Генетичні типи рельєфу і невеликі форми

Найпоширенішим типом рельєфу є ерозійно-акумулятивний (утворений текучими поверхневими водами — площинним стоком, тимчасовими і постійними водотоками). Руйнування і перенесення гірських порід текучими водами називають ерозією. Найбільші об'єми ерозії гірських порід і ґрунтів зумовлює площинний змив. Кожний вид стоку утворює певні ерозійні форми (змиті верхні частини схилів; борозни, яри, круті корінні схили долин річок) і акумулятивні форми рельєфу (шлейфи відкладів, заплави, тераси). Схема будови річкової долини показана на рис. 8.

На височинах переважають ерозійні, а на низовинах - акумулятивні форми рельєфу. Проте вони часто поєднуються. Прикладом акумулятивного алювіального рельєфу є широка річкова долина Дніпра.

Денудаційний рельєф - це горби-останці і їх пасма, складені більш міцними гірськими породами. М’якші гірські породи навколо них були денудовані. Цей тип рельєфу поширений в межах Житомирського Полісся, на Поділлі (кряж Товтри), Донецькому кряжі, Приазовській височині. У горах, за умов ще інтенсивнішого тектонічного підняття, сформувався денудаційно-тектонічний рельєф (гребні гірських хребтів, глибокі ущелини, каньйони, долини на дні яких течуть річки).

Гравітаційний рельєф утворений під впливом сили тяжіння на крутих схилах - берегах морів, водосховищ, озер, а також в горах. Зсуви часто можна побачити по крутих правих берегах Ворскли, Псла, Сули та інших річок. Давні, зарослі рослинністю зсуви називають “шишаками”. Утворенню зсувів сприяє підмив гірських порід хвилями морів, зменшення стійкості порід, під якими виклинюються підземні води (над глинами, сланцями), підрізання схилів при дорожньому будівництві тощо.

На територіях, які покривали льодовики, сформувався льодовиковий рельєф (моренні рівнини; гляціодислокації - горби із зім'ятих льодовиком гірських порід). На вершинах Карпат льодовики залишили великі заглиблення - кари і цирки. Великі площі на Поліській низовині займає рельєф, утворений талими льодовиковими водами (зандрові рівнини - від німецького слова “sand” - пісок). Крім водно-льодовикових зандрових рівнин, складених піщано-галечниковими відкладами, поширені ози (довгі вали, утворені відкладами річок, що текли над льодовиком, чи під ним); ками (відклади над- чи підльодовикових озер). При чергуванні водно-льодовикових пісків та морен формуються моренно-зандрові рівнини.

Карстовий рельєф сформувався там, де поширені розчинні у воді гірські породи — вапняки (у Кримських горах, на Причорноморській низовині, менше — в Донецькому кряжі і в Карпатах); крейда (Середньоросійська височина, захід Поліської низовини, у межах якої карстове походження мають улоговини Шацьких озер); кам’яна сіль (Закарпатська низовина, західна частина Донбасу); гіпс (південь Подільської височини, в межах якої розташована друга за довжиною печера в світі “Оптимістична”, досліджена на наш час протяжність її ходів становить 214 км). У межах вапнякових пасом Кримських гір є також багато печер. Деякі з них відкриті для відвідування туристами (“Мармурова”, “Еміне-Баїр-Хасар ”, “Червона” тощо).

Еоловий рельєф (Еол — у давньогрецькій міфології Бог вітру) поширений на сипких гірських породах - пісках, в межах Поліської низовини, надзаплавних терасах річок. Тут вітер створював піщані дюни-кучугури і улоговини видування піску.

Суфозійний (або просадковий) рельєф поширений в межах низовин, перекритих лесовидними суглинками - Придніпровської і Причорноморської. На рівній поверхні низовин навесні застоювалась вода, яка розчиняла солі, що містилися у цих породах, виносила їх вглиб надр. Між частинками гірських порід утворювалися пустоти і під власною вагою породи просідали. Так утворювалися просадкові форми рельєфу - невеликі округлі (30-40м у діаметрі) "степові блюдця", які дуже поширені на півдні Полтавської рівнини, а також великі западини - поди, - які поширені на Причорноморській низовині.