Українська філософія ХІХ – ХХ ст

Визначну роль у суспільно-політичному житті України зіграло Кирило-Мефодіївське товариство — таємна антикріпосницька організація, що була створена в Києві в січні 1846 р. Його засновниками були М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш. У квітні до нього вступив Т. Шевченко. Члени товариства різнилися своїми поглядами, але одностайні були щодо необхідності ліквідації кріпосництва, національного визволення українського народу. В програмних документах «Статут і правила товариства» також у «Книзі буття українського народу» розвивались ідеї щодо самобутності українців, необхідності встановлення справедливого суспільного ладу, де всі люди будуть рівними, а земля буде власністю народу. Ліберальне крило товариства, на противагу радикалам, не вважало за можливе революційні дії проти цариз­му, просвітники наполягали на необхідності йти в народ, до се­лян, пропагувати ідеї народного правління. Царський уряд жорс­токо розправився з товариством у 1847 р.

Т. Г. Шевченко (1814—1861 рр.) - видатний український поет художник, мислитель, революційний демократ, творчість якого має величезне значення для становлення і розвитку духовності україн­ського народу. У творах великого Кобзаря простежується еволюція його поглядів. Поетична творчість Шевченка відображала думи і сподівання українського народу, являла собою певною мірою пра­пор класової і національно-визвольної боротьби. Кріпацтво і само­державство він вважав основною причиною соціальних і економіч­них проблем у Російській імперії. Протягом усього свого життя він був непримиренним противником царизму, національного і соці­ального гноблення, рішуче відстоював почуття національної гіднос­ті, боровся за національну свободу. Поет високо цінував волелюб­ний дух українського народу, уособленням якого вважав Запорізьку Січ. Ідея свободи — центральна в його творчості.