рада, є:

— розробка і здійснення заходів з побудови цілісної системи державного управління безпекою життєдіяльності;

— організація і забезпечення контролю за виконанням законо­давчих актів і рішень Уряду України;

— розробка Національної програми і законопроектів, пов'язаних з реалізацією державної політики в сфері безпеки життєдіяльності населення;

— координує діяльність центральних і місцевих органів держав­
ної виконавчої влади в сфері охорони життя та інше.

Державний комітет України з нагляду за охороною праці реалі­зує державну політику в сфері охорони праці, здійснює держнагляд.

Міністерство охорони здоров'я України є спеціально уповнова­женим органом виконавчої влади, який здійснює управління, на­гляд і контроль за виконанням санітарного законодавства і забез­печенням охорони здоров'я працівників і епідеміологічного благо­получчя населення.

Міністерство праці та соціальної політики України здійснює дер­жавну експертизу умов праці, контроль за якістю проведення атес­тації робочих місць, встановлює їх відповідність чинним норматив­ним актам з охорони праці.

Міністерство внутрішніх справ України здійснює державне управління в сфері пожежної, а також безпеки автомобільного руху в межах своїх повноважень.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки є спеціально уповноваженим державним органом управління в сфері ядерної безпеки.

Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захис­ту населення від наслідків Чорнобильської аварії здійснює державну

політику в сфері запобігання надзвичайним ситуаціям і захисту населення в умовах розвитку негараздів, стихійних лих і іншого.

Прокуратура України здійснює вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про безпеку життєдіяльності.

В інших міністерствах і центральних органах державної вико­навчої влади створюються і працюють відповідні управління, відділи чи служби, які здійснюють державне управління охороною праці на галузевому рівні.

6.4. РЕГІОНАЛЬНА СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

6.4.1. Регіональна політика в сфері управління безпекою життєдіяльності

Політика регіону має передбачати:

— встановлення безпеки шляхом відбудови її структур (служб) на всіх рівнях держадміністрацій і підприємствах;

— визначення факторів, що формують політику регіону;

— визначення змісту і розвитку взаємодій, відповідно до фак­торів, що формують політику регіону;

— відтворення взаємозв'язків між регіональною (РСУБЖ) і дер­жавною системою управління життєдіяльності;

— встановлення взаємодії між суб'єктом (обласною держадміні­страцією) і об'єктом (підприємствами) управління.

Регіональна політика в сфері безпеки життєдіяльності є одним з напрямів вирішення проблем соціального управління на регіональ­ному рівні.

Зміст політики дає зосереджене, концентроване уявлення про ймовірне використання шляхів і можливостей регіону, його ресурсів, кадрового і наукового потенціалу з одночасним застосуванням сучас­них управлінських методів, технологій, рішень, дій з метою реалі­зації визначених можливостей у справі соціального управління.

Встановлення відповідної регіональної політики в сфері управ­ління безпекою життєдіяльності є визнаною необхідністю перехо­ду до формування ринкових відносин, що потребує впровадження заходів, адекватних сучасному становищу у формуванні інститутів влади та підприємницької діяльності. Основним завданням ре­гіональної політики є розробка, встановлення сьогодення та облік

прогнозу подальшого розвитку регіонального управління безпекою життєдіяльності відповідно до розвитку підприємницької діяль­ності як взагалі в регіоні, так і безпосередньо в напрямах, які є складовою безпеки.

Зміст політики відтворюють:

а) фактори:

— стратегічні;

— соціальні;

— організаційної діяльності;

— прогнозні;

— оптимізації;

— що визначають стан невиробничого травматизму та ін.

б) склад напрямів (основних), за якими розвивається РСУБЖ:

— нормативно-законодавче забезпечення;

— організація робіт в РСУБЖ;

— освіта;

— наукове забезпечення;

— навчання та пропаганда;

— матеріально-технічне забезпечення;

— профілактичне забезпечення та інше;

в) облік взаємодій між державною і регіональною СУБЖ:

— інтеграція однієї системи в іншу;

— розробка комплексних рішень;

— уточнення змісту заходів і засобів при вирішенні конкретних ситуацій, що характерні для державної і регіональної систем управ­ління.

6.4.2. Структури органів, що реалізують регіональну систему управління безпекою життєдіяльності

За чинним "Законом України про охорону праці" та іншими, завдання з управління безпекою життєдіяльності на регіональному рівні покладені на місцеві державні адміністрації і ради народних депутатів, які:

— реалізують державну політику в галузі безпеки життєдіяль­ності;

— розробляють регіональну політику в галузі безпеки життєді­яльності в межах своєї компетенції відповідно до державної політи­ки в цих напрямах;

— формують за участю профспілок програми заходів з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, які мають міжга­лузеве значення;

— організують за необхідності регіональні аварійно-рятувальні формування;

— здійснюють контроль за виконанням нормативних актів з безпеки життєдіяльності;

— складають за необхідністю відповідні фонди.

З метою виконання управлінських функцій місцеві органи ство­рюють відповідні структурні підрозділи — служби охорони праці, екологічної безпеки, цивільної оборони та інше в місцевих держав­них адміністраціях і міських виконавчих радах. Служба безпеки життєдіяльності є структурним підрозділом місцевого органу ви­конавчої влади, що утворюється за наказом голови державної ад­міністрації.

Свою діяльність визначені служби спрямовують на роботу з підприємствами, закладами і організаціями, які розташовані в ме­жах відповідних територій, але, перш за все, з тими, які належать до сфери управління державної адміністрації, підприємств недержав­ної форми власності.

Координацію робіт визначених служб, обласних, міських Київської і Севастопольської держадміністрацій здійснюють відповідні струк­турні підрозділи органів нагляду та Міністерства, до складу яких вони належать. Відповідно, зазначені служби обласних, міських Київ­ської і Севастопольської державних адміністрацій здійснюють мето­дичне керівництво роботою служб районних державних адміністрацій, розглядають подання і погоджують призначення керівників цих служб, розглядають питання утворення регіональних фондів.

Структура служб безпеки життєдіяльності залежить від специфі­ки конкретного регіону — адміністративного розподілу регіону; специфічних особливостей структурних одиниць регіону; географіч­ної і природної характеристики; наявності копалин, водоймищ, річок; насиченості підприємствами (з державною і недержавною формами власності); наявності наукового потенціалу, ВНЗ, коледжів та ін.; а також відповідної інфраструктури; зв'язки і сформовані стосунки, які склалися в практиці діяльності між адміністративними одини­цями регіону.

З метою здійснення координації всіх робіт для забезпечення без­пеки життєдіяльності населення регіонів, при обласних державних

адміністраціях створені обласні ради з питань безпеки життєдіяль­ності населення.

Під час вирішення всіх питань, пов'язаних з управлінням безпе­кою життєдіяльності в регіоні, відповідні структурні підрозділи (що займаються питаннями безпеки життєдіяльності) постійно, в міру необхідності, взаємодіють з іншими підрозділами держадміністрації. Таким чином здійснюється управління і нагляд за безпечною жит­тєдіяльністю населення в регіоні. На обласному рівні до них нале­жать обласне територіальне управління Державного департаменту з нагляду за охороною праці, експертно-технічні центри Державно­го департаменту з нагляду за охороною праці, обласна державна інспекція пожежного нагляду, обласна санітарно-епідеміологічна станція, обласна державна автоінспекція, обласне управління еколо­гічної безпеки, державна експертиза умов праці, обласна інспекція державного нагляду за станом сільськогосподарських машин, об­ласне статистичне управління соціального захисту населення, центр стандартизації і метрології, рятівно-водолазна станція, обласна рада профспілки та інше.

Типова структура управління безпекою життєдіяльності на об­ласному рівні подана на рис. 6.5 [36].

6.5. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В ГАЛУЗІ АПК

Регулювання управлінської діяльності в галузі АПК базується на "Положенні про систему управління охороною праці у сільсько­му господарстві". Цей документ розроблено фахівцями "Інженер­ного центру Укрсільгоспохоронпраця" і затверджено Мінагрополі-тики України.

Метою СУОП на рівні управлінь АПК рай- і облдержадміні­страцій, структурних підрозділів Мінагрополітики України, коміте­тів, добровільних об'єднань підприємств та інших формувань, що пе­ребувають у безпосередньому віданні Міністерства, є забезпечення підготовки, прийняття, реалізації економічно та соціально обґрун­тованих рішень, що сприяють здійсненню підприємствами організа­ційних, технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактич­них заходів, спрямованих на забезпечення здоров'я та працездат­ності людини у процесі праці.

Склад суб'єктів управління охороною праці в агропромисловому комплексі України наведено на рис. 6.6 [3].

Основним змістом (за розділами) нормативного акта є:

1. Порядок введення в дію системи управління охороною праці.

2. Матеріальне забезпечення.

3. Фінансове забезпечення.

4. Контроль за станом охорони праці та функціонування СУОП.

5. Облік, звіт, аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці. Заохо­чення працівників до роботи з охорони праці.

6. Пропаганда передового досвіду роботи з поліпшення стану охо­рони праці.

7. Інформація про стан охорони праці.

Структурну схему організації робіт з розробки впровадження СУОП на сільськогосподарському підприємстві подано на рис. 6.7. Керівник підприємства:

— видає наказ (приймає рішення) про організацію робіт щодо роз­робки і впровадження СУОП та створення координаційної групи на підприємстві, затверджує положення про координаційну групу;

— створює службу охорони праці підприємства, затверджує поло­ження про неї;

— створює кабінет з охорони праці підприємства;

— спільно з трудовим колективом укладає трудовий договір та два рази на рік взаємозвітує про його виконання на зборах трудово­го колективу;

— організує ознайомлення працівників підприємства з передо­вим досвідом споріднених підприємств та вивчення безпечних ме­тодів праці;

— забезпечує ознайомлення всіх працівників підприємства із вхідною інформацією з питань охорони праці і виробничого середовища;

— використовує вихідну інформацію про стан охорони праці на підприємстві при розгляді та затвердженні заходів про поліпшення існуючого стану охорони праці працівників підприємства;

— призначає комісію з розслідування нещасних випадків;

— бере участь в роботі комісії з спеціального розслідування не­щасних випадків.

Головний економіст:

— готує пропозиції про створення та поповнення фонду охорони
праці підприємства.

Головний бухгалтер:

— забезпечує фінансування виконання заходів (робіт) щодо поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середови­ща на робочих місцях і на підприємстві в цілому;

— забезпечує соціальне страхування працівників підприємства від нещасних випадків і професійних захворювань та медичного страхування;

— забезпечує надання працівникам пільг і компенсацій, передба­чених законодавством;

— здійснює облік надходження і витрачення коштів фонду охо­рони праці.

Інженер-будівельник:

— забезпечує проведення експертиз проектів та кошторисів на будівництво (реконструкцію) підприємства, будівель і споруд на предмет їх технічного рівня, надійності, безпечності і відповідності до вимог охорони праці та виробничої санітарії;

— організовує безпечне виконання будівельних робіт та введення об'єктів в експлуатацію.

Керівники виробничих дільниць (цехів):

— проводять інструктаж працівників з питань охорони праці та
їх страхування після первинного інструктажу;

— забезпечують необхідний рівень стану охорони праці на
дільниці (цеху);

— контролюють дотримання працівниками вимог безпеки праці;

— видають наряди-допуски на виконання робіт підвищеної не­безпеки.

Координаційна група (головний інженер, заступники керів­ників підприємства, начальники цехів, інженер з охорони праці, юрист, інженер з кадрів, головні спеціалісти підприємства, голова профкому — 6—10 осіб):

— визначає перелік державних міжгалузевих і галузевих норма­тивних актів з охорони праці, що стосуються господарської діяль­ності підприємства. Аналізує наявність на підприємстві зазначених нормативних документів, організує їх доукомплектування;

— розробляє Положення про СУОП підприємства;

— організовує вибори на загальних зборах колективу підприєм­ства (дільниці, цеху) уповноважених з питань охорони праці. Роз­робляє Положення про їх роботу;

— за дорученням керівника підприємства спільно з профкомом готує повідомлення загальним зборам колективу підприємства про доцільність створення, кількість та персональний склад комісії з питань охорони праці підприємства. Розробляє Положення про їх роботу;

— готує керівнику підприємства пропозиції (проект наказу, рішен­ня правління):

• "Про призначення відповідальних осіб з техніки безпеки при
роботах по галузях господарства, по окремих виробничих дільни­
цях, при роботі котлів і посудин, що працюють під тиском, транс­
портних засобів, вантажопідіймальних машин, електрообладнання,
у газовому господарстві, з пестицидами, тваринами";

• "Про створення постійно діючої комісії з перевірки знань з охорони праці працівників підприємства". Розробляє Положення про її роботу. Організовує навчання і перевірку знань членів цієї комісії;

• "Про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці, паспортизації підприєм­ства та створенню постійно діючої комісії з експертними групами по атестації робочих місць і паспортизації підприємства";

• "Про створення добровільної пожежної дружини (команди) та пожежно-технічної комісії". Розробляє Положення про їх роботу та Положення про організацію проведення спеціального навчання, інструктажів та перевірки знань з питань пожежної безпеки праців­ників підприємства;

• "Про порядок забезпечення працівників підприємства спец­
одягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту,
організацію їх належного зберігання" та "Про організацію безплат­
ної видачі молока працівникам підприємства, зайнятим на роботах
з важкими та шкідливими умовами праці";

• "Про створення комісії з безпеки дорожнього руху".
Служба охорони праці підприємства:

— здійснює координацію робіт керівників підрозділів і служб та громадських комісій (спеціалістів) підприємства з розробки і впро­вадження нормативних актів підприємства і заходів з охорони праці;

— організовує розробку (перегляд) інструкцій з охорони праці для працівників за професіями, відповідальних осіб з техніки безпе­ки та посадових осіб підприємства;

— розробляє:

• положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту;

• норми безплатної видачі спецодягу, спецвзуття та інших за­собів індивідуального захисту робітникам та службовцям підприєм­ства (на основі типових та галузевих норм);

• перелік професій і посад працівників, яким надається додат­кова оплачувана відпустка і скорочений робочий день за несприят­ливі умови праці понад визначені законодавством розміри;

• перелік професій і посад працівників, яким у зв'язку зі шкідли­вими умовами праці надаються оплачувані перерви санітарно-оздо­ровчого призначення;

• перелік професій і посад працівників, робота яких пов'язана із забрудненням і яким безплатно видається мило;

• перелік професій і посад працівників, яким безплатно вида­ються знешкоджувачі, миючі засоби, захисні креми у зв'язку з мож­ливою дією на шкіру шкідливих речовин;

• положення про організацію попереднього і періодичних ме­дичних та наркологічних оглядів працівників певних категорій;

• організовує роботи із забезпечення санітарно-побутового об­слуговування працівників;

— проводить вступний інструктаж і стежить за проведенням інструктажів на робочих місцях з працівниками підприємства;

— здійснює планування робіт з охорони праці;

— Разом з профкомом складає розділ "Охорона праці" колек­тивного договору підприємства, контролює хід виконання заходів цього розділу;

— контролює дотримання працівниками вимог безпеки праці;

— забезпечує підготовку і проведення "Дня охорони праці" (що­місячно);

— забезпечує виконання розпоряджень директивних органів, при­писів органів нагляду і спеціалістів з охорони праці;

— забезпечує контроль рівня шкідливих або небезпечних вироб­ничих факторів та їх вплив на здоров'я працівників;

— Веде облік нещасних випадків на виробництві відповідно до "Положення про порядок розслідування і облік нещасних випадків на виробництві";

— звітує про стан умов і безпеки праці вищій організації — те­риторіальному управлінню Держнаглядохоронпраці, районній сані­тарно-епідеміологічній службі;

— аналізує та оцінює стан умов та безпеки праці по дільницях (ланках, бригадах, цехах) підприємства;

— забезпечує робочі місця та дільниці стандартами, інструкція­ми, нормативною документацією, пам'ятками, літературою, засобами навчання і пропаганди.

Кабінет з охорони праці підприємства працює як навчально- методична база підприємства.

Комісія з розслідування нещасних випадків проводить роботу згідно з "Положенням про розслідування та облік нещасних ви­падків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в уста­новах і організаціях", затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 17 червня 1998 р. № 923.