Стратегія створення спільного підприємства

Спільне підприємство – це міжнародна фірма, створена двома чи кількома національними підприємствами з метою найбільш повного використання потенціалу кожної із сторін для максимізації корисного економічного ефекту їх діяльності.

Стратегія створення спільних підпиємств поширилась в 70-80 рр. ХХст. спочатку в Західній Європі та Азії, а потім одержала подальший розвиток в Центральній і Східній Європі, а також в країнах СНД по мірі становлення в них ринкових відносин.

Спільні підприємства стали засобом полегшення експорту капіталу (в тому числі в його виробничій фірмі), реалізації інвестиційних проектів, здійснення яких не під силу одній компанії. Завдяки спільним підприємствам поширюються передові технології та сучасний досвід управління. Крім того освоєння ринків в інших країнах простіше здійснювати за допомогою місцевих партнерів, тим більше, що спільні підприємства часто користуються податковими пільгами.

Інколи спільні підприємства створюються спеціально для проникнення міжнародних компаній в закриті національні ринки. Наприклад, фірма МАК-ДОНАЛЬДС для відкриття ресторану в Москві створила СП із Моссовєтом. Англо-голандська компанія Юнілєвєр для проникнення на ринок Китаю прйшлось створити СП із державною компаніюєю Sumstar.

Важливою ознакою спільного підприємства є наявність у складі його засновників (учасників) разом з національним хоча б одного іноземного інвестора. Якщо в роботі спільного підприємства приймають участь більше двох організацій, його інколи називають консорціумом.

Спільне підприємство може бути засновано приватною компанією і урядом будь-якої країни, тоді підприємства називають змішаним.

Спільними підприємства, як міжнародні, знаходяться на особливому положенні в країні офіційної юридичної реєстрації. Їх діяльність регулюється спеціальним законодавством (податковим, господарським та іншим.)

По своєму статусу спільні підприємства можуть бути корпораціями, партнерствами, закритими і відкритмим акціонерними товариствами, товариствами з обмеженою відповідальністю, мати іншу форму управління із переліку дозволених в країні. При цьому частка кожної із сторін обумовлена в установчих документах. Розподіл прибутку відбувається, як правило, пропорційно частці внеску в статутний капітал компанії.

Важливою особливостью структури управління спільним підприємством вважається рівноправність сторін в процессах прийняття рішень, контроля за діяльністю фірми, стартегічного планування. Паритетні засади управління компанією дозволяють кожній із сторін одержувати максимальну вигоду від спільної діяльності і сприяти розвитку ділового співробітництва.

У спільного підприємства є і певні недоліки. Основний з них – різні точки зору партнерів щодо напрямків інвестування, організації маркетингової діяльності, використання прибутків. Один партнер може пропонувати реінвестувати прибутки в розширення, а інший на виплату дивідендів. Якщо справи йдуть погано, більш активний партнер звинувачує менш активного в недостатній увазі до підприємства. Партнери можуть не довіряти один одному. Багато спільних підприємств стають банкрутами через відмінності точок зору ділових партнерів на формування корпоративної культури новоствореної організації. Тому вибір партнера по спільному підприємству має велике значення, особливо якщо розподіл власності в силу державного регулювання обов’язковий. По цій причині багато фірм створюють спільні підприємства тільки після накопичення на протязі довгого часу позитивного досвіду взаємодії з майбутнім партнером в сферах розподілу готової продукції, ліцензування та інших контрактних відносин.