НТР та роль людини у виробництві

НТР означає формування нового технологічного способу виробництва. Він відбувається поступово, але невпинно, адже йдеться про великі масштаби виробництва.

В історії розвитку техніки відокремлюють 3 етапи:

1. За первісного ладу з’являються елементарні знаряддя праці.

2. З ΧvΙΙΙ ст. – поява машинного виробництва

3. З середини 50 – х років ΧΧ ст. – відбувається НТР – революція в технологічному способі виробництва, впровадження автоматизації.

Людина поєднує і фізичну, і розумову діяльність. З розвитком суспільного виробництва на основі нової техніки і технології у загальних витратах праці підвищується значення її розумової частини. Виникає багато професій, які все менше передбачають виконання фізичних дій і все більше – розумових. Отже, роль людини у виробництві змінюється - вона все менше займається фізичною працею, а більше управлінською, але людина залишається головним фактором виробництва і носієм виробничих відносин.

Тема. Економіка суспільства як сукупність видів економічної діяльності

Економічна система: сутність, структурні елементи.

Продуктивні сили як матеріальна основа економічної системи

Економічні відносини як соціальна форма і спосіб організації економічної системи

Типи економічних систем та критерії їх класифікацій

Економіка є сферою людської життєдіяльності, де реалізуються виробничі відносини з приводу привласнення, виробництва, обміну, розподілу, споживання та регулювання. В такому вигляді її можна розглядати як певну організовану сукупність елементів, тобто систему.

Економічна система – це сукупність всіх видів економічної діяльності людей у процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання товарів і послуг, а також у процесі регулювання такої діяльності.

Структура економічної системи передбачає виділення в її структурі таких функціональних елементів, як:

- Виробничої, ринкової, цінової, фінансової, грошової підсистем,

- Підсистеми формування та розподілу доходів,

- Підсистем споживання і регулювання доходів.

Виробнича система – це сукупність певних механізмів, способів, методів трансформації економічних ресурсів в економічні блага. Її основою є процес виробництва. Виробничі системи розвиваються в часі і просторі під впливом різних факторів і змінюються в процесі історичного розвитку. Залежно від розвитку техніки, технології виробничі системи поділяються на 3 типи:

1. доіндустріальні – які базуються на ручній праці;

2. індустріальні – які базуються на механізованій праці;

3. постіндустріальні – які базуються на автоматизованій праці.

Цілісність та організованість економічної системи залежить від наявності у неї спільної мети, яка повинна стати внутрішнім імпульсом діяльності переважної більшості населення. Економічна система, передусім суспільний спосіб виробництва, є базисом, над яким формується надбудова – соціальні, політичні, правові, ідеологічні, національні відносини. В діалектичні й єдності та взаємодії базис і надбудова утворюють суспільно – економічну формацію, тобто економічну систему і притаманну їй сукупність інших суспільних відносин. Надбудова визначається базисом, але водночас інколи впливає на нього (політика визначає економіку).

Економічна система має 3 основні ланки, підсистеми:

1) економічну структуру продуктивних сил суспільства,

2) систему економічних відносин,

3) механізм господарювання – є сукупністю форм організації та управління суспільними діями економічних суб’єктів.

Кожна з цих підсистем формується, у свою чергу, з певних елементів і компонентів і розвивається відповідно до спільних для всієї економічної системи законів.

Матеріальною основою будь – якої економічної системи є продуктивні сили, тобто засоби виробництва і робоча сила.

Продуктивні сили – це система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства.

Центральне місце в економічній системі, як і в структурі продуктивних сил належить людині. Як головна продуктивна сила, уособлення економічних відносин, суб’єкт і об’єкт господарської діяльності, носій і реалізатор економічних потреб і інтересів - вона поєднує і узгоджує функціонування всіх ланок економічної системи. Місце людини в суспільній ієрархії, можливість і форми її самореалізації зумовлюють характер економічної системи.

Сучасні продуктивні сили - це складна система, що містить матеріальні і духовні, об’єктивні і суб’єктивні, суспільні і природні елементи.

Будь – який елемент матеріально – речових продуктивних сил завжди є безпосереднім продовженням природних сил людини, її енергійного потенціалу. Використання енергії води, пари, автоматизованих систем, транспортних засобів слід розглядати як органічне продовження її фізичного уособлення та інтелекту. У цьому розумінні продуктивні сили є не лише результатом втілення минулої праці людини, а й безпосереднім енергетичним потенціалом її праці.

Системі продуктивних сил властиві внутрішні закони та суперечності розвитку. Такими, зокрема, є закон переходу функцій від особистісних до матеріальних факторів виробництва, або закони зростання продуктивності праці. Дія цих законів пронизана внутрішніми суперечностями, зумовлює зміни в розвитку продуктивних сил, якісні зрушення в їх змісті. Продуктивні сили виражають ставлення людини до природи, а з іншого боку пов’язані з системою суспільних економічних відносин.

Найскладніша підсистема економічної системи – економічні відносини.

Економічні відносини являють собою сукупність соціально – економічних та організаційно – виробничих зв’язків між господарюючими суб’єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ і послуг. Вони складаються з:

- виробничих відносин;

- техніко – економічних відносин – відносини спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва. Визначаються рівнем розвитку техніки, вдосконалюються паралельно з нею

- організаційно – економічних відносин – менеджмент, маркетинг тощо.

Виробничі відносини – суспільна форма розвитку продуктивних сил, змістом якої є відносини між людьми у процесі виробництва економічних благ.

Основу виробничих відносин становлять відносини власності на засоби виробництва, що формуються у сфері безпосереднього виробництва. Саме вони створюють суспільно – економічну форму поєднання особистісних і матеріальних факторів виробництва.

Виробничі відносини менш активні порівняно з продуктивними силами. Вони у межах суспільного способу виробництва прагнуть пристосовуватися до рівня й характеру розвитку продуктивних сил. Це виявляється в еволюції типів і форм власності. Отже, суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами є визначальною рушійною силою розвитку суспільного способу виробництва перетворення його на більш розвинутий.

Економічна система - складне, багато структурне соціально – економічне явище. Особливості організації господарського життя різних суспільств у просторі і часі зумовлюють існування різних типів функціонально – історичних економічних систем.

Організація національної економічної системи залежить від таких ознак: наявність відносин власності, від співвідношення рівнів розвитку між окремими елементами підсистем, від спрямованості економічної системи, спільної мети. Виходячи з цих ознак, виділяють такі функціональні типи економічних систем:

1- конкурентна ринкова (чиста класична) економічна система – основним регулятором відносин є ринок, формування економічних пропорцій відбувається під впливом динаміки цін та утворення конкуренції;

2- монополістична економічна система – один або декілька виробників опановують ринок, диктуючи свої умови іншим суб’єктам;

3- адміністративна економічна система – діяльність господарюючих суб’єктів регулюється централізовано державою;

4- змішана (ринково – державна) економічна система, в тому числі перехідна – є реально існуючою, оскільки кожна національна економіка на сьогодні поєднує у собі ринкові відносини із державним регулюванням; перехідною вважають таку систему, яка перебуває у стадії трансформації з одного якісного стану в інший;

5- традиційна економічна система – характерні для слаборозвинених країн, які засновані на давніх звичаях (Афганістан, Нікарагуа, Іран).

Ці функціональні моделі різняться за формою власності на ресурси та за способом управління і координації економічної діяльності.

Економічна система розглядається на мікро - і макрорівнях.

Національна мікроекономічна система визначається як певна сукупність механізмів та інститутів функціонування первинних ланок господарського комплексу: підприємств, фірм, корпорацій тощо. До неї відносять ринок продуктів, ринок ресурсів, ринок грошей і валют. В історичному плані виділяють такі типи мікроекономічних систем, які різняться рівнем розвитку ринку та ринкових структур:

- Доринкові,

- Ринкові,

- Постринкові.

Національна макроекономічна система – це певна сукупність механізмів та інститутів функціонування і розвитку національної економіки в цілому.