Методичні вказівки до вивчення теми. В умовах європейської інтеграції проблеми зайнятості набувають першочергового значення, позаяк зайнятість населення віддзеркалює стан економіки країни загалом

В умовах європейської інтеграції проблеми зайнятості набувають першочергового значення, позаяк зайнятість населення віддзеркалює стан економіки країни загалом та окремих її сегментів. Зайнятість як соціально-економічне явище — суспільно корисна діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, і та, що приносить дохід. Економічна сутність зайнятості передбачає відображення участі частини населення у створенні суспільного продукту. Соціальна сутність зайнятості характеризує потребу людини в суспільно корисній праці та задоволенні матеріальних і духовних потреб унаслідок отримання доходу.

Відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" зайнятими вважаються громадяни України, які проживають на її території на законних підставах та виконують такі види робіт:

— працюють за наймом па умовах повного або неповного робочого дня (тижня);

— самостійно забезпечують себе роботою, у тому числі й індивідуальною трудовою та фермерською діяльністю;

— затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади чи суспільних об'єднаннях;

— перебувають на службі в збройних силах, прикордонних військах, органах державної безпеки та внутрішніх справ;

— знаходяться на денній формі (з відривом від виробництва) професійної підготовки та перепідготовки, підвищенні кваліфікації;

— зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими та особами похилого віку.

Концептуально зайнятість поділяють на форми (рис. 6.1).

Рис. 6.1. Форми зайнятості населення.

Повна зайнятість населення — це така зайнятість, за якої пропозиція робочої сили повністю покривається попитом на робочу силу в суспільному виробництві. Вона не може становити 100 %, тому що завжди є певний рівень (4—6 %) добровільного безробіття.

Глобальна зайнятість — це врахування всіх видів корисної діяльності як у суспільному виробництві, так і поза ним (ведення домогосподарства, догляд за дітьми і хворими, тимчасова зайнятість громадян, тіньова зайнятість за умов корисності праці тощо).

Примусова зайнятість — це зайнятість за вироком суду, за надзвичайного стану чи інших випадків, якщо такі обумовлені законом.

Надзвичайно важливим є поділ зайнятості на види, оскільки вони характеризують розподіл економічно активного населення за сферами і галузями народного господарства, професіями, спеціальностями тощо. Класифікація видів зайнятості наведена на рис. 6.2. Під час їх визначення враховують характер діяльності, особливості організації робочого часу, спосіб правового регулювання тощо.

Рис. 6.2. Класифікація видів зайнятості.

За характером організації робочих місць та робочого часу розрізняють такі види зайнятості: стандартну і нестандартну.

Стандартна зайнятість — це зайнятість за стандартами законодавчо визначеного часу роботи на конкретному робочому місці.

Нестандартна зайнятість — заборонена законодавством, нерегламентована державними законодавчими актами і така, від якої не сплачуються податки.

Стандартна зайнятість за статусом буває первинною і вторинною, а за формою організації робочого часу — повною, неповною та явною неповною.

Первинна зайнятість — це зайнятість громадян за основним місцем праці (там, де знаходиться трудова книжка).

Вторинна зайнятість — це додаткова зайнятість па іншому підприємстві, регламентована державними законодавчими актами.

Повна зайнятість — діяльність протягом повного робочого тижня, що забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість — це добровільна або вимушена зайнятість, яка може бути:

— частковою;

— сезонною;

— поденною;

— неповний робочий день (тиждень) — у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу або за бажанням працівника відповідно до його потреб;

— тимчасовою — пов'язаною з тимчасовим характером роботи, а також з разовими епізодичними роботами особи;

— вимушеною — виникає через різні виробничі та бізнесові негаразди (несвоєчасна поставка сировини, матеріалів, комплектуючих, падіння збуту продукції, внутрішньо змінні й цілодобові простої тощо).

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, її можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час або за допомогою спеціальних вибіркових досліджень.

Нестандартна зайнятість за формою правового регулювання є незареєстрованою і містить у собі тіньову та кримінальну зайнятості.

Відмінність між тіньовою та кримінальною зайнятістю полягає у тому, що перша має економічний характер (виготовлення в домашніх та інших непристосованих умовах харчових продуктів з мстою продажу, не ліцензоване репетиторство та інші види дозволеної, але прихованої від реєстрації діяльності), а друга — кримінальна — неекономічний характер (проституція, продаж наркотиків, рекет тощо).

У соціально-економічному аспекті зайнятість може бути продуктивною і непродуктивною.

Продуктивна зайнятість (ефективна) — це така діяльність, яка забезпечує належний дохід, здоров'я, зростання світоглядного і професійного рівня кожному члену суспільства при відповідному зростанні продуктивності праці.

Зайнятість, яка не відповідає цим критеріям, — непродуктивна.

Сьогодні Україна опинилася перед необхідністю формування політики ефективної зайнятості, яка б забезпечувала створення мотиваційних механізмів високоефективної праці та соціальний захист населення при втраті робочих місць. Ефективна зайнятість передбачає:

— скорочення важкої, примітивної, некваліфікованої праці;

— стимулювання гнучких форм зайнятості та використання робочого часу;

— формування соціального партнерства працюючих за наймом з керівництвом підприємства, що передбачає можливість ведення переговорів щодо умов праці та її оплати;

— зміцнення зв'язку оплати праці з кінцевим результатом;

— встановлення мінімуму і ліквідацію максимуму заробітної плати.

Ефективна зайнятість

Ефективна зайнятість відображує ступінь використання робочої сили і характеризується такими показниками:

— пропорції розподілу ресурсів праці суспільства за характером їх участі у суспільно корисній діяльності; вони показують, за якого рівня продуктивності праці задовольняється потреба населення у праці та в який спосіб досягти повної зайнятості;

— рівень зайнятості працездатного населення у господарстві країни; показник може розраховуватись за допомогою формул:

де 3 — чисельність зайнятих; Н — загальна чисельність населення;

де ЕАН — економічно активне населення;

— структура розподілу працюючих за галузями господарства;

— професійно-кваліфікаційна структура працюючих.

У сфері зайнятості важливе значення має поділ населення за соціально-демографічними ознаками. Сукупність соціально-демографічних характеристик населення визначає місце окремих поколінь у функціонуванні трудового потенціалу і значною мірою впливає на розвиток продуктивних сил суспільства, їх відтворення, економічне навантаження на працездатне населення працездатного віку, продуктивність суспільної праці. Тому розглядати зайнятість у практичному аспекті без урахування питомої ваги різних соціально-демографічних груп населення не можна.

В економічній літературі виокремлюють такі соціально-демографічні групи населення:

— чоловіки, жінки, молодь 16—29 років; основою диференційованого підходу до цієї групи населення є природні відмінності статі; економічна і соціальна функція молоді визначається її роллю у формуванні трудового потенціалу країни;

— особи середнього віку (ЗО—49 років) відзначаються найвищим рівнем зайнятості у господарстві країни; у працівників цієї групи чітко визначені професійні інтереси і тому прагнення до зміни роботи в цій групі найменше;

— особи передпенсійного віку (до 55—60 років), зайнятість яких визначається віковими особливостями групи, а саме: зниженням фізичних можливостей; високим рівнем професійних знань; значним професійним досвідом (у цій групі різко падає рівень зайнятості);

— особи пенсійного віку.

Зайнятість населення належить до основних макроекономічних показників і є головною складовою соціально-економічної політики будь-якої держави, зокрема й України. При вивченні теми варто з акцентувати увагу на державному регулюванні зайнятості населення.

Мета державної політики зайнятості полягає в тому, щоби завдяки правовим, економічним і організаційним заходам створити умови для максимально можливої зайнятості населення, підвищення її продуктивності, забезпечення необхідного захисту безробітних та членів сімей, які перебувають на їх утриманні.

До основних нормотворчих документів, які мають відношення до державного регулювання зайнятості населення, належать:

— Конституція України;

— Закон України "Про зайнятість населення";

— Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття";

— Закон України "Про оплату праці";

— Закон України "Про колективні договори і угоди";

— Закон України "Про охорону праці";

— Господарський кодекс та ін.

Основні принципи державної політики зайнятості містить Закон України "Про зайнятість населення":

— забезпечення рівних умов усім громадянам;

— сприяння ефективній зайнятості, запобігання безробіттю;

— координація діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;

— співробітництво професійних спілок, асоціації (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

— міжнародне співробітництво у вирішенні проблем зайнятості населення, у тому числі праця громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Студенти повинні знати, що в державних та регіональних програмах зайнятості узагальнюються конкретні заходи щодо забезпечення політики зайнятості за такими напрямами:

— формування механізму збереження робочих місць;

— створення умов для зайнятості вивільнених працівників;

— забезпечення зацікавленості підприємств у створенні додаткових робочих місць;

— удосконалення системи відтворення трудових ресурсів;

— захист безробітних та їх сімей;

— сприяння розвитку професійної мобільності;

— удосконалення інформаційно-статистичної бази розвитку ринку праці.

У системі державних заходів щодо забезпечення зайнятості населення особливо велика увага приділяється гнучким формам зайнятості.

Гнучкі форми зайнятості

Гнучкі форми зайнятості (ГФЗ) полягають у наданні працівникові можливостей вибору між вільним і робочим часом як за кількістю часу, так і за режимом його використання.

Проте вони можуть використовуватись лише на підприємствах (підрозділах) з відповідним організаційно-технологічним процесом виробництва і станом виробничих відносин.

Гнучкі форми зайнятості поділяють на окремі види (рис. 6.3).

Рис. 6.3. Види гнучких форм зайнятості.

Ті ГФЗ, які пов'язані з нестандартними режимами робочого часу, дають можливість зменшити рівень безробіття з-поміж тих осіб, котрі нездатні на рівних конкурувати на ринку праці (інваліди, молодь, яка вперше шукає роботу, жінки з малими дітьми, люди передпенсійного віку). Саме тому при вивченні теми важливо виокремити складові нестандартних режимів робочого часу. До них належать:

— неповний робочий час — виникає, коли у найманого працівника немає можливостей працевлаштуватись на повний робочий час та при спаді виробництва;

— скорочений робочий тиждень — застосовується у випадку кризового стану виробництва, організаційних та економічних негараздів;

— розподіл робочого місця між двома працівниками за часом роботи — пропорційно між ними поділяється і заробітна плата, яка відповідає кількості та якості виконаної роботи, або погодинна оплата одного працівника;

— альтернативний робочий тиждень — ситуація, коли на одному робочому місці працюють два працівники через тиждень;

— стислий робочий тиждень — поділ нормативної тривалості тижня на меншу кількість робочих днів.

За даними статистики західних країн, нині приблизно 35 % зайнятих працюють у нестандартних режимах робочого часу (скорочений тиждень, розподіл робочих місць між двома працівниками і т. ін.).

При вивченні державного регулювання зайнятості населення варто зауважити, що воно здійснюється з використанням механізмів:

— саморегулювання ринку праці;

— інституційного.

Модель саморегулювання ринку праці детально висвітлена в темі 5, проте цілком покладатися на її дію не можна. Тому кожна держава має свій інституційний механізм функціонування та регулювання зайнятості.

Інституційний механізм регулювання зайнятості

Інституційний механізм регулювання зайнятості населення передбачає використання різноманітних засобів впливу державних інститутів на зайнятість і функціонування ринку праці. Схема дії інституційного механізму регулювання зайнятості охоплює три лінії зв'язку (рис. 6.4).

Безпосереднє запровадження державної політики зайнятості здійснює державна служба зайнятості (ДСЗ), заснована на підставі Закону України "Про зайнятість населення". Основні завдання ДСЗ України зображені на рис. 6.5.

Відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" ДСЗ України виконує такі функції:

— аналізує та прогнозує попит та пропозицію робочої сили, інформує населення про стан ринку праці;

— консультує громадян, роботодавців, які звертаються до ДСЗ;

— веде облік вільних робочих місць і громадян щодо звертань з питань працевлаштування;

— надає допомогу громадянам у пошуку роботи, а роботодавцям — у доборі працівників;

Рис. 6.4. Схема дії інституційного механізму регулювання зайнятості.

— організовує за потребою професійну підготовку і перепідготовку громадян;

— надає послуги з працевлаштування та професійної орієнтації незайнятого населення;

— реєструє безробітних, надає в межах своєї компетенції допомогу, в тому числі й грошову;

— бере участь у підготовці перспективних і поточних програм зайнятості щодо соціальної захищеності різних груп населення.

Рис. 6.5. Завдання державної служби зайнятості України.

Для виконання перелічених функцій побудовано відповідну структуру ДСЗ України, яка охоплює такі центри зайнятості: державний, Кримський республіканський, обласні, районні та районні у містах (рис. 6.6).

Рис. 6.6. Організаційна структура державної служби зайнятості України.

Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" створено Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (ФЗДСС) — державний цільовий фонд для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів для падання соціальних послуг.

Джерелами формування фонду є:

— асигнування з Державного бюджету, розмір яких встановлюється Верховною Радою України;

— обов'язкові внески підприємств, установ та організацій усіх форм власності незалежно від виду діяльності;

— добровільні внески громадських об'єднань громадян, зарубіжних фірм, інших надходжень;

— кошти служби зайнятості за надані послуги підприємницьким структурам;

— суми фінансових санкцій, застосованих до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, за порушення чинного порядку сплати страхових внесків та використання коштів Фонду, недотримання законодавства про зайнятість населення, а також суми адміністративних штрафів, накладених відповідно до законодавства на посадових осіб та громадян за такі порушення;

— прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів, у тому числі резервів Фонду на депозитному рахунку;

— інші кошти.

Ефективність державної політики зайнятості значною мірою зумовлена обсягом її фінансування, що в Україні здійснюється за рахунок коштів ФЗДСС.

Оскільки ФЗДСС створюється на державному та місцевому рівнях відповідно, кошти ФЗДСС використовуються на державному та місцевому рівнях за різними напрямами (рис. 6.7; 6.8).

В умовах ринкової економіки протилежним до зайнятості населення є безробіття, яке виникає внаслідок функціонування господарського механізму, породженого внутрішніми суперечностями ринку. В економічному розумінні безробіття віддзеркалює невідповідність на ринку праці між відносно великою пропозицією робочої сили і попитом на неї.

Безробітними згідно із Законом України "Про зайнятість населення" вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не працюють і тому не

Рис. 6.7. Напрями використання коштів ФЗДСС на державному рівні.

отримують заробітної плати, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу і здатні приступити до праці.

За визначенням МОП, безробітні — це особи віком від 15 до 70 років, зареєстровані й незареєстровані в державній службі зайнятості, які водночас задовольняють трьом умовам:

— не мали роботи (прибуткового заняття);

— шукали роботу або намагалися організувати власну справу на досліджуваному тижні;

— готові розпочати роботу впродовж наступних двох тижнів. Факторами формування безробіття можуть бути:

— нестача сукупного ефективного попиту;

— негнучкість системи відносних цін і ставок заробітної плати і викривлення в ній, пов'язані з грошовою експансією держави та подальшою інфляцією;

— недостатня мобільність робочої сили;

— структурні зрушення в економіці;

— дискримінація на ринку праці жінок, молоді та національної меншості;

— демографічні зміни в чисельності та складі робочої сили;

— сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей економіки

Рис. 6.8. Напрями використання коштів ФЗДСС на місцевому рівні.

Класифікація видів та форм безробіття

Класифікація видів та форм безробіття зображена на рис. 6.9.

Класифікаційною ознакою різних видів безробіття е соціально-економічні причини. За причинами виникнення вирізняються такі види безробіття:

— фрикційне;

— структурне;

— циклічне;

— сезонне;

— інституційне.

Рис. 6.9. Класифікація видів та форм безробіття

Фрикційне безробіття пов'язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також з однієї місцевості в іншу. Виникає тоді, коли частина людей добровільно змінює місце праці, дехто шукає нову роботу після звільнення, деякі тимчасово втратили сезонну роботу, а молодь уперше намагається знайти її.

Структурне безробіття є наслідком структурних зрушень в економіці — як у галузевій площині, так і в площині зміни форм власності.

Циклічне безробіття пов'язане з падінням економічного циклу.

Сезонне безробіття притаманне окремим галузям виробництва (сільське господарство, цукрова промисловість тощо).

Інституційне безробіття спричинюють правові норми, прийняті в країні, які негативно впливають на попит та пропозицію робочої сили (впровадження непродуманої податкової політики, надмірних соціальних виплат, гарантованого мінімуму заробітної плати).

У будь-якому з них можна виокремити й інші різновиди, що зумовлені спільною причиною їх виникнення. Кожний окремий вид безробіття потребує певних заходів щодо запобігання його розширенню. Саме в цьому і полягає практичний сенс диференціації безробіття за видами.

Види безробіття можуть набувати різних форм. До системи формуючих критеріїв форм безробіття належать:

— тривалість стану безробіття;

— волевиявлення незайнятої особи;

— відкритість і можливість вивчення;

— обсяг безробіття.

За тривалістю виділяють такі форми безробіття:

— застійне — охоплює стійкий прошарок безробітних маргіналізованих громадян (безпритульні, жебраки, бродяги);

— хронічне — виникає з масовим безробіттям, зазвичай у періоди циклічного спаду.

За волевиявленням розрізняють безробіття:

— добровільне — виникає за власним бажанням працівника у зв'язку з незадовільним рівнем оплати праці, несприятливими умовами праці тощо;

— примусове — виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація підприємства в примусовому порядку звільняє персонал (наприклад, під час економічного спаду).

За відкритістю і можливістю вивчення бувають такі форми безробіття:

— відкрите — ситуація, за якої людина визнає, що вона не має роботи, і реєструється на біржі праці, якщо така для неї доступна;

— приховане — ситуація, за якої частина безробітних людей не облікована в офіційних даних.

За обсягом існує дві форми безробіття:

— оптимальне — це такий його рівень, який нижче нормального;

— природний рівень — це такий рівень безробіття, коли будь-яке підвищення попиту на працю не призводить до скорочення чисельності безробітних; інакше кажучи, це рівень безробіття, за якого воно в основному добровільне.

У вітчизняній літературі природний рівень безробіття визначають як суму фрикційного і структурного безробіття, оскільки безробіття фрикційного та структурного типу існують у будь-який період економічного розвитку.

У кількісному вимірі природний рівень безробіття становить 4—6 % економічно активного населення. Поняття природного безробіття і рівень безробіття, що його перевищує, характеризує крива Беверіджа, яка ілюструє залежність між безробіттям і кількістю вільних робочих місць та вакансій (рис. 6.10).

Крива Беверіджа не є сталою. Зміна економічної ситуації зумовлює її зсув, наприклад, у положення В, де більш високий рівень природного безробіття Uf і більша кількість вільних робочих місць Vf. Це означає, що економіка зазнає значних структурних змін.

Зв'язок між безробіттям і темпами зростання заробітної плати характеризує крива Філіпса (рис. 6.11).

Рис. 6.11. Крива Філіпа.

Згідно з кривою Філіпа збільшення зайнятості й зменшення безробіття призводить до зростання номінальної заробітної плати, а також інфляції. При надвисокій зайнятості важко заповнювати вакансії, конкуруючи за кваліфіковану робочу силу, і наймач вимушений підвищувати заробітну плату. Наявність певного рівня безробіття змушує працівників погоджуватись на більш низький рівень заробітної плати.

Співвідношення між рівнем безробіття і відставанням ВНП математично описав американський дослідник Артур Оукеп. Згідно з його теорією (законом) щорічний приріст на 1 % фактичного рівня безробіття, порівняно з природним рівнем, призводить до відставання обсягу ВНП на 2,5 %. Отже, необхідно 2,5—3,0 % ВНП щороку спрямовувати на створення нових робочих місць, здатних стримувати безробіття.

Наступним питанням вивчення цієї теми є розгляд основних понять безробіття як соціально-економічної категорії. До них належать:

— статус безробітного;

— рівень безробіття;

— рух безробітних;

— тривалість безробіття;

— розповсюдженість безробіття;

— допомога з безробіття;

— концепції безробіття.

Статус безробітного визначено Законом України "Про зайнятість населення". Він містить основні (статутні) права й обов'язки та їх гарантії.

Рівень безробіття (Р6) дає узагальнену характеристику стану ринку праці. Його оцінка здійснюється за формулою:

де Б — чисельність безробітних; 3 — чисельність зайнятих.

де ПН пр.в — працездатне населення працездатного віку.

Саме за цим показником вітчизняна статистика здійснює заміри щодо ситуації з безробіттям.

де ЕАН — економічно активне населення.

На підставі цього показника у міжнародній статистиці здійснюється оцінка безробіття

Рух безробітних упродовж певного періоду характеризується такими показниками, які інформують про кількість:

— осіб, що мали статус безробітного на початок періоду;

— поставлених на облік нових осіб;

— осіб, знятих з обліку;

— осіб, що залишились на обліку на кінець періоду. Тривалість безробіття — величина, яка характеризує

в середньому тривалість пошуку роботи особами, які мають стати безробітними на кінець періоду, а також тими безробітними, які були в цей період працевлаштовані. Ця величина визначається двома показниками.

Розповсюдженість безробіття характеризує кількість осіб, які мали в певний період статус безробітного, незалежно від того, чи зберігся цей статус до кінця періоду, чи ні. Вона визначається як сума тих, хто перебував на обліку на початок періоду і визнаних безробітними в даний період. Розповсюдженість визначається як загалом, так і за окремими соціально-демографічними групами.

Допомога з безробіття виплачується державою за таких умов:

— право на допомогу мають усі громадяни зі статусом безробітного, які не володіють іншими доходами, що перевищують розмір мінімальної заробітної плати;

— допомога виплачується, починаючи з 8-го дня після реєстрації, до працевлаштування громадянина, але не більше 360 календарних днів протягом двох років. Для осіб перед-пенсійного віку — до 720 календарних днів. Громадянам, що вперше шукають роботу, та громадянам, що бажають відновити трудову діяльність після шестимісячної перерви, допомога виплачується не більше 180 календарних днів.

Розмір допомоги залежить від категорії безробітного: 1. Для осіб, які втратили роботу в зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, Закон надає особливі гарантії й вищий розмір допомоги, а саме: гарантується право на одержання допомоги з безробіття в розмірі 100 % середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів; 75 % — протягом 90 календарних днів і 50 % — протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати в народному господарстві відповідної області за минулий місяць і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.

2. Для громадян, зареєстрованих на загальних підставах, гарантії й допомога з безробіття виплачується у таких розмірах: не менше 50 % середньої заробітної плати за попереднім місцем праці, але не більше середньої заробітної плати в народному господарстві відповідної області за минулий місяць і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працював не менше 26 календарних тижнів; не нижче встановленого законодавством розміру.

Важливо в процесі вивчення теми розглянути концепції безробіття, які історично пов'язані з загальним розвитком економічної науки. Глибокі дослідження відомих економістів минулого є важливими для розуміння сутності та причин безробіття, його впливу на трудовий потенціал суспільства. Науковці виокремлюють такі концепції зайнятості (безробіття):

— класичну — представники цієї течії пояснюють причину безробіття завищеною заробітною платою; зменшення заробітної плати, на їхню думку, сприятиме усуненню безробіття;

— "стокгольмської школи" — економісти вбачають причину безробіття у зміні сукупного попиту на товари і послуги; щоб подолати безробіття, необхідно здійснювати державні заходи щодо стимулювання сукупного попиту на товари та послуги;

— структурного безробіття — причиною безробіття є негнучка структура ринку праці, що зумовлює нездатність робочої сили швидко реагувати на зміни в економіці; позбутися безробіття, за цією концепцією, можна за допомогою державних програм зайнятості та пільгового оподаткування;

— закону нагромадження — безробіття виникає тому, що в процесі нагромадження капіталу все менша його частина спрямовується для найму праці, а все більша — на засоби виробництва.

Кожна з названих концепцій безробіття ґрунтується на якомусь одному факторі, тому з'ясування реальної ситуації з безробіттям у країні можливе лише завдяки аналізу багатьох факторів, що його спричинюють.

Отже, безробіття — складне економічне, соціальне і психологічне явище, яке в ринковій економіці відбиває економічну доцільність використання трудового потенціалу.

Рекомендована література до теми

1. Закон України "Про зайнятість населення" № 803 від 1 берез. 1991 р. // Закони України. — 1996. — Т. 1. — С. 252— 269.

2. Закон України "Про обов'язкове пенсійне страхування в Україні" № 1058 від 9 липня 2003 р. // Праця і зарплата. —2003. — № 16. — 20 берез.

3. Кодекс законів про працю України, — К.: Праця,2004. — 368 с.

4. Богданова Г. І. Організаційно-економічні аспекти формування структурних трудових ресурсів: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. економ, наук / Т. І. Богданова. — Хмельницьк, 1998. — 24 с.

5. Богиня Д. П. Основи економіки праці: навч. посіб. / Д. П. Богиня, О. А. Грішнова. — 3-тє вид. — К.: Знання-Прес, 2002.— 387 с.

6. Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості /

B. С. Васильченко. — К.: КНЕУ, 2003. — 289 с.

7. Гнибіденко І. Трудова зайнятість — важлива складова соціальної політики / І. Гнибіденко // Праця і зарплата. — 2007. — № 47. — 19 груд.

8. Гринкевич С. С. Стан молодіжної зайнятості в Україні /

C. С. Гринкевич // Наук. вісп. УкрДЛТУ. — 2006. — Вип. 16.3. — С. 239—241.

9. Єсінова Я. /. Економіка праці та соціально-трудові відносини: навч. посіб. / Н. І. Єсінова. — К.: Кондор, 2004. — 432 с.

10. Іляш О. /. Розробка стратегії зайнятості населення України (на прикладі Львівської області) / О. І. Іляш // Вісн. Донецьк, нац. ун-ту. — Сер. В: Економіка і право. — 2003. — Вип. 1. — С. 41—50.

11. Калина А. В. Економіка праці: навч. посіб. / А. В. Калина. — К.: МАУП, 2004. — 272 с.

12. Кіліна Т. М. Зайнятість населення в системі соціально-економічних показників / Т. М. Кіліна // Економіка та держава. — 2008. — № 8. — С. 106—108.

13. Логвинова Н, Безробіття у країнах СНД: спроба соціологічного аналізу / Н. Логвинова // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2003. — № 3. — С. 137—144.

14. Маршавін Ю. М. Державна служба зайнятості як інституційний чинник ринку праці: шляхи підвищення функціональної ефективності / ІО. М. Маршавін // Економіка та держава. — 2005. — № 2. — С. 6—12.

15. Руденко Н. В. Питання оптимізації регулювання зайнятості в умовах відкритої економіки України / Н. В. Руденко // Зовнішня торгівля: право та економіка. — 2007. — №6.—С. 120—127.

16. Тимош І. М. Економіка праці: навч. посіб. / І. М. Тимош. — Т.: Астон, 2001. — 346 с.