Міністерство як головний орган у схемі центральних органів виконавчої влади

Центральним органом виконавчої влади називають орган, який забезпечує втілення в життя державної політики у відповідній га­лузі чи сфері на всій території України, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за стан її розвитку й безпосередньо підвідомчий Кабінетові Міністрів України або іншому центральному органу виконавчої влади.

Згідно з Указом Президента України від 15 грудня 1999р. №1572/99 «Про систему центральних органів виконавчої влади» в Україні існують три види (організаційно-правові форми) цент­ральних органів виконавчої влади: міністерства; державні коміте­ти; центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Правову основу діяльності міністерств, як і інших централь­них органів виконавчої влади, становлять Конституція та закони України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, акти Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України спрямовує, координує й контролює діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відпо­відних сферах і галузях суспільного та державного життя країни, виконання в цих сферах і галузях Конституції та законів України, актів Президента України й Кабінету Міністрів України.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади підвідомчі Кабінетові Міністрів України, підзвітні та підконт­рольні йому. Вони утворюються, реорганізовуються та ліквідують­ся Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України. Струк­туру центрального органу виконавчої влади затверджує керівник відповідного органу. Він же затверджує штатний розпис та кошто­рис видатків за погодженням із Міністерством фінансів України.

Міністерство - це родова назва найбільш важливих централь­них органів виконавчої влади. Уперше міністерства були утворені в країнах Західної Європи в ХVІ-ХVІІ ст., в Російській імперії вони були засновані 1802 р., а в Україні під назвою «народні сек­ретаріати» міністерства виникли у 1917 р.

Міністерство в Україні є головним (провідним) органом у сис­темі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. За характером компетенції міністерства поділяють на галузеві - такі, що здійснюють керівництво дорученими їм галузями (наприклад, освіти, юстиції, охорони здоров'я), міжгалузеві - здійснюють керівництво в кількох суміжних галузях (наприклад, зв'язку, енергетики й електрифікації) та функціональні - керу­ють певними сферами управління (наприклад, економіки, фінансів).

Міністерство узагальнює практику застосування законодав­ства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропо­зиції про вдосконалення законодавства та в установленому поряд­ку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень міністерство ор­ганізовує виконання актів законодавства, здійснює систематич­ний контроль за їх реалізацією.

Очолює міністерство і здійснює керівництво у визначеній сфері міністр. Він несе особисту відповідальність за розробку й упровад­ження з відповідних питань Програми Кабінету Міністрів України та реалізацію державної політики у визначеній сфері дер­жавного управління, здійснює управління у цій сфері, спрямовує й координує діяльність інших органів виконавчої влади з питань, віднесених до його відання.

У межах своїх повноважень міністерство організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх ре­алізацією. Як центральний орган виконавчої влади міністерство:

- бере участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами, розробляє механізм її реалізації;

- прогнозує розвиток та бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України;

- розробляє цільові перспективні програми, опрацьовує комп­лекс заходів, спрямованих на поглиблення економічної реформи;

- реалізує державну стратегію розвитку відповідної галузі (групи суміжних галузей);

- готує пропозиції про вдосконалення механізму регулювання розвитку економіки, її структурної перебудови, забезпечення ринкової збалансованості, соціального захисту населення, еко­логічної безпеки;

- бере участь у формуванні та реалізації інвестиційної політи­ки, виходячи з пріоритетних напрямів структурної перебудови економіки;

- вживає заходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньо­економічної діяльності.

Міністерство здійснює також інші функції, передбачені законо­давством та положенням про конкретне відомство. При виконанні покладених на нього завдань воно може взаємодіяти з іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої вла­ди, органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також із відповідними органами інших держав.

У складі апарату центральних органів виконавчої влади утворюються структурні підрозділи, що залежно від ступеня складності покладених на них функцій та завдань, обсягу роботи, чисельності працюючих можуть мати форму департаментів, управлінь, відділів або секторів. Організаційні вимоги щодо упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів встановлені постановою Кабінету Міністрів України № 179 від 12 березня 2005 р. Керівники самостійних структурних підрозділів та їх заступники апарату міністерств призначаються на посаду та звільняються з посад міністрами, інших центральних органів виконавчої влади — керівниками цих органів за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність таких органів.

У структурі міністерств формується патронатна служба міністра. До складу її включаються посади помічника, радника, керівника прес-служби та інші посади. Ця служба здійснює консультування міністра, підготовку необхідних для виконання завдань міністерства матеріалів, забезпечує зв'язок із посадовими особами інших органів державної влади, організацію зустрічей га зв'язків із громадськістю, засобами масової інформації, а також виконує інші доручення міністра. Міністр самостійно визначає персональний склад патронатної служби, призначає та звільняє її працівників.

Для погодженого вирішення проблемних питань, що належать до компетенції центрального органу виконавчої влади, обговорення найважливіших напрямів його діяльності та підготовки рекомендацій щодо виконання завдань відповідного органу за рішенням керівника центрального органу утворюється колегія, яка є постійним консультативно-дорадчим органом. До її складу входять керівник (голова колегії), перший заступник та заступник (заступники) керівника (за посадою), можуть входити керівники самостійних структурних підрозділів апарату, територіальних органів центральних органів виконавчої влади, а також за згодою представники інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, наукових і навчальних закладів, громадських організацій, інші особи. Кількісний та персональний склад колегії визначається керівником центральною органу виконавчої влади. Рішення колегії оформляються протоколом і реалізуються шляхом видання відповідного наказу центрального органу виконавчої влади.

З метою налагодження ефективної взаємодії центральних органів виконавчої влади з громадськістю, врахування її думки під час формування та реалізації державної політики у структурі цих органів утворюється громадська рада. Вона є постійно діючим колегіальним виборним консультативно-дорадчим органом. Склад її формується строком на два роки на установчих зборах шляхом рейтингового голосування за кандидатури з числа представників інститутів громадянського суспільства. Рішення громадської ради мають рекомендаційний характер і є обов'язковими для розгляду відповідним органом.

Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій що­до головних напрямів розвитку науки й техніки, обговорення най­важливіших програм та інших питань у міністерстві може утво­рюватися науково-технічна (наукова) рада з учених і фахівців. Склад ради та Положення про неї затверджує міністр (керівник).

У міністерстві з урахуванням специфіки його діяльності мо­жуть утворюватися й інші дорадчі та консультаційні органи. Склад цих органів та Положення про них затверджує міністр (керівник).

Важливою рисою структурної організації центральних органів виконавчої влади є наявність територіальних органів, які забезпечують у межах своєї компетенції виконання покладених на центральний орган виконавчої влади завдань в окремих адміністративно-територіальних одиницях. Вони становлять так звану «систему центрального органу виконавчої влади». Територіальні органи центральних органів виконавчої влади формуються в регіонах, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та як міжрегіональні органи, повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць. Ці органи можуть набувати статусу або юридичних осіб публічного права, або структурних підрозділів апарату центрального органу виконавчої влади. У першому випадку територіальні органи утворюються рішенням Кабінету Міністрів України за поданням відповідного міністра. У другому — рішенням міністра, керівника іншого центрального органу, погодженим з міністром, який спрямовує та координує роботу цього органу, та за погодженням із Кабінетом Міністрів України. Керівники територіальних органів, їх заступники призначаються на посади цими ж особами з попереднім погодженням кандидатур з головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, головами відповідних місцевих державних адміністрацій. Територіальні органи діють на підставі положень, що затверджуються керівником центрального органу виконавчої влади.