Види використання рекреаційних ресурсів

Рекреаційні ресурси використовуються суб’єктами господарювання при здійсненні рекреаційної діяльності на речових або зобов’язальних правах.

Речові права:

· право власності;

· право повного господарського ведення;

· право оперативного управління;

· сервітут (якщо в чинність закону);

· право користування природними ресурсами.

Зобов’язальні права:

· оренда, у тому числі природних ресурсів;

· спільне використання відповідно до договору;

· сервітут (якщо за договором);

· використання рекреаційних ресурсів структурними підрозділами на основі внутрішньогосподарських договорів;

· на основі інших договорів.

Форми власності на рекреаційні ресурси:

· власність народу України, наприклад, на землі рекреаційного, природоохоронного, історико-культурного призначення;

· тільки державна, наприклад, на майно державних рекреаційних установ;

· власність суспільних об’єднань, наприклад, профспілок (власність ЗАТ «Укрпрофздравница» – на 25% об’єктів курортної й лікувально-оздоровчої діяльності;

· власність підприємств, об’єднань, наприклад, на рекреаційні соціально-побутові об’єкти приватизованих підприємств;

· приватна власність, наприклад, на рекреаційні соціально-побутові об’єкти, устаткування;

· комунальна власність, наприклад, на рекреаційні соціально-побутові об’єкти, передані органам місцевого самоврядування державними підприємствами в процесі приватизації;

· власність інших держав, наприклад, на майно окремих санаторіїв в Автономній Республіці Крим.

Право повного господарського ведення на рекреаційні ресурси в основному характерно для державних підприємств, що здійснюють рекреаційну діяльність, наприклад, щодо пансіонатів, будинків відпочинку, спортивних комплексів і т. ін.

Право оперативного управління характерно для рекреаторів, що є некомерційними організаціями, наприклад, щодо окремого майна державних установ культури, охорони здоров’я й ін.

Сервітут – це право на обмежене використання майна власника, незалежно від волі інших осіб, об’єктом якого можуть бути земельні ділянки, будинки, спорудження й інша нерухомість за законом або за договором на відплатній або безоплатній основі. Наприклад, користування землями загального призначення на території курорту й ін.

Право користування природними рекреаційними територіями й ресурсами – це можливість відновлення фізичних і духовних потреб людини, їх естетичних, економічних, культурних і інших властивостей. Види користування такими територіями й ресурсами різняться залежно від їхніх видів, форми власності на них, їхнього цільового призначення, місця розташування й інших факторів.

Всі види користування природними рекреаційними територіями й ресурсами для організації рекреаційної діяльності відносяться до спеціального користування. Порядок надання в спеціальне користування зазначених територій і ресурсів частково регулюється діючим екологічним законодавством, однак вимагає уточнень за кожною групою ресурсів. Наприклад, використання рекреаційних ресурсів, розташованих на землях природоохоронного призначення, також має ряд особливостей, які випливають із правового режиму таких земель.

Рекреаційні ресурси на територіях регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних і зоологічних парків можуть використовуватися як на праві користування (у тому числі оренди), так і на праві власності, залежно від форми власності самих об’єктів природно-заповідного фонду. При цьому обов’язковою умовою використання таких ресурсів є дотримання режиму земель природоохоронного й рекреаційного призначення. Право користування цими рекреаційними ресурсами подібне з їхнім користуванням на землях рекреаційного призначення.

Зобов’язальні відносини щодо рекреаційних ресурсів регулюються загальними нормами зобов’язального права, включаючи норми щодо договорів по природним ресурсам і сервітутам.

Висновок. Рекреаційні ресурси використовуються суб’єктами господарювання при здійсненні рекреаційної діяльності на речових або зобов’язальних правах. Право користування природними рекреаційними територіями й ресурсами – це можливість відновлення фізичних і духовних потреб людини, їх естетичних, економічних, культурних й інших властивостей.