Принципи побудови системного програмного забезпечення

Системне ПЗ - програмне забезпечення, що включає в себе операційні системи, мережеве ПЗ, сервісні програми, а також засоби розробки програм (транслятори, редактори зв'язків, відлагоджувачі тощо.).

Основні функції операційних систем (ОС) полягають в управлінні ресурсами (фізичними та логічними) і процесами обчислювальних систем. Фізичними ресурсами є: оперативна пам'ять, процесор, монітор, принтер, магнітні та оптичні диски. До логічних ресурсів можна віднести програми, файли, події тощо. Під процесом розуміється деяка послідовність дій, предписана відповідною програмою і використовуваними нею даними.

Мережеве ПЗ призначено для управління загальними ресурсами у розподілених обчислювальних системах. До мережевого ПЗ відносять ОС, що підтримують роботу комп'ютерів в мережевих конфігураціях (так звані мережеві ОС), а також окремі мережеві програми (пакети), що використовуються спільно зі звичайними, не мережевими ОС.

Для розширення можливостей операційних систем та надання набору додаткових послуг використовуються сервісні програми. Їх можна розділити на наступні групи:

• інтерфейсні системи;
• оболонки операційних систем;
• утиліти.

Інтерфейсні системи є природним продовженням операційної системи і модифікують як користувальницький, так і програмний інтерфейси, а також реалізують додаткові можливості з управління ресурсами комп'ютера. У зв'язку з тим, що розвинена інтерфейсна система може змінити весь призначений для користувача інтерфейс, часто їх також називають операційними системами.

Оболонки операційних систем, на відміну від інтерфейсних систем, модифікують тільки користувальницький інтерфейс, надаючи користувачеві якісно новий інтерфейс у порівнянні з реалізованим операційною системою. Такі системи істотно спрощують виконання часто запитуваних функцій, наприклад, таких операцій з файлами, як копіювання, перейменування та знищення, а також пропонують користувачеві ряд додаткових послуг. У цілому, програми-оболонки помітно підвищують рівень користувальницького інтерфейсу, найповніше задовольняючи потреби користувача.

Утиліти надають користувачам засоби обслуговування комп'ютера і його ПЗ. Вони забезпечують реалізацію наступних дій:

• обслуговування магнітних дисків;
• обслуговування файлів і каталогів;
• надання інформації про ресурси комп'ютера;
• шифрування інформації;
• захист від комп'ютерних вірусів;
• архівація файлів тощо.

Існують окремі утиліти, використовувані для виконання однієї з перелічених дій, і багатофункціональні утиліти.

Засоби розробки програм використовуються для розробки нового програмного забезпечення як системного, так і прикладного.

8 Класифікація систем програмування.

По набору вхідних мов розрізняють системи програмування одно-і багатомовні. Відмінна риса багатомовних систем полягає в тому, що окремі частини програми можна складати на різних мовах і за допомогою спеціальних обробних програм об'єднувати їх у готову для виконання на ЕОМ програму.
За структурою, рівнем формалізації вхідної мови і цільовим призначенням розрізняють системи програмування машинно-орієнтовані та машинно-незалежні.

Машинно-орієнтовані системи програмування мають вхідна мова, набори операторів і образотворчі засоби яких істотно залежать від особливостей ЕОМ (внутрішнього мови, структури пам'яті і т.д.). Машинно-орієнтовані системи дозволяють використовувати всі можливості та особливості машинно-залежних мов:
· Висока якість створюваних програм;

· Можливість використання конкретних апаратних ресурсів;

· Передбачуваність об'єктного коду та замовлень пам'яті;

· Для складання ефективних програм необхідно знати систему команд і особливості функціонування даної ЕОМ;
· Трудомісткість процесу складання програм (особливо на машинних мовах і ЯСК), погано захищеного від появи помилок;

· Низька швидкість програмування;

· Неможливість безпосереднього використання програм, складених на цих мовах, на ЕОМ інших типів.
Машинно-незалежні системи програмування - це засіб опису алгоритмів вирішення завдань та інформації, що підлягає обробці. Вони зручні у використанні для широкого кола користувачів і не вимагають від них знання особливостей організації функціонування ЕОМ. У таких системах програми, що складаються мовами, що мають назву високорівневих мов програмування, являють собою послідовності операторів, структуровані відповідно до правил розглядання мови (завдання, сегменти, блоки і т.д.). Оператори мови описують дії, які повинна виконувати система після трансляції програми на машинній мові. Таким чином, командні послідовності (процедури, підпрограми), часто використовувані в машинних програмах, представлені в високорівневих мовах окремими операторами. Програміст отримав можливість не розписувати в деталях обчислювальний процес на рівні машинних команд, а зосередитися на основних особливостях алгоритму.

9 Узагальнена структура сучасної системи програмування.

Відзначимо основні віхи на шляху розвитку систем програмування:

- Перехід від одиночних утиліт систем програмування до інтегрованих діалоговим середах програмування (наприклад, сімейство Turbo-продуктів фірми Borland);

- Розвиток інструментальних наборів, що розширюють можливості систем програмування, зокрема, в області діалогу (різного роду Tool Box);

- Поява об'єктно-орієнтованих діалектів мов Сі і Па...скаль; зауважимо, що на нашу думку, незважаючи на те, що Паскаль є більш суворим і коректним мовою, феномен Сі + + має більше значення в силу наявності стандарту;

- Виникнення операційного середовища Windows з вбудованою підтримкою діалогу і перших Windows-додатків за допомогою SDK (Software Development Keet);

- Створення об'єктно-орієнтованих бібліотек, що підтримують діалоговий режим роботи в середовищі DOS і Windows (TurboVision, Object Windows і MFC);

- Поява систем програмування, полегшують створення додатків для DOS і Windows;

- Розвиток механізму вбудовування та зв'язування об'єктів OLE 2;

- Перехід до візуальних системам програмування (Visual Сі + +, Delphi, Visual Basic), які орієнтовані на розробку інформаційних додатків.

10 Текстові редактори у складі систем програмування

Текстові редактори. Основними функціями є введення та редагування текстових даних. Для операцій вводу, виводу та збереження даних текстові редактори використовують системне програмне забезпечення. З цього класу прикладних програм починають знайомство з програмним забезпеченням і на ньому набувають перші навички роботи з комп'ютером.

Текстові процесори. Дозволяють форматувати, тобто оформлювати текст. Основними засобами текстових процесорів є засоби забезпечення взаємодії тексту, графіки, таблиць та інших об'єктів, що складають готовий документ, а також засоби автоматизації процесів редагування та форматування. Сучасний стиль роботи з документами має два підходи: робота з паперовими документами та робота з електронними документами. Прийоми та методи форматування таких документів різняться між собою, але текстові процесори спроможні ефективно опрацьовувати обидва види документів.