Розвиток адміністративної школи управління

Л. Урвік, Г.Черч, Дж. Муні, А. Рейлі й інші послідовники Анрі Файоля внесли свій внесок у розвиток теорії адміністрування.

Англієць Ліндалл Урвік надав свою класифікацію функцій адміністрування, до яких він відносив:

1) планування;

2) організацію;

3) укомплектування штату;

4) керівництво;

5) координацію;

6) звітність і складання бюджету.

Л.Урвік сформулював принципи побудови формальної організації:

· відповідність людей структурі (приступати до підбору людей слід після створення структури);

· створення спеціального і «генерального» штабів (спеціальний – розробляє рекомендації для керівника; «генеральний» - готує і передає накази керівника, контролює і координує поточну роботу);

· порівнянність прав і відповідальності керівника;

· діапазон контролю або норма керованості (у залежності від особистих якостей і здібностей керівник може безпосередньо керувати 5-6 особами);

· спеціалізація (за метою, характером виконуваних операцій, типом споживача або географічною ознакою);

· визначеність (за кожною посадою у письмовому вигляді необхідно визначати права, обов'язки і відповідальність).

М.Черч звернув увагу на управління виробництвом. У своїй книзі «Управління виробництвом» Г.Черч розділив виробничий процес на п'ять функцій:

1) проектування (технічну підготовку);

2) обладнання підприємства (організація складів, визначення потреби у сировині, матеріалах і напівфабрикатах, прогнозування обсягів випуску продукції, установка обладнання і т.д.);

3) розпорядництво, що полягає у координуванні всіх інших функцій (настановний етап припускає розробку визначеної схеми обов'язків; адміністративний етап – підбір і розміщення кадрів);

4) облік (технічний і рахівничий, тобто бухгалтерський);

5) оперування (переробка сировини і матеріалів у готову продукцію).

Дж. Муні й А. Рейлі визначилиорганізацію як одну з форм об'єднання людей для досягнення загальної мети. Визначення загальної мети є неодмінною умовою функціонування будь-якої організації. Досягнення загальної мети припускає повне взаєморозуміння між її членами.

Задача керівництва – спрямувати зусилля працівників на досягнення загальної мети шляхом неухильного дотримання принципів ієрархії влади, поділу праці і координації.