Не допускати калькування форм з російської

3. Особливості вживання займенників

В науковому стилі є деяке авторське ми.

В о-ді часто вживають безособові форми, займенник описається. Або вживається займенник «ми».

Документи, які створюються з авторським «я» (особисті офіційні документи, що складаються від імені конкретної особи): заяви, автобіографії, пояснювальні записки, розписки тощо.

Займенник «їх», а не «їхній»

Займенники «Ви», «Вас», «Вам» - для пом’якшення тональності вислову, його категоричності; підкреслення поваги, пошани

Не можна нагромаджувати займенниками текст.

Неозначені займенники не вживають.

Вказівні займенники як засіб зв’язку у тексті.

Зворотній займенник «себе» не вживають

сполучення числівників з іменниками

-вживають кількісні та дробові ч.

-неозначено-кількісні та збірні не вживаються (два, а не двоє)

-не вживаємо «десяток, сотня, дюжина» - десять, сто, дванадцять

-дві друковані сторінки, три нових стільці

Д.з. позначення у тексті числівників (назви дат і періодів) (читати на пошті)

5. Особливості вживання дієслів та дієслівних форм

-тільки книжні дієслова та їх форми

-уникають форм давноминулого часу (звернення надійшло було)

-найпоширенішою дієслівною формою є дієслова теперішнього часу і значення позачасовості у 1-й чи 3-й особі множини.

-поширений інфінітив – надає висловлювання більш категоричного х-ру. Менш категоричні – безособові форми.

-вживається тільки повна форма дієслів 3-ї особи множини

-надають перевагу складеним формам дієслів недоконаного виду в майбутньому часі (працюватимемо).

-«давайте» вживається лише як форма заохочення (передайте щось)

Д.З. скласти кросворд (20 фахових реклам-піар термінів – значення зі словників). 1 –пустий, 2-й - заповнений

Синтаксичні норми українського ділового мовлення

1.Види речень у діловому мовленні. Порядок слів у реченні

2.Сполучуваність слів у діловому мовленні. Складні випадки керування. Прийменник «по» у синтаксичних конструкціях.

1.Види речень у діловому мовленні. Порядок слів у реченні

Для о-д стилю х-ні такі особливості вживання різних синтаксичних конструкцій:

1)у текстах ОДС вживаються прості і складні речення, проте прості переважають над складними.

2)складні речення, як правило, трансформують: підрядні частини їх на прикладки, обставини, додатки, відокремлені і невідокремлені означення

3)з-поміж складних речень перевага належить складно-підрядним і складно-сурядним реченням. Безсполучникові складні речення майже не вживаються

4)Найуживанішими є складно-підрядні речення з причинною, мети, наслідку, часу, означальною і з’ясувальною підрядними частинами.

5)Переважають двоскладні речення.

6)З-поміж односкладних представлені найбільше безособові речення, в яких головний член речення на -но, -то (закон ухвалено) та інфінітивні речення (призначити Карпенка)

7)Повні речення (структурно семантично). Інколи у зв’язних текстах трапляються структурно неповні, але за смислом повні речення (Закінчив такий-то ВНЗ).

8)За х-ром висловлювання вживають переважно розповідні речення, бо документи зазвичай мають розповідний х-ер. Крім напівофіційних документів (листи-вітання, листи-подяки, рекламні оголошення). Окличні і питальні речення поширені лише в усному діловому мовленні.

9)Часто вживаними є речення з однорідними членами (прості ускладнені речення). Однорідні підмети, присудки, додатки, обставини. Для уникнення надмірного ускладнення тексту і легкості його сприймання використовують рубрикацію (текст розбивають на рубрики і кожен пункт подають з нового абзацу). Однорідний ряд використовують як засіб класифікації в статутах, положеннях, інструкціях, наказах, розпорядженнях, звітах. Рідше – в документах приватного х-ру (розписках і дорученнях)

10)Вживають прості речення, ускладнені вставними словами та словосполученнями, звертаннями і відокремленими членами речення. Вони забезпечують логічний зв'язок між частинами тексту (усного чи писемного). Найуживанішими є словосполучення, які вказують на джерело повідомлення (на повідомленням кабміну). Слова «нажаль» тощо використовуються в «складних» листах, щоб пом’якшити повідомлення, передати емоції, впевненість тощо. Вживаються усно або у службовому листуванні

11)В листах, оголошеннях єдиною формою звертання є клична форма

12)Переважає прямий порядок слів у реченні. Для виділення якогось конкретного слова в документі ми можемо зробити інверсію

12)Звертання і вставні слова стоять на початку речення

13)Обставини повинні стояти на початку або в кінці речення

2.Сполучуваність слів у діловому мовленні. Складні випадки керування. Прийменник «по» у синтаксичних конструкціях.

Щоб уникнути двозначності, різночитання документа, треба правильно сполучати слова у тексті при російсько-українському перекладі словосполучень.

1) при дієсловах, які вимагають неоднакових відмінків від іменників не вживають спільний додаток

2) При перекладі фразеологізмів: для розуму і душі – до душі

3)близькозначні слова (синоніми) можуть вимагати після себе неоднакових відмінків (повідомити кому – директору, інформувати кого – директора)

Складні конструкції с прийменником «по»:

1)Конструкції з прийменником по перекладаються прийменниковими і безприйменниковими конструкціями залежно від контексту.

(ЧИТАТИ З ПОШТИ!!!)

Культура документування у галузі реклами (див. основну лекцію)

1.Поняття про документ як основний вид ОДС. Класифікація службових документів

2.Склад реквізитів документів. Вимоги до оформлення змінних реквізитів

3.Текст як основний реквізит документу, види текстів, стр-ра тексту

1.Поняття про документ як основний вид ОДС. Класифікація службових документів

З лат. documentum - взірець, посвідчення, доказ.

документ – це інформація, закріплена на матеріальному носії, призначеному для її збереження і передання у часі і просторі

Службовий документ - документ, який установа створила або отримала в процесі своєї діяльності. Проте серед отриманих документів службовими слід вважати тільки ті, які підлягають реєстрації й були зареєстровані в установі.

Для кожної галузі характерне різне вузьке розуміння поняття документа. У юриспруденції документ – це матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку й має відповідно до чинного законодавства юридичну силу. Це основний вид ділового мовлення, що фіксує та передає інформацію, підтверджує її достовірність, об’єктивність.

Відповідно до зміту виділяють різні види документів за ознаками:

1. За найменуванням: заява, лист, телеграма, довідка, інструкція, службова записка, протокол та ін.

2. За походженням: службові (офіційні) й особисті.

Службові документи створюються організаціями, підприємствами та службовими особами, які їх представляють. Вони оформляються в установленому порядку. Особисті документи створюються окремими особами поза сферою їх службової діяльності.

3. За місцем виникнення: внутрішні, зовнішні.

Внутрішні - документи, що мають чинність лише всередині тієї організації, установи чи підприємства, де їх складено. Зовнішні - документи, які є результатом спілкування установи.з іншими установами чи організаціями.

4. За призначенням: щодо особового складу (особові офіційні документи), кадрові, довідково-інформаційні, обліково-фінансові, господарсько-договірні, організаційні, розпорядчі.

5. За напрямом: вхідні, вихідні.

6. За формою: стандартні (типові) й індивідуальні (нестандартні).

Стандартні — це документи, які мають однакову форму і заповнюються в певній послідовності й за обов'язковими правилами (типові листи, типові інструкції, типові положення). Індивідуальні документи створюються в кожному конкретному випадку для розв'язання окремих ситуацій, їх друкують або пишуть від руки (протоколи, накази, заяви).

7. За терміном виконання: звичайні безстрокові, термінові, дуже термінові.

Звичайні безстрокові — це такі, які виконуються в порядку загальної черги. Для термінових установлено строк виконання. До них зараховують також документи, які є терміновими за способом відправлення (телеграма, телефонограма). До дуже термінових належать документи, які мають позначення "дуже терміново".

8. За ступенем гласності: для загального користування, службового користування, таємні, цілком таємні.

9. За стадіями створення: оригінали, копії.

Оригінал — це основний вид документа, перший і єдиний його примірник. Він має підпис керівника установи, і в разі потреби його засвідчено штампом і печаткою.

Копія — це точне відтворення оригіналу. На копії документа обов'язково робиться помітка вгорі праворуч "копія". Різновидами копії є відпуск, витяг, дублікат.

Відпуск — повна копія відправленого із установи документа, яка залишається у відправника. Коли виникає потреба відтворити не весь документ, а лише його частину, робиться витяг.

Дублікат — це другий примірник документа, виданий у зв'язку з втратою оригіналу. В юридичному відношенні оригінал і дублікат рівноцінні.

10.За складністю (кількістю відображених питань): прості, складні.

Прості — відображають одне питання, складні — декілька.

11. За терміном зберігання: тимчасового (до 10 років), тривалого (понад 10 років), постійного зберігання.

12. За технікою відтворення: рукописні, відтворені механічним способом.

13. За носієм інформації: на папері, диску, фотоплівці, магнітній стрічці, перфострічці, дискеті.

Вимоги до документів, що мають бути повноцінним джерелом інформації (см. Повний конспект):

3.Текст як основний реквізит документу, види текстів, стр-ра тексту

За стилістичними ознаками тексти поділяються на розмовно-побутові, художні, наукові, офіційно- ділові та публіцистичні.

За типом мовлення тексти поділяються на усні і писемні.

У межах офіційно-ділового стилю, одиницею якого є службовий документ, виділяють тексти законодавчого стилю, тексти адміністративно-кванцелярського стилю, дипломатичного стилю та юрисдикційного. Тексти службових документів можуть оформлювати у вигляді:

· зв’язного (суцільного) тексту – зміст якого постійно повторюється у низці документів, що унеможливлює виділеня у ньому постійної та змінної інформації. Таким видом тексту послуговуються при складанні організаційних та розпорядчих документів, листів;

· трафарету – тексту, в якому постійнйчастину виготовляють друкарським способом або за допомогою ПК, а змінну, що залежить від конкретної ситуації, вписують від руки чи вдруковують;

· таблиці – спосіб просторової організації тексту, який містить інформацію про кілька об’єктів за групою ознак. По горизонталі розміщують найменування показників (постійна інформація), а по вертикалі - конкретні дані (змінна інформація);

· анкети – текст, в якому постійна інформація викладена у формі переліку питань, які передбачають визначений набір відповідей (особовий листок з обліку кадрів, звіти тощо).