Бібліотка Київського університету

Библиотеку было организовано разом з університетм у 1834 році. У 1940 році университетськая бібліотека стала самостоятельноюю административною одиницею і отримала титул Наукової. З 1994 року Науковій бібліотеці присвоєно ім’я першого ректора університету Михайла Максимовича. Протягом багатьох років бібліотека займається розповсюдженням бібліотечно-бібліографічних та інформаційних знань серед студентів університету. Бібліотека пишається зібранням рідкісної книги, що було створено у 1983 році.

1. Новоросійський університет

На честь колишнього новоросійського генерал-губернатора Армана Емманюеля дю Плессі Рішельє у 1817 році в Одесі було засновано закритий середній навчальний заклад підвищеного типу для дітей аристократії й багатих купців. Першим директором Рішельєвського ліцею (1817–1820) став абат Шарль Ніколь, особа надто примітна. Він народився у Франції, переїхав до Петербурга, де придбав репутацію відомого викладача. У його школі виховувались брати Орлови, Голіцини, Наришкіни, Гагаріни, Меншикови, Волконські. "Власна школа – це моє життя", - казав він. Герцог Рішельє знав абата Ніколя зі школи, уважно стежив за його діяннями у Росії і зупинив на ньому свій вибір, коли зайшла мова про директора ліцею. Завдяки Рішельє “абат був переведений у Смоленські каноніки і призначений на посаду візитатора латинських церков на Півдні”. Час управління абата Ніколя був щасливою епохою для ліцею. О. П. Сумароков у своїх спогадах називає цей час золотим віком Рішельєвського ліцею. “Зовнішність абата Ніколя, – пише про нього його вихованець, – була приваблива, мова м'яка, риси викликали довіру, доброта неписана; не чути було, щоб він крикнув на кого-небудь; траплялось, якщо він робить вихованцю зауваження або докір, то так тихо, що той ледве чує, до кого звертається промова, словом сказати, він був чуйним батьком та турботливою матір’ю”. Відомий поет К. М. Батюшков пише: “Ліцей в квітучому стані, і діти тут щасливі; вони в добрих руках. Дай бог здоров’я аб. Ніколю, який готує корисних людей для держави; він невтомний та метода його прекрасна”. Імператор Олександр І відвідав ліцей, залишився ним надзвичайно задоволений, дякував абатові Ніколю та нагородив його орденом Анни II ступеня з діамантами.

Термін навчання становив 8 років. Навчальні плани ліцею не передбачали спеціалізації. Спочатку було два відділення – філософське й юридично-політичне. До 1820 року мовою викладання була французька. Пізніше французька та російська. Згодом директорами ліцею були: Жилє Ремі Аксиф'євич (1820–1821); Гейнлет Йосиф Алоіз Іванович (1821–1825); Орлай Иван Семенович (1826–1829); Синицин Микола Іванович (1832–1844); Петров Олександр Григорович (1844–1852); Мурзакевич Микола Никифорович (1853–1857) та ін.

За директорства І. С. Орлая (1826–1829; видатного вченого, доктора медицини Дерптського та доктора філософії Кенігсберзького університетів, член Російської академії наук і багатьох вітчизняних і зарубіжних наукових товариств, директор Ніжинської гімназії та Рішельєвського ліцею) було вдосконалено навчальний план (включено математику, фізику, хімію, біологію, географію, історію та ін.), поліпшено методи навчання, відкрито педагогічне відділення, згодом назване педагогічним інститутом, для підготовки педагогічних кадрів для повітових і комерційних шкіл, при якому діяла кафедра педагогіки. До 1837 року ліцей мав характер більш гімназійний. У 1837 році організовано фізико-математичне відділення, інститут східних мов, що готував перекладачів для військових установ, 1843 камеральне відділення з кафедрами природничих та економічних наук. На кафедральному відділенні вивчались політична економія з наукою про фінанси, наука про торгівлю та комерцію, фізика та фізична географія, хімія, природна історія, сільське господарство, технологія, архітектура та огляд російських законів. Тут готували спеціалістів-юристів у галузі державного і приватного права, державних службовців. Це відділення було численним. “Камеральне відділення, – як пише І. Міхневич, що взяло початок у Рішельєвському ліцеї у той час, коли ще жодний з російських університетів не мав факультетів, виключно зайнятих науками природно-господарськими, і пристосоване до місцевих потреб краю, найголовнішу і суттєву потребу якого складає державне і приватне господарство, мало благодійний вплив і на інші відділення ліцею, надавши їм більшої повноти, стрункості та єдності”. Воно “залишило помітні сліди вищої освіти в усіх галузях державної служби і суспільного життя Новоросійського краю”.

Історично склалось так, що камеральне і юридичне відділення, які одержали згідно зі Статутом 1837 р. статус “університетських факультетів” (а слухачі – звання університетських студентів), стали попередниками спеціалізованої підготовки з публічно-правових наук на юридичному факультеті Новоросійського (потім – Одеського) університету, ОДЮА, ОНЮА. З його відкриттям з'явилось 11 кафедр (не враховуючи ліквідованої до початку роботи кафедри іноземних законодавств). Чотири з одинадцяти кафедр були орієнтовані на публічно-правові науки і відповідні навчальні предмети: державне право, що включало порівняльне державознавство, фінансове право, поліцейське право, міжнародне право. Публічно-правовий цикл навчальних дисциплін включав також кримінальне право з кримінальним судочинством і судоустроєм.

Ліцей готував урядовців різних професій і вважався одним із найкращих навчальних закладів в Україні й у Російській імперії.

О С. Пушкін, під час перебування в Одесі, часто відвідував ліцей, читав тут свої вірші. Ліцеїсти організували літературне товариство, читали його поему “Руслан й Людмила”, “Горе от ума” О. С. Грибоєдова. Ліцей відвідував і К. М. Батюшков. Тут бував і Адам Міцкевич. Мабуть, зовсім не випадково, що першим “пропагандистом” творчості Пушкіна в закордонних виданнях виступив один з активних членів літературного товариства, випускник ліцею С. Д. Полторацкий. Підкреслимо, що в різні роки в ліцеї викладали видатні вчені: хімік Д. І. Менделєєв, історик С. В. Єжевський, мовознавець В. В. Григор’єв, математики Г. П. Віард і В. В. Петровский.

Історію ліцею можна розділити на два періоди: перший (1817–1837), коли навчальний заклад був близьким до середнього типу; другий (1837–1864), коли за структурою, програмами, системою викладання ліцей став повністю вищим навчальним закладом. До речі, старий ліцей був розташований у будівлі, в якій раніше знаходилось приходське та повітове училища і Благородний інститут, і займав півкварталу фасадом на Єкатерипінську, бічними фасадами на Ланжеронівську та Дерибасівську. В 1857 році ліцей перейшов у новий будинок на Дворянській вулиці. Ліцей складався, по суті, з чотирьох закладів:

1. Початкового підготовчого училища, в якому було три класи. Тут навчались два роки, вивчали читання й письмо грецькою, італійською, німецькою, французькою мовами, а також отримували початкові знання про релігію, арифметику, російську мову.

2. Саме ліцею, що складався з п’яти класів з дворічним навчанням. Тут вивчали граматику російської, латинської, грецької, французької, німецької, італійської мов, а також літературу (словесність), риторику, географію, статистику, математику, фізику, військову справу та “приємні мистецтва” танці, фехтування).

3. Двох вищих додаткових училищ (щось на зразок факультетів), які мали по два класи, в кожному з них навчались по два роки. В одному викладали правознавство та політекономію, в другому – так звані комерційні науки: бухгалтерію, комерцію, технологію.

4. Четвертим закладом, який входив до ліцею, був так званий педагогічний інститут. Його вихованці, закінчивши курс, залишались в ліцеї на шість років: перші чотири роки в ролі наглядачів і два роки – ад’юнктами при професорах.

Студенти Рішельєвського ліцею носили формений одяг, а з 25 жовтня 1838 року – шпаги та трикутні капелюхи: “Государ Імператор найвище повеліти бажає: дозволити студентам Рішельєвського ліцею носити при мундирах і мундирних сюртуках шпаги та трикутні капелюхи по формі, створеній для університетських студентів і педагогічного інституту”. Нагороджувались студенти спеціальною медаллю "за малюнком, височайше затвердженим 22 листопада 1836 р. и 13 липня 1837 р. для медалей, які видавались студентам університетів”.

Всі учні поділялись на пансіонерів (так званих внутрішніх) та приходячих (так званих зовнішніх). До речі, скажімо: Рішельєвський ліцей став настільки популярним, що сюди на навчання посилали своїх дітей не тільки дворяни Півдня України, але й сім’ї аристократів з Петербурга, Москви та інших міст. В ліцеї навчалися син князя Волконського, графа Сен-Прі, князя Четвертинського та інших видатних осіб Росії.

Треба особливо відмітити, що дисципліна в ліцеї була найсуворішою. В правилах для студентів, затверджених попечителем Одеського учбового округу 5 грудня 1853 року, передбачалось:

а) за відсутність на 6 лекціях упродовж місяця без достатньої причини – догана директора;

б) за відсутність на 12 лекціях – ув’язнення в карцері.

Якщо подібні прогули повторюються, то студент позбувається в кінці року права на іспит і залишається на тому ж курсі або виключається з ліцею.

Видатні сторінки історії ліцею пов’язані з іменами попечителів Одеського навчального округу Д. М. Княжевича й М. І. Пирогова. Цікава й така деталь. Ліцей як у навчальній, так і в господарській частині, мав своє внутрішнє правління, головою якого був одеський градоначальник, а членами – батьки, діти яких навчались в ліцеї. Їх обов'язком було “піклування за точним додержанням правил Статуту”, але вони не мали права встановлювати від себе якісь постанови, не спитавши на це дозволу вищого керівництва. Вони стежили за поведінкою та успіхами учнів, наприкінці кожного тижня подавали звіт про навчання і поведінку вихованців, були присутні на іспитах, підтверджували рахунки економа ліцею, вибирали професорів, ад'юнктів та наглядачів і подавали їх міністру народної освіти. На юридичному відділенні Рішельєвського ліцею викладали римську словесність, енциклопедію та історію правознавства, російське законодавство і практичне судочинство. Крім того, читались загальні предмети: філософія, російська словесність, історія, статистика, а також обов'язкові для всіх студентів – богослов'я, церковна історія та церковне право.

Викладали юридичні науки відомі правознавці: П. М. Протопопов, П. В. Архангельський, В. А. Ліоновський, К. К. Цин та інші. Багато з них друкували свої праці в “Одесском альманахе” та “Новороссийском календаре”, які були популярні не тільки в Росії, але й за кордоном. “Одесский альманах” видавався за редакцією попечителя Одеського навчального округу Д. М. Княжевича. Як пише професор І. Міхнсвич, “за вибором статей, що торкались переважно місцевих інтересів, та витонченістю видання альманах цей здобув загальне схвалення. Усі його екземпляри дуже швидко розкуповувались і читались з особливим задоволенням і користю”. Згодом Новоросійський генерал-губернатор М. С. Воронцов передав видання календаря ліцею.

У 1856 році попечителем Одеського навчального округу було призначено М. І. Пирогова (видатного вченого-хірурга, прогресивного суспільного діяча і педагога). За його ініціативою ліцею була передана газета “Одесский вестник”, яку редагували професори-правознавці О. М. Богдановський і О. Г. Георгієвський. М. Пирогов доводив необхідність реорганізації ліцею в університет.

В 1861 році, влітку, сталася значна подія: Олександру II, який проїжджав через Одесу, було подано прохання про відкриття університету. Цар прислухався до прохання попечителя Одеського навчального округу про реформування Рішельевського ліцею в Новоросійський університет, проте дозвіл надійшов лише у червні 1862 року. Між офіційним дозволом і його реалізацією пройшло ще три роки.

Саме з ініціативи М. Пирогова 1865 року Рішельєвський ліцей було перетворено на Імператорський Новоросійський університет. Цьому сприяли також М. Могилянський і П. Строганов.

Університет засновано під назвою Імператорський Новоросійський університет. Урочисте відкриття Новоросійського університету відбулось 1(13) травня 1865 року.

Перший навчальний рік у Новоросійському університеті почався 7 вересня 1865 року на трьох факультетах: фізико-математичному, історико-філологічному і юридичному – найбільш численному. Четвертий факультет – медичний – було відкрито у 1900 році. Першим ректором університету став професор І. Д. Соколов.

У 1865 році було засновано Петрографо-мінералогічний музей, який на сьогодні є національним надбанням. Фонди музею становлять 12500 зразків із усього світу, серед яких унікальну наукову цінність має колекція зразків рудних утворень, у тому числі залізо марганцевих конкрецій, із дна Світового океану. Самі коштовні збори музею – колекція метеоритів, найбагатша в Україні і Європі.

У 1870 році при університеті було створено товариство дослідників природи. Члени товариства пропагували природничі знання, видавали свій друкований орган “Записки Новороссийского общества естествоиспытателей”. Трохи з часом було засноване історико-філологічне товариство (об’єднувало вчених університету та вчителів середньої ланки), при якому було організоване педагогічне відділення. Члени саме цього товариства розробили науково-методичні рекомендації щодо викладання історико-філологічних дисциплін у вищій і середній школі, займалися популяризацією наукових знань серед населення.

У 1871 році засновано Астрономічну обсерваторію (з пунктами спостереження в Росії, Туркменістані, Азербайджані; є однією з найстаріших в Україні).

У 1873 року на основі колекції Рішельєвського ліцею було створено Палеонтологічний музей. Музей відноситься до 10 кращих музеїв світу, нараховує більш, ніж 40 тисяч експонатів. Багато колекцій є еталонами при вивченні фаун колишнього Причорномор’я. Палеонтологічний музей за складом викопних матеріалів не має аналогів в Україні, а значна кількість експонатів є унікальними. Національним надбанням також є підземний палеонтологічний заповідник у карстових печерах Одеси, що являє собою унікальне поховання в терасових відкладеннях більш, ніж 40 видів вимерлих тварин.

У 1902 році відомим зоологом П. М. Бучинським було засновано Гідробіологічну станцію. У різні роки на станції працювали видатні біологи академіки Д. К. Третьяков, Ю. П. Зайцев й ін.

На початку XIX століття було засновано зоологічний музей, який відноситься до найстаріших музеїв України. Наукові колекції нараховують більше 50000 одиниць зберігань й містять унікальні збори ще XIX ст. до яких відносяться: колекція комах професора-ентомолога Є. Є. Балліона, що зібрана в минулому сторіччі; антропологічна колекція І. І. Мечникова; краніологічна колекція ссавців Причорномор'я та інші. До унікальних експонатів також відноситься повний змонтований кістяк 27-метрового синього кита.

В університет вступала молодь з Бесарабії, Криму, Кавказу, Дону, Кубані, слов’янських країн Балканського півострову. В Новоросійському університеті здобували освіту М. Ф. Гамалія, Д. К. Заболотний (мікробіолог і епідеміолог, один із основоложників вітчизняної епідеміології), О. О. Богомолець (деякий час навчався в Київському університеті, патофізіолог), Л. Писаржевський (хімік). В університеті працювали видатні вчені та педагоги, зокрема: І. Мечников (біолог), І. Сєченов (філолог), О. Ляпунов (математик), В. Григорович (фізіолог), М. Умов (фізик), Є. Щепкін (історик), Ф. Успенський (історик), Г. Транфільєв (географ), М. Ланге (психолог) і багато інших.

Новоросійський університетт був центром вищої освіти півдня України. Після 1917 року реорганізувався в ряд самостійних вищих навчальних закладів. З 1933 року носить ім’я Одеського, з 1945 року присвоєно ім’я І. Мечникова.

Яскраві сторінки вписали в історію України та університету такі всесвітньо відомі вчені, як лауреат Нобелівської премії І. І. Мечников – засновник вітчизняної фізіології, І. М. Сєченов – президент Академії наук, академіки Д. К. Заболотний, В. І. Липський, О. О. Богомолець та багато інших.

Багато яскравих сторінок вписали в історію України та університету всесвітньо відомі видатні вчені: І. І. Мечников – лауреат Нобелівської премії; фізіолог І. М. Сєченов – президент АН України; академік, мікробіолог Д. К. Заболотний; академік, ботанік В. І. Липський; біолог О. О. Ковалевський; фізик Ф. Н. Шведов; фізик-теоретик, засновник математичного відділення Новоросійського товариства природознавців М. О. Розумів; академік АН СРСР, засновник всесвітньо відомої школи хіміків-органіків М. Д. Зелінський; академік Російської АН й АН СРСР історик й археолог Ф. І. Успенський; академік, член Президії НАН України, засновник Фізико-хімічного інституту НАН України О. В. Богатський; член-кореспондент АН УРСР, засновник Одеського планетарію астроном В. П. Цесевич; математики М. Г. Крейн, О. І. Ляпунов й І. М. Каришковський Петро Йосипович, Занчевський; прославлений історик М.Є. Слабченко; славіст В. І. Григорович, зоолог Д. К. Третьяков, хірург І. Ф. Сабанєєв, геолог О. Н. Криштарович, ботанік Ф. М. Каменський, хімік Л. В. Писаржевський і багато інших.

В 1870 Новоросійський університет закінчив Вітте Сергій Юлійович — керуючий Південно-Західними залізницями, міністр фінансів і шляхів сполучення, голова Ради міністрів царської Росії, один з ініціаторів Маніфесту 17 жовтня 1905 р.

Необхідно зазначити, що троє із шести президентів Академії наук України працювали професорами ОНУ: академіки Д. К. Заболотний, В. І. Липський, О. О. Богомолець.

Це єдиний серед університетів України, що, безперервно працював під час Великої Вітчизняної війни, навіть перебуваючи в евакуації.

За видатні заслуги в підготовці фахівців в 1965 р. Університет було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, а в 1978 р. включений у перелік провідних університетів СРСР. Значна частина вищих навчальних закладів на півдні України створена на базі факультетів університету (Одеський державний медичний університет, Одеський державний економічний університет, Одеська національна юридична академія).

Одеським університетом імені І. І. Мечникова на півдні України створена та успішно працює нова розгалужена система навчальних інститутів та центрів у містах Миколаєві, Херсоні, Первомайську, Іллічівську, Южному, Білгороді-Дністровському, Теплодарі. Ця мережа має загальнонаціональне значення, відкривши доступ до вищої освіти великій кількості громадян.

Одеський національний університет імені І. І. Мечникова є загальновизнаним провідним вищим навчальним закладом у групі класичних університетів, національним, науковим і культурним центром України. Одеський національний університет – член Європейської та Всесвітньої асоціації університетів.

Одеський національний університет імені І. І. Мечникова акредитований у повному обсязі за IV рівнем акредитації. Згідно з наказом Міністерства освіти від 04.03.1998 року підготовка студентів в університеті здійснюється за багатоступеневою системою: бакалавр, спеціаліст, магістр. В університеті навчається понад 20 тисяч студентів. Тут діють 80 кафедр, магістратура, аспірантура, докторантура.

На цей час ректором університету є доктор фізико-математичних наук, професор, академік, заслужений діяч науки і техніки України Валентин Андрійович Сминтина.

Основна мета університету – підготовка кваліфікованих кадрів для забезпечення потреб різних галузей господарства та виробництва у фахівцях освіти, науки, мистецтва, економіки, права, підприємництва тощо.

Бібліотека. Наукова бібліотека – одна з найбільших і найстаріших наукових бібліотек України. Заснована в 1817 р. бібліотека має фонд більше 3.6 мільйонів томів, серед яких унікальні стародавні видання XV-XVIII сторіч – 5 інкунабул, 27 палеотипів, надрукованих у першому сторіччі книгодрукування (XV ст.) і близько 9000 найрідкісніших і коштовних книг. До унікальних відноситься перлина вітчизняного книгодрукування “Острозька біблія”, видана в Острозі в 1581 році Іваном Федоровим і найстаріша в бібліотеці книга з геральдики Іоанна Андреа “Трактат про коріння”, видана в Нюрнберзі в 1476 р.

Ботанічний сад. Ботанічний сад – один із найстаріших і відомих в Україні наукових центрів збереження різноманіття світової флори, заснований в 1867 році. З 1928 по 1937 р. Ботанічним садом керував академік, екс-президент АН України В. І. Ліпський. Ботсад має статус пам’ятника природи й постановою Кабінету Міністрів віднесений до природно-заповідного фонду України. Його фонди інтродуційованих рослин нараховують 3840 видів, форм, сортів і гібридів.

1989 року Рішельєвський ліцей було відроджено як середній навчальний заклад на базі Одеської середньої школи № 36.

1. Чернівецький університет

У 1823 році галицький губернатор подав австрійській владі клопотання буковинських жителів про необхідність заснування теологічного семінару (семінарії) в Чернівцях. Богословську семінарію було відкрито у жовтні 1827 р. в Чернівцях. Розмістилася вона в гімназіальних приміщеннях (нині І-а гімназія по вул. Емінеску). Викладання велось латинською та німецькою мовами. Викладалися богословські дисципліни, читалися лекції з сільського господарства, педагогіки.

У 1866 році почалися підготовчі роботи щодо відкриття богословського факультету в майбутньому університеті ім. Франца-Йосифа в Чернівцях. Було розроблено проект статуту факультету. За основу проекту було взято статут богословських факультетів у Зальцбурзі, Оломоуці, Російській духовній академії.

1868 року постало питання в Буковинському сеймі про заснування юридичної академії в Чернівцях. А 1872 року депутат краю доктор Костянтин Томащук на засіданні від 28 листопада 1872 р. висунув і обґрунтував пропозицію про заснування в Чернівцях університету. Тоді Буковинський сейм звернувся до уряду з проханням в інтересах держави сприяти створенню університету. 13 березня 1875 р. на засіданні було обговорено законопроект уряду щодо заснування вищого навчального закладу в Чернівцях і прийнято резолюцію: “Замість кафедри орієнтальних мов, яка передається теологічному факультету, створити кафедру філології романської мови (латині), кафедру румунської мови та літератури і кафедру русинської мови та літератури”.

4 жовтня 1875 році відбулося урочисте відкриття на західних землях України (Австрійська Україна) Чернівецького університету із німецькою мовою викладання (засновано згідно указу імператора Австро-Угорщини Франца Йосифа від 31 березня 1875 р.; 12 травня того ж року Буковинський сейм прийняв рішення передати крайову бібліотеку університету, а також фінансувати будівництво університету в сумі 50 тис. флоринтів з крайових коштів. Общинна рада міста передала також 50 тис. флоринтів на будівництво університету). Університет було створено на основі існуючого з 1827 Теологічного Інституту, у складі теологічного, філософського та юридичного факультетів. Він мав сприяти онімечуванню місцевого населення. Тодішній радник імператора К. Лемайєр заявляв, що українське населення не має права на власний університет, так як у культурному відношенні стоїть надто низько. Саме тому було репрезинтовано високу культуру та мову імперії (німецьку). 5 жовтня 1875 р. був днем присвячення урочистостям студентів: концерту, факельному походу.

Навчання в університеті дітям простого народу було недоступним. Висока плата за навчання вимушувала студентів із незаможних верст населення постійно бути в пошуках додаткового заробітку. До студентів українського походження ставилися з презирством, постійно насміхалися над ними. Система навчання, що мала місце в університеті не забезпечувала глибоких знань. Студентам прищеплювалися ідеалістичні погляди, а серед молоді розпалювалася міжнаціональна ворожнеча. Першим ректором став відомий учений і громадський діяч Костянтин Томащук (Був ректором Чернівецького університету ім. Франца-Йосифа у 1875-1876 рр. Народився 13 березня 1840 р. у Чернівцях. 1857 р. закінчив Чернівецьку гімназію і вступив до університету у Львові, де вивчав юридичні, філософські та історичні науки. Після закінчення університету служив у Львівській фінансовій прокуратурі. У серпні 1864 р. йому присуджено вчений ступінь доктора прав. П'ять років він працював у Семигороді. 1870 року повертається до Чернівців, де його призначають радником крайового суду. Займається бурхливою парламентською діяльністю, обраний представником селянських общин областей Чернівців, Серета, Сторожинця, Сучави, Радівців. В Буковинському сеймі він представляв общини Кимполунга і Радівців. Відігравши значну роль у заснуванні Чернівецького університету, 4 жовтня 1875 р. стає його першим ректором, професором австрійського цивільного процесу і торговельного права, його призначено головою державної екзаменаційної комісії. Університет Франкфурта обрав його 1875 р. своїм почесним членом. Нагороджений дипломами міст Радівців і Чернівців, його обрано почесним громадянином міста.).

Другим ректором Чернівецького університету був Ф. Ціглауер (Був ректором Чернівецького університету ім. Франца-Йосифа у 1876–1877 рр. Народився у м. Брунек в Тіролі (Австрія). В університетах Інсбрука і Відня вивчав філософію, юриспруденцію, історію. 1856 року його призначено професором австрійської історії юридичної академії в Германштадті. В липні 1875 р. його запрошено до Чернівецького університету, де він протягом 25 років працює професором австрійської історії. Був активним у громадському житті: член Чернівецького товариства міської та крайової шкільних рад).

Третім ректором Чернівецького університету був Василь Митрофанович (був ректором Чернівецького університету ім. Франца-Йосифа у 1877–1878 рр. Народився 1831 р. у с. Будиенець на Буковині. Вивчав теологію в Чернівцях, потім у Львівському університеті. Після посвяти в сан священика читав курс практичної теології в греко-православному теологічному навчальному закладі. 1875 року стає професором практичної теології Чернівецького університету. В 1875–1876 і 1882–1883 рр. був деканом теологічного факультету. Почесний доктор теології).

Четвертим ректором Чернівецького університету був Фр. Шулер фон Ліблой (Був ректором Чернівецького університету ім. Франца-Йосифа у 1878–1879 рр. Народився в Германштадті, у Семигороді (нині м. Сібіу, Румунія) 13 січня 1827 р. у дворянській родині. Відвідував євангелістську гімназію у рідному місті, потім юридичну академію. Право вивчав в університетах Відня і Грацу, тут він займався практикою. 1852 р. у рідному місті стає екстраординатором, а 1857 р. штатним професором юридичної академії. Спочатку він викладав історію права, потім протестантське церковне право, фінансову науку і національну економію. 1875 р. отримав запрошення до Чернівецького університету, де йому довірили кафедру німецького права і права народів. Під час урочистого відкриття університету він виступив зі святковою доповіддю. Його було обрано депутатом. Один з активних членів Семигородського ландтагу. Депутат Австрійської державної ради. 1892 р. нагороджений орденом Залізної корони ІІІ ступеня. Автор праць з юридичних наук, історії права, історії культури).

П’ятим ректором Чернівецького університету був Гандль Алоїз (Був ректором Чернівецького університету ім. Франца-Йосифа у в 1879–1880 рр. Народився в липні 1837 р. у Форт-Альберзі (Австрія), вчився у Віденському університеті, в 1859 р. здобув ступінь доктора філософії. Працював у Львівському університеті, викладав фізику. В цьому університеті став штатним професором, призначався екзаменатором комісії в гімназіях. У 1870–1871 рр. – декан філософського факультету, а в 1872 р. – професор фізики Терезіанської військової академії у Відні. В 1875 р. – професор Чернівецького університету, призначався членом екзаменаційної комісії. В 1877–1878 і 1893–1894 рр. – декан філософського факультету, повторно ректор нашого університету в 1894–1895 рр. Нагороджений орденом Залізної корони ІІІ ступеня. Автор підручника з фізики).

Шостим ректором Чернівецького університету був Євсебій Попович. (Народився в лютому 1838 р. у Чернівцях. Вчився в гімназії, де вивчав греко-православну теологію, потім удосконалював свої знання з церковної історії та церковного права у Віденському університеті. До 1871 р. завідував крайовою бібліотекою у Чернівцях. Висвячений в сан священика, працював у греко-православному теологічному закладі на кафедрі вивчення Біблії та семітських мов, потім на кафедрі історії церкви і церковного права, згодом - штатним професором цих же дисциплін. Від 1875 р. – штатний професор історії церкви, а також греко-православного церковного права новоутвореного університету. Член екзаменаційної комісії протягом ряду років, декан теологічного факультету. Протягом 1869–1876 рр. виконував обов'язки інспектора шкіл краю. У 1877–1894 рр. – член крайової шкільної ради. З 1880 р. має сан церковного архіпресвітера. Автор багатьох наукових праць).

Сьомим ректором Чернівецького університету був Алоїз Гольдбахер (Був ректором Чернівецького університету ім. Франца-Йосифа у 1881–1882 рр. Народився в Мерані (Тіроль, Австрія) 1837 р. Вчився в гімназії, вивчав класичну філологію в Інсбруці. У 1861-1862 рр. вдосконалював знання, навчаючись філології у Відні. З 1862 р. - викладач, професор гімназії в м. Ольмюц. 1867 р. здобуває ступінь приват-доцента класичної філології університету Граца (Австрія). 1875 р. запрошений до Чернівецького університету, де в 1876-1877 рр. був деканом філологічного факультету. 1882 р. його запрошують до Грацького університету, де в 1891–1892 рр. стає ректором. Автор книг латинською та німецькою мовами).

Восьмим ректором Чернівецького університету був Кляйнвехтер Фрідріх (був ректором Чернівецького університету ім. Франца-Йосифа у 1882–1883 рр. Народився він в лютому 1838 р. у Празі. Його батько – доктор юриспруденції, приват-доцент кафедри австрійського буржуазного права при університеті в Празі. Фрідріх спочатку навчався в гімназії, потім у Празькому університеті. 1862 р. одержує ступінь доктора юридичних наук. Вивчає національну економію. Приват-доцент у Празі, згодом – викладач національної економії і аграрного права в сільськогосподарському закладі Лібверда (Чехія). Протягом 1872–1875 рр. викладає національну економію та статистику в політехнічному училищі в Ризі. 3 жовтня 1875 р. – штатний професор Чернівецького університету. 1881 року отримує ступінь урядового радника, 1898 р. – придворного радника. З 1899 р. – член-кореспондент Буковинської палати торгівлі та ремесла. Автор кількох наукових праць).

Дев’ятим ректором Чернівецького університету був Володимир фон Репта (Був ректором Чернівецького університету ім. Франца-Йосифа в 1883–1884 рр. Народився в грудні 1841 р. у Руському Банилові на Буковині. Навчався в Чернівецькій гімназії, потім у семінарії. Продовжив теологічну освіту в університетах Відня, Бонна, Мюнхена і Цюріха. Повернувшись до Чернівців, отримав посаду студіопрефекта архієпископської семінарії, у 1873 р. – штатний професор з вивчення Біблії і Нового заповіту. З 1875 р. штатний професор цих дисциплін на теологічному факультеті. Репта був деканом теологічного факультету протягом ряду років. З 1876 по 1895 рр. – крайовий шкільний інспектор. У лютому 1896 р. був призначений консисторіальним архімандритом. З цього ж 1896 р. йому дозволено як почесному професорові теологічного факультету читати лекції з вивчення Біблії. Враховуючи його заслуги як педагога, йому надають звання доктора теології. За великі заслуги в галузі шкільної освіти рада міста Чернівці обрала його почесним громадянином. 1890 р. його посвячено у сан єпископа Радівецького).

Десятим ректором Чернівецького університету був Йоган Вробель (Народився в жовтні 1831 р. в м. Опшельні, в бідній родині. Відвідував гімназію у рідному місті. Після смерті батьків залишився без засобів існування і без притулку. Але незважаючи на великі труднощі й нестатки, продовжував навчатися в гімназії у Бреслау, яку закінчив 1855 року. Потім вивчав теологію в місцевому університеті, згодом звернувся до вивчення класичної філології. Під керівництвом корифеїв Ф. Гаазе, А. Росбаха, М. Геріца, Е.Люберта він брав участь у філологічному семінарі впродовж 8 семестрів, а також у конкурсних роботах семінаристів і здобував почесні премії. За виконання ораторського конкурсного завдання Вробель здобув академічний приз).

За австрійської влади Університет мав три факультети: православної теології, правничий і філософський. На філософському факультеті катедрою української мови завідували: К. Ганкевич (1875–1876), Г. Онишкевич (1876–1882), С. Смаль-Стоцький (1885–1918), словянських мов О. Калужняцький (1875–1898) і Є. Козак (1899–1919); катедру практичного богословія очолював Д. Єремійчук (1899–1919). За цей час в Університеті навчалися, крім буковинців, також багато галичан, зокрема І. Франко, Л. Мартович, Д. Лукіянович; габілітувалися В. Мількович з історії Східної Європи (згодом професор Університету 1895-1919), О. Колесса з української мови. У 1875 на загальне число 208 студентів українців було 41, у 1914 на 1 198 – 303, приблизно стільки ж румунів, найбільше євреїв і німців.

Після розпаду Австро-Угорської імперії у 1918 р. і прилучення Північної Буковини до Румунського королівства університет до 1940 р. вважався румунським вищим навчальним закладом. У 1918–1940 pp. університет було румунізовано, скасовано українські катедри, а українських професорів звільнено. Філософський факультет поділено на два: філософсько-літературний і природознавчий. Довголітнім ректором ЧНУ за румунського часу був українофоб Й. Ністор. У 1920 на 1 671 студентів було 239 українців, у 1933 – на З 247 студентів було 2117 румунів, 679 євреїв, 199 німців, 155 українців, 57 поляків, 40 ін.

У 1940 році після возз'єднання Північної Буковини з Україною університет реорганізовано у державний вищий навчальний заклад з українською мовою навчання (Чернівецький державний університет) та поділено на 7 факультетів, а з 1955 на 11: історичний, філософський, іноземних мов, географічний, біологічний, хімічний, фізичний, математичний, економічний, технічний і заочний, була 51 катедра; теологічний факультет ліквідовано. У 1976-1977 pp. було близько 10000 студентів (у тому числі 38% заочників) та близько 500 викладачів, у тому числі 26 професорів і докторів наук, близько 290 доцентів і кандидатів наук.

Протягом свого існування університет мав назви: імені Франца Йосифа (Franz Josephs) у 1875–1918 pp., Universitatea Regele Carol I din Cernăuţi (1919–1940) і Чернівецький Державний Університет після 1940. У 1989 році Чернівецькому університетові присвоєно ім’я визначного українського письменника Буковини, провісника українського національного відродження в краї Юрія Федьковича. Враховуючи загальне державне і міжнародне визнання результатів діяльності та вагомий внесок у розвиток національної вищої освіти і науки, Указом Президента України від 11 вересня 2000 року №1059/200 Чернівецькому державному університету імені Юрія Федьковича надано статус національного.

Сьогодні в університеті функціонує 16 факультетів: фізичний, інженерно-технічний, прикладної математики, комп'ютерних наук, хімічний, біологічний, філологічний, іноземних мов, історичний, географічний, економічний, педагогічний, юридичний, філософсько-теологічний, довузівської підготовки, образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва. На 71 кафедрі навчається понад 16 тисяч студентів, здійснюється підготовка фахівців з 67 спеціальностей. Навчально-наукову роботу забезпечують понад 900 викладачів, у т.ч. майже 100 докторів наук, професорів, близько 500 кандидатів наук, доцентів; діє 6 спеціалізованих наукових рад із захисту кандидатських і докторських дисертацій. Основні напрями наукових досліджень: теоретичні та прикладні дослідження напівпровідникового матеріалознавства; розробка нових технологій, матеріалів, мікросхем і приладів для опто-, радіо- та мікроелектроніки, напівпровідникового приладобудування; статична оптика, голографія; технології модульного навчання; інноваційні технології в бізнесі та освіті, проблеми творчої самореалізації особистості; охорона навколишнього середовища; екологія; географія; історія України, проблеми мови та літератури. Понад 5 наукових шкіл з цих напрямків сьогодні продовжують плідно працювати. При університеті діє науково-дослідний Центр Буковинознавства, який підтримує зв'язки з науковими і культурними осередками діаспори. З метою широкого залучення вчених університету і наукових установ України та інших держав до вивчення проблем гуманітарних і суспільних наук створений Всеукраїнський науково-дослідний центр “Біблія і культура”.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича має 14 навчальних корпусів. Головний будинок ЧНУ міститься в колишній резиденції буковинського митрополита. При університеті є ряд дослідних установ: ботанічний сад (заснований 1877), біологічна дослідна база (в Жучці), лабораторії фізики напівпровідників і термодинаміки, експериментальний рибозавод, сейсмічна і метеорологічна станції, 4 музеї (зоологічний, ботанічний, геологічний, історії університету). Університет має бібліотеку з книжковим фондом більше 2,6 млн. примірників. При університеті функціонує кафедра військової підготовки.

Викладачі і студенти університету мають можливість брати участь у спільних наукових програмах, які здійснюються згідно з угодами про творчу співпрацю з провідними навчальними закладами та науковими центрами США, Канади, Австрії, Німеччини, Польщі, Румунії, Китаю, Югославії, Ізраїлю та інших країн.

У жовтні 1999 року Чернівецький університет прийнято в почесні члени Міжнародної організації університетів "Рhi Beta Delta" (СШA). Ректором ЧНУ з 2005 року є академік Міжнародної термоелектричної академії, доктор фізико-математичних наук, професор Степан Васильович Мельничук.

Ректором ЧНУ з 2005 року є академік Міжнародної термоелектричної академії, доктор фізико-математичних наук, професор Степан Васильович Мельничук.

Бібліотека. Наукова бібліотека університету має 11 відділів: комплектування, наукової обробки літератури, зберігання вітчизняних видань, зберігання зарубіжних видань, рідкісних та цінних видань, абонементів, читальних залів, галузевий, культурно-просвітницької роботи, інформаційних технологій, а також інформаційно-бібліографічний відділ. Цікавою є історія бібліотеки. Заснована книгозбірня в 1852 році як Крайова бібліотека, перша публічна бібліотека на Буковині, від 1875 р. (року заснування Чернівецького університету) – університетська бібліотека. Загальний фонд бібліотеки (на 01.01.2005) нараховує близько 2,6 млн. примірників. Серед них: 1.125 тис. примірників наукової літератури, 171 тис. підручників та навчальних посібників, 648 тис. примірників журналів, 96 тис. примірників художньої літератури. Фонд зарубіжних видань налічує 376 тис. творів німецькою, румунською, англійською, латинською, польською, старогрецькою, французькою, гебрайською їдиш та іншими мовами. У фонді рідкісних та цінних видань зберігається біля 70 тис. прим.: інкунабули, палеотипи, вітчизняні та іноземні стародруки, особисті архіви В. Сімовича – професора Львівського університету, Є. Козака – професора Чернівецького університету, К. Райфенкугеля – директора бібліотеки Чернівецького університету, колекції К. Томащука – першого ректора Чернівецького університету, І. Карбулицького, І. Співака та ін. Найцінніша книга датується XIII ст. Вона написана на пергаменті латинською мовою. У цьому фонді зберігаються також книги Марії-Луізи, дружини Наполеона I, цісаря Франца Йосифа I, професорів університету С. Смаль-Стоцького, Іона Сбієри та ін. Чернівецький університет видає “Наукові записки” (у 1945–1967 появилося 58 тт.), монографії (84), підручники (65).