Сутність та класифікація фінансових інвестицій

Інвестиції — це довгострокові вкладення капіталу у підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку або реалізації інших цілей інвестора. Суб’єкт економічної діяльності, що володіє вільним капіталом та вкладає його у ту чи іншу комерційну справу, називається інвестором, а сам процес вкладення капіталу — інвестуванням.

Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, що їх випускають підприємства або держава; вкладання капіталу до статутних фондів інших підприємств, формування банківських депозитів.

В економічній літературі капітал у вигляді цінних паперів називається також фондовим, або фіктивним, оскільки він не є реальним багатством і не має реальної вартості (на відміну від капіталу, вкладеного в різні сфери та галузі суспільного виробництва).

Таким чином, фінансові інвестиції − це активна форма ефективного використання вільного капіталу підприємства, яка має особливості в тому, що:

­ здійснюється на більш пізніх стадіях розвитку підприємства, коли задоволені його потреби в реальних інвестиціях;

­ є гнучким інструментом ефективного управління ресурсами підприємства, оскільки дає можливість здійснювати зовнішнє інвестування в країні та за її межами;

­ є незалежним видом господарської діяльності для підприємств реального сектора економіки, оскільки стратегічні завдання їхнього розвитку можуть вирішуватися тільки інвестуванням в статутні капітали та придбанням контрольних пакетів акцій інших підприємств; крім того, у несприятливі періоди виступає альтернативою вкладенню коштів в основну діяльність;

­ дає змогу підприємству реалізувати окремі стратегічні цілі свого розвитку швидше та дешевше;

­ підприємство має можливість вкладати кошти як у безризикові інструменти, так і в спекулятивні, і, отже, здійснювати свою інвестиційну політику як консервативний або агресивний інвестор;

­ порівняно з реальним інвестуванням, управління фінансовими інвестиціями вимагає менших витрат часу для прийняття управлінських рішень.

Згідно п. 4. П(С)БО 2, фінансові інвестиції − це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора.

Важливою передумовою ефективного обліку фінансових інвестицій є їх класифікація, яка передбачає групування за різними ознаками, залежно від різних інформаційних цілей, а саме оцінки, розрахунку прибутковості, окупності тощо.

Фінансові інвестиції групують за такими стратегічними напрямами:

­ інвестиційні операції з традиційними інструментами;

­ придбання похідних цінних паперів (деривативів);

­ депозитні операції підприємств;

­ пайова участь у спільних підприємствах.

Спрямованість фінансових інвестицій багатьох підприємств за останній час все більш орієнтується на ринок цінних паперів. Різні інструменти цього ринку складають сьогодні приблизно 90% загального обсягу фінансових інвестицій підприємств.

Щодо депозитних операцій, то це одна з найбільш ефективних форм використання тимчасово вільних грошових коштів підприємства. Депозитні операції використовуються для короткострокового вкладання капіталу, а основною їх метою є генерування інвестиційного прибутку. Пайова участь у спільних підприємствах багато в чому подібна до реального інвестування, однак вона менш капіталомістка i більш оперативна. Зазвичай, інвестор, використовуючи цю форму фінансового інвестування, ставить за мету не безпосереднє одержання доходу (прибутку), а встановлення прямого впливу (або контролю) на господарську діяльність підприємства.

З метою бухгалтерського обліку фінансові інвестиції класифікувють наступним чином (рис. 7.1)

Операції з фінансовими інвестиціями передбачають виникнення певних прав та обов’язків у обох сторін інвестування − інвестора та об’єкта інвестування. Найпоширенішою юридичною формою, що втілює в собі ці права та обов’язки, виступають цінні папери.

Відповідно до п. 1 ст. 194 Цивільного кодексу України, цінний папір − це документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Таким чином, фінансові інвестиції – це переважно вкладення у цінні папери (акції, облігації, векселі, ощадні сертифікати та інші).

Рис. 7.1 Класифікація фінансових інвестицій у системі їх обліку

Класифікація цінних паперів, які є носіями прав та обов’язків інвестора та об’єкта інвестування згідно з українським законодавством представлена на рис. 7.2

Розглянемо основні види цінних паперів, якими оформлюються господарські операції щодо формування фінансових інвестицій.

Акція – це безстроковий цінний папір, який засвідчує внесок до статутного капіталу акціонерного товариства та дає право на отримання його частини доходу у вигляді дивідендів, а також на участь в управлінні товариством.

Розрізняють привілейовані та прості (звичайні) акції. Від звичайної акції привілейована відрізняється тим, що сума дивідендів за нею фіксована та складає визначений відсоток від номінальної вартості акції, тобто не залежить від поточного прибутку підприємства. Величина дивідендів за звичайними акціями нефіксована та залежить від отриманого прибутку і рішення зборів акціонерів. При ліквідації підприємства власник привілейованої акції має переважне право у відношенні до держателя звичайних акцій на отримання частини майна акціонерного товариства відповідно до своєї частки в майні підприємства, вираженою кількістю акцій. У випадку недостатності прибутку виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок фондів підприємства.

Рис. 7.2. Класифікація цінних паперів, за допомогою яких оформлюються фінансові інвестиції

Облігація − це цінний папір, який засвідчує внесення його власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому термін, з виплатою фіксованого відсотку, якщо інше не передбачено умовами випуску.

Облігації можуть бути як іменними, так і на пред'явника, процентними та безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються на ринку і з обмеженим обігом. За формою виплати доходу облігації поділяються на: облігації з фіксованою купонною ставкою, з плаваючою купонною ставкою та безкупонні.

Безкупонні облігації реалізуються фізичними та юридичними особами на добровільних засадах за ціною, яка нижче їх номінальної вартості. Різниця між ціною придбання і номінальною вартістю облігацій, яка відшкодовується власнику при погашенні, становить дохід з облігацій.

Казначейські зобов'язання − вид цінних паперів на пред'явника, що засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету та чають або на отримання фінансового доходу.

Особливим видом с казначейські векселі − векселі, які видаються за лунок фінансування витрат державного бюджету (за винятком витрат на шагу праці та інших грошових виплат населенню) за згодою відповідного отримувача коштів із державного бюджету.

Векселедавцем і платником за казначейськими векселями, які випущені для фінансування витрат державного бюджету, виступає Головне управління Державного казначейства України, яке щомісячно публікує інформацію про умови впуску та погашення казначейських векселів.

Казначейські векселі можуть використовуватися з метою:

­ погашення кредиторської заборгованості (за згодою відповідних кредиторів);

­ продажу юридичним особам-резидентам;

­ застави з метою забезпечення зобов'язань перед резидентами згідно з законодавством про заставу;

­ зарахування в оплату податків до державного бюджету за бажанням власника векселя.

Ощадний сертифікат − це свідоцтво банку про терміновий процентний внесок, що засвідчує право вкладника (тільки юридичної особи) на одержання після встановленого терміну суми внеску та відсотків за ним. Він повинен відповідати наступним умовам: обмежений строк інвестування (граничний − 1 рік); гарантована величина доходу на інвестицію (як правило, у відсотках від суми інвестиції).

Ощадні сертифікати може випускати тільки банк у письмовій формі, вони не можуть бути розрахунковим або платіжним засобом за товари та послуги, виконання зобов'язань за сертифікатами можливе лише в грошовій формі; вони не випускаються без повної передоплати їх номінальної вартості, суворо формалізовані та передбачають заповнення всіх обов'язкових реквізитів (відсутність хоча б одного робить сертифікат недійсним). Ощадні сертифікати часто застосовуються як короткострокові фінансові інвестиції, адже вони гарантують відносно високий дохід і є досить ліквідними коштами.

Залежно від мети інвестування, терміну перебування на підприємстві i ліквідності, фінансові інвестиції поділяють на довгострокові та поточні.

1. Довгострокові:

­ інвестиції, що утримуються до їх погашення;

­ інвестиції в асоційовані та дочірні підприємства;

­ інвестиції у спільну діяльність;

­ інші фінансові інвестиції;

2. Поточні:

­ еквіваленти грошових коштів;

­ інші поточні фінансові інвестиції.

Довгостроковими фінансовими інвестиціями є фінансові інвестиції на період понад один рік, а також усі інвестиції, що не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент.

Поточні фінансові інвестиції − це фінансові інвестиції терміном, що не перевищує одного року, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент (окрім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів). Поточні інвестиції можуть класифікуватися як еквіваленти грошових коштів, якщо вони:

­ вільно конвертуються у відому суму грошових коштів;

­ характеризуються незначним ризиком зміни вартості;

­ мають короткий строк погашення (не більше трьох місяців).

Еквіваленти грошових коштів, як правило, утримуються для погашення короткострокових зобов'язань, а не для інвестиційних цілей.

За формою вкладень фінансові інвестиції поділяють на пайові та боргові.

Пайові фінансові інвестиції характеризуються такими ознаками:

­ засвідчують право власності підприємства на частку в статутному капіталі емітента корпоративних прав;

­ виступають у вигляді пайових цінних паперів (акцій) або внесків до статутного капіталу інших підприємств;

­ мають необмежений термін обігу;

­ утримуються підприємством для одержання доходу за рахунок дивідендів або придбані для перепродажу чи отримання доходу за рахунок зростання ринкової вартості інвестицій.

На відміну від пайових, боргові фінансові інвестиції не надають права власності. До них відносять інвестиції, які:

­ виступають як боргові цінні папери (облігації);

­ мають боргову природу;

­ мають установлений термін обігу;

­ утримуються підприємством до їх погашення для одержання доходу у вигляді процентів або придбані для перепродажу й отримання доходу за рахунок зростання ринкової вартості інвестицій.

Залежно від намірів інвестора щодо фінансових інвестицій, їх поділяють на інвестиції:

­ призначені для продажу;

­ утримувані до погашення;

­ доступні для продажу.

Залежно від характеру взаємовідносин між інвестором і підприємством – об’єктом інвестування розрізняють інвестиції пов’язаним і непов’язаним сторонам (особам).

Пов’язані особи – це особи, стосунки між якими обумовлюють можливість однієї сторони контролювати іншу або здійснювати суттєвий вплив на прийняття фінансових і операційних рішень іншою стороною.

Фінансові інвестиції є об’єктом бухгалтерського обліку. Їх слід відображати у складі активів, оскільки вони відповідають критеріям визнання активів у обліку, а саме вони контрольовані підприємством і їх використання, як очікується, призведе до отримання економічних вигід в майбутньому. Облікове відображення фінансових інвестицій залежить від певних факторів (табл. 7.1).

Таблиця 7.1.