Алфавітний словник 6 страница

Посадові особи – особлива категорія службовців, що працюють в державних i громадських органах, установах, організаціях, на підприємствах, i займають посади, які передбачені штатним розкладом, i які правомочні робити юридично значущі дії, що спрямовані на встановлення, змінювання або припинення правових відносин. Зміст та об'єм таких юридичних дій визначається посадою. В межах своєї компетенції одні посадові особи володіють правами прийому i звільнення, видання відповідних правових актів, інші є розпорядниками кредитів, можуть застосовувати до підлеглих по службі осіб заходи заохочення, а при необхідності – дисциплінарного впливу. Посадові особи в апараті Збройних Сил, служби безпеки, внутрішніх справ, прикордонної служби, дипломатичної служби, органів прокуратури, судів, митного контролю та інших одні за суттю є державними службовця­ми відповідної категорії, а інші лише можуть бути віднесеними до категорій державних службовців. Державними службовцями в цих органах (апараті) відповідно до чинного законодавства є лише ті, що займають посади в органах управління. Наприклад, у військових формуваннях держави на посадах в управліннях видів Збройних Сил, оперативних командувань, корпусів, напрямів, територіальних командувань тощо. Військові керівники та інші військово­службовці військ: безпосередньо військових з'єднань, частин та підрозділів не є державними службовцями і тому називаються просто "військовослужбовцями". Але і військовослужбовці в апаратах управління державними службовцями не враховуються або себе такими не вва­жають на тих підставах, що безпосереднє законодав­ство про державну службу на них не поширюється: їм не присвоюються ранги державних службовців, вони не зазнають інших спеціальних процедур, правил та обмежень, передбачених законодавством про держав­ну службу і Головдержслужба обліку цих категорій державних службовців не здійснює, посади військовослуж­бовців державного органу до реєстру посад держав­них службовців не включаються і відповідно до за­гальної чисельності державних службовців України не входять. Ці посадові особи є військовослужбовцями і в проходженні служби керуються військовим законо­давством. Тобто різниця між військовослужбовцями в апаратах управління і у військах полягає лише в їх компетенції і повноваженнях; різниці у по­рядку проходження військової служби на різних рівнях діяльності військовослужбовців немає.

Посібник – видання, призначене на допомогу в практичній діяльності чи в оволодінні навчальною дисципліною.

Посібник навчальний – навчальне видання, що доповнює або частково (повністю) замінює підручник та офіційно затверджене як таке.

Постачання військових формувань матеріальними засобами - сукупність заходів, пов’язаних із доведенням до військових організацій матеріальних засобів, необхідних для виконання поставлених перед ними задач у мирний та військовий час.

Потенціал воєнний – можливості держави (коаліції), що є похідними від економічного, науково-технічного, соціального та інших потенціалів країни. Потенціал воєнний, забезпечує вдосконалення Збройних Сил. Показниками потенціалу воєнного є: воєнно-економічні й наукові можливості держави; наявність мобілізаційних резервів; морально-політичний стан народу; рівень бойової готовності, чисельність особового складу i його морально-політична та психологічна підготовка; польова, морська й повітряна виучка особового складу, кількість та якість озброєння i воєнної техніки; ступінь забезпеченості військ матеріально-технічними засобами; рівень розробки воєнної доктрини i воєнної теорії; підготовленість командних кадрів.

Потенційно небезпечний об’єкт – об’єкт, на якому використовуються, виготовлюються, переробляються, зберігаються або транспортуються небезпечні радіоактивні, пожежовибухові, хімічні речовини та біологічні препарати, гідротехнічні і транспортні споруди, транспортні засоби, а також інші об’єкти, що створюють реальну загрозу виникнення надзвичайної ситуації.

Поточний некомплект – некомплект особового складу військового формування, який утворюється у результаті недопоставки особового складу за штатами частин, пiдроздiлiв, переміщення його по службі, звільнення в запас, загибелі або смерті внаслідок хвороби, бою.

Початковий період війни – час, протягом якого держави, що воюють, ведуть воєнні дії угрупованнями збройних сил, розгорнутими до початку війни, для досягнення найближчих стратегічних цілей або створення вигідних умов для вступу у війну головних сил i ведення подальших воєнних дій. У швидкоплинній війні початковий період може бути відсутній.

Права людини – принципи і норми взаємовідносин між людьми та державою, що забезпечують людині діяти за розсудом (цю частину прав звичайно називають свободами) або отримувати певні блага (власні права). Права людини поділяються на позитивні та негативні, що відображають позитивні та негативні аспекти свободи. В негативному значенні свобода розуміється як відсутність примушення, обмеження у ставленні до особи, в позитивному – свобода вибору, спроможність людини до досягнення своєї мети, прояву хисту до індивідуального розвитку. Згідно з таким поняттям свободи негативні права визначають обов’язки держави та інших людей стримуватися від тих або інших дій у ставленні до особи. Держава за таких умов охороняє індивіда від небажаних втручань і обмежень, що порушують його свободу. Такі права є основні, абсолютні. Їх здійснення, реалізація не залежить від ресурсів держави, рівня соціально-економічного розвитку суспільства, держави. Основу індивідуальної свободи людини і складають негативні права. Позитивні права фіксують обов’язки держави, осіб і організацій надати громадянину ті або інші блага, здійснювати певні дії (право на соціальне забезпечення, освіту, охорону здоров’я, гідний життєвий рівень тощо). Здійснення позитивних прав неможливо без наявності у держави достатніх ресурсів. Їх конкретне наповнення залежить від багатства країни й демократичності її політичної системи.

Право військової сфери – галузь права, яка вивчає правові відносини, що виникають між державою (в особі органів державного управління) і громадянами з приводу:

Правова держава – держава, обмежена в своїх діях правом, що захищає свободу та інші права особи і що підпорядковує владу волі суверенного народу. Правовою є та держава, де всі підпорядковані не просто закону, а праву. Право є міра свободи, а закон – юридичне відображення права. Право є міра свободи зведена в закон. В правовій державі закони відповідають праву, тій мірі свободи, що існує в суспільстві. Джерелами законів у правовій державі виступає єдина воля всіх осіб, що утворюють народ, громадяни мають право коритись тільки тим законам, зі справедливістю яких вони згодні і беруть зобов’язання самохіть їх дотримуватися. В правовій державі має місце рівність всіх перед законом: як і громадяни, влада повинна неухильно дотримуватися тих же законів. Конституція, що виступає своєрідним суспільним договором між народом і владою, визначає взаємовідносини між особистістю і владою. Пріоритет у відносинах між державою і громадянином належить правам людини, що не можуть бути порушені законами держави і її діями. Для того, щоб народ міг контролювати державу і держава не перетворювалася в монстра, який панує над суспільством, існує розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову. Основні положення теорії розподілу влади: законодавча, виконавча і судова влада надаються різноманітним людям і органам згідно з конституцією; всі влади рівні і автономні, жодна з них не може бути усунена будь-якою іншою; жодна влада не може користуватися правами, наданими конституцією іншій владі; судова влада діє незалежне від політичного впливу, судді користуються правом тривалого перебування на посаді. Судова влада може проголосити закон недійсним, якщо закон суперечить конституції.

Правова пропаганда – поширення певних правових ідей, вимог законодавства, з метою їх втіленняя в суспільну свідомість, формування світогляду.

Правове виховання – це цілеспрямована, послідовна, систематична діяльність держави і її органів, а також громадських об’єднань і організацій з формування певної системи правових знань, вмінь і навичок, правового мислення, правових почуттів – почуття права, законності, почуття поваги до права і закону, почуття поваги до тих соціальних цінностей, які регулюються і охороняються правом і законодавством.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. (ст.19 Конституції України)

Правовий статус військовослужбовців – система прав і свобод людини і громадянина, закріплених у конституції та інших актах законодавства, а також особливі права й обов’язки, які виникають у них у зв’язку з проходженням військової служби.

Правовий статус людини і громадянина - це сукупність прав, свобод і обов’язків, які виникають між державою і індивідом; система прав і обов’язків, які закріплені в Конституції та інших актах законодавства.

Правоохоронна діяльність – діяльність з охорони права, яка здійснюється спеціально уповноваженими на те органами за встановленою в законі процедурою і полягає в розгляді юридично значущих прав, виявленні правопорушень і обвинуваченні осіб, винних в їх вчиненні, і, у деяких випадках, у застосуванні до правопорушників примусових заходів, регламентованих законом, а також у представництві і захисті прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб (їх відновленні).

Правоохоронний орган спеціального призначення – самостійний центральний орган державного управління або структурний підрозділ відповідного міністерства (комітету), на який покладене завдання з керівництва спеціальною правоохоронною діяльністю. До такої діяльності може бути віднесено: забезпечення державної безпеки від підступів розвідок іноземних держав, терористичних елементів і організацій; забезпечення недоторканності державного кордону та охорони прав держави на кордоні і в прикордонному просторі; забезпечення внутрішньої безпеки держави у надзвичайних обставинах та в разі масового виступу ворожих елементів у середині країни та ін. Правоохоронний орган спеціального призначення має у своєму складі не тільки окремі органи, але і сили, які при виконанні завдань застосовують зброю, техніку, спеціальні засоби і способи збройної боротьби, а у разі необхідності – і військову техніку та способи бойових дій. Ознакою того, що правоохоронний орган такого напряму можна вважати органом спеціального призначення, може бути, наприклад, надання йому функції оперативно-розшукової діяльності.

Правоохоронні органи – державні органи, діяльність яких призначена забезпечити гарантії загального додержання законів, юридичні гарантії прав, свобод i інтересів громадян, юридичних осіб і держави, виконання покладених на них обов’язків. Правоохоронні органи включають органи загальної юрисдикції (суду, прокуратури, міліції та ін.) і органи спеціального призначення.

Правоохоронні органи – державні органи, які відповідно до законодавства здійснюють право застосовні або правоохоронні функції. (ст.1 ЗУ „Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави”).

Правоохоронні органи – органи державної влади, на які Конституцією і законами України покладено здійснення правоохоронних функцій. (ст.1 ЗУ „Про основи національної безпеки України”)

Правоохоронні органи – органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють право застосовні або правоохоронні функції. (ст.2 ЗУ „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”)

Правоохоронні функції – функції, здійснення яких спрямоване на виконання завдань з охорони правопорядку (закріпленого в нормах права порядку суспільних відносин) шляхом застосування примусових заходів. Складовими правопорядку є порядок здійснення суверенітету, територіальної недоторканності і цілісності України, народовладдя, державної влади і місцевого самоврядування, правосуддя, порядок управління, порядок виконання посадовими особами своїх повноважень, а громадянами – реалізації своїх прав і свобод, громадський порядок, порядок здійснення права власності, порядок користування об’єктами права власності Українського народу, порядок ведення господарської діяльності, міжнародний правопорядок, порядок несення військової служби, порядок, який забезпечує екологічну безпеку, безпеку виробництва, руху та експлуатації транспорту, безпеку людини від насильницьких посягань тощо.

Правопорушення (адміністративне) – протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. (ст.9 Кодексу України про Адміністративні правопорушення)

Правопорядок - результат впровадження законів (норм права) у суспільні відносини, але за умов законності;

Правосуддя – специфічний вид державної діяльності, що здійснюється судом на підставі закону у встановленому ним порядку, полягає у розгляді та вирішенні судових справ з метою забезпечення гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави і вирішується постановленням правосудного судового рішення, яке має загальнообов’язковий характер. Практикавнутрішньої безпеки держави охоплює діяльність правоохоронних органів (спеціальних служб) та сил внутрішньої безпеки держави щодо підготовки та здійснення заходів (ведення спеціальних операцій) з забезпечення державної безпеки. Вона включає: уточнення даних обстановки; прийняття рішень і постановку завдань; планування заходів (спеціальних операцій) і підготовку сил та засобів; здійснення заходів (ведення спеціальних операцій); забезпечення заходів (спеціальних операцій).

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. (ст.124 Конституції України).

Працівник – цивільна особа, що займає посаду фахівця або службовця і яка не відноситься до керівного складу.

Представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення; (ст.1 ЗУ „Про місцеве самоврядування в Україні”)

Президент України – глава держави, виступає від її імені. (ст.102 Конституції України). Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого права шляхом таємного голосування строком на 5 років. Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг 35 років, має право голосу, проживає в Україні протягом 10 останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж 2 строки підряд. Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об’єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку. (ст.103 Конституції України).

Прийнятний ризик – соціальне, економічно, технічно і політичнеобґрунтований ризик, який не перевищує гранично допустимого рівня. (ст.1 ЗУ „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”).

Принципи будівництва Збройних Сил − вироблені на основі закономірностей з урахуванням практики й науково обгрунтовані загальні положення, правила і рекомендації, якими слід керуватися у будівництві Збройних Сил. До них відносяться таки: адекватне урахування висновків, що витікають із аналізу стану і перспектив воєнно-політичної обстановки; централізація керівництва; єдиноначальність на правовій основі; відповідність рівня бойової і мобілізаційної готовності, підготовки органів військового управління і військ, їх структур, бойового складу і чисельності резерву, запасів ресурсів завданням забезпечення захисту національних інтересів і воєнної безпеки; пріоритет якісних показників у будівництві Збройних Сил і розвитку озброєнь; єдність навчання і виховання; реалізація прав і свобод військовослужбовців, забезпечення їх соціальної захищеності, достойного соціального статусу і рівня життя.

Принципи військового управління − основні положення, що відображають об'єктивно існуючі закономірності щодо управління військами: єдність державного і військового управління; підконтрольність органів військового управління вищим органам державного управління; єдиноначальність і централізація управління с наданням підлеглим ініціативи і самостійності у визначенні способів виконання поставлених завдань; особиста відповідальність командувачів (командирів) і начальників за прийняті рішення і виконання підлеглими своїх функціональних обов’язків і поставлених перед ними завдань; чіткий поділ функцій, відповідальності і злагодженість дій різних органів управління при виконанні завдань; твердість і наполегливість у проведенні в життя планів й прийнятих рішень; оперативність і гнучкість реагування на зміни обстановки, постійна готовність органів управління до вирішення раптово виникаючих завдань.

Принципи внутрішньої безпеки держави – основні положення, що відображають об'єктивно існуючі закономірності у забезпеченні внутрішньої безпеки держави. Ними керуються при підготовці i проведенні заходів (спеціальних операції) щодо забезпеченні внутрішньої безпеки держави. Серед принципів внутрішньої безпеки держави основними можна визнавати такі положення:

Принципи побудови системи органів військового управління − основні положення, що відображають об'єктивно існуючі закономірності щодо побудови системи органів військового управління.

Принципи побудови системи управління військами − основні положення, що відображають об'єктивно існуючі закономірності щодо побудови системи управління військами: комплексний характер удосконалення системи управління; відповідність обрису системи управління складу, структурі і рівню розвитку Збройних Сил; уніфікація і стандартизація засобів системи управління; поетапне удосконалення системи управління без порушення її правоздатності; своєчасне удосконалення системи управління при змінах у концепції розвитку Збройних Сил; інтеграція системи управління Збройних Силв єдину систему державного управління.

Принципи правового статусу – це основоположні, закріплені в Конституції та інших Законах ідеї, начала, за допомогою яких визначаються права, свободи і обов’язки людини і громадянина, а також гарантії їх здійснення, які перетворюють сукупність прав і свобод особи у систему.

Припинення – заходи, спрямовані на зупинення протиправної діяльності, яка в же почалася, з метою відвернення наставання суспільно небезпечних наслідків.

Припис - письмове розпорядження, складене по певній формі.

Присяга військова – урочисте обіцяння (клятва), що дається кожним громадянином при його вступі до лав Збройних Сил держави. Зміст присяги i ритуал її прийняття відображають класову сутність держави, її Збройних Сил, історію та національні традиції народу i армії. Прийняття присяги – важливий правовий i морально-політичний акт. У присязі зазначені вимоги держави i всього народу до особового складу Збройних Сил, окреслені його основні обов'язки щодо захисту Вітчизни.

Приховане управління військами (силами) – управління військами (силами), що організоване з дотриманням вимог скритності, яка має за мету забезпечення збереження в таємниці від технічних розвідок заходів щодо керівництва військами (силами); визначає комплекс заходів щодо використання наявних засобів засекречування, шифрування, кодування, захищених автоматизованих систем управління, засобів криптографічного захисту конфіденційної інформації з одночасним виконанням заходів оперативного маскування, протидії технічним розвідкам, забезпечення охорони державної таємниці, технічного захисту інформації та безпеки інформації з обмеженим доступом.

Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються: підтримання державного обвинувачення в суді, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом, нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних із обмеженням особистої свободи громадян, нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. (ст.121 Конституції України).

Прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами. (ст.1 ЗУ „Про прокуратуру”)

Пропозиція (зауваження) – звернення громадян, де висловлюється порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, документів усіх рівнів, посадових осіб, а також виловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Противник (воєн.) – ворог, назва держави (коаліції держав), що воює, по відношенню до держави (коаліції держав), що протистоїть у війні; загальна назва ворожих військ.

Протидія тероризму – уся сукупність законодавчих, ідеологічно-інформаційних, організаційних, адміністративно-правових, виховних, у тому числі пропагандистських заходів, покликаних випередити, перешкодити появі суб'єктів тероризму (особливо груп і організацій); не допустити їхнього переходу до активних дій, до реалізації злочинних намірів. Суб'єктом протидії тероризму є правоохоронні й інші державні органи, аж до суспільних об'єднань громадян.

Професіонали (юр.) – у Класифікаторі професій поняття, що об’єднує професії, які вимагають високого рівня знань з застосування концепцій, теорій і методів для вирішення проблем або систематичного викладання відповідних галузей знань. Працівники з цих професій мають диплом про вищу освіту, відповідного рівню спеціаліста, магістра, наукового ступеня чи вченого звання.

Профілактика правопорушень – обов’язкова діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності, у тому числі громадських організацій, спрямована на виявлення та усунення причин і умов, які сприяють учиненню правопорушень, а також виявлення осіб, схильних до вчинення правопорушень, та застосування заходів до їх виправлення.

Проходження військової служби - зміна службово-правового стану військовослужбовців, а також військовозобов'язаних, які призвані на навчальні, перевірні або спеціальні збори, у зв'язку з такими юридичними фактами, які згідно з тим законодавством породжують, змінюють та припиняють військово-службові відносини.

Пункти управління – спеціально обладнанні технічними засобами місця, із яких командири (начальники) через свої штаби здійснюють управління військами (силами) при підготовці, в ході бойових дій та при несенні бойового чергування.

Рада національної безпеки і оборони України – координаційний орган із питань національної безпеки і оборони при Президентові України, який координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. (ст. 107 Конституції України; ЗУ „Про Раду національної безпеки і оборони України”)

Район бойового призначення – район місцевості, в якому планується бойове застосування об'єднання (з'єднання, частини, підрозділу) Сухопутних військ для участі в операціях початкового періоду війни. В ході війни район бойового призначення може призначатися знову сформованим з'єднанням, частинам.

Раптовість – несподівані для противника дії, які сприяють досягненню успіху в бою, операції, війні; один з принципів воєнного мистецтва. Досягається: уведенням противника в обман відносно своїх намірів; збереженням у таємниці замислу операції (бою) і скритністю підготовки дій; застосуванням нових засобів ураження і невідомих противнику способів воєнних дій; вибором несподіваного для противника напрямку головного удару і часу його нанесення; швидкістю маневру, рішучістю дій; упередженням противника в нанесенні ударів, маскуванням, умілим використанням умов місцевості, погоди, пори року і доби. У залежності від масштабу заходів розрізняють стратегічну, оперативну і тактичну раптовість. Раптовість застигає противника непідготовленим до удару: його війська і засоби розміщуються не кращим чином. Вона змушує противника поспішно приймати новий план. При цьому противник позбавляється ініціативи і повинен пристосовувати свої дії до дій нападаючої сторони. Раптовість підриває віру військ протилежної сторони у своє командування і віру командування і його штабу у самого себе.

Режимно-карантинна служба – сукупність охоронних та ізоляційно-обмежувальних дій, спрямованих на блокування району надзвичайної ситуації техногенного або природного характеру, охорону громадського порядку й забезпечення громадської безпеки на ізольованій та прилягаючих територіях.

Режимно-комендантська служба – сукупність охоронних та профілактичних дій з охорони громадського порядку і громадської безпеки частинами, підрозділами та військовими нарядами, спрямованих на забезпечення введеного відповідно до чинного законодавства особливого правового режиму (надзвичайного або воєнного стану).

Резерв – 1) формування різних видiв Збройних Сил, а також людські ресурси i запаси матеріальних засобів, які призначені для вирішення нових завдань, що виникають; поповнення i забезпечення діючої армії i флоту; 2) елемент оперативного шикування (бойового порядку), призначений для вирішення завдань, що раптово виникають у ході операції (бою).

Республіка – форма правління, при якій вища (законодавча) влада належить виборному органу – парламенту. Їй властива наявність вищих виборних органів влади; базування діяльності держави за принципами демократії і поділу державної влади; чіткий розподіл сфер впливу структур влади і окреслення терміну їх повноважень; відповідальність посадових осіб, яка реалізується шляхом відклику й відставки.

Речова служба – це сукупність органів і посадових осіб військового управління, що безпосередньо займаються речовим забезпеченням (склади, і бази, майстерні по ремонту, швейне і банно-пральне обладнання та ін.)

Речове забезпечення – задоволення потреб особового складу військових частин у речовому майні і відповідній техніці.

Рівноправність громадян – рівність їх у правах i обов'язках незалежно від походження, соціального i майнового становища, расової i національної належності, кола, освіти, мови, відношення до релігії, роду i характеру праці, місця проживання та iн. обставин. Вона виражається в рівності прав громадян та в однаковому розповсюдженні на членів суспільства обов'язків, що встановлені законом.

Рід вiйськ – складова частина виду Збройних Сил, яка включає військові формування, що мають властиву тільки їм зброю, бойову техніку i засоби їх бойового застосування. Бойова діяльність родів військ забезпечується спеціальними військами.

Рішення – вибір одного з альтернативних варіантів.

Розгромити – розчленувати, розбити, зруйнувати, розтрощити, знищити, винищити.