Характеристика фізичних вправ як основних засобів лікувальної фізичної культури

До засобів ЛФК належать фізичні вправи та природні чинники. Основними серед них є фізичні вправи, які в ЛФК застосовуються у вигляді гімнастичних, ідеомоторних, спортивно-прикладних вправ та ігор. Найбільш широко в лікарнях та поліклініках використовують гімнастичні вправи, які легко дозувати. Це дає змогу змінювати величину навантаження хворим у процесі занять у різні періоди лікування.

Гімнастичні вправи класифікують за анатомічною ознакою (для м'язів голови, шиї, рук, ніг; тулуба); за активністю виконання (активні, активні за допомогою та із зусиллям, пасивні, активно-пасивні); за характером вправ (дихальні, коригувальні, на координацію рухів, підготовчі та ін.); за використанням предметів і приладів (без, з ними, на них).

Ідеомоторні вправи, які виконуються тільки в уяві, та вправи в надсиланні імпульсів до скорочень м'язів. Застосовуються вони в основному у лікарняний період реабілітації при паралічах і парезах, під час іммобілізації, коли хворий не здатний активно виконувати рухи. У цей період такі вправи підтримують стереотип рухів, рефлекторно посилюють діяльність серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, зменшують наслідки тривалої гіподинамії.

Розрізняють вправи, що справляють переважно загальну дію на організм - загальнорозвивальні вправи, і ті, що діють локально на хворий чи травмований орган - спеціальні. Співвідношення цих двох видів вправ у комплексах лікувальної гімнастики не є сталим, а змінюється залежно від характеру та важкості захворювання, клінічного перебігу, статі й віку хворого, рухового режиму і періоду застосування ЛФК, етапу реабілітації.

Спортивно-прикладні вправи. До них відносять ходьбу, біг, стрибки, лазіння, повзання, метання, елементи й цілісні побутові та трудові дії; пересування на лижах, ковзанах, плавання, веслування, їзда на велосипеді, прогулянки, екскурсії, туризм. Призначаються спортивно-прикладні вправи переважно в післялікарняний період на II та III етапах реабілітації для тренування організму, відновлення складних рухових навичок, фізичних якостей та психоемоційного стану пацієнтів; удосконалення і закріплення постійних компенсацій, загальної тренованості організму. Вони можуть бути своєрідним етапом,, подальших регулярних занять спортом, у тому числі й інвалідним.

Ходьба є складовою частиною практично всіх занять з ЛФК. Використовується при переважній більшості захворювань і травм у Лікарняний й післялікарняний період реабілітації. Залежно від завдань вона може застосовуватись як спеціальна вправа, так і для загального розвитку, бути засобом розвантаження і поступового тренування Організму до фізичних навантажень, що зростають.

Біг суттєво впливає на серцево-судинну та дихальну системи, обмін речовин. Звичайно він використовується у санаторно-курортних умовах, на початкових стадіях деяких захворювань, а також у період одужання ЯК засіб підготовки до навантажень побутового й трудового характеру. В заняттях з лікувальної гімнастики біг чергують із ходьбою і суворо дозують.

Стрибки відносять до вправ підвищеної інтенсивності, що ставлять значні вимоги до організму хворих. Вони сприяють удосконаленню координації рухів та швидкості рухової реакції, зміцнюють опорно-руховий апарат, частіше призначають у формі підскоків та вправ зі скакалкою. Стрибки використовують за призначенням у поліклініках, санаторіях, групах здоров'я та спеціальних медичних групах.

Лазіння по горизонтальній, вертикальні й похилій площинах, драбині, канату застосовують для зміцнення м'язів рук, ніг і тулуба, для розвитку рухливості в суглобах верхніх і нижніх кінцівок та поліпшення координації рухів. Уводиться воно в комплекси лікувальної гімнастики і, зокрема, ортопедо-травматологічних та неврологічних хворих.

Повзання застосовують із положення упору на колінах, що сприяє розвантаженню та підвищенню рухливості хребта. Використовують у коригувальній гімнастиці при деяких порушеннях постави й травмах хребта, захворюваннях шлунково-кишкового тракту та гінекологічної сфери.

Метання складаються із кидків малих м'ячів у ціль, передавання надувних та набивних м'ячів партнерові. Ці вправи сприяють розвитку сили м'язів плечового поясу, збільшують рухливість суглобів, удосконалюють м'язово-суглобову чутливість, координацію рухів, викликають позитивні емоції у хворих. Метання використовують для розв'язання загальних і спеціальних завдань ЛФК.

Цілісні побутові та трудові дії та їх елементи опановують багаторазовим повторенням фізичних вправ спочатку як окремі рухові елементи, а потім як цілісні дії із самообслуговування і використання різних пристроїв, пристосувань та приладів. Такі вправи застосовують у разі порушень рухів при паралічах, після травм, ампутацій. Навчання самообслуговування необхідно розпочинати на ранніх етапах реабілітації.

Пересування на лижах використовують найчастіше в умовах санаторіїв і поліклінік. Воно сприяє загальному зміцненню організму, збільшує силу великих м'язових груп, позитивно впливає на хворих з функціональними розладами нервової системи.

Плавання показане при захворюваннях серцево-судинної і дихальної систем, порушеннях обміну речовин, наслідках травм опорно-рухового апарату, порушеннях постави й сколіозах у дітей. Воно сприяє удосконаленню терморегуляції, загартуванню організму.

Прогулянки, екскурси, туризм, теренкур застосовують переважно в санаторно-курортних умовах при захворюваннях серцево-судинної, дихальної і нервової систем, опорно-рухового апарату для поліпшення загального фізичного й психоемоційного стану.

Ігри як важливий засіб і метод лікувальної фізичної культури широко використовується на всіх етапах фізичної реабілітації. При проведенні занять з лікувальної фізичної культури з дітьми ігри є основним засобом. Вони вносять у заняття позитивні емоції, підвищують інтерес дітей до фізичних вправ, виробляють кмітливість, уважність, швидкість, спритність, силу, колективізм, дисциплінованість. Своєю емоційністю вони поліпшують настрій, виховують бадьорість духу, життєрадісність.

Ігри поділяються на: ті, що проводять на місці, малорухливі, рухливі й спортивні. Вони спрямовані на вдосконалення координації рухів, швидкості рухової реакції, розвиток уваги, відволікання хворого від думок про хворобу, підвищення емоційного тонусу (В.П. Правосудов, 1980). Ігри на місці й малорухливі застосовують у вступній або заключній частині занять лікувальної гімнастики, у вільному руховому режимі, під час лікарняного періоду реабілітації. Рухливі й спортивні ігри можуть бути частиною групового заняття лікувальною гімнастикою або самостійною формою у післялікарняному етапі реабілітації (В.О.Єпіфанов, Г.Л. Апанасенко, M.I. Фонарьов, 1990; В.М. Мухін, 2000).

Дихальні вправи використовують для поліпшення й активізації функції зовнішнього дихання, зміцнення дихальних м'язів, запобігання легеневим ускладненням (пневмонії, ателектазу, плевральним і спайкам тощо), а також для зниження фізичного навантаження під час і після занять фізичними вправами.

У відновному лікуванні широко використовують спеціальні дихальні вправи: динамічні, статичні й локалізовані (дренажні) дихальні вправи.

Динамічними дихальними вправами називають такі, при яких дихання здійснюється з участю допоміжних дихальних м'язів, при рухах кінцівок і тулуба.

Статичними дихальними вправами називають вправи з глибоким, ритмічним диханням, що здійснюються без рухів рук, ніг і тулуба. До цієї групи відносять такі вправи:

1. Вправи із зміною типу дихання: а) повний тип дихання; б) грудний тип дихання; в) діафрагмальне дихання. Найбільш фізіологічним є повне дихання, коли під час вдиху грудна клітка розширюється послідовно у вертикальному напрямку внаслідок опускання (скорочення) діафрагми, а також у передньо-задньому й боковому напрямках у результаті одночасного руху ребер вгору, вперед і в сторони.

2. Вправи з дозованим опором: а) діафрагмальне дихання з опором рук у ділянці країв реберної дуги, ближче до середини грудної клітки; б) діафрагмальне дихання з розміщенням на верхній ділянці живота мішечка з піском різної маси (від 0,5 до 1 кг); в) верхньогрудне дихання з переборюванням опору при тиску руками на певну ділянку грудної клітки; г) нижньогрудне дихання з участю діафрагми опором при натискуванні руками на нижні ребра; д) використання надувних іграшок, м'ячів.

Локальні (дренажні) вправи сприяють відтоку мокротиння, що виділяється з бронхів у трахею під час відкашлювання. При виконанні спеціальних фізичних вправ необхідно займати вихідні положення, щоб патологічне вогнище розташовувалось вище біфуркації трахеї і створює оптимальні умови для відтоку мокротиння з уражених бронхів і порожнин.

При деяких захворюваннях органів дихання (емфіземі, бронхіальній астмі) більшість вправ необхідно поєднувати з подовженим видихом, з вимовою різних звуків і їх сполучень.

При виконанні дихальних вправ потрібно орієнтувати хворих в основному на носове дихання, уникати гіпервентиляції, добиватися сповільнення дихання. Нахили й повороти тулуба в поєднанні з дихальними вправами сприяють розтягуванню плевральних спайок при залишкових явищах після запальних процесів у легенях і плеврі. Більшість дихальних вправ посилюють гальмування в центральній нервовій системі, поліпшують кровообіг і тому використовуються для відпочинку між виконанням фізичних вправ.

Поєднання загальнозміцнюючих вправ із дихальними сприяє поліпшенню зовнішнього дихання і в зв'язку з цим формуванню у хворих навичок, які необхідні при виконанні вправ прикладного (ходьба, біг підтюпцем) і спортивного характеру (плавання, їзда на велосипеді, пересування на лижах).