Особливості фізичного і психічного розвитку дитини з важкими порушеннями зору

Розвиток дитини на другому році життя характеризується передусім подальшим інтенсивним фізичним зростанням, хоч темп його уповільнюється: за другий рік дитина виростає на – на 10-12 см. Швидко збільшується вага. Змінюється співвідношення між величиною голови, тулуба та кінцівок. До двох років прорізуються всі 20 молочних зубів. Ритмічніше функціонує серце. Розвиваються далі нервові механізми, енергійно йде мієлінізація нервових шляхів у півкулях мозку. Концентрованішими стають процеси збудження і гальмування. Підвищується працездатність нервової системи, що виявляється і в подовженні часу неспанпя. Тривалість активного неспання у дитини двох років становить 4-4,5 години. Отже, значно розширюються можливості дитини взаємодіяти із середовищем та розвиватися психічно.

Соціальна ситуація розвитку на цій стадії має багато спільного із ситуацією на попередній стадії. Дитина ще не спроможна самостійно задовольняти свої життєві потреби. Тому спілкування з дорослими – необхідна умова забезпечення життя й розвитку її діяльності. Роль дорослого не обмежується показом дій з предметами і якостей предметів, привчанням до певних норм і правил життя, до того, що дозволяється і що забороняється. Він повинен постійно оцінювати впливи на дитину (Б. Г. Ананьєв).

Якісно іншою є ситуація розвитку незрячої дитини, нормальний хід розвитку якої різко гальмується сенсорною депривацією. За нормальних умов розвитку, оволодіваючи у спільній діяльності з дорослим і під його керуванням предметними діями, різними способами пересування, а головне ходінням, дитина починає виконувати освоєні дії вже й без участі чи прямої допомоги дорослих (знаходити іграшку, гратися нею тощо). Незряча дитина продовжує потребувати постійного супроводу та допомоги дорослого. Без постійної стимуляції з боку дорослого такий малюк, маючи знижену мотивацію, не намагається ходити, здійснювати пошукову діяльність.

Можливість самостійно пересуватися, що значною мірою вдосконалюється протягом другого року, забезпечує сліпій дитині певну фізичну незалежність від дорослих і розширює межі її активності в опануванні простором та предметами, збільшуючи пізнавальні можливості дитини.

Дитину з глибокими порушеннями зору до ходіння слід постійно заохочувати голосом, звуковими іграшками. Для автоматизації навички ходіння незрячому малюку буде корисним стійкий візочок який можна штовхати перед собою.

Здатність до переміщення, будучи фізичним надбанням, має відчутні психічні наслідки. Завдяки їй незряча дитина починає вільніше та самостійніше спілкуватися із зовнішнім світом. Ходьба розвиває вміння орієнтуватися в просторі, розширює можливості ознайомлення з оточенням, а також забезпечує перехід до самостійної предметної діяльності.

І.М. Сєченов відмічав, що активне пересування розсуває межі простору, який дитина засвоює. Ходіння вчений назвав «дробним аналізатором простору» (цей термін І.М. Сєченов утворив від слів «дробити простір»).

Дорослим слід пам’ятати, що у дітей із залишковим зором при орієнтації у просторі ведучими є зір та руховий аналізатор, у тотально сліпих – дотик і слух (особливо при орієнтуванні у великому просторі).

На другому році життя від маніпуляцій з предметами дитина переходить до предметних дій. На відміну від маніпуляцій предметні дії вимагають використання предмета за його, призначенням.

Оволодіння предметною діяльністю розпочинається зі спільних дій дорослого і малюка. На цьому етапі дорослий бере в свої руки руку незрячої дитини й виконує нею певні дії. Демонстрування незрячій дитині способу виконання певної дії має супроводжуватися детальним словесним поясненням.

Далі з’являються частково розподілені дії, коли дорослий лише допомагає, скеровує рухи малюка. І лише потім з'являються самостійні власні дії дитини, що можуть виконуватися за показом, а пізніше й за словесною інструкцією дорослого. До функцій дорослого на цьому етапі також входять контроль і оцінка виконуваної дитиною дії.

Слід пам'ятати, що розвиток тонкої координації рухів і моторної вмілості припускає певний ступінь зрілості структур головного мозку, від них залежить контроль за рухами руки, тому у жодному випадку не можна примушувати дитину виконувати якісь дії.

Сенсорний розвиток незрячої дитини – це розвиток її відчуттів і сприймань, формування уявлень про зовнішні властивості предметів: їх форму, колір, розмір, положення у просторі тощо. Він становить фундамент її розумового розвитку. Чуттєве пізнання має дуже важливе значення у дошкільному дитинстві, яке є найбільш сприятливим періодом формування та вдосконалення діяльності органів чуттів, нагромадження уявлень про оточуючий світ. Зі сприймання предметів і явищ оточуючого світу починається пізнання. Всі інші форми пізнання – запам’ятовування, мислення, уява – будуються на основі образів сприймання, є результатом їх переробки. Тому нормальний розумовий розвиток неможливий без опору на повноцінне сприймання.

Дитина в житті стикається з різноманітністю різних якостей предметів, а саме іграшок і предметів домашнього вжитку. Дитина, навіть без цілеспрямованого виховання, так чи інакше сприймає все це. Але для незрячої дитини, якщо засвоєння проходить стихійно, без розумного педагогічного керування дорослих, воно нерідко виявляється поверховим, неповноцінним. Необхідне послідовне планомірне ознайомлення дитини з сенсорною культурою. Велике значення у сенсорному вихованні має формування у дітей уявлень про сенсорні еталони – загальноприйняті зразки зовнішніх якостей предметів.

Словниковий запас малюка продовжує поповнюватися. До кінця другого року життя дитина має знати до трьохсот слів, мати чітке уявлення про призначення предметів домашнього вжитку та особистої гігієни, правильно їх використовувати. Малюк починає вимовляти нові слова тільки після багаторазового повторення їх дорослим. Ознайомлюючись із новими речами, діти намагаються вивчити їх функції, задаючи дорослому запитання «Як це називається?». У відповідь дорослому варто не лише назвати річ, а, й показати дитині, як правильно нею користуватися.

Хоча в період між 19-22 місяцями поповнення активного словника дещо сповільнюється, в цей час інтенсивно розвивається розуміння почутого. Діти роблять спроби комбінувати слова, об’єднуючи їх у фрази із двох або трьох слів. Якщо малюк помиляється, поєднуючи слова, виправляйте повністю всю фразу, яку він вимовив, а не окреме слово. Таким чином допоможете йому усвідомити спосіб того, як правильно будувати фразу. Ви повинні виправляти дитину доброзичливо та ненав’язливо, щоб у неї не зникло бажання говорити взагалі. Намагайтеся привчати малюка якомога повніше висловлювати словами свої потреби, навіть якщо ви доньку чи сина розумієте з півслова.

Із розвитком мовлення дитина набуває здатності:

• задовольняти за допомогою спілкування свої потреби соціального, емоційного, матеріального характеру;

• висловлювати свої бажання й наміри спочатку жестами, потім словами, а згодом словосполученнями;

• передавати відтінки бажань (тобто формувати їх більш чітко), використовуючи граматичні форми – правильний порядок слів, множину, граматичні категорії тощо;

• відтворювати широкий спектр звуків, виробляти правильну артикуляцію;

• розпочинати і підтримувати розмову – в обох випадках очікувати реакції співрозмовників та самостійно реагувати на їх слова. Ця здатність включає вміння сприймати на слух, розуміти, реагувати та дотримувати черги висловлювання.

Для мовленнєвого розвитку, як і для всіх інших сфер розвитку, важливішим є те, що дитина вже вміє робити та до якого наступного кроку у навчанні вона готова, ніж те, що вміє робити середньостатистична дитина відповідного віку.

У процесі опанування мовлення діапазон «норми» розвитку є досить широкий. Багато дітей не говорять жодного слова до двох років, але в подальшому їхнє мовлення розвивається успішно і вони перетворюються на балакучих співрозмовників. Тому вказану послідовність не слід сприймати як безумовний взірець. Пам’ятайте, що послідовність етапів розвитку є важливішою за наведені вікові періоди.

Соціальна ситуація розвитку в цьому віці має таку структуру: «дитина – предмет – дорослий». Дитина вчиться від дорослих використовувати предмети, опановує призначення речей. Відмінність предметної діяльності від характерного для періоду немовляти простого маніпулювання предметами полягає в підпорядкуванні способів дій дитини з предметами функціональному їх призначенню у житті культурної людини. Засобом здійснення предметної діяльності, знаряддям оволодіння суспільними способами використання предметів є спілкування. Попри те що емоційне спілкування перестає бути провідною діяльністю в ранньому дитячому віці, воно продовжує дуже інтенсивно розвиватися і стає мовленнєвим. Адже пов'язане з предметними діями спілкування не може бути тільки емоційним, воно повинне опосередковуватися словом, яке стосується предмета.

Предметні дії, якими оволодіває дитина 2-го року життя, є побутовими і сприяють розвитку навичок самообслуговування. Варто прагнути, щоб дитина була не просто спостерігачем, а й активним учасником усіх побутових процесів.

Впродовж першого півріччя 2-го року життя доцільно продовжити навчати її користуватися ложкою, їсти суп із хлібом, пити з чашки, знімати шапочку, колготки, а згодом й самостійно одягатися, вмиватися тощо. Якщо цей етап буде пропущений, то пізніше, у 3-5 років дитина просто не захоче займатися цими уже нецікавими для неї речами, тим більше, коли зазвичай одягає, вмиває, годує мама.

У процесі навчання дітей предметних дій надзвичайно важливо не пропустити можливість переходу від спільних дій до частково-розподілених, а від них – до самостійних дій дитини. Важливо помітити, що дитина вже може самостійно тримати в руці ложку. Тепер дорослий має лише скеровувати її дії, допомагати правильно користуватися ложкою. Коли ж дитина оволодіє і цим, дорослий повинен обмежитися словесними вказівками: «Набирай неповну ложку, щоб не розлити»; «Стукати ложкою по тарілці не можна» тощо.

Необхідно частіше схвалювати, заохочувати і підтримувати малюка. А коли він щось зробив неправильно, то говорити йому про це, не підкреслюючи негативних моментів. Наприклад, замість «Ти вдягнув сорочку неправильно – навиворіт» увагу дитини слід зафіксувати на правильних діях: «Ти швидко вдягнувся. Але краще робити ось так» (і показати як). Схвалення створює емоційно сприятливий фон. І цим можна досягти більшого успіху, ніж докорами. Слід пам'ятати, що осуд значною мірою менш інформативний, ніж схвалення. Активність дитини, коли вона наслідує дії дорослого, намагаючись зробити щось самостійно, необхідно всіляко підтримувати, бо саме власна активність є однією з основних умов її повноцінного психічного розвитку.