Особливості психічної діяльності під час праці

Всі види трудової діяльності тією чи іншою мірою ставлять ви­моги до уваги. Увага — властивість психічної діяльності, свідо­мості людини, спрямована на вибіркове сприйняття певних пред­метів та явищ. Увага є формою організації психічної діяльності, інших її процесів (сприйняття, мислення, емоцій).

Розрізняють увагу активну (довільну) та пасивну (мимовільну). Пасивна увага виникає при дії подразника, який з'являється рапто­во, за механізмом орієнтовного рефлексу. Активна увага зумовлена вольовою активністю індивіда у зв'язку з усвідомленням поставле­ного завдання.

Фізіологічною основою уваги є концентрація збудженості окре­мих ділянок кори великого мозку, необхідної для виконання того чи іншого виду діяльності, за типом домінанти. При цьому підви­щення збудженості може виникати при дії слабких подразників, які, в свою чергу, підсилюють збудження основного осередку домі­нанти. Найбільш професійно значущими якостями уваги є інтен­сивність, швидкість переключення, широта, стійкість.

Ступінь інтенсивності уваги залежить від ступеня автоматичності трудового процесу. Якщо він потребує концентрації уваги на сте­реотипно повторювані операції, то у робітника виробляється авто­матизм у роботі, що веде до зниження інтенсивності уваги. Поява несподіваності в роботі або усвідомлення можливості раптової зміни перебігу технологічного процесу приводить до збільшення інтен­сивності уваги. Для професій, пов'язаних з управлінням рухомими механізмами (автомашини, крани, поїзди), важливими якостями уваги є широта її розподілення та швидке переключення. Під широтою уваги розуміють кількість об'єктів, які потребують одночасного вклю­чення у сферу уваги. Для водія автомашини це стан дороги, до­рожні сигнали, рух на пішохідних доріжках та суміжних проїздах, транспорт, що рухається позаду, звук двигуна, що працює, положен­ня органів управління тощо. Переключення уваги відбувається за появи нової мети в роботі.

Переключення є повне та часткове. Прикладом першого може бути робота працівника, який здійснює ремонт обладнання, коли у кожному конкретному випадку потрібно враховувати різні умови трудової діяльності. Прикладом другого є короткочасне переклю­чення уваги на ліквідацію якогось недоліку, після чого робітник повертається до свого вихідного стану уваги.

Увага протягом робочої зміни змінюється. Для психолога праці актуальним є вишукування шляхів цілеспрямованого активного формування професійно необхідних якостей уваги у робітника. Роз­роблено спеціальні системи тренування, необхідні для формування професійно необхідних якостей уваги для таких професій, як опера­тор, диспетчер, апаратник. На спеціально сконструйованих пультах (тренажерах) відтворюються типові ситуації, виробляється реакція на незвичайні ситуації. Крім елементів тренування та навчання для оптимальної організації уваги велике значення має боротьба з монотонністю, відволікаючими факторами, оптимізація режиму праці та відпочинку, раціональне влаштування робочого місця.

Ось чому психологи називають робочі рухи психомоторикою. Вивчення психологічних питань, пов'язаних з робочими рухами, дає можливість їх оптимізації, особливо в умовах системи "людина — машина".

Із психологічного погляду робочі рухи поділяються на: основні (мінімальні для виконання трудової діяльності); поправні (уточню­ючі основні рухи відповідно до відхилення умов праці); додаткові (необхідні для здійснення додаткових робіт); аварійні; зайві; по­милкові, які не досягають мети або спричинюють брак у роботі.

Зазначена класифікація робочих рухів сприяє цілеспрямованій розробці заходів їх оптимізації. Так, для реалізації основних робо­чих рухів слід створити умови формування та закріплення динаміч­ного стереотипу, старанно продумати систему навчання, впровадження відпрацьованої, послідовної, економної, фізіологічно оптимальної схеми робочих дій. Для поправочних та аварійних рухів важливим є розробка схем, інструкцій, навчання робітників з обов'язковими періодичними повтореннями раціональних рухів за допомогою інст­рукцій, вказівок та встановлення на робочих місцях попереджуваль­них сигналів.

Розрізняють два види психомоторних процесів: сенсомоторні та ідеомоторні. Перші відіграють у виробничій діяльності велику роль.

На робочих місцях розрізняють сенсорні та моторні поля. Сен­сорне поле -і- частина робочого місця, яка, впливаючи на аналізато­ри, є джерелом професійно значущої інформації, моторне — частина робочого місця, на яку людина впливає за допомогою рухів. В сен­сорне поле входять подразники, на які робітник має реагувати.

Сенсомоторні процеси — рухові акти, що виникають у відповідь на різні подразники. Для трудової діяльності важливе значення мають зорово-, слухо- та тактильно-рухові реакції.

За доброї тренованості подразниками можуть бути кінестатичне почуття, реакція на час. Проста сенсомоторна реакція (ПСМР) ха­рактеризується часом. Латентний час ПСМР складається з кількох ланок. Так, час, необхідний для виникнення збудження в перифе­ричному аналізаторі, дорівнює 20—60 мс, для проведення збудження у провідниковій частині аналізатора — 2—3, час аналізу відчуттів у корі великого мозку — 15—20, решта часу, що полягає в реалізації відповіді у руховому аналізаторі, — 100 — 160 мс. В цілому час ре­акції на світло — 190—220 мс, на звук — 120—180, на нюхальний

подразник 225—300, на смаковий — 600—700 мс. Час реакції на світло подовжується при сприйнятті не центральним, а периферич­ним зором. Час сенсомоторних реакцій залежить від втоми, емоцій­ного стану, піку.

Знання закономірностей часової характеристики сенсомоторних реакцій має велике значення при конструюванні систем управлін­ня сучасним автоматизованим виробництвом. Час переробки інфор­мації не має перевищувати сумарного часу, який необхідний опера­торові на сприйняття інформації, вирішення завдання і відтворення рухової реакції.

Пам'ять — властивість психіки людини запам'ятовувати, збері­гати та відтворювати у свідомості явища, дії, предмети, емоції, які мали місце в минулому.

Фізіологічною основою пам'яті є сліди процесів, які відбуваються у нервовій системі. При сприйнятті предметів та явищ навколиш­нього світу виникає складна діяльність нервових клітин головного мозку, між ними встановлюються певні зв'язки. Важлива роль у фізіологічному механізмі пам'яті належить умовним рефлексам, утворенню часових зв'язків, детально вивчених І.П. Павловим та його школою. Пам'ять — це не просто сума пасивно накопичених фактів, а динамічна система, зміст якої визначають мотиви, цілі, ха­рактер діяльності людини, її індивідуальні особливості.

Пам'ять виконує різні функції в діяльності людини. Розрізня­ють такі процеси пам'яті: запам'ятовування (закріплення), відтво­рення (актуалізація), збереження та забування матеріалу. В зазна­чених процесах яскраво виявляється зв'язок пам'яті з діяльністю. Запам'ятовування є процесом закріплення нової інформації шля­хом пов'язування її з набутими даними. На основі запам'ятовуван­ня відбувається накопичення досвіду, нових знань.

Внаслідок відтворення відбувається актуалізація закріпленої раніше інформації шляхом добування її з довгострокової пам'яті і переведення в оперативну форму. Добування даних з довгостроко­вої пам'яті може бути легким (автоматичним) або складним (довге та болісне пригадування забутого).

Забування пов'язане з ослабленням або руйнуванням часового зв'язку між тим або іншим матеріалом та минулим досвідом лю­дини, зумовленим випадінням цього матеріалу з його діяльності. Забування тим глибше, чим рідше включається матеріал в діяльність, чим менш значним стає він для досягнення мети.

Залежно від критеріїв розрізняють такі види пам'яті: 1) за ха­рактером психічної активності, що переважає у тій чи іншій діяль­ності, — рухова, емоційна, образна, логічна; 2) за цілями діяльності — мимовільна та довільна; 3) за часовою характеристикою — довго­часна (довгострокова), короткочасна (короткострокова), або опера­тивна; 4) за ступенем участі того чи іншого аналізатора — зорова, слухова, тактильна, змішана (зорово-слухова, зорово-рухова тощо).

Раптова пам'ять полягає у запам'ятовуванні, збереженні та відтворенні навичок рухів. Вона лежить в основі формування тру­дових та практичних навичок, ходьби, писання тощо.

Емоційна пам'ять складається з різних почуттів, емоцій, пере­живань. Вона створює відчуття задоволеності або незадоволеності потреб та інтересів людини, закріплює відношення з навколишнім світом, колективом тощо. Тому емоційна пам'ять має велике зна­чення у будь-якій діяльності людини, в тому числі в праці.

Пережиті та збережені у пам'яті почуття виступають як сигнали, які спонукають або утримують дії. Емоційна пам'ять, наприклад оператора, проявляється почуттям обережності, коли він бачить предмети або дії, пов'язані з аварійними ситуаціями у минулому.

Образна пам'ять — пам'ять на уявлення, образи, відчуття. Вона буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою, смаковою. Образна пам'ять добре розвинена у людей творчої розумової праці. Крім того, образна пам'ять становить основу запам'ятовування алфавіту пульта управління, органів управління тощо.

Змістом логічної пам'яті є думки, поняття, судження, висновки, які потребують словесного вираження та пов'язані між собою пев­ним логічним зв'язком. У логічній пам'яті головна роль належить другій сигнальній системі. Вона є специфічною для людини, бере участь у формуванні інших видів пам'яті, засвоєнні та здійсненні трудових навичок, знань, умінь. Логічною пам'яттю людина корис­тується в ситуаціях, які потребують нестандартних рішень.

Про мимовільну пам'ять говорять тоді, коли людина механічно запам'ятовує та відтворює інформацію, не ставлячи перед собою ме­ти її запам'ятати. Якщо ж вона фіксує свою увагу на процесі запа­м'ятовування, це називається довільною пам'яттю. У своїй трудо­вій діяльності людина користується як одним, так і іншим видом пам'яті.

На відміну від довгострокової пам'яті, для якої характерне дов­ге збереження матеріалу після багаторазового його повторення, ко-

роткочасна пам'ять характеризується збереженням інформації протягом короткого проміжку часу (кілька десятків хвилин), після, як правило, одноразового нетривалого сприйняття. Дуже близька до короткочасної оперативна пам'ять, яка обов'язково пов'язана з діяльністю. Під час виконання більш або менш складного процесу (операції) людина здійснює його послідовно окремими елементами, етапами, частинами або, як прийнято казати в інженерній психо­логії, шматками. При цьому вона включає пам'ять для утримання проміжних результатів доти, поки не виконає завдання в цілому. В міру наближення до закінчення роботи відпрацьований матеріал може забуватись. Окремі відрізки матеріалу, або шматки, назива­ються оперативним одиницями пам'яті. Удосконалення оператив­ної пам'яті в процесі навчання, тренування відбувається за рахунок збільшення обсягу оперативних одиниць пам'яті.

3.2.4. Психологія в здійсненні безпеки

Людина в природі є найбільш саморегулювальною істотою відносно інстинкту самозбереження. Це дає змогу достатньо гнучко компен­сувати їй свої недоліки за рахунок інших якостей і зберегти свій нормальний стан.

Однією з постійних потреб людини є її уявлення "захищеності від небезпеки" під час професійної діяльності. Цю захищеність людина розуміє як уникання небезпечної ситуації, а в умовах ви­никнення (незалежно від того, з чиєї провини вона виникла), успіш­но їй протидіяти. Захищеність людини від небезпек праці слід роз­глядати як наслідки її психофізіологічних, соціальних і професій­них якостей, здатності організму до саморегуляції і таке інше. Слід розглядати "особистий фактор" не як фатальне уявлення, що отри­мано від народження як якість, а як комплекс якостей, які розвива­ються та змінюються і відповідно впливають на особисту захищеність від небезпек своєї праці.

Психологи розглядають три основних фактори, що сприяють трав­муванню людини.

1. Розвиток виробничого обладнання, машин, техніки йде швид­ше, ніж розвиток засобів захисту.

2. Підвищилась ціна помилки людини.

3. Наявність адаптації людини до небезпеки.

Є ще багато інших мотивів збуджуючих порушення з боку робіт­ників. Наприклад, мотивів необгрунтованої користі цієї ж хвилини.

Безпека на виробництві формується на основі відповідних взає­модій керівника (керівників), робітника (робітників), а також їх су­місної взаємодії зі знаряддям виробництва. За визначеним слід розподіляти психологію особистої безпеки (один працівник — один керівник) і психологію колективу (кілька керівників — кілька пра­цівників).

Мотивація встановлення безпеки є основним показником в її досягненні. Найкращий стан, коли зміст такої мотивації виникає у працівника (керівника) і стає основою відповідної реакції у керів­ника (працівника) у вигляді вже його мотивації як відповіді. За наявності такого кругообігу формується зміст встановлення стійко­го психологічного стану на виробництві відносно неприпустимості виникнення небезпек.

З досвіду психологів визначено, що робітник щиро вірить у не­безпеку тільки в тій мірі, в якій у неї вірить його безпосередній керівник. Тому всі ланки ланцюга управління виробництвом ма­ють постійно проявляти "видимий" і "чутний" робітниками інтерес до забезпечення безпеки їх праці. Іншими словами, має забезпечува­тись гласність і очевидність роботи керівника будь-якого рангу (відвідування керівниками зборів, які присвячені безпеці праці, на­ради керівників у низькій ланці управління, розподіл і видача премій переможцям оглядів-конкурсів з охорони праці та інше).

За своєю психологією робітники мають бути завжди твердо переко­нані, що керівництво зацікавлене у вилученні всіх шкідливих і небез­печних факторів виробництва, і що питання забезпечення безпеки на виробництві існує на одному рівні з питаннями підвищення продук­тивності праці, підвищення якості виробничої продукції та іншого.

Кожен керівник повинен знати психологічний стан робітника на всіх етапах виробничого завдання, усвідомити найбільш тяжкий вид робіт, операцій, які характерні для конкретного робітника, визначи­ти зміст недоліків, що має зміст з боку робітника і коли за часом вони повторюються, усвідомлювати терміни втоми робітника і фор­мувати відповідні заходи і впливи на стан виробничого процесу. Керівник повинен довести робітникові, що необхідність інформу­вання про всі ці недоліки чи наявність стану, що знижує праце­здатність чи підвищує втому та інше для того, щоб мати змогу втру­чатись у відповідний процес з метою забезпечення безпеки.

Психологічний стан робітника можна вважати задовільним, коли він озброєний інструментом свого захисту:

— рівнем навчання;

— знаннями небезпек, їх властивостями і послідовністю виник­нення дії;

— знаннями їх запобігання, придушення уникнення;

— знаннями послідовності виходу з аварійних ситуацій, ознак відповідного стану та іншого.

Крім того, кожен робітник повинен мати накопичений досвід з питань самоконтролю, мати можливість:

— оцінити свою теоретичну і практичну підготовку стосовно своєї роботи;

— оцінити свої знання інструкцій і норм охорони праці і прак­тичні навички для використання безпечних методів виконання ро­боти;

— визначити свій психофізіологічний стан і за такого самопо­чуття звернутися до медичного закладу;

— використати необхідні засоби індивідуального захисту, після перевірки їх справності і придатності для використання;

— перевірити придатність інструменту, робочого місця та іншого.

Відбудова необхідного трудового настрою має бути відпрацьова­на психологічно, шляхом постійного загострення уваги робітника на першу з його потреб щодо визначення стану його робочого місця до початку робіт. З цього приводу велике значення мають збори з робітниками до початку роботи. Коли безпосередній керівник дає виробничі завдання та аналізує стан безпеки на кожному робочому місці.

У процесі виконання робіт керівник повинен здійснювати конт­роль за станом безпеки і координувати роботу працівника. Вимога визначення відсутності небезпек у кінці робочої зміни й інформу­вання керівника створює для робітника передумови для осмислення подальшого удосконалення стану безпеки.

3.3. ВПЛИВ НЕБЕЗПЕЧНИХ ФАКТОРІВ НА ЛЮДИНУ

3.3.1. Системи людини, які сприймають стан навколишнього середовища

Цілеспрямована і безпечна діяльність людини заснована на сприй­манні й аналізі інформації відносно характеристик зовнішнього

Величина латентного періоду (с) для різних аналізаторів така:

Тактильний (доторкання)	0,09—0,22
Слуховий (звук)	0,12—0,18
Зоровий (світло)	0,15—0,39
Нюховий (запах)	0,31—0,39
Температурний (тепло — холод)	0,28—1,60
Вестибулярний апарат (під час обертання)	0,4
Больовий (рана)	0,13—0,89

9. Адаптація (звичка) і сенсибілізація (підвищена чутливість) — характеризуються часом і властиві кожному типу аналізаторів.

Функціонування будь-яких аналізаторів істотно змінюється під впливом небезпечних для людини умов. Низькі і високі температу­ри, вібрації, перевантаження, невагомість, надто інтенсивні потоки інформації, що ведуть до дефіциту часу, втома, стан стресу — всі ці фактори викликають будь-які зміни характеристик аналізаторів.