Методичні вказівки до вивчення теми

Ринок праці

Ринок праці — складний інститут ринкової економіки. У ньому віддзеркалюються практично всі соціально-економічні явища, які відбуваються в суспільстві. На його функціонуванні позначаються: структура економіки, професійний і кваліфікаційний склад робочої сили, інвестиційна політика, система оплати пращ, традиції, що склались у трудовій сфері, система взаємовідносин між соціальними партнерами, інституційні чинники. Ринок праці, в свою чергу, впливає на інші ринки через виробництво і споживання, стимулювання інвестиційного процесу та інші фактори. Тому на етапі становлення України як держави із соціально орієнтованою ринковою економікою проблеми формування та ефективного регулювання ринку праці є на сьогоднішній день надзвичайно актуальними.

Ринок праці є одним із типів ринків, класифікованих за економічним призначенням. Крім нього, найчастіше в економічній літературі виокремлюють ринок товарів і послуг та ринок капіталів. Наприклад, існує думка, що зазначені типи ринків неоднакові за своєю значущістю, й на чолі ринкової системи країни стоїть ринок капіталів.

Різні типи ринків, що входять до ринкової системи країни, не можна чітко ранжувати. По-перше, ринок розпочинається з придбання робочої сили і засобів виробництва (інвестиційних ресурсів). Без цих елементів продуктивних сил, без їхнього об'єднання за допомогою капіталу не може розвиватися виробництво. По-друге, ринкова система і, зокрема, ринок праці не можуть ефективно функціонувати без ринку освітніх послуг, ринку житла, ринку інформації, ринку духовних благ і ринку робочих місць. Кожен з тинів ринків формується як одна з найважливіших органічних ланок ринкової системи. Однак він може функціонувати лише у взаємозв'язку з іншими типами ринків, які певною мірою реагують на ситуацію, що складається в економіці держави. Порушення, дисбаланс у будь-якому з ринків за "ланцюжком" передається всім іншим.

Аналіз ролі та значення ринку праці дає підстави стверджувати, що цей вид ринку с самостійною комплексною системою в ринковій економіці, водночас функціонально пов'язаною з ринком товарів і послуг, ринком капіталу, ринками житла, інформації, освітніх послуг та духовних благ, ринком робочих місць і, з одного боку, безпосередньо залежною від зазначених ринків, а з іншого — такою, що впливає на їх формування. Ринок праці як частина ринкової структури забезпечує рух товарів і послуг, спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей господарства країни чи регіону відповідно до руху капіталів і товарів. Проте основні засади формування ринку праці ґрунтуються на умовах його виникнення (рис. 5.1).

Саме тому, з погляду макроекономічних підходів, ринок праці можна трактувати як:

— форму взаємозв'язку між найманими робітниками і власниками капіталу та засобів виробництва;

— систему економічних відносин, які виникають у процесі відтворення робочої сили;

— сферу формування попиту і пропозиції робочої сили;

— середовище накопичення, відтворення, реновації, використання людського капіталу;

Рис. 5.1. Умови виникнення ривку праці.

— багатопланову сферу економічного і соціально-політичного життя суспільства з субординаційними зв'язками з навколишнім світом;

— систему суспільних відносин, пов'язаних з купівлею та продажем праці;

— механізм, що забезпечує узгодження ціни й умов праці між роботодавцями та найманими працівниками;

— механізм чи інститут взаємодії споживачів праці та її постачальників, тобто юридичних або фізичних осіб, з одного боку, і конкретних фізичних осіб, які мають фізичні й розумові здібності, професійні знання та навички — з іншого.

У наведених формулюваннях чітко простежуються два методологічних підходи до аналізу сутності ринку праці — діалектичний метод соціально-економічного аналізу явищ та функціональний метод.

З погляду діалектичного методу ринок праці розглядається як сукупність відносин між людьми стосовно відтворення робочої сили. Функціональний метод, який характерний для західної економічної теорії, при аналізі сутності ринку праці спирається на функціонально-економічні взаємозв'язки і "технології" руху робочої сили в умовах ринку. За такого підходу ринок праці розглядається як засіб відтворення трудового потенціалу, як форма функціонування особистого фактора виробництва і як форма розвитку людського капіталу.

У сучасній економічній літературі не існує однозначного трактування поняття ринку праці, як і ринку взагалі. Відповідно розглядають близькі за значенням поняття "ринок праці", "ринок робочої сили", "ринок трудових ресурсів", "ринок зайнятості".

Існує думка, що поняття "ринок праці" та "ринок робочої сили" відрізняються одне від одного тому, що робоча сила є потенційною здатністю до праці, а праця — функціонуюча здатність. Отже, поняття "ринок робочої сили" дещо ширше, тому що воно охоплює відносини не тільки зайнятих, а й незайнятих членів суспільства, котрі активно шукають роботу, тобто зайнятих і безробітних. Поняття "ринок трудових ресурсів" уявляється ще більш широким, тому що характеризує трудові ресурси суспільства.

Наведені вище міркування стосовно визначення сутності ринку праці дозволяють трактувати його як систему суспільних відносин, що пов'язана з реалізацією специфічного товару "робоча сила", яка охоплює формування попиту і пропозиції на робочу силу, працевлаштування, ефективне використання трудових ресурсів.

Відповідно до цього суб'єктами на ринку праці є покупець (роботодавець) робочої сили та її продавець (найманий працівник).

Роботодавець — наймач, який може бути представлений різними суб'єктами залежно від узаконеної структури відносин власності: громадські організації, товариства, колективні господарства, підприємства різних форм власності та організаційно-правових форм, індивідуальні наймачі тощо.

Наймані працівники — це вільні працездатні громадяни, які пропонують на ринку праці здатність виконувати суспільно корисну працю для забезпечення джерела існування та індивідуального відтворення.

На ринку праці особливого значення набуває такий суб'єкт, як держава, з притаманними їй відповідними функціями:

— забезпечення дії основних принципів функціонування ринку праці: рівності (правової, економічної, нормативної) сторін у відносинах "роботодавець — працівник"; зростання ефективності трудових відносин та раціональне використання трудових ресурсів; суспільне визнання унікальної цінності пращ (використання людини за її фахом, кваліфікацією та з урахуванням набутого досвіду);

— забезпечення нормативно-правової бази функціонування ринку праці, а також ефективного державного контролю за дотриманням вимог законодавства;

— оптимізація соціальної, організаційної, функціональної та територіальної структур ринку праці;

— розвиток потужного внутрішнього ринку та забезпечення платоспроможності населення;

— формування системи забезпечення соціального захисту суб'єктів ринку праці в процесі економічних взаємовідносин між ними;

— підтримка розвитку професійних спілок, які діють на ринку праці.

Об'єктом ринку праці є властивість виконувати суспільно корисну працю.

Загальновідомо, що ефективне функціонування ринку праці в будь-якій країні можливе при дотриманні низки умов, а саме:

— повна самостійність і незалежність продавця та покупця робочої сили в поєднанні з їхньою економічною відповідальністю;

— відносини суб'єктів на ринку праці — це відносини договорів та угод між рівноправними партнерами, яким притаманний високий ступінь потенційної мобільності;

— функціонування ринку праці тим ефективніше, чим активніша конкуренція між власниками робочої сили за право зайняти робоче місце та роботодавців за залучення кваліфікованої робочої сили;

— існування балансу між робочими місцями, сукупною пропозицією робочої сили та грошовою масою заробітної плати;

— наймані працівники та роботодавці для захисту своїх інтересів можуть об'єднуватись у спілки, проте в одній спілці вони перебувати не можуть;

— активне виявлення ринкових мотивацій поведінки економічних суб'єктів на ринку праці.

При цьому ефективне функціонування ринку праці залежить від низки факторів (рис. 5.2).

Крім того, для України умовою ефективного функціонування ринку праці є створення та розвиток ринку житла, недостатня розвинутість якого обмежує вільну трудову міграцію населення на теренах України.

Рис. 5.2. Системоутворювальні фактори, що визначають функціонування ринку праці.

Графічно головні умови ефективного функціонування ринку праці відображено на рис. 5.3.

Рис. 5.3. Умови ефективного функціонування ринку праці.

Механізм функціонування ринку праці зможе забезпечити виконання таких функцій, притаманних сучасній моделі ринку праці:

— суспільного поділу праці — передбачає розмежування роботодавців і найманих працівників за професіями, спеціальностями та між галузями й регіонами;

— інформаційної — базується на забезпечені учасників купівлі-продажу товару "робоча сила" інформацією щодо умов найму, рівня заробітної плати, якості робочої сили;

— посередницької — встановлює взаємозв'язок між роботодавцями і найманими працівниками для задоволення взаємних інтересів та потреб щодо вигідних умов купівлі-продажу робочої сили;

— ціноутворювальної — забезпечує рівновагу між попитом та пропозицією робочої сили відповідно до чинного закону вартості;

— стимулюючої — передбачає стимулювання найманих працівників з мстою підвищення якості робочої сили та її конкурентоспроможності на рийку праці;

— регулюючої — впливає на формування пропорцій суспільного виробництва, розвиток регіонів, забезпечуючи при цьому територіальну та професійну мобільність робочої сили;

— оздоровчої — сприяє підвищенню мотивації праці для збереження якісних характеристик суб'єктів ринку;

— соціальної — забезпечує можливість добору складнішої, вище оплачуваної, престижної роботи залежно від розвитку особистих здібностей і ділових якостей, професійної майстерності кадрів.

Крім того, для ринку праці характерні додаткові функцій

— розміщення — визначає місце робочої сили відповідно до попиту; чим досконаліша система ринку праці, тим виразнішою є функція розміщення;

— селективна— полягає у виборі робочої сили відповідно до попиту та пропозиції, враховуючи професійно-кваліфікаційні характеристики робочої сили; найбільш суттєво ця функція виявляється на мікроекономічному рівні;

— розподільча— пов'язана з розподілом доходів робітників, виходячи із співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці;

— алокативна— передбачає розміщення робочої сили на принципах найбільш доцільного її використання;

— координаційна— характеризує координацію пращ з метою досягнення найвищих кінцевих результатів;

— селективна— сприяє безпосередньому добору працівників;

— дистрибутивна— передбачає формування ціни праці з позицій її конкретного внеску в кінцеві результати роботи підприємства.

Попит на робочу силу

Студентам варто звернути увагу на те, що ринку праці властиві такі поняття, як "попит", "пропозиція" та "ціна товару".

Попит на робочу силу — це суспільна платоспроможна потреба в робочій силі. Він визначається такими факторами:

— обсягом і структурою суспільного виробництва;

— рівнем продуктивності праці;

— кон'юнктурою ринків капіталу, товарів та послуг;

— ціною робочої сили;

— правовими нормами, що регламентують її використання, та ін.

Існує два поняття попиту па робочу силу.

Вузьке поняття попиту на робочу силу передбачає пропозицію лише вільних робочих місць. Саме воно найчастіше застосовується в заходах щодо регулювання зайнятості.

У широкому розумінні попит на робочу силу охоплює всю кількість робочих місць — як вільних, так і зайнятих. Цей показник необхідний при прогнозуванні розвитку процесів на ринку праці, головним чином, на макроекономічному рівні.

Розрізняють такі види попиту:

— ефективний — характеризує кількість економічно доцільних робочих місць;

— поточний — відображає потребу в робочій силі для заповнення вакантних посад (робочих місць) на умовах повної зайнятості.

Попит на робочу силу залежить від пропозиції, якості праці, фінансових можливостей формування фонду оплати праці. Збільшення попиту забезпечується через створення додаткових робочих місць, впровадження пільгових умов для інвестування певних галузей економіки, відшкодування витрат, пов'язаних з підготовкою та перепідготовкою робочої сили.

Попит на робочу силу може бути індивідуальним і сукупним.

Індивідуальний попит на робочу силу — це попит конкретної організації на робочу силу конкретної якості (наприклад, попит на водіїв вантажних автомобілів, вальцювальників прокатних станів, програмістів, бухгалтерів і т. ін.). Такий попит на робочу силу визначає професійно-кваліфікаційний підхід до сегментації ринку праці.

Індивідуальний попит на робочу силу можна арифметично зіставити з відповідною пропозицією. Наприклад, автобазі потрібно додатково ЗО водіїв на вантажні автомобілі, а в тому районі свою працю пропонують 50 водіїв. Попит покривається пропозицією. Або навпаки. Таких водіїв менше ЗО (попит на індивідуальну робочу силу не задовольняється).

Сукупний попит на робочу силу — це загальна кількість робітників, службовців і спеціалістів різних професій і спеціальностей, які в даний період потрібні на вільні робочі місця і вакансії. В цьому випадку просте арифметичне зіставлення кількості вільних робочих місць і вакансій із загальною кількістю незайнятих буде помилковим тому, що на деякі вакансії можуть бути зайві претенденти, а на інші, навпаки, їх може не вистачити в певному районі, місті, області. Тобто розбіжності в якості робочої сили, що пропонується, та якості вільних робочих місць і вакансій у практичній діяльності неминучі. Саме тому необхідно запроваджувати відповідні заходи щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, щоб зробити ринок праці гнучким і запобігти розширенню безробіття з цієї причини.

Розглянемо, як зазначені вище фактори впливають на попит праці:

1. Припустімо, що підприємство з якихось причин підвищило заробітну плату працівникам з величини Wс до W1, (рис. 5.4). Усі інші фактори впливу на попит праці — ціна капіталу, технологія, попит на товари цього підприємства — залишились без зміни.

У цьому випадку зросте собівартість продукції, яка подорожчає і через це буде неконкурентоспроможною. Підприємець вимушений буде скоротити чисельність зайнятих з величини Lс до L1 Тобто перевага віддається меншому масштабу

Рис. 5.4. Вплив зміни ціни на Рис. 5.5. Зміна зайнятості при робочу силу на її попит зростанні обсягу виробництва

виробництва за рахунок скорочення чисельності працюючих, або меншій зайнятості. У наведеному прикладі спрацював ефект масштабу.

Але якщо замінити умови за іншими чинниками, то можливий другий варіант, а саме, підприємець скорочує затрати на виробництво за рахунок більш продуктивного устаткування і нової технології. Капіталомісткість підвищується, при цьому кошти на його придбання вишукують завдяки зменшенню заробітної плати, а отже, і чисельності працюючих. Ціна на продукцію і прибутковість підприємства збережені за рахунок того, що капітал замістив робочу силу. Таким чином, спрацював ефект заміщення, або заміни.

2. Припустімо, що зріс попит на товари фірми, а інші чинники залишились незмінними. Рівень виробництва товару мас зростати, якщо фірма максимізує прибуток. У цьому випадку ефект масштабу спрацює на підвищення попиту на працю, тобто зайнятості (рис. 5.5), за будь-якої ставки заробітної плати. Крива попиту D паралельно зміститься вправо до D1, а кількість зайнятих, при тій самій заробітній платі Wс, зросте з Lс до L1. Як бачимо, зі збільшенням попиту на товари і послуги за інших незмінних чинників зростає зайнятість.

3. Припустімо, що змінюються умови придбання капіталу. Його ціна зменшилась, наприклад, па 50 %. У такому випадку можлива дія або ефекту масштабу, або ефекту заміни:

а) якщо ціпа капіталу знижується, знижуються й витрати на виробництво. Це, в свою чергу, дає можливість підвищувати рівень виробництва за рахунок додаткової чисельності зайнятих. Як бачимо, спрацьовує ефект масштабу, котрий при падінні ціни на капітал зумовлює зростання попиту на працю і підвищення рівня зайнятості. Крива попиту D паралельно зміститься вправо до D1, а зайнятість зросте з Lс до L1 (рис. 5.6, а);

б) другим наслідком зниження ціни капіталу може бути ефект заміни, згідно з яким фірма, реагуючи на значно здешевлений капітал, віддасть перевагу більш капіталомісткому виробництву, замінивши капіталом працюючих. Відповідно крива попиту D переміститься паралельно вліво до D1, а зайнятість упаде з Lс до L1, за будь-якої заробітної плати (рис. 5.5, б).

(обсяг праці)

а б

Рис. 5.6. Зміна зайнятості у зв'язку зі зміною ціни капіталу: а — домінує ефект масштабу; б — домінує ефект заміни

Окрім того, розрізняють короткостроковий та довгостроковий попит на працю.

Короткостроковий попит на працю — це період, упродовж якого капітал підприємства і технологія виробництва залишаються незмінними, а єдиним параметром, що змінюється, є праця.

Довгостроковий попит на працю — це період, коли підприємство змінює будь-які чинники виробництва: працю, капітал, технологію.

Різниця між короткостроковим і довгостроковим попитом дає змогу більш чітко визначити фактори, від яких залежить попит на працю.

Пропозиція робочої сили

Пропозиція робочої сили — це контингент працездатного населення, що пропонує роботодавцю свою здатність до праці в обмін на фонд життєвих благ. На неї впливають:

— демографічна ситуація;

— характер і зміст праці;

— інтенсивність вивільнення робочої сили;

— ефективність функціонування системи підготовки і перепідготовки кадрів;

— система оплати праці;

— кон'юнктура ринків капіталу, товарів та послуг тощо.

На ринку праці індивід пропонує три речі: час роботи, якість праці та її інтенсивність. Сукупність таких ознак на ринку праці формує індивідуальна пропозиція праці.

Пропозиція часу роботи індивідом ґрунтується на теорії корисності, незалежно від того, знає він про неї чи ні. Пригадаємо, що корисність — це здатність товарів задовольняти людські потреби в процесі їх споживання. Розрізняють загальну та граничну корисність.

Пропозиція якості робочої сили. Якість робочої сили — комплексне поняття, яке охоплює сукупність таких властивостей людини, як рівень освіти і кваліфікації, фізіологічні, фізичні, соціально-психічні характеристики, здатність адаптуватися до умов виробництва, професійну орієнтованість і мобільність. Зростання якості робочої сили за всіма параметрами (здоров'я, освіта, професіоналізм, адаптованість у виробництво) підвищує її конкурентоспроможність, дає можливість при значному перевищенні пропозиції праці над попитом на національному ринку праці працевлаштуватись за кордоном, а також робить конкурентоспроможною вітчизняну продукцію. У будь-якому випадку висока якість робочої сили позитивно впливає на зайнятість населення.

Пропозиція інтенсивності праці. Підвищити інтенсивність праці означає підвищити її продуктивність. Зв'язок між інтенсивністю праці та різними факторами досить складний і менш досліджений, ніж пропозиція робочого часу або якість праці. З одного боку, інтенсивність праці, яка запропонована на ринку, залежить від внутрішніх мотивів і фізичного стану особи, а з іншого — має регулюватись законодавством, традиціями тощо.

Як відомо, за більш високого доходу працівник може придбати більшу кількість товарів та послуг. Зростання доходів передбачає і зростання заробітної плати: якщо заробітна плата вища за, то пропозиція праці буде зменшуватись (рис. 5.7).

Рис. 5.7. Крива індивідуальної пропозиції на робочу силу.

Як і у випадку з попитом на працю, існує два погляди на сукупну пропозицію праці:

— у вузькому розумінні пропозицією праці є кількість незайнятих і охочих працювати працездатних осіб працездатного віку;

— у широкому розумінні пропозиція праці охоплює все працездатне населення працездатного віку, тобто трудові ресурси суспільства.

Ще одним поняттям, властивим ринку праці, є ціна товару. Ціна товару характеризує вартість робочої сили, праці та здатності до праці, яка виражається заробітною платою. На практиці розрізняють три види заробітної плати:

— мінімальна;

— номінальна;

— реальна.

Як відомо, співвідношення між попитом та пропозицією на ринку праці називається кон'юнктурою ринку праці.

Розрізняють три види кон'юнктури:

— рівноважна — характеризує еквівалентність попиту та пропозиції на робочу силу;

— трудодефіцитна — формує переважання попиту над пропозицією на ринку праці;

— трудонадлишкова — передбачає переважання пропозиції над попитом.

Графічно взаємодія попиту та пропозиції відображена на рис. 5.8.

Рис. 5.8. Модель саморегулювання ринку праці.

Як бачимо, найбільший попит {D) припадає па тих працівників, що претендують на низьку заробітну плату; найбільша пропозиція (S) спостерігається при високому рівні заробітної плати. У точці перетину (Р) встановлюється рівноважна ціна праці й рівень потреби у праці відповідної кваліфікації.

Інфраструктура ринку праці

Інфраструктура ринку праці — це сукупність об'єктів, що забезпечують функціонування ринку праці, сприяють ефективній зайнятості, регулюють відносини між роботодавцями і працівниками (суб'єктами ринку праці) з приводу оплати праці, вирішення трудових конфліктів, управління міграційними процесами в державі.

До організацій та установ, що забезпечують функціонування ринку праці, належать:

— державні органи управління ринком праці на національному, регіональному та місцевому рівнях;

— недержавні заклади сприяння зайнятості;

— організації роботодавців;

— громадські організації;

— інститути соціального партнерства.

Наступним кроком у вивченні теми є розгляд структури, типів та сегментів ринку праці.

Типізація ринків праці здійснюється за такими класифікаційними ознаками:

— з позицій територіального підходу (місцевий,.регіональний, національний (загальнонаціональний), міжнародний (транснаціональний), світовий);

— залежно від соціального підходу (робочих кадрів, спеціалістів, менеджерів);

— залежно від професійного поділу (ринок праці верстатників, економістів, лікарів і т. ін.);

— з погляду суспільного виробництва (народногосподарський (національний) — охоплює галузеві ринки праці; галузевий — внутрішньофірмові ринки праці; внутрішньофірмовий, тобто ринок праці підприємства, фірми, установи; рис. 5.9);

Рис. 5.9. Структура народногосподарського ринку праці України: Г — галузеві ринки праці; В — внутрішньо фірмові.

ринки праці

— залежно від умов конкуренції: необмеженої конкуренції (повної), обмеженої конкуренції (повної);

— за кількісним співвідношенням суб'єктів ринку праці (табл. 5.1):

Таблиця 5.1. Типізація ринків праці за ознакою кількісного співвідношення суб'єктів рийку праці

КІЛЬКІСТЬ продавців	Кількість покупців
Один	Декілька	Багато
Один	Обопільна монополія	Обмежена монополія	Монополія
Декілька	Обмежена монополія	Обопільна монополія	Олігополія
Багато	Монопсонія	Олігополія	Обопільна поліполія

— залежно від співвідношення попиту та пропозиції робочої сили (трудонадлишкові; трудодефіцитні);

— за характером функціонування (внутрішньофірмові; циркулюючі; потенційні).

Важливим поняттям при вивченні цієї теми є сегментація ринку праці.

Сегментація ринку праці

Сегментація ринку праці — це поділ працівників і робочих місць на сталі й замкнуті сектори, зони, що окреслюють мобільність робочої сили.

Розрізняють три ознаки сегментації ринку праці: Перша ознака сегментації — характеризує ринки праці за місцем здійснення ринкових відносин з приводу купівлі-про-дажу робочої сили. За цією ознакою вирізняють:

— зовнішній ринок праці — охоплює відносини між продавцями і покупцями в масштабах країни, регіону, виду діяльності поза межами підприємств;

— внутрішній ринок праці — віддзеркалює рух кадрів і трудові відносини всередині підприємства.

Друга ознака сегментації — визначає ринки праці за стабільністю зайнятості й розміром заробітної плати.

За цією ознакою ринок праці поділяють на два сегменти — первинний і вторинний.

Первинний ринок праці — це ринок, якому притаманні такі ознаки:

— стабільна зайнятість;

— високий рівень заробітної плати;

— можливість кар'єрного зростання;

- використання прогресивних технологій, які потребують високої кваліфікації працівників;

— наявність сильних профспілок.

Вторинний ринок праці, на відміну від первинного, характеризується такими ознаками:

— великою плинністю кадрів;

— низьким рівнем заробітної плати;

— низькою можливістю кар'єрного зростання;

— відсутністю або слабкістю профспілок.

Третя ознака сегментації — обумовлена функціонуванням робочої сили та її обліком. Тут виокремлюють відкритий (легальний) та прихований ринок праці.

Як відомо, найбільш узагальнюючим є поняття сукупного ринку праці. Головними його складовими є сукупна пропозиція та сукупний попит, який визначається загальною потребою окремого виду діяльності в працівниках. На цьому ринку праці основна частина сукупного попиту та сукупної пропозиції задовольняється. Менша частина сукупного попиту з причин природного і механічного руху робочої сили та робочих місць є незайнятою, тобто вакантною, і потребує спеціальних заходів поєднання попиту і пропозиції. Ця частина формує так званий поточний ринок праці (рис. 5.10).

Структурними елементами поточного ринку праці є відкритий і прихований ринки праці, кожен з яких має офіційну та неофіційну частини. Відкритий ринок праці охоплює частину економічно активного населення регіону, яка фактично шукає роботу і потребує профорієнтації, підготовки і перепідготовки, а також усі вакантні робочі місця. Його офіційну частину становлять вільні працівники і вакансії, які зареєстровані в установах державної служби зайнятості й кадрових агенціях, та учнівські місця в системі професійної освіти (до якої належать як державні, так і недержавні навчальні заклади). Неофіційна частина акумулює вакансії, навчальні місця, пропозицію робочої сили, які не охоплені послугами органів працевлаштування і формальної профосвіти.

Прихований ринок праці — це контингент формально зайнятих на підприємствах, який через скорочення обсягів виробництва послуг або зміну його структури міг бути вивільненим без збитків для виробництва (див. рис. 5.8).

Рис. 5.10. Складові елементи поточного ринку праці: 1 — відкритий ринок праці; 2 — офіційна частина відкритого ринку праці; 3 — неофіційна частина відкритого ринку праці; 4 — прихований ринок праці; 5 — офіційна частина прихованого ринку праці; 6 — неофіційна частина прихованого ринку праці

Дослідження сегментації ринку праці, тобто розподілу працівників і робочих місць на сталі сектори, призвело до появи теорії двоїстості ринку праці. Поглибленню двоїстості ринку праці сприяє гнучкість ринку праці.

Гнучкість ринку праці — це його здатність швидко адаптуватись до змін у співвідношенні попиту і пропозиції робочої сили завдяки високим рівням: загальної й професійної освіти, активності й мобільності робочої сили та зміни регламентованого робочого часу (дня, тижня, року). Частиною, або елементом, гнучкості ринку праці, який здійснює зміну регламентованого робочого часу, є гнучкі форми зайнятості.

Ринок праці може бути жорстким або гнучким, залежно від того, які відносини склалися між найманими працівниками та роботодавцями.

На практиці розрізняють п'ять концепцій регулювання ринку праці (табл. 5.2).

Таблиця 5.2. Суть та регулятори основних концепцій розвитку та регулювання ринку праці

Моделі	Засновники теорій	Суть концепції	Регулятори співвідношення попиту та пропозиції робочої сили
Класична та неокласична	А. Сміт, Д. Рікардо, А. Маріпалл, А. Пігу, Дж. Пері, Р. Холл, М.Фелдстайн, Д. Гілдер, А. Лаффер	Ринок праці функціонує на основі цінової рівноваги. При рівновазі безробіття неможливе. Обґрунтовується добровільний характер безробіття (природний його рівень, за якого фактори, що змінюють зарплату і ціни, перебувають у рівновазі)	Ціна робочої сили (зарплата). Економіка є саморегульованою системою. Інвестиції в освіту і науку І мають місце лише до рівня, що забезпечує норму прибутку на ці вкладення
Кейнсіанська	Дж. Кейнс, Б. Домар, Дж.Робінсон, Ф. Харрод, Б. Хансен, Р. Гордон	Ринок праці є явищем постійної та фундаментальної не рівноваги. Ціна робочої сили (зарплата) жорстко фіксована і практично незмінна	Податкова політика держави. Обґрунтовується державне втручання в економіку. Уряд через податки регулює збільшення або зменшення виробництва продукції та відповідно і рівень попиту на робочу силу
Монетаристська	М. Фрідман, Ф. Махлуп, Л. Роббінс, Ф. фон Гайєк	Ринок праці с явищем постійної та фундаментальної нерівноваги. Структура цін на робочу силу (зарплату) є жорстко фіксована, рівень цін має тенденцію до зростання, припускають існування природного рівня безробіття	Грошово-кредитна політика держави. Обґрунтовується державне втручання в економіку. Уряд через облікову ставку центрального банку регулює рівень інвестиційної та ділової активності та відповідно рівень попиту на робочу силу
Інституціоналістська	Т.Веблен, Дж. оммонс, У. Мітчелл, Дж. Данлоп, Л. Ульман	Ринок праці є симбіозом професійних та галузевих відмінностей у структурі робочої сили відповідних рівнів заробітної плати. Основа будь-яких змін — технологічні зрушення	Інноваційна політика. Політика технологічних зрушень держави

Закінчення табл. 5.2

Марксистська	К. Маркс	Ринок праці має свої особливості, які виявляються в тому, що товар "робоча сила" в процесі праці створює вартість, а вартість усіх інших ресурсів лише переноситься на нову вартість працею. Тобто основним регулятором ринку праці є власне робоча сила	Ціна робочої сили (зарплата). Економіка є само регульованою системою. Обґрунтовується державне втручання в економіку

Кожна країна має власну соціально-економічну стратегію, її населення характеризується притаманною лише їй ментальністю, рівнем освіти, культурним середовищем та традиціями. Відповідно до цього й обирається модель ринку праці. Можна виділити три основні моделі ринку праці.

Патерналістська модель (японська).

ЇЇ головною ознакою є надання пожиттєвих гарантій працевлаштування роботодавцем. Найбільш цілісно ця модель реалізована в Японії, де її підґрунтям став "довічний" найм. Ця система передбачає гарантії зайнятості працюючим аж до пенсійного віку і зростання всіх виплат відповідно до стажу роботи.

Соціал-демократична модель (шведська).

Спирається па проведення активної політики на ринку праці. Основні елементи шведської моделі:

— непрямі податки на товари та послуги, які перешкоджають швидкому зростанню попиту та інфляції, стимулюють банкрутство нерентабельних підприємств;

— поєднання низької інфляції та повної зайнятості в довгостроковій перспективі, зокрема за рахунок субсидій підприємства на утримання неконкурентоспроможних працівників чи надання їм робочого місця в державному секторі економіки;

— селективна державна підтримка зайнятості в неефективних сферах економіки, які забезпечують соціально-необхідні послуги.

Ліберальна модель (американська).

Така модель притаманна США, Канаді, Австралії. Для неї характерні яскраво виражена децентралізація, яка пов'язала з федеральним устроєм країни, та існування в коленому штаті власного законодавства щодо зайнятості й безробіття. Робоча сила в цих країнах вирізняється високим рівнем мобільності. Ліберальна модель с найбільш динамічною.

Аналіз особливостей формування ринку праці в Україні засвідчує, що механізм його регулювання має враховувати загальні закономірності організації ринку праці, властиві ринковій економіці.

Саме тому стратегія регулювання ринку праці дає відповідь на запитання:

— по-перше, чи треба враховувати життєві інтереси всіх членів суспільства;

— по-друге, чи потрібна особлива увага до становища пай-менш забезпечених

громадян;

— по-третє, чи варто дотримуватися вимоги справедливості при розподілі результатів суспільного виробництва.

Вибір одного з цих напрямів буде визначати соціальну спрямованість процесу регулювання ринку праці й обумовить принципи регулювання ринку праці та його методи (рис. 5.11—5.12).

Основні методи регулювання ринку праці диференціюють за таким ознаками. За об'єктом впливу:

— заходи загального впливу;

— спеціальні заходи.

Об'єктами впливу в цій класифікації є населення; його окремі групи; працівники, їх окремі групи; оплата праці; умови праці та ін.

За спрямованістю впливу:

заходи, що збільшують (зменшують) пропозицію праці; - заходи, що збільшують (зменшують) попит на працю;

— заходи, що впливають на структуру попиту і пропозиції ринку праці;

— заходи, спрямовані па збалансування попиту і пропозиції па ринку праці.

Рис.5.12.Заходи, спрямовані на активізацію ринку праці.

За формою впливу:

— прямі;

— непрямі.

За характером впливу на ринок праці:

— заохочувальні;

— обмежувальні;

— заборонні;

— захисні.

За змістом заходу:

— заходи економічного характеру;

— заходи адміністративного впливу;

— поєднання економічних та адміністративних заходів. За рівнем впливу:

— загальнодержавні;

— регіональні;

— галузеві;

— внутрішньофірмові.

За джерелами фінансування:

— з держбюджету;

— небюджетні кошти;

— кошти фонду зайнятості;

— кошти комерційних організацій.

Загалом політика регулювання ринку праці поділяється за різними ознаками, наведеними на рис. 5.13.

Студентам варто взяти до уваги те, що в основу вибору тих чи інших методів регулювання ринку праці покладені такі заходи, як:

— аналіз і прогноз ситуації на ринку праці;

— визначення ступеня переваги кожного із заходів;

— оцінка наслідків обраних методів;

— дослідження ступеня суперечності деяких методів.

Як свідчать дані рис. 5.13, за способом реалізації форми регулювання ринку праці поділяються на активні та пасивні.

Активні форми регулювання ринку праці

Активні форми регулювання ринку праці реалізуються за допомогою набору економічних інструментів та виконують кілька основних функцій:

— професійної активізації безробітних;

— зменшення структурного дисбалансу на ринку праці;

— підвищення продуктивності праці робочої сили;

Рис. 5.13. Класифікація ознак політики регулювання ринку праці в Україні.

— впливу на обсяги зайнятості та безробіття;

— верифікації готовності безробітних до праці.

Одна з найбільш поширених класифікацій інструментів активної політики на ринку праці полягає у їх розподілі на:

— інструменти макроекономічної політики (фіскально-фінансові та грошові інструменти);

— інструменти мікроекономічної політики;

— "спеціальні" інструменти регулювання зайнятості (громадські програми зайнятості; субсидіювання зайнятості; субсидіювання зарплат і зайнятості; позики підприємствам для створення нових робочих місць; професійна підготовка; послуги посередництва праці; проведення персональних консультацій; професійна адаптація випускників; скорочення робочого часу працівників).

Пасивні форми регулювання ринку праці

Пасивні форми регулювання ринку праці виконують також багато функцій, основними з яких є:

— компенсаційна (матеріальна, або соціальна);

— мотиваційна (стимуляційна).

Матеріальна функція полягає у захисті безробітного від радикального погіршення умов його життя завдяки забезпеченню мінімуму доходів. Метою цієї функції є наближення величини допомоги до попередніх доходів.

Мотиваційна функція має стимулювати безробітного до пошуку нової праці. Одночасно вона спонукає до створення певної різниці між величиною допомоги та величиною попередніх доходів, що має на меті заохочення безробітного до пошуку праці.

У державному регулюванні ринку праці виділяють три методи отримання відносно оптимальної комбінації зазначених функцій: перший полягає у встановленні відносно низької величини допомоги; другий — у поступовому зниженні допомоги; третій — у встановленні відносно низького рівня допомоги на початку безробіття, тобто на рівні 40—50 % індивідуальної зарплати.

Фінансовими важелями пасивної політики на ринку праці є допомога для безробітних та соціальна допомога у вигляді відшкодування для осіб, котрих звільняють з роботи. Звісно, що заходи протидії безробіттю (як активні, так і пасивні форми) можуть розглядатися як на макро-, так і на мезо- та мікрорівнях. Регулятори спричиняють різний вплив на ринок праці залежно від рівня організації політики, форми, характеру та інших ознак її реалізації.

Таким чином, аналіз політики функціонування та регулювання ринку праці є складним працемістким процесом, який ґрунтується на застосуванні великої кількості методів і прийомів роботи.

Рекомендована література до теми

1. Закон України "Про зайнятість населення"'№ 803 від 1 берез. 1991 р. // Закони України. — 1996. — Т. 1. — С. 252— 269.

2. Закон України "Про оплату праці" № 144 від 24 берез. 1995 р. // Закони України. — Т. 8. — 1997. — С. 208—210.

3. Кодекс законів про працю України. —К.: Праця, 2004. — 368 с.

4. Апопій В. В. Функціонування та регулювання ринку праці у сфері торгівлі / В. В. Апопій, О. І. Іляш, Н. Г. Міценко. — Л.: ЛКА, 2009. — 224 с.

5. Близнюк В. В. Ринок праці України та ризики його функціонування / В. В. Близнюк // Економіка і прогнозування. —2008. — №1. — С. 121—136.

6. Богиня Д. П. Основи економіки праці: навч. посіб. / Д. П. Богиня, О. Л. Грішнова. — 3-тє вид. — К.: Знання-Прес, 2002.— 387 с.

7. Буряк П. Ю. Економіка праці й соціально-трудові відносини: навч. носі б. / П. Ю. Буряк, Б. А. Карпінський, М. І. Григор'єва. — К.: ЦУЛ, 2004. — 438 с.

8. Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості / В. С. Васильченко. — К.: КНЕУ, 2003. — 289 с.

9. Васильченко В. С. Ринок праці: теоретичні основи і державна практика / В. С. Васильченко, П. М. Василенко. — К., 2000. —317 с.

10. Гончаров В, Ефективність праці в контексті становлення ринкової економіки в Україні: проблеми та концепція вдосконалення / В. Гончаров // Економіст. — 2007. — № 8. — С. 10—14.

11. Гринкевич С. С. Важелі державного регулювання ринку праці в Україні / С. С. Гринкевич // Наук. вісн. УкрДЛТУ. — 2006. — Вип. 16.3. — С. 141—144.

12. Гринкевич С. С. Стан молодіжної зайнятості в Україні / С. С. Гринкевич // Наук. вісн. УкрДЛТУ. — 2006. — Вип. 16.3. — С. 239—241.

13. Економіка праці і соціально-трудові відносини: навч. посіб. / за ред. В. М. Ковальова. — К.: ЦНЛ, 2006. — 256 с.

14. Завіновська Г. Т. Економіка праці: навч. посіб. / Г. Т. Завіновська. — К.: КНЕУ, 2003. — 432 с.

15. Іляш О. /. Галузевий ринок праці: основи формування та регулювання / О. І. Іляш // Наук. вісн. Буковип. держ. фін. акад. — Сер. Екон. науки. — 2008. — Вип. 1. — С. 405—418.

16. Іляш О. І. Ринок праці: теоретичні та методологічні підходи до дослідження / О. І. Іляш // Екон. стратегія і перспективи розвитку сфери торгівлі та послуг: зб. наук, праць. —

2006. — Вип. 1(3). — С. 304—316.

17. Іляш О. /. Розробка стратегії зайнятості населення України (на прикладі Львівської області) / О. І. Іляш // Вісн. Донецьк, нац. ун-ту. — Сер. В: Економіка і право. — 2008. — Вип. 1. — С. 41—50.

18. Карпіщенко О. І. Економіка праці та соціально-трудові відносини: навч. посіб. / О. І. Карпіщенко. — К.: Університет, кн., 2006. —264 с.

19. Лисогор Л. СОТ і ринок праці: переваги і виклики / Л. Лисогор // Праця і зарплата. — 2008. — № 17. — 7 трав.

20. Лібанова Е. М. Ринок праці: навч. посіб. / Е. М. Лібанова. — К.: Центр навч. л-ри, 2003. — 224 с.

21. Лукашевич В. М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: навч. посіб. / В. М. Лукашевич. — Л.: Новий світ, 2004. —248 с

22. Петюх В. М. Рийок праці: навч.-метод. посіб. / В. М. Петюх. — К.: КНЕУ, 2000. — 128 с.

23. Петюх В. М. Ринок праці та зайнятість: навч. посіб. / В. М. Петюх. — К.: КНЕУ, 1999. — 214 с.

24. Ринок праці в 2007 р. // Праця і зарплата. — 2008. — № 4. — січ.

25. Чериявська ІО. Б. Економічні важелі механізму державного регулювання ринку праці в Україні / Ю. Б. Чериявська // Формування ринкових відносин в Україні. — 2007. — №7—8. — С. 102—106.

26. Ярошенко В. І. Проблеми професійного ринку праці / В. І. Ярошенко// Формування ринкових відносин в Україні. —

2007. — № 10. — С. 153—158.