Захист довкілля від енергетичного забруднення

Зниження шумового забруднення довкілля є важливою проблемою, до вирішення якої залучені фахівці багатьох спеціальностей: конструктори, лікарі-гігієністи, екологи, будівельники, архітектори, містобудівники, економісти тощо. У сучасних умовах захист довкілля населених місць від шумового забруднення передбачає проведення комплексу заходів. Заходи профілактичного спрямування передбачають, насамперед, вивчення гігієнічних умов проживання жителів міст та стану їхнього здоров’я, на фоні впливу міського шуму на організм у цілому і на функції окремих органів і систем.

Інженерно-технічний напрямок полягає у визначені об’єктивних параметрів шуму, що генерується промисловими установками і агрегатами, з наступним опрацюванням новітніх конструктивних рішень по зниженню рівнів шуму на виробничих об’єктах. Архітектурно-планувальний аспект охоплює комплекс заходів, спрямованих на попередження шумового забруднення селітебної зони за допомогою екранів, територіальних розривів, шумозахисних конструкцій, зонування і районування джерел і об’єктів захисту, облаштування захисних смуг озеленення. Будівельно-акустичний напрямок – передбачає розроблення для житлових будівель огороджувальних конструкцій з необхідними звукоізоляційними характеристиками (перекриттів, зовнішніх стін, вікон, кватирок, балконних дверей), а також проектування нових типів житлових і громадських будівель, пристосованих до високих шумових навантажень. Соціально-економічний напрямок – має на меті встановлення розміру соціальних та економічних збитків, унаслідок впливу шуму та проведенні заходів по його зниженню.

Безпосередньо на об’єкті шумозахисту потрібно підвищувати звукоізоляційні характеристики огороджувальних конструкцій будівель і споруд, а також здійснювати планувальні заходи й озелененням населених місць. Зниженню шуму сприяє раціональна організація руху транспорту: усунення шумних режимів руху транспортних засобів (наприклад, гальмування, розгону на перехрестях, схилах тощо) шляхом запровадження однобічного руху на вулицях, установлення автоматичної системи регулювання за принципом «зелена хвиля», зменшення інтенсивності руху, скорочення кількості вантажних автомашин, особливо у нічний час, у районах щільної житлової забудови, обмеження звукових сигналів вуличного транспорту тощо.

Важливим еколого-гігієнічним завданням є нормування шуму. Метою цього провідного профілактичного заходу є наукове обґрунтування та створення нешкідливого для здоров’я людини оптимального рівня шумового фону. Допустимим вважають такий рівень шуму, тривала дія якого не призводить до виникнення негативних змін у фізіологічних реакціях найчутливіших до дії шуму органах та системах (нервова, серцево-судинна, слуховий аналізатор) й порушень суб’єктивного самопочуття людей. Чинні нормативи передбачають сумарні рівні шуму на територіях комплексів житлових споруд до 45 дБ.

З метою ефективного захисту населення від дії шуму, прогнозується ймовірність виникнення негативних реакцій у людини на вплив різних шумів у межах житла (особливо у нічний час), а також ураховується сумарне акустичне навантаження від різноманітних джерел та частку кожного з них.

Дієвим способом зниження шуму на шляху його поширення є застосування захисних смуг озеленення. Захисні насадження використовуються як самостійні засоби шумозахисту та структурні елементи інженерних шумозахисних споруд. Спеціальні смуги зелених насаджень захищають від шуму, вихлопних газів автотранспорту, абсорбції пилу та інших забруднювачів повітря, покращують мікрокліматичні показники міського середовища.

Для зменшення впливу вібрації на навколишнє середовище проводяться заходи щодо її зниження насамперед у джерелі виникнення або на шляхах поширення. Профілактичні заходи у джерелі вібрації здійснюються на етапі проектування і при експлуатації. При розробленні технологічного устаткування перевага надається схемам, що виключають або максимально знижують динамічні процеси, викликані ударами, різким прискореннями тощо.

Для зниження вібрації у житлових будинках усе технічне устаткування, яке створює значні динамічні навантаження, рекомендуються інсталювати у підвальних приміщеннях, на окремих поверхах або фундаментах, не з’єднаних з каркасом будівлі. Усе малогабаритне інженерне устаткування житлових будинків (вентилятори, насоси) установлюють на опорні плити і віброгасні основи. При встановленні обладнання на будівельних перекриттях бажано розміщувати його у місцях найбільш віддалених від об’єктів, що потребують захисту. Для віброізоляції обладнання. використовують гумові або пластикові прокладки, одинарні й складні циліндричні пружини, листові ресори, комбіновані віброізолятори. Для зниження шуму і вібрації використовують віброізоляцію будинків за допомогою пневматичних віброізоляторів (повітряні подушки). Вібродемпферувальне покриття застосовують для зниження коливань, що поширюються по трубопроводах і газопроводах компресорних станцій, повітропроводах систем вентиляції адміністративних будівель.

Захист від впливу електромагнітного випромінювання здійснюється із урахуванням виду джерел, їхньої кількості, розташування та рівня небезпеки супутніх чинників. Рекомендують такі способи та методи захисту: гігієнічне нормування, організаційні, інженерно-технічні, архітектурно-планувальні, індивідуальні та лікувально-профілактичні заходи.

Організаційні заходи передусім спрямовані на оптимальне розташування джерел випромінювання i об’єктів, які зазнають негативного впливу. На виробничих об’єктах необхідно дотримуватись оптимального режиму пpaці та відпочинку, при яких суворо регламентується час перебування людей у зоні електромагнітного випромінювання, а також забороняється проведення будь-яких робіт у зонах з високою напруженістю ЕМП.

Інженерно-технічні заходи передбачають електрогерметизацію елементів схем, блоків, вузлів i установки в цілому з метою зниження або ліквідації електромагнітного випромінювання. Уci джерела ЕМП максимально екрануються металевими ковпаками або перего­родками, екранувальними кабінами, пересувними та стаціонарними екранами. З метою запобігання поширення енергії радіочастот у місцях виходу проводів освітлювальної i телефонної систем використовують електричні фільтри різних конструкцій.

Архітектурно-планувальні заходи. Одним iз шляхів вирішення питань біологічного захисту від ЕМП може бути реконструкція населених пунктів на прилеглій до джерел випромінювання території, максимальне збереження зелених насаджень у межах усієї санітарно-захисної зони, а по периметру зони суворого режиму — насаджень захисної зеленої смуги. Найменша відстань від oci ліній електропередач з напругою 750 кВ до межі населеного пункту має становити 250 м й 300 м — при напрузі 1150 кВ.

З метою індивідуального захисту при обслуговуванні джерел електромагнітного випромінювання на виробництві потрібно використовувати дистанційні керовані апарати, костюми із спеціальної тканини з металевою ниткою, захисні окуляри, екранувальний шолом i спеціальне взуття.

Профілактичні заходи захисту полягають у суворому дотриманні розмірів санітарно-захисних зон біля джерел ЕМП та усіх вимог щодо їхньої експлуатації, На полях, які розташовані у місцях проходження надвисоковольтних ліній електропередач, рекомендується вирощувати сільськогосподарські культури, що не потребують ручного оброблення. Пневматичні машини та механізми, які знаходяться в санітарно-захисних зонах високовольтних ліній повинні бути заземлені.

У місцях перетину автошляхів з високовольтною лінією електромереж повинні знаходитись дорожні знаки, що забороняють зупинку різних видів транспорту в межах санітарно-захисних зон. Проводиться відповідна роз'яснювальна робота серед населення щодо заходів безпеки під час роботи i перебування поблизу ліній електропередач. На території санітарно-захисної зони високовольтних ліній з напругою 750 кВ i більше не дозволяється проводити сільськогосподарські та інші види робіт особам у віці до 18 років.

Для профілактики професійних захворювань істотним заходом є проведення попередніх i періодичних медичних оглядів. Зміни, що виникають у організмі під впливом ЕМП, як правило, зворотні. З джерелами ЕМП не дозволяється працювати особам, які мають органічні захворювання центральної нервової системи, ендокринно-вегетативні i серцево-судинні порушення, активний туберкульоз легень. До роботи з генераторами радіохвиль не допускаються особи віком до 18 років i жінки в період вагітності та годування грудних дітей.

Гігієнічне нормування ЕМП проводиться окремо для різних професійних груп та термінів перебування людей у зоні опромінення, а також залежить від діапазону хвиль випромінювання, інтенсивності випромінювання.

У 1996 р. затверджено «Державні санітарні норми і правила захисту населення від впливу електромагнітних випромінювань» (ДСанПіН №239-96), а з 2007 року на території України діє «Закон Українипро електромагнітну безпеку населення» (від 23.02.2007 р. N 3230).