Алфавітний словник 7 страница

Санкція – в міжнародному праві – примусова міра діяння, яка застосовується до держави, дії і політика якої викликає акт агресії, загрозу міжнародному світу і безпеці, порушення норм міжнародного права. ООН передбачає санкції без використання і з використанням збройних сил.

Сили i засоби – особовий склад i озброєння підрозділів, частин, з'єднань та об'єднань, призначені для ведення та забезпечення бойових дій. Для оперативно-тактичних розрахунків розглядають окремо сили – кількість підрозділів, частин i з'єднань, i засоби – кількість озброєння.

Сили безпеки держави − державні озброєні органи виконавчої влади,правоохоронні органи спеціального призначення з їх оперативними, військовими та воєнізованими формуваннями (за виключенням збройних сил), які використовуються для захисту державної і громадської безпеки та суспільного ладу країни, її територіальної цілісності від внутрішніх і зовнішніх загроз. Сили безпеки держави є сукупністю декілька силових структур зі своїми органами управління.

Сили прикриття − 1. Військове з’єднання, що діє окремо від основного угруповання з метою вступу в зіткнення з противником, ведення бойових дій, стримування, дезорганізації і введення противника в оману, для запобігання його нападів на угруповання, що прикривається. 2. Частини або підрозділи, що забезпечують охорону більшого угруповання шляхом ведення спостереження, розвідки, наступальних або оборонних дій, а також за допомогою об’єднання цих видів бойової діяльності.

Сили спеціального призначення − збірний термін сил, засобів і органів спеціальної розвідки збройних сил, спецслужб і оперативних формувань органів державної безпеки, органів і формувань міністерств внутрішніх справ, прикордонних служб, служб охорони органів державної влади і посадових осіб, служб виконання покарань та ін. Сили спеціального призначення застосовується як у воєнний, так й у мирний час, причому особливо в період загострення міжнародної обстановки, в конфліктних і надзвичайних ситуаціях, а також в момент розгулу організованої злочинності та необмеженого тероризму.

Система бойової підготовки – сукупність взаємопов'язаних сил, засобів, заходів та способів дій, призначених для досягнення мети бойової підготовки.

Система забезпечення внутрішньої безпеки держави – сукупність елементів: склад органів державної влади, спеціальних служб, правоохоронних органів і сил, що залучаються для забезпечення внутрішньої безпеки держави; функції цих органів, служб і сил; вимоги до методів, режимів діяльності та залучуваних засобів служб, органів і сил; форми і способи сумісного виконання ними завдань; цивільний контроль за дотримуванням правових норм з боку служб, органів і сил. Органи, служби і сили цієї системи ієрархічно організовані, здатні до самоорганізації, стабільної поведінки і цілеспрямовано здійснюють узгоджену діяльність у межах дійсного законодавства для забезпечення внутрішньої безпеки держави.

Система національної безпеки – 1. Безліч потреб, інтересів і цінностей особи, суспільства і держави, загроз та небезпек, внутрішніх та зовнішніх, об’єктивних та суб’єктивних, природних, техногенних та антропогенних чинників, що впливають на стан національної безпеки, умови їх генези, еволюції та балансу, державні та недержавні інституції, об’єднані цілями і завданнями щодо просування забезпечених недоторканністю потреб нації, національних інтересів і цінностей, які взаємодіють один з одним і здійснюють відповідну діяльність у межах чинного законодавства країни. 2. Система, що здійснює отримання вхідних даних, їх обробку; зміну власного внутрішнього стану (внутрішніх зв’язків і відносин); видачу результату або зміну власного зовнішнього стану (зовнішніх зв’язків і відносин). 3. Сукупність нормативно-правових актів та створені на їх основі інститути безпеки з механізмами їх взаємодії. Система національної безпеки України є складовою частиною європейської та глобальної системи безпеки. 4. Історична система, заснована на експансії інтересів титульної нації, що структурно розчленована на систему безпеки титульного етносу та систему безпеки етнічних меншин.

Система управління (військ.) – упорядкована сукупність взаємозалежних та взаємодіючих органів і пунктів управління, систем зв'язку та автоматизації процесів управління, що призначена для вирішення завдань управління підпорядкованими військами (силами) при підготовці, в ході бойових дій і повсякденної діяльності з метою виконання поставлених завдань. Система управління відображає організаційно-штатну структуру військ (сил).

Скарга – звернення з вимогою про поновлення праві захистзаконних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій об’єднань громадян, службових осіб. (ст.3 ЗУ «Про звернення громадян»)

Скрите управління військами (СУВ) – характер управління, при якому досягається збереження в таємниці від противника даних щодо управління військами (склад, дислокація, завдання, бойові можливості, тощо). Заходами СУВ є: обмеження кола посадових осіб щодо знання замислу командира на бойові дії; скрите переміщення пунктів управління і військ; установлення правил та порядку використання засобів зв'язку в процесі управління військами; використання шифрованих і кодованих документів, таблиць сигналів і позивних, переговорних таблиць і кодованих карт; маскування діючих та легендування оманних військових об'єктів. Заходи з СУВ організовує і контролює штаб.

Служба – 1. Система штатних органів управлiння i військових формувань, призначених для забезпечення та обслуговування Збройних Сил у відповідності до своєї спеціалізації (наприклад, інженерна, ракетно-артилерiйського озброєння, пального i мастильних матеріалів). Основні функції служби: задоволення потреб військових формувань у матеріальних (технічних) засобах відповідно до встановленої номенклатури i рішень відповідних командирів (начальників); організація накопичення i зберігання запасів засобів; контроль виконання правил технічної експлуатації i технічного стану озброєння (військової техніки) та технічних засобів (стану матеріальних засобів) у військах i місцях зберігання; організація ремонту i відновлення пошкодженого озброєння, військової техніки та оновлення матеріальних засобів; надання допомоги військам в освоєнні нових зразків озброєння (військової техніки); узагальнення й аналіз даних про застосування зразків озброєння (військової техніки) з метою поліпшення їх бойової ефективності, конструкції i технології виробництва.

Служба безпеки України – державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України.Служба безпеки Українипідпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України. (ст. 1 ЗУ „Про Службу безпеки України”). Основними завданнями СБУ є: захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково - технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань із боку окремих організацій, груп та осіб; попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу важливим інтересам України.

Служба військ – повсякденна діяльність військ, яка забезпечує необхідні умови для їхнього життя, побуту і навчання, дотримання статутного порядку і підтримання високої військової дисципліни в частинах і гарнізонах. Організується відповідними командирами (начальниками) і штабами на підставі положень і вимог статутів, порадників, інструкцій, наказів, розпоряджень вищого командування. Включає внутрішню службу, вартову службу, гарнізонну службу та ін.

Служба з охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки – комплекс дій, що здійснюються, як правило, зведеними загонами сил охорони правопорядку під оперативним керівництвом територіальних органів внутрішніх справ і спрямовані на профілактику правопорушень, локалізацію та припинення безладь у населених пунктах під час проведення масових заходів.

Служба зовнішньої розвідки України – державний орган, який здійснює розвідувальну діяльність у політичній, економічній, військово-технічній, науково-технічній, інформаційній та екологічній сферах. Підпорядкована Президентові України та підконтрольна Президентові України і Верховній Раді України. (ст. 1 ЗУ „Про Службу зовнішньої розвідки України”).

Служба пального і мастильних матеріалів – тилова служба, що призначена для забезпечення військ усіма видами пального, мастильних матеріалів та технічними засобами для роботи з ними. Вона включає органи управління, частини і підрозділи. Основні задачі: визначення потреби, отримання і доставка споживачам пального, мастил, масел, спеціальних рідин відповідної номенклатури та технічних засобів для роботи з ними; організація їх збереження, контролю якості і застосування та ін.

Служба штабів – діяльність штабів щодо забезпечення управлiння військами (силами) у мирний i воєнний час.

Службове розслідування – призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром. (ст. 85 Закону України„Про Дисциплінарний статут ЗС України”).

Службовець – особа, яка не має вищої освіти і працює з найми в різних установах, у галузі обслуговування, але не на виробництві.

Соціальне управління – свідомий вплив людей на суспільну систему та різні її ланки з метою забезпечення їх необхідними умовами життєдіяльності.

Соціальний захист військовослужбовців – діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. (ст. 1 ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей)

Спеціальна операція щодо захисту територіальної і державної цілісності – збройна боротьба військ, які мають державний статус, із незаконними збройними формуваннями, що включає такі етапи: 1). Локалізація району збройного конфлікту для висування ультимативних вимог державної влади до сепаратистів. 2). Ліквідація незаконних збройних формувань. Змістом етапу є проведення спеціальної військової операції, яка здійснюється з метою розгрому незаконних збройних формувань. 3). Виявлення і ізоляція політичних лідерів сепаратистського руху, учасників незаконних збройних формувань із метою виключення диверсійної діяльності розгромлених сепаратистів. 4). Відновлення державного устрою на території збройного конфлікту, що ліквідований. На перших двох стадіях спеціальної операції по захисту територіальної і державної цілісності вирішальна роль відводиться внутрішнім військам МВС і Збройним Силам. На дальших етапах вона переходить до сил підтримки правопорядку.

Спеціальна підготовка – навчання особового складу спеціальних військ і деяких родів військ (сил) оволодінню зброєю, військовою технікою, спеціальними засобами й виконанню функціональних обов’язків в бою, а також злагодженим діям у складі підрозділу: складова частина бойової підготовки. Знання і навички, що одержані на заняттях по спеціальній підготовці, удосконалюють на тактичних (тактико-спеціальних) навчаннях.

Спеціальні вантажі – банкноти, монети, банківські метали, валютні та інші цінності, вироби, матеріали тощо, які мають особливу цінність для держави або містять у собі інформацію, що становить державну таємницю.

Спеціальні війська – війська, що призначені для забезпечення бойової діяльності ЗС і вирішення властивих їм спеціальних завдань. Вони включають: з’єднання і військові частини розвідки, війська зв’язку, радіоелектронної боротьби, інженерні війська, війська радіолокаційного, хімічного і біологічного захисту, залізничні війська, топогеодезичні, гідрографічні, гідрометеорологічні (метеорологічні) частини.

Спеціальні завдання – завдання, що можуть бути поставлені військовим частинам в анти терористичних та міжнародних миротворчих операціях, під час ліквідації наслідків природного та техногенного характеру, запровадження та підтримання режиму воєнного стану, участі у підтриманні правового режиму надзвичайного стану. (п.1 Постанови ВР України „Про порядок проведення інспектувань (перевірок) Міністерства оборони України, Збройних Сил України та інших військових формувань Інспекцією з питань контролю за діяльністю військових формувань Головної служби безпекової та оборонної політики Секретаріату Президента України” від 06.02.2008 № 1-1/239).

Спеціальні формування – утворені в мирний час у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України, підприємствами, установами і організаціями згідно з штатами і табелями до штатів автомобільні, авіаційні, водні, залізничні, медичні та інші формування, які після відповідної підготовки передаються під час мобілізації у встановленому порядку до Збройних Сил України, інших військових формувань для задоволення їх потреб, а також утворені відповідними центральними органами виконавчої влади – для забезпечення потреб галузей національної економіки. (ст. 1 ЗУ „Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”)

Статут – офіційне видання зведення правил, які регулюють принципи організації та порядок діяльності.

Статути військові – офіційні нормативно-правові документи, які регламентують поведінку i діяльність військовослужбовців, життя, побут, несення служби у Збройних Силах, підготовку особового складу підрозділів, частин та з'єднань, і визначають основи їх бойових дій. В них концентрується узагальнений бойовий досвід, досвід різних навчань, які проводяться в мирний час, досягнення вiйськово-теоретичної думки. Статути військові поділяються на бойові та загальновійськові.

Стратегічна мета – кінцевий результат воєнних дій стратегічного масштабу, що намічаються, досягнення якого приводить до істотних, іноді корінних змін воєнно-політичної i стратегічної обстановки, сприяє успішному веденню війни та її переможному завершенню.Стратегічна мета визначається політичним i військовим керівництвом держави. Відрізняють загальну стратегічну мету (кінцевий результат війни) i часткову стратегічну мету (результати кампанії або стратегічної операції). Відповідно до стратегічної мети створюються стратегічні угруповання збройних сил на ТВД (стратегічному напрямку), визначаються стратегічні завдання i способи їх виконання.

Стратегічне керівництво − діяльність вищих політичних і військових органів по управлінню Збройними Силами. Об’єктом стратегічного керівництва є Збройні Сили в цілому і їх стратегічні угруповання. Основним змістом є: підготовка і прийняття рішень в будь-яких сферах діяльності Збройних Сил в мирний і воєнний час (визначення цілей і завдань, способів їх виконання, забезпечення людськими, матеріальними і фінансовими ресурсами); постановка завдань Збройним Силам і їх стратегічним угрупованням; підготовка до реалізації рішень (утворення угруповань Збройних сил, їх підготовка, організація взаємодії і всебічного забезпечення); управління Збройними Силами в ході воєнних дій, направлення їх зусиль на досягнення цілей.

Стратегічне планування – функція державного управління, що визначає мету, завдання, пріоритети та комплекс заходів стосовно реалізації державної політики у сфері оборони та військового будівництва. (ст. 1 ЗУ „Про організацію оборонного планування”)

Стратегічне розгортання військ (сил) – комплекс заходів щодо переведення військ (сил) на організацію і штати воєнного часу, створення відповідних угруповань військ(сил) на основі функціональних структур, забезпечення їх готовності до виконання передбачених планами завдань за призначенням визначеним складом для організованого вступу у війну.

Стратегічний оборонний бюлетень – концептуальний довгостроковий програмний документ з реформування та розвитку Збройних Сил України та інших складових Воєнної організації держави. (ст. 1 ЗУ „Про організацію оборонного планування”)

Стратегічні резерви – органи військового управління, об’єднання, з’єднання, військові частини й установи, які розгортаються напередодні або в ході збройних конфліктів (війн) і призначені для підсилення (зміни) військ зі складу основних сил оборони.

Стратегія воєнна – складова частина воєнного мистецтва, його вища галузь, яка охоплює теорію та практику підготовки країни i Збройних Сил до війни, планування i ведення стратегічних операцій та війни в цілому. Теорія стратегії воєнної вивчає закономірності i характер війни, засоби її ведення; розробляє теоретичні основи планування, підготовки i ведення стратегічних операцій та війни в цілому. Як галузь практичної діяльності стратегія воєнна займається визначенням стратегічних завдань Збройним Силам та необхідних для їх виконання сил i засобів; розробкою i здійсненням заходів щодо підготовки Збройних Сил, театрів воєнних дій, економіки i населення країни до війни; плануванням стратегічних операцій; організацією розгортання Збройних Сил i керування ними в ході війни, а також вивченням можливостей імовірного противника щодо ведення війни i стратегічних операцій.

Стратегія воєнної безпеки – складова частина Стратегії національної безпеки України, яка визначає напрями запобігання та нейтралізації реальних і потенційних загроз національній безпеці України у воєнній сфері. (ст.1 ЗУ „Про організацію оборонного планування”)

Стратегія національної безпеки – прийнята у державі система поглядів на характер сучасних загроз і небезпек, на цілі й завдання, форми і способи захисту та реалізації національних інтересів, а також галузь практичної діяльності вищого військово-політичного керівництва щодо управління системою забезпечення національної безпеки з метою організації управління об’єктами безпеки в умовах мирного і воєнного часу. Критерієм оцінки ефективності управління системою забезпечення національної безпеки щодо реалізації національних інтересів є величина індексу людського розвитку (якості життя населення). Його числове значення у світовій практиці визначається тріадою критеріїв – величиною ВВП на душу населення, рівнем освіти суспільства і тривалістю життя.

Стратегія національної безпеки України – узгоджена за метою, завданнями, умовами і засобами довгострокова комплексна програма практичних дій щодо забезпечення захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз. Стратегія національної безпеки України є основою для комплексного планування діяльності органів державної влади у сфері оборони і національної безпеки. (ст.1 ЗУ „Про організацію оборонного планування”)

Суб’єкт – 1. Людина, яка пізнає і діє, істота, яка протистоїть зовнішньому світу як об’єкту пізнання. Його пізнання має характер розчленування об’єкта (раціональний метод), а з іншого боку – шляхом з’єднування з об’єктом він намагається, щоб добитися цілісного відтворювання того, що є у дійсності. 2. Людина як носій деяких властивостей, наприклад, суб’єкт права – особа як носій юридичних прав і обов’язків.

Суб’єкти забезпечення національної безпеки – 1. Носії конституційних прав і обов’язків – держава, громадяни України, громадські організації і об’єднання. 2. Держава, яка здійснює функції в цій галузі через інститути законодавчої, виконавчої і судової влади, а також недержавні структури та окремі громадяни.

Суверенітет держави – повна незалежність держави (державної влади) від інших держав у проведенні зовнішньої політики і верховенство її у внутрішніх справах. Специфічні властивості державної влади: верховенство, тобто її офіційна перевага над всіма іншими владами у державі; єдність, тобто неподільність її між соціальними групами і органами держави (при можливості розмежування її на законодавчу, судову, виконавчу владу, кожна з яких не має ознак державної влади в цілому); загальність і універсальність, тобто розповсюдження її на всіх індивідів у межах держави; примусовість і обов’язковість її розпоряджень для всіх індивідів на даній території.

Суд -Верховний Суд України, Верховний суд Республіки Крим, обласний, Київський і Севастопольський міські, міжобласний, районний (міський), міжрайонний (окружний) суди, військовий суд, суддя, який одноособово розглядає справу. (Кримінально-процесуальний кодекс України).

Сухопутні війська (СВ) – вид Збройних Сил, призначений для ведення бойових дій переважно на суші. Сухопутні війська є найбільш чисельним, різноманітним за зброєю і способами бойових дій видом Збройних Сил. Вони виконують завдання щодо прикриття державного кордону, відбиття зовнішньої збройної агресії, оборони території (районів, рубежів), розгрому угруповань військ противника, ведення територіальної оборони. Родами військ Сухопутних військ є механізовані, танкові, аєромобільні війська, ракетні війська і артилерія, армійська авіація, війська ППО. До спеціальних військ Сухопутних військ належать розвідувальні, спеціального призначення, інженерні, радіаційного, хімічного та біологічного захисту, зв’язку, радіоелектронної боротьби, топографічні, гідрометеорологічні, технічного, тилового, медичного забезпечення. За мирного часу військові частини і підрозділи Сухопутних військ складають основу формувань Збройних Сил для участі у миротворчих операціях у складі міжнародних миротворчих сил.

Теорія будівництва Збройних Сил − система знань про закономірності і принципи, способи і методи будівництва і розвитку, підготовки і підтримання Збройних Сил у боєготовому стані. Вона призначена для вирішення завдань, які пов’язані з обгрунтуванням структури і кількісно-якісного складу Збройних Сил, їх видів і родів військ, організаційно-штатної структури з’єднань, військових частин і підрозділів, їх оснащеності озброєнням і військовою технікою, інфраструктури, систем управління, комплектування, проходження військової служби, підготовки кадрів, всебічного забезпечення, підготовки і накопичення мобілізаційних ресурсів. Теорія будівництва Збройних Сил найбільш тісно пов’язана з теорією воєнного мистецтва. Висновки теорії воєнного мистецтва використовуються теорією будівництва Збройних Сил у якості фундаменту, на якому базуються усі питання теорії і практики їх будівництва. Методологічною основою теорії будівництва Збройних Сил є діалектичний метод. Він орієнтує на виявлення реальних факторів і стійких зв’язків в процесах, що притаманні збройній боротьбі, вимагає об’єктивно підходити до аналізу дійсності, дає можливість розкрити джерело розвитку військової справи, простежити основні тенденції змін у військовій справі і в кожному конкретному випадку визначити доцільні шляхи вирішення проблем будівництва Збройних Сил. Діалектичний метод допомагає дивитися у майбутнє через призму минулого і сучасного, в чому, власне, й виражається безперервність історичного досвіду, досягнутого рівня розвитку науки і процесів майбутнього. Тільки враховуючи минуле, наукове роз’яснюючи сучасне, передбачуючи майбутнє, можна спланувати розвиток Збройних Сил на довготривалу, середньотривалу і короткотривалу перспективу. Діалектичний метод при вивченні процесів, що тривають у складних соціальних і технічних системах, вимагають широкого застосування системного підходу.

Теорія внутрішньої безпеки держави – у широкому розумінні – це система знань про джерела та характер внутрішніх загроз державі, будівництво, підготовку і застосування сил системи забезпечення державної безпеки. Основним змістом теорії внутрішньої безпеки держави є боротьба у сфері захисту внутрішньої безпеки держави. Теорія внутрішньої безпеки держави, яка вивчає передусім проблеми соціально-політичного характеру, є наукою суспільною.

Територіальна оборона України – система загальнодержавних воєнних і спеціальних заходів, що здійснюються в особливий період із визначеними законом завданнями. (ст.18 ЗУ „Про оборону України”).

Територіальна оборона -система загальнодержавних воєнних і спеціальних заходів, що здійснюються в особливий період із завданнями: охорони та захисту державного кордону; забезпечення умов для надійного функціонування органів державної влади, органів військового управління, стратегічного (оперативного розгортання військ (сил)); охорони та оборони важливих об’єктів та комунікацій; боротьби з диверсійно-розвідувальними силами, іншими озброєними формуваннями агресора та антидержавними незаконно утвореними озброєними формуваннями; організації та здійсненні евакуаційних заходів; проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт у небезпечних районах; захисту населення від наслідків воєнних дій, аварій (руйнувань), зумовлених застосуванням засобів ураження, терористичними актами та диверсіями; підтриманням правового режиму воєнного стану.

Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації та децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Систему адміністративно територіального устрою України складають: АР Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. До складу України входять: АР Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, житомирська, закарпатська, запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України. (ст.132, 133 Конституції України).