Тема 3. Європейський вибір України: актуальність, реалії, перспективи

Інтеграція у цілому, особливо економічна інтеграція, є велінням часу. Інтеграційні процеси охопили всі куточки Земної кулі. Водночас інтеграційні угруповання розвиваються досить нерівномірно і мають різні форми, як Європейський Союз, Організація американських держав (ОАД), Союз Російської Федерації і Республіки Білорусь, митний союз країн СНД, що переріс в ЄврАзЕС, Єдиний економічний простір (ЄЕП), ГУ(У)АМ тощо. Найпривабливіший досвід має інтеграція Західної Європи, учасники якої віднайшли та випробували ефективні економічні, політичні і правові рішення, застосували нові форми і втілили новий зміст реформ. Для західноєвропейської інтеграції характерні стійкість розвитку, динамізм.

У системі зовнішньополітичних пріоритетів України особливе місце посідає європейська орієнтація. Європейський вибір нашої держави відкриває нові перспективи співробітництва з розвиненими країнами континенту, надає можливості економічного розвитку, зміцнення позицій України у світовій системі міжнародних відносин. Цей вибір має своє нормативно-правове підґрунтя. Зокрема, відповідно до закону “Про основи національної безпеки України” передбачено “інтеграцію України в європейський політичний, економічний, правовий простір”, а також “забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами Співдружності Незалежних Держав, а також з іншими державами світу”.

Важливість ролі інтеграції нашої держави до Європейського Союзу засвідчує і подане у 2002 році Послання Президента України до Верховної Ради – “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002–2011 роки”, в якому була визначена низка практичних кроків щодо питань європейської інтеграції, які за своєю природою цілком можна вважати державними орієнтирами європейського вибору. Це, зокрема: отримання Україною членства у Світовій організації торгівлі; проведення переговорного процесу та підписання Угоди про асоціацію, створення зони вільної торгівлі. На незмінність політики європейської інтеграції України було наголошено у виступі Президента України В.Ф. Януковича у листопаді 2013 року на пленарному засіданні Самміту Ініціативи “Східне партнерство” та інших заходах.

На нинішньому етапі розвитку нашої держави процес європейської інтеграції стає особливо актуальним, оскільки потребує модернізації всіх сфер життєдіяльності українського суспільства та приведення їх у відповідність до стандартів провідних європейських країн. Проте, обов’язковою умовою цього процесу має бути дотримання національних інтересів України. Він не означатиме сліпе механічне копіювання будь-якого іноземного досвіду на шкоду нашій крані. Як зазначив у грудні 2013 року в своєму зверненні до українського народу Президент України В.Ф. Янукович “Україна зробила свій геополітичний вибір. Ми – європейський народ… Зроблю все від мене залежне для прискорення процесу зближення України з Європою, не допустивши при цьому серйозних втрат нашої економіки та погіршення життєвого рівня громадян”.

У контексті європейської інтеграції Україною на сучасному етапі реалізується значна кількість спільних європейських економічних планів, програм, проектів. Підтвердженням євроінтеграційного курсу держави є, зокрема, те, що Міноборони упродовж усіх років незалежності держави проводить чисельні спільні навчання із зарубіжними партнерами. Щороку на території України та на територіях європейських держав відбувається до 20 багатонаціональних навчань та миротворчих операцій під егідою ЄС, до яких залучається понад трьох тисяч військовослужбовців у складі сухопутних, авіаційних та морських підрозділів. Більше ніж 39 тис. військовослужбовців Збройних Сил України починаючи з 1992 року, взяли участь у 29 міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки у різних регіонах планети. Понад 100 українських офіцерів щороку проходять фахову та мовну підготовку в Німеччині, Польщі, Швейцарії, Туреччині, Словаччині, Італії, Австрії, Великобританії, Росії та інших державах.

У свою чергу, Україна, як одна із країн-засновниць СНД, виступає за розвиток найширших торговельно-економічних та інших зв’язків між країнами СНД на засадах суверенного партнерства, рівноправності і взаємовигоди.

Особливості поточного моменту співпраці Української держави з Євросоюзом характеризуються новими умовами розвитку розширеного Союзу, ставленням до країн-сусідів і формуванням у зв’язку з зазначеним оновленої політики щодо США. 20 березня 2009 року на самміті ЄС затверджено нову модель співробітництва з країнами, котрі межують з ЄС, – програму Східного партнерства, розраховану на Україну, Грузію, Вірменію, Азербайджан, Молдову та Білорусь. Програмою передбачено заходи зі стимулювання інтеграційних процесів між цією шісткою пострадянських країн, розташованих у безпосередній близькості до кордонів ЄС. Це зокрема, співпраця в енергетичній сфері, створення інтегрованої системи управління кордонами як ефективного засобу протидії нелегальній міграції, допомога, спрямована на вирівнювання соціально-економічного розвитку окремих регіонів країн-учасниць програми Східного партнерства тощо.

Прийнята стратегія Східного партнерства може допомогти Україні виробити власний шлях і методологію успішної інтеграції до ЄС. Серед сучасних підходів щодо європейської інтеграції виокремимо три основні концепції:

1) “останніх кордонів”, до якої схиляється найконсервативніша частина політичної еліти ЄС. Основна її теза полягає в тому, що Європа “стомилася” від розширення;

2) “тривалого зближення”, яка визнає можливість приєднання до ЄС східних сусідів. Для України – це варіант політики Східного партнерства та зближення з європейськими країнами шляхом поступового розширення співробітництва;

3) “Великої Європи”, яка враховує існування двох основних центрів політичного та економічного тяжіння – ЄС і Росії. Ідея створення “Спільного Європейського економічного простору” передбачає тісний формат співробітництва у сферах – економіки, безпеки, науки і культури, що визначає його мінімізований інституціональний характер. Місце України у цій концепції, з геополітичної точки зору, – це “прикордонна” країна – як для європейського простору, так і для євразійського.

У 2010 р. перспектива вступу до ЄС закріплена Законом України “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”.

У лютому 2013 р. вимоги ЄС були конкретизовані Єврокомісаром з питань розширення та європейської політики сусідства Ш. Фюле у вигляді “non-papеr” – тобто документа, який не був офіційно висунутий Україні інституціями ЄС, але фактично є пакетом вимог, з яким погоджуються обидві сторони. Суть зводиться до наступного:

1. Врахувати зауваження та рекомендації ОБСЄ щодо парламентських виборів 2012 року, розробити Виборчий кодекс.

2. Вирішити ситуацію, пов'язану з необхідністю проведення повторних виборів у скандальних мажоритарних округах (на парламентських виборах 2012 року).

3. Вирішити проблему політично мотивованих судових вироків.

4. Забезпечити необхідні ресурси для введення в дію нового КПК, законодавства проти катувань та про статус адвокатури.

5. Забезпечити прийняття законодавства у сфері реформи судової системи – статус суддів, роль Вищої ради юстиції, статус та повноваження прокурорів.

6. Активізувати роботу Конституційної асамблеї, забезпечити її відкритість і прозорість.

7. Удосконалити законодавство у сфері боротьби з корупцією.

8. Здійснити реформи, необхідні для створення зони вільної торгівлі.

9. Продовжити реформу управління державними фінансами, затвердити її стратегію.

10. Підтримати конституційні зміни, які розширюють повноваження Рахункової палати.

11. Поліпшити бізнес-клімат та інвестиційні можливості для інтеграції в європейський економічний простір.

Практично всі вимоги з даного списку українською стороною виконані. Впродовж 2013 року Парламент ухвалив ряд законів, зокрема у сфері інформації, юстиції, боротьби з корупцією тощо. Ухвалено новий Кримінальний процесуальний кодекс. Спільно з ЄС ухвалено ряд нових програм співробітництва (бюджетної підтримки, управління кордонами, адміністративної реформи, реформи системи юстиції та ін.).

Останні роки політику євроінтеграції України можна визначити, з європейського боку, як етап швидкої зміни оптимістичних надій європейської спільноти розчаруванням інтеграційною риторикою України та прагнення ЄС до створення східної зони стабільності навколо власних кордонів. Але й у цьому варіанті, зупинившись в інтеграційному поступі на півдорозі, Європа ризикує знову стати континентом великих конфронтацій. Українське ставлення до євроінтеграційних процесів характеризує превалювання риторики над практичними реформаторськими кроками. Таким чином, є підстави говорити про досить значний термін, упродовж якого відбуватиметься підготовка України до вступу в ЄС. За цей період нашій державі необхідно буде: по-перше, забезпечити динамічний внутрішній розвиток, який передбачив би створення надійних механізмів для подолання потенційних ризиків євроінтеграції; по-друге, побудувати конкурентоспроможну економіку, здатну стабільно функціонувати в разі появи кризових явищ; по-третє, знайти оптимальну модель українсько-російських відносин.

Підписання Угоди з ЄС – має стати прагматичним кроком української влади. Головна мета - збільшення товарообігу з Європою і доступ до дешевих фінансових ресурсів, які дозволять переоснастити внутрішнє виробництво, впровадити технології і підвищити попит на українську продукцію

Україна розраховує отримати 15–20 млрд. євро інвестицій, кредитів і фінансової допомоги з ЄС вже в перші два роки після підписання Угоди про асоціацію. За підсумками 2012 р. інвестиції з ЄС знизилися в 1,5 рази. Асоціація повинна стати інструментом корекції зазначеної негативної тенденції. Необхідно розробити прозору інвестиційну карту на 2–5 років, щоб Україна бачила конкретні фінансові переваги асоціації з ЄС.

Київ запропонував європейським партнерам повністю профінансувати програму переходу українського виробництва на технічні регламенти ЄС. Сума – 185 млрд. євро. При всій значущості вона - менше, ніж витрати ЄС на підтримку ряду держав-банкрутів. Якщо Україна спрощує доступ на свій внутрішній ринок, то європейські партнери зобов'язані компенсувати витрати на стандартизацію. Адже фундаментом європейського ринку є конкурентність. Україна прагне до того, щоб конкуренція велася відкрито і чесно, без використання переваг, одержуваних на різниці в історично сформованих стандартах.

Уряд М. Азарова розраховує на активну участь українських компаній у системі держзакупівель ЄС. У Європі закупівлі, що здійснюються державою, становлять близько 19 % ВВП, а компанії, чий бізнес напряму залежить від закупівель, створюють до 30 млн. робочих місць. Обсяг цього ринку становить до 352 млрд. євро на рік. Україна хотіла б отримати квоту на постачання своєї продукції і послуг і прописати її, як юридичне зобов’язання ЄС. Двері торгівлі повинні відкриватися в обидві сторони, інакше тенденції до протекціонізму і розчарування в ЄС будуть брати гору.

Україна уважно вивчила досвід дотацій аграріям країн Євросоюзу. Очевидно, що державі, яка не є членом ЄС, буде складно претендувати на отримання повновагих дотацій. У той же час потенціал АПК України дозволяє будувати ефективний бізнес навіть без дотацій. Фермерам та сільгоспвиробникам потрібні дешеві фінансові ресурси. Україна та ЄС могли б піти по шляху формування спільного Аграрного фонду асоціації, який забезпечував би вітчизняним компаніям доступ до кредитної підтримки під низький відсоток, пошук потенційних партнерів з ЄС, послуги страхування, консалтингу тощо.

Євроінтеграція – це проект, який має сприяти прискорення процесу демократичних перетворень в Україні та забезпечити досягнення суттєвих економічних вигод.

Усвідомлюючи свою відповідальність за стан справ у державі, серйозність існуючих економічних ризиків і потребу витрати колосальних коштів, необхідних до переходу української економіки на європейські стандарти (приблизно 160 млрд. євро до 2017 року), Президент України та Уряд ретельно проаналізували та скорегували процес підготовки до підписання Україною Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Як зауважив Президент України В.Ф. Янукович у листопаді 2013 року в інтерв’ю українським телеканалам, “як тільки ми вийдемо на той рівень, який нам буде комфортним, і коли він буде відповідати нашим інтересам, коли ми домовимось на нормальних умовах, тоді будемо вести розмову про підписання… Я вважаю і переконаний в тому, що ми не повинні ніде бути “бідними родичами” з простягнутою рукою”. На сьогодні, зокрема, існує нагальна потреба захисту інтересів українських товаровиробників у сфері літакобудування, сільського господарства, машинобудування, торгівлі та ін.

Таким чином, процес європейської інтеграції України є складним і багатоплановим та таким, що вимагає всебічного захисту національних інтересів нашої держави. Тому на нинішньому етапі особливо важливим постає питання створення сприятливих умов щодо органічного та економічно обґрунтованого входження України до європейських структур.

Рекомендована література

1. Артьомов І.В. Проблеми і перспективи входження України в Європейський Союз. – Ужгород: Ліра, 2007. – 384 с.

2. Бжезінський З. Україна у геостратегічному контексті. – К.: КМА, 2006.– 102 с.

3. Виступ Президента України на пленарному засіданні Самміту Ініціативи “Східне партнерство” // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www. president. gov.ua /news/29616.html

4. Гайдуцький П. Україна: проблеми інтеграції // Національна безпека та оборона. – 2013. – № 4–5 (141–142). – С. 78–89.

5. Звернення Президента до Українського народу // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/news/29566.html

6. Курс на євроінтеграцію є незмінним Голос // України № 235 (5735) 11 грудня 2013 р.

7. Європейська інтеграція України: внутрішні чинники і зовнішні впливи (аналітична доповідь Центру Разумкова) // Національна безпека та оборона. – 2013. – № 4–5 (141–142). – С. 2–54.

8. Закон України про основи національної безпеки України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 351.

9. Кудряченко А.І. Європейський вибір України: досягнення, виклики та перспективи // Віче. – 2009. – № 16. – С. 2–4.

10. Пайфер С. Зовнішні впливи на європейську інтеграцію України // Національна безпека та оборона. – 2013. – № 4–5 (141–142). – С. 71–74.

11. Шлях України до ЄС: здобутки, виклики, перспективи (заочний круглий стіл українські державні та політичні діячі) // Національна безпека та оборона. – 2013. – № 4–5 (141–142). – С. 55–70.