Основні теоретично-розрахункові положення теми

Основні фонди підприємств – це засоби праці, які мають вартість, функціонують у виробничому процесі тривалий час, не змінюючи при цьому своїх форм і розмірів, а свою вартість переносять на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань.

Не є виробничими фондами засоби праці, не залучені у процес виробництва (не введені в дію підприємства, засоби праці у стадії монтажу, демонтоване обладнання).

Основні фонди підприємства поділяються на виробничі (функціонують у сфері матеріального виробництва підприємства) і невиробничі (фонди невиробничої сфери підприємства).

В залежності від функцій, що виконують засоби праці у виробничому процесі, вони класифікуються за виробничим призначенням на такі групи:

1. будівлі;

2. споруди;

3. передавальні пристрої;

4. машини і обладнання;

5. транспортні засоби;

6. інструмент;

7. виробничий інвентар;

8. господарський інвентар.

Виробнича структура основних фондів – це співвідношення різних груп основних фондів в їх загальній вартості. Часто цю структуру розглядають як співвідношення активної і пасивної частин основних фондів. Прогресивною є така структура основних фондів, де доля активної частини зростає.

Фактори, що впливають на виробничу структуру основних фондів:

виробничі та матеріально-технічні особливості галузі;

- форми суспільної організації виробництва;

- форми відтворення основних фондів;

- технічний рівень виробництва;

- рівень організації будівельних робіт;

- розміщення підприємства.

Галузева структура основних фондів характеризується співвідношенням питомої ваги основних фондів різних галузей до їх загальної вартості.

Вікова структура основних фондів – це співвідношення різних вікових груп основних фондів в їх загальній вартості.

Облік основних фондів здійснюється в натуральній і вартісній формі. Натуральні показники (площа, потужність обладнання, кількість одиниць обладнання тощо) використовуються при визначенні виробничої потужності, розробці балансів обладнання, удосконалення складу основних фондів і т. д. Вартісна форма обліку необхідна для визначення розмірів амортизації, калькулювання собівартості продукції.

Фізичне зношення – це втрата основними фондами їх споживчих якостей.

Мірилом фізичного зношення є коефіцієнт фізичного зношення основних фондів (К_ф._знош), який можна обчислити:

або

де В_{кап.рем} – вартість капремонтів обладнання від початку служби, грн.;

А_знош – сума амортизаційних відрахувань від початку служби (сума зношення), грн.;

В_п – вартість основних фондів на початок служби, грн.

Фізичне зношення у відсотках можна обчислити за формулою:

,

де Т_ф, Т_н – відповідно фактичний та нормативний строк служби обладнання, роки.

Моральне зношення (техніко-економічне старіння) являє собою передчасне (до закінчення строку фізичної служби) знецінення основних фондів, викликане або здешевленням відтворення основних фондів, або використанням більш продуктивних засобів праці.

Для характеристики руху основних фондів на підприємстві використовують показники:

Коефіцієнт вибуття:

,

де Л – вартість ліквідованих основних фондів за певний період (рік), грн.;

Ф – вартість основних фондів на початок періоду, грн.;

Коефіцієнт оновлення:

де S_в – вартість введених основних фондів за певний період, грн.;

S_k – вартість основних фондів на кінець періоду, грн.

Процес відшкодування зношення основних фондів здійснюється шляхом амортизації. Із амортизаційних сум, що включаються у склад витрат на виробництво продукції, формується амортизаційний фонд, який використовується для відтворення основних фондів. З 1991 року амортизаційні відрахування в Україні здійснюються тільки на повне відновлення. Згідно “Положення про порядок визначення амортизації та віднесення амортизаційних відрахувань на витрати виробництва (обігу)” амортизації підлягають витрати, пов’язані із:

- придбанням та введенням в експлуатацію основних фондів;

- самостійним виготовленням основних фондів;

- проведенням певних видів ремонтів, реконструкції і модернізації основних фондів;

- поліпшенням земель.

Для здійснення процесу нарахування амортизації основні фонди підприємства поділяють на такі групи:

- група 1 – будівлі, споруди, їх компоненти, передавальні пристрої;

- група 2 – транспортні засоби, меблі, офісне обладнання, побутові електромеханічні прилади та інструменти, інформаційні системи;

- група 3 – інші основні фонди, що не ввійшли до груп 1і 2.

Норма амортизації (На) для певної групи обладнання визначається із залежності:

де Л – ліквідаційна вартість основних фондів певної групи, грн.;

А_н – термін служби основних фондів, визначений технічною документацією, років.

Суми амортизації (А) визначаються як добуток балансової вартості основних фондів станом на початок звітного кварталу (Ф) та встановленої для відповідної групи норм амортизації (Н_а):

З метою пожвавлення процесу відтворення основних фондів та захисту нагромаджених амортизаційних сум від знецінення підприємствам дозволено здійснювати прискорену амортизацію активної частини основних фондів. На Заході використовуються два основних методи прискореної амортизації:

- метод зменшуваного залишку;

- метод суми чисел (кумулятивний метод).

Сума амортизаційних відрахувань є частиною витрат виробництва підприємства і не може бути вилучена повністю або частково до бюджетів чи інших централізованих фондів без згоди власника.

Ремонт основних фондів – відновлення фізичного зношення окремих конструктивних елементів (вузлів, деталей) і підтримання основних фондів у працездатному стані протягом всього терміну їх служби.

За економічним змістом ремонти можна поділити на:

- поточний;

- капітальний;

- відновний.

Поточний ремонт породжується випадковими поломками, що принципово не впливають на нормальне використання основних фондів. Має характер дрібних налагоджувальних робіт. Капітальний ремонт породжується закономірним зношенням основних фондів і направлений на відновлення їх початкових експлуатаційних характеристик. Відновний ремонт – особливий вид ремонту основних фондів, що породжується їх зруйнуванням в результаті стихійних лих, тривалої бездіяльності.

Загальна вартість ремонтів (В_рем) певного виду обладнання за рік обчислюється за формулою:

В_рем = В_{зам.елем}+В_{зар.плат}, грн.,

де В_{зам.елем} – вартість замінюваних елементів на проведення ремонтів, грн./рік;

В_{зар.плат} – витрати на заробітну плату при проведенні ремонтів, грн./рік.

Ефективність використання основних фондів характеризується рядом показників, які поділяються на загальні і часткові.

Основним із загальних показників використання основних фондів є фондовіддача (Ф_в):

Ф_в =

де Q – обсяг товарної (валової, чистої) продукції підприємства за рік, грн.;

S_сер – середньорічна вартість основних фондів підприємства, грн.

Оберненим показником до фондовіддачі є фондомісткість (Ф_м):

Ф_м =

Фондоозброєність праці (Фо) обчислюється за формулою:

Ф_о = грн.,

де Ч – середньоспискова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.

Середньорічна вартість основних фондів (S_сер) обчислюється за формулою:

S_сер= S_поч+S_вв x .,

де S_поч - вартість основних фондів на початок року, грн.;

S_вв – вартість введених протягом року основних фондів, грн.;

Т_вв – кількість місяців до кінця року, протягом яких функціонуватимуть введені основні фонди;

S_вив – вартість виведених із експлуатації основних фондів протягом року, грн.;

Т_вив – кількість місяців до кінця року з моменту виведення з експлуатації основних фондів.

Частковими показниками використання основних фондів є:

1. Коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування (К_екст);

2. Коефіцієнт інтенсивного завантаження (К_інт);

3. Коефіцієнт інтегрального використання основних фондів (К_інтегр)

4. Коефіцієнт змінності роботи обладнання(К_зм).

К_екст по групі обладнання цеху визначають:

К_екст = ,

де Фд, Фн – дійсний і номінальний фонд часу роботи обладнання за певний період, відповідно, год.

Ф_н = (Ф_к-(В+С)) x t_зм x З_зм, год,

де Ф_к – календарний фонд часу, дні;

В,С – вихідні і святкові дні;

t_зм – тривалість зміни, год.;

З_зм – кількість змін роботи обладнань на добу.

К_інт по групі обладнання обчислюється:

К_інт = ,

де t_{факт .} - фактично витрачений час на виготовлення одиниці продукції, н-год.;

t_норм – технічно обґрунтована норма часу на одиницю продукції, н-год.

К_{інтегр.} = К_ескт x К_інт

Коефіцієнт змінності обчислюється:

, або ,

де В_зм – кількість відпрацьованих верстато-змін;

В_д – кількість відпрацьованих верстато-днів;

Ф_д – дійсний фонд часу роботи всього обладнання, год;

Ф_д1 – дійсний фонд часу роботи обладнання при однозмінній роботі,