Тема 2. Конституційні права, свободи та обов’язки громадян України. Особливості їх реалізації у Збройних Силах України

Конституційне встановлення народовладдя в Україні обумовлює гуманістичну спрямованість конституційного ладу в нашій країні.

“Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”, а “права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави”.

Гуманістична спрямованість суспільного ладу завжди визначається правовим статусом (правовим становищем) особи, тобто людини і громадянина у суспільстві та державі.

Закріплюючи основи сучасного суспільного й державного устрою, Основний Закон спрямований у майбутнє, містить ряд норм-принципів і положень, які ще потребують своєї реалізації. Таким чином, створено і конституційний простір для подальшого демократичного й соціального розвитку України.

Конституційні права, свободи та обов’язки людини й громадянина. Важливу роль у з’ясуванні природи конституційного статусу особи відіграють загальні принципи цього статусу. До таких принципів відносять свободу і рівність.

Для українського конституціоналізму тлумачення свободи полягає в тому, що вона розуміється як відсутність широких обмежень діяльності особи. Але це не означає абсолютної свободи. Межею свободи будь-якої людини є свобода інших людей. Ці ідеї знайшли своє відображення у відповідних конституційних нормах. Зокрема зазначається, що “кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості”. Правовий зміст принципу рівності виявляється перш за все у визнанні рівності всіх перед законом, що забезпечується через надання усім громадянам однакових прав і обов’язків. Цей принцип прямо забороняє закріплення у національному законодавстві дискримінації з будь-яких причин або ознак – “громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом”.

Необхідно підкреслити, що загальні принципи правового статусу людини та громадянина уточнюються в Конституції через закріплення цілого комплексу спеціальних принципів правового статусу особи, до яких належать:

принцип вільності і рівності людей у своїй гідності та правах, який означає, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах (стаття 21);

принцип гарантованості і довічності прав і свобод, який означає, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (стаття 22);

принцип права на вільний розвиток особистості, який означає, що кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших осіб, та має обов’язки перед суспільством, у якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості (стаття 23);

принцип рівності конституційних прав і свобод громадян та їх рівності перед законом, який означає, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24);

принцип права громадянства і його зміни, який означає, що громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство (стаття 25);

принцип національного режиму для іноземців і осіб без громадянства, який означає, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть ті самі обов’язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (стаття 26).

Потрібно зауважити, що система прав і свобод людини і громадянина, що гарантується Конституцією України, розроблена з урахуванням відповідних міжнародно-правових актів: Загальної декларації прав людини (1948 р.), Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 р.), Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.), Європейської Конвенції про права і основні свободи людини (1950 р.), Паризької хартії для нової Європи (1990 р.) та інших.

Основними видами прав і свобод людини і громадянина, передбаченими Конституцією, є такі: громадянські (особисті, фізичні), політичні, економічні, соціальні і культурні (духовні, гуманітарні). За Конституцією України до громадянських прав і свобод належать:

право на життя (стаття 27);

право на повагу до гідності (стаття 28);

право на свободу та особисту недоторканність (стаття 29), недоторканність житла (стаття 30);

таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (стаття 31);

невтручання в особисте і сімейне життя (стаття 32) тощо.

Слід підкреслити, що одним із пріоритетних видів прав і свобод особи в Україні, які передбачені Конституцією, є політичні права і свободи. До цих прав і свобод відносяться, зокрема, такі:

свобода пересування, вільний вибір місця проживання тих, хто на законних підставах перебуває на території України, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33);

право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (стаття 38);

право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (стаття 40);

право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей (стаття 36);

право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування (стаття 39) тощо.

Центральним видом прав і свобод людини і громадянина, які проголошує і гарантує Конституція України, є економічні права особи, тобто її суб’єктивні права у сфері економічних (майнових) відносин. До цих прав відносяться насамперед:

право власності особи, тобто право приватної власності;

право на підприємницьку діяльність;

право громадян на користування об’єктами права публічної (суспільної) власності: загальнонародної, загальнодержавної та комунальної.

Одним з найбільш численних видів прав, проголошених і закріплених Конституцією, є соціальні права, до яких, зокрема, належать:

право на працю (стаття 43);

право на страйк (стаття 44);

право на відпочинок (стаття 45);

право на соціальний захист (стаття 46);

право на житло (стаття 47);

право на достатній життєвий рівень (стаття 48);

право на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування (стаття 49) тощо.

Останнім видом конституційних прав і свобод людини і громадянина в системі прав і свобод, передбачених Основним Законом України, є культурні (духовні) права і свободи. За своїм змістом культурні (духовні) права і свободи людини і громадянина – це суб’єктивні права особи в культурній (духовній, ідеологічній) сфері. Вони являють собою межі можливого, дозволеного для особи, її поведінки чи діяльності у цій сфері. За чинною Конституцією України безпосередньо до культурних (духовних) прав і свобод відносяться насамперед такі права і свободи, як:

право на освіту (стаття 53);

свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості (стаття 54);

право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (стаття 54);

право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34);

право на інформацію, тобто право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір (стаття 34);

право на свободу світогляду і віросповідання (стаття 35) тощо.

Конституційний статус та завдання Збройних Сил України. Конституція України визначає місце і роль Збройних Сил у системі української державності, що визначаються головним призначенням, яке покладається на Збройні Сили України – “оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності”.

Важливими засадами діяльності Збройних Сил, закріпленими в Конституції України, є:

обов’язок усіх громадян України щодо “захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України” (стаття 65);

конституційний порядок “затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України” (пункт 22 стаття 85, пункт 17 частина 1 стаття 92);

порядок “схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України” (пункт 23 стаття 85; пункт 2 частина 2 стаття 92);

конституційні повноваження Президента України Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України Голови Ради національної безпеки і оборони України (пункт 17–19 стаття 106);

призначення, функції та структура Ради національної безпеки і оборони України (стаття 107);

Проголошення незалежності України та будівництво української армії в умовах курсу держави на розбудову демократичного устрою зумовили департизацію Збройних Сил, яку в нашій країні можна вважати успішно завершеною. Конституційними гарантіями позапартійного статусу Збройних Сил України та їх деполітизації є наступні норми:

заборона будь-якої партійної активності у Збройних Силах, що знайшла своє відображення в основних концептуальних документах і законах України з військових питань. У статті 37 Конституції йдеться про недопущення створення і діяльності органів організаційних структур політичних партій у військових формуваннях;

підпорядкованість Збройних Сил парламентському, президентському та урядовому контролю, зафіксована статтями 85, 92, 106, 107, 116 Конституції, статтями 4–7 Закону України “Про Збройні Сили України”;

призупинення військової служби військовослужбовцями, обраними до органів місцевої або центральної влади (стаття 3 Закону “Про вибори народних депутатів України”);

припинення і заборона будь-якої дискримінації у Збройних Силах на політико-ідеологічних підставах, відповідна зміна критеріїв прийому у ВВНЗ і підвищення по військовій службі. У статті 15 Конституції України зазначається, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою обов’язковою.

Конституцією України, яка увібрала в себе світовий досвід державотворення, законодавчо закріплено права, свободи і обов’язки людини і громадянина. Крім цього політичного значення Конституція України має надзвичайно велику юридичну цінність як правовий акт. Перш за все, це Основний Закон держави, який має найвищу юридичну силу. Всі закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі і мають відповідати їй. А це значить, що Конституція є основним джерелом нашого законодавства, розрахованим на тривалий період.

Таким чином, Конституція України – це основа подальшого розвитку законодавства (у тому числі і військового) і правової системи у цілому. Конституція України є своєрідним юридичним фундаментом держави, Збройних Сил України.

Рекомендована література

1. Закон України від 25 березня 1992 року № 2232–ХІІ “Про військовий обов’язок і військову службу” / Відомості Верховної Ради України від 07.07.1992 р., № 27, стаття 385.

2. Закон України “Про вибори народних депутатів України” від 17 листопада 2011 року № 4061–VІ / Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2012, № 10–11, ст. 73.

3. Закон України “Про Збройні Сили України” від 6 грудня 1991 року № 1934–XII.

4. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року / Відомості Верховної Ради України від 23.07.1996.

5. Мартиненко П.Ф. Преамбула / Коментар до Конституції України. – Київ, 1996. – С. 24–25.

6. Указ Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 “Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України” / Офіційний вісник України від 22.12.2008 р., № 95, стор. 9, стаття 3129, код акту 45142/2008.

7. Шаповал В.М. Сучасний конституціоналізм. – Київ: Юрінком Інтер, 2005.