Тема 7. Домогосподарство в системі економічних відносин

7.1 Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин.

7.2 Доходи і витрати домогосподарства. Сімейний бюджет.

7.3 Домогосподарства і держава.

7.4 Сутність і практичне значення концепції раціонального споживача.

7.1 Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин.

У національній економіці здійснюють економічну діяльність мільйони господарюючих суб’єктів, метою яких є отримання найбільшого прибутку. До них відносяться такі економічні агенти, як приватні підприємства, державні господарюючі структури, кооперативи, акціонерні організації, банки, страхові і кредитні товариства, індивідуальні підприємства і товариства.

Ринкова економіка висунула свою, найбільш ефективну форму організації функціонування економічних агентів – домогосподарство. У вітчизняній літературі не існує єдиного поняття, яке б визначало термін „домогосподарство”, оскільки виникають труднощі з поняттям сумісного проживання, власності, загального доходу, відтворювальних відносин тощо, а тому поняття „домогосподарство” ні в якому разі не можна ототожнювати із поняттям „сім’я”¹. Важливо уявити домогосподарство як основну одиницю соціального і біологічного відтворення, повязану із соціально-економічною макроструктурою.

Отже, домогосподарство – це сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об’єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати у споріднених відносинах або відносинах свояцтва, не перебувати у будь-яких з цих відносин, або бути і в тих, і в інших відносинах. У окремих випадках домогосподарство може бути представлено однією особою.

Еволюція домогосподарства в Україні пов’язана з наступними етапами:

І етап – первісне суспільство – громада²: спільна общинна власність на землю і знаряддя праці; рівномірний розподіл результатів діяльності; натуральне господарство (існування тільки необхідного продукту, знаряддя праці використовувались тільки з метою знаходження і споживання продуктів природи); відсутність грошей (бартерний обмін). Основна мета – забезпечення потреб громади.

ІІ етап – раннє середньовіччя – дім³: спадкова сімейна власність на землю і знаряддя праці, натуральне господарство, бартер. Основна мета – забезпечення потреб родини та сплата податків.

ІІІ етап – пізнє середньовіччя та дорадянська доба – розрізняють три основні типи домогосподарств: 1) просте сімейне домогосподасртво, що складається з однієї подружньої пари з дітьми або без них (також до цього типу відносять домогосподарство вдівця/вдови з дітьми); 2) „розширене” сімейне домогосподарство, яке утворюється тоді, коли в одному дворі разом із подружньою парою (що утворює просте домогосподарство) проживає ще один або декілька родичів, котрі, в свою чергу, не утворюють подружніх пар; 3)мультифокальне сімейне домогосподарство, котре складається з декількох простих сімей. На їх основі з’являється новий тип господарювання – індивідуальне підприємництво (фермерство): приватна власність, застосовування найманої праці, грошового обміну, товарне господарство. Основна мета – задоволення власних потреб та можливість забезпечення прибутку від реалізації всезростаючих надлишків продукції.

IV етап – радянський період – сім’я як основна ланка суспільства. Основна мета – забезпечення сім’ї продуктами особистої праці в умовах загальнонародної та колгоспно-кооперативної власності. З розпадом

¹ Сім’я – це сукупність осіб, що живуть разом, повязаних родинністю та спільним бюджетом.

² Громада – це колектив із повною або частковою спільною власністю на засоби виробництва та узвичаєними формами самоуправління, основна господарська ланка первісного суспільства.

³ Дім – господарство селянської сім’ї.

СРСР настала ера „ренесансу” домогосподарств, в основі яких закладено принцип індивідуального підприємництва.

V етап – сучасний період – домогосподарство – прогресивна форма підприємницької діяльності громадян в Україні, що спрямована на розвиток місцевих традиційних промислів та ремесел, відтворення традиційних видів діяльності, створення додаткових робочих місць тощо (буває сімейне і приватне). Сімейне домогосподарство є організаційно-правовою формою підприємницької діяльності громадян – членів однієї сім’ї. При цьому сімейне домогосподарство може бути створено як юридична особа, однак у випадку його створення одним членом сім’ї реєструється як фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності.

Діяльність особистих селянських домогосподарств в Україні регулюється Законом України „Про особисте селянське господарство” (2003), де особисте селянське господарство – господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Члени особистих селянських господарств належать до категорії зайнятого населення у разі, якщо робота в цьому господарстві для них є основною і розрахунковий місячний дохід на одного члена дорівнює або перевищує розмір мінімальної заробітної плати.

В сучасних умовах поняття „домогосподарство” та „сім’я” дуже близькі. В Україні частка домогосподарств, у складі яких є особи, не пов’язані родинними стосунками, становить 0,61 відсотка загальної кількості домогосподарств.

Домогосподарству належить надзвичайно важлива економічна роль, зокрема:

- „акумклятор” ефективного попиту як споживач виробничих ресурсів;

- нагромаджувач товарних інвестицій як постачальник сировини, напівфабрикатів, готових виробів тощо;

- джерело виробничих інвестицій, тому що частина доходу, що не використовується домогосподарством упродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може, за наявності відповідного фінансового механізму, стати потужним джерелом економічного зростання країни. Це грошові фонди (бюджети окремих громадян), що формуються у жителів країни з доходів, отриманих на основі трудової, господарської та інших видів діяльності.

Як видно, домогосподарство є одним з основних суб’єктів економічної діяльності в суспільстві, що досить рельєфно проявляється в ряді їх функцій:

- соціальна та виховна функція, пов’язана з відтворенням робочої сили;

- споживча – сімейні господарства виступають основним споживачем товарів і послуг на відповідному ринку;

- постачальницька – домогосподарства постачають на ринок робочу силу, капітал, землю та підприємницькі здібності, одержуючи за це доходи в грошовій або натуральній формі;

- виробнича – домогосподарства виступають безпосередніми виробниками різних товарів і послуг;

- посередницька – сімейні форми малих торговельних підприємств;

- заощадження.

7.2 Доходи і витрати домогосподарства. Сімейний бюджет.

У політекономічному аспекті кожне домогосподарство, як правило, є автономною самодостатньою економічною ланкою (суб’єктом), що має власний бюджет доходів і витрат. Воно розраховує лише на власні ресурси і забезпечує потреби сім’ї всім необхідним для нормальної її життєдіяльності та відтворення. Крім того, домогосподарства сплачують державі податки. Формування доходів сім’ї, їх використання, узгодження доходів та витрат і утворюють бюджет сім’ї.

Джерела за рахунок яких формується дохідна частина:

- доходи, які мають трудове походження: заробітна плата, доходи від індивідуально-трудової та підприємницької діяльності, доходи від особистого підсобного господарства. Сюди відносять і трудову пенсію;

- доходи від власності (рента(орендна плата), проценти на вклади та облігації, дивіденди на акції);

- доходи через суспільні фонди споживання (соціальні пенсії та допомоги, виплати по безробіттю, стипендії, дотації на різні путівки для відпочинку, виплати багатодітним сім’ям, а також наявність елементів або пільгового лікування та освіти населення). У формуванні цього джерела закладена праця всього суспільства і разом з тим кожного працездатного члена сім’ї.

Для реалізації отриманих домогосподарствами доходів в умовах ринкової економіки необхідна наявність на споживчому ринку достатньої кількості та відповідного ассортименту товарів і послуг за доступними для массового споживача цінами. Це одна з найважливіших умов макроекономічної ринкової рівноваги.

Доходи домогосподарств використовуються за різними напрямами. Основні серед них такі: на харчування; придбання товарів широкого вжитку (одяг, взуття) і довгострокового користування (меблі, холодильники, телевізори, комп’ютери, автомобілі тощо); оплату соціально-культурних і комунально-побутових послуг; сплату податків і різних платежів; заощадження та нагромадження; інші, часто непередбачувані витрати.

Щодо зміни структури витрат із сімейного бюджету у розвинутих країнах можна виявити кілька тенденцій:

- скорочення у доходах питомої ваги коштів, що йдуть на харчування сім’ї.

- зростання витрат із сімейного бюджету на соціально-культурні потреби.

- збільшення заощаджень та нагромаджень, які спрямовуються для поліпшення добробуту членів сім’ї, організацію власного бізнесу тощо.

Щодо згаданих прогресивних тенденцій, характерних для використання бюджету домогосподарств у розвинутих країнах, то в Україні вони не проявляються.

7.3 Домогосподарства і держава.

Держава приймає активну участь у фінансовій підтримці домогосподарств, зокрема передбачено ряд програм на державному та регіональному рівнях. В свою чергу, сфера фінансів домашніх господарств забезпечує надходження грошових коштів у загальнодержавний і регіональні (місцеві) бюджети у формі податків, зборів та інших обов’язкових платежів, а також інвестиції в різні цінні папери (інші фінансові активи), емітовані різними державними органами та окремими підприємствами.

Кабінет Міністрів України відповідно до загальнодержавних програм щорічно при підготовці проекту Державного бюджету України передбачає відповідні кошти на підтримку особистих селянських господарств. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень сприяють особистим селянським господарствам:

- в організації у сільській місцевості кредитних спілок, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів для надання послуг із заготівлі, зберігання, переробки та збуту сільськогосподарської продукції, спільного використання технічних і транспортних засобів та соціально-побутового обслуговування;

- в організації діяльності з надання інженерно-технічних, ветеринарних, агрономічних, зоотехнічних та інших послуг;

- у виділенні земельних ділянок єдиним масивом;

- в отриманні кредитів для будівництва житла, господарських будівель і споруд, придбання сільськогосподарської техніки та обладнання; в організації у сільській місцевості фахової підготовки та перепідготовки членів особистого селянського господарства.

7.4 Сутність і практичне значення концепції раціонального споживача.

Домогосподасртво як споживач намагається максимізувати свою корисність або величину задоволення, які є наслідком покупки споживчих товарів. Домогосподарство як покупець повинно так упорядкувати своє споживання, щоб кожен окремий товар приносив йому однакову граничну корисність на кожну витрачену гривню. У такій ситуації члени домогосподарства матимуть максимальне задоволення або корисність від закупок товарів.

Головна умова максимального задоволення корисності така: споживач зі сталим доходом за таких ринкових цін досягне максимального задоволення або корисності, якщо гранична корисність останньої гривні, витраченої на певний товар, є такою самою, як і гранична корисність останньої гривні, витраченої на будь-який інший товар. Середня гранична корисність на гривню всіх товарів за стану рівноваги для споживача називається граничною корисністю доходу. Цю фундаментальну умову П. Самуельсон запропонував визначити у вигляді формули: