Поняття суб’єктів рекреаційної діяльності та їхніх видів

Суб’єкти рекреаційної діяльності – це суб’єкти господарювання, метою господарської діяльності яких визначене виробництво, продаж, надання рекреаційних і суміжних з ними послуг або їхня організація.

Види суб’єктів рекреаційної діяльності:

· держава в особі відповідних органів;

· органи місцевого самоврядування та їхні виконавчі органи;

· рекреатори – підприємства, установи й організації, громадяни-приватні підприємці, яким в установленому законом порядку надане право здійснювати рекреаційну діяльність.

Правове положення перших двох груп суб’єктів рекреаційної діяльності визначається загальними нормами законодавства й буде частково розглядатися в інших темах курсу. Особливий інтерес має правове положення рекреаторів, як основних суб’єктів господарювання в цій сфері, тому надалі саме їхньому правовому статусу приділена особлива увага.

Обов’язковими умовами для визнання суб’єктів рекреаційної господарської діяльності є:

· господарсько-правова норма, що передбачає права або обов’язки суб’єкта;

· господарська правоздатність і дієздатність суб’єкта;

· підстава виникнення, зміни й припинення правовідносин (юридичний факт).

Особливості суб’єктів рекреаційної діяльності:

· спеціальна мета, вибір якої впливає на створення й умови
господарювання;

· необхідність одержання спеціального дозволу на здійснення відповідної діяльності;

· наявність, зазвичай, спеціальних приміщень, устаткування, інших матеріально-технічних умов, для устрою й експлуатації яких визначені спеціальні правила;

· наявність у більшості з них на праві користування (оренди) рекреаційних природних ресурсів, власником яких є держава, територіальна громада;

· наявність працівників, що володіють спеціальними професійними знаннями, навичками для забезпечення якості й безпеки такої діяльності.

Суб’єкти рекреаційної діяльності, як будь-які суб’єкти господарювання, залежно від ряду ознак можна розділити на наступні види:

· по праву власності – на державні, комунальні, суспільні об’єднання й ін.;

· за походженням капіталу – на національні, спільні, іноземні;

· за господарською компетенцією:

а) на безпосередньо здійснюючих рекреаційну діяльність;

б) на здійснюючих суміжні види діяльності (готельна, транспорт, громадське харчування, побутова й ін.);

в) організуючих рекреаційну й суміжні з нею види діяльності.

Крім цього, чинне законодавство України розрізняє правовий статус рекреатора залежно від виду наданих послуг. Найбільш чітко представлені суб’єкти туристичної діяльності, перелік яких дається в Законі України «Про туризм».

До суб’єктів такої діяльності відносяться туроператори й тур-
агенти.

Турагентство – це суб’єкт підприємництва, що здійснює діяльність з формування, просування й реалізації туристичного продукту.

Турагент – суб’єкт підприємництва, що здійснює діяльність з просування й реалізації безпосередньо туристам послуг з розміщення, харчування, перевезення, екскурсійного, інформаційного й іншого обслуговування, необхідного для реалізації туристичного продукту туроператорів. Отже, специфіка діяльності туроператорів укладається в підборі й комбінуванні основних і додаткових туристських послуг, їхньому попередньому плануванні й стандартизації, тобто формуванні стандартного пакета послуг за єдиною ціною.

Менш визначені в законодавстві України суб’єкти курортної й лікувально-оздоровчої діяльності. До них можна віднести: санаторно-курортні установи, лікувальні, оздоровчі, допоміжні, соціально-побутову інфраструктуру.

Суб’єктами культурно-дозвільної господарської діяльності можуть бути: музеї, бібліотеки, виставкові центри (комплекси), цирки, театри, кінотеатри, кіноконцертні комплекси, палаци молоді, клуби за інтересами, казино й інші.

Суб’єктами фізкультурно-оздоровчої діяльності є спортивні комплекси, басейни, сауни, тренажерні зали, спортивні клуби й ін.

Одним з важливих критеріїв класифікації рекреаторів варто було б вважати співвідношення обсягу рекреаційної діяльності до загального обсягу господарської діяльності, якою вони займаються, що дозволяє розділити їх на три групи.

У першу групу варто включити суб’єкти, для яких рекреаційна діяльність є основним напрямком господарювання. Так, у туристичній діяльності – це турагентства й туроператори; у курортній й лікувально-оздоровчій – санаторії, будинки відпочинку, пансіонати, профілакторії, бази відпочинку; у спортивно-оздоровчій – палаци спорту, спорткомплекси, басейни; у культурно-дозвільній – театри, кінотеатри, музеї, виставкові зали, казино, палаци культури, бібліотеки.

Другу групу становлять суб’єкти, для яких рекреаційна діяльність визначена в їхніх установчих документах як другорядна, поряд з будь-якими іншими видами.

Так, це можуть бути підприємства, що займаються торговельно-посередницькою діяльністю, і час від часу – організацією гастрольної діяльності. За офіційними даними, із трьох тисяч підприємств, які одержали ліцензії на туристичну діяльність, 75 відсотків займаються нею саме так.

Третя група рекреаторів представлена структурними підрозділами, що спеціалізуються на наданні окремих рекреаційних послуг підприємствам, установам, організаціям, які займаються іншими видами діяльності.

Так, це можуть бути басейни, санаторії-профілакторії, пансіонати навчальних закладів, промислових, сільськогосподарських підприємств і ін.

Розподіл рекреаторів за таким принципом дозволить розробити правове регулювання рекреаційної діяльності з урахуванням кожної групи суб’єктів.

Висновок. Суб’єкти рекреаційної діяльності – це суб’єкти господарювання, метою господарської діяльності яких визначене виробництво, продаж, подання рекреаційних і суміжних з ними послуг або їхня організація. До суб’єктів курортної й лікувально-оздоровчої
діяльності можна віднести санаторно-курортні установи, лікувальні, оздоровчі, допоміжні, соціально-побутову інфраструктуру.