Тема: Україна в роки Другої світової війни (1939 – 1945 рр.). 5 страница

З початку 1954 p. почалася велика пропагандистська кампанія у зв’язку з трьохсотріччям Переяславської ради. Єдиним здобутком цієї кампанії було рішення від 12 лютого 1954 p. Президії Верховної Ради СРСР про перехід Криму від РРФСР до УРСР.

Короткий період ревізії політики сталінського періоду був використаний в Україні для висунення культурно-національних домагань. Значно зросло число українців у складі керівних органів УРСР. Ставилося питання чистоти української мови, вилучення засмічень і кальок з російської мови; реабілітації заборонених діячів; заповнення „білих плям” у літературі й театрі. Було створено Міністерство вищої освіти УРСР, засновано Академію Будівництва й Архітектури в Києві, Спілку Журналістів України.

Реформи в політичній сфері сприяли певній лібералізації та демократизації суспільно-політичного життя:

-люди отримали можливість вільно висловлювати свої думки;

-відновилися демократичні норми діяльності КПРС (регулярне скликання з’їздів, пленумів, критика і самокритика в партії);

-зросла роль Рад – як в центрі, так і на місцях, але зберігалося верховенство партійних органів наддержавними;

-викрито злочинну діяльність Л.Берії в Україні, розпочалася реабілітація жертв масових репресій. У 1954-1956 рр. в СРСР було реабілітовано майже 8 тис. осіб. Проте з 1962 р. комісії по реабілітації припинили свою діяльність. Більше того, паралельно з реабілітацією жертв сталінських репресій відбувалися нові політичні репресії, вносилися зміни до законодавства, які збільшували можливості влади у їх проведенні. Зокрема, у кримінальний кодекс було введено статтю „антирадянська агітація та пропаганда”;

-розпочалася десталінізація (засудження культу особи Сталіна). Це зробив особисто М.Хрущов на ХХ з’їзді КПРС (лютий 1956 р.) у доповіді „Про культ особи і його наслідки”. Було взято курс на демократизацію суспільства. Але культ особи Сталіна не був розвінчаний до кінця: доповідь Хрущова не була опублікована, не були розкриті причини культу особи Сталіна, багато фактів замовчувалося.

Восени 1961 p. партія прийняла третю програму, яка проголошувала можливість побудови комунізму за 20 років, тобто до 1980 p. Відомим свого часу був лозунг, котрий оголосив Хрущов на партійному з’їзді: „Партія урочисто клянеться. Нинішнє покоління буде жити при комунізмі!”. Програмою партії передбачалось широке запровадження громадських засад у всі сфери життя, проте багато з цього виявилось нежиттєздатним.

Хрущов здійснив ряд заходів в напрямку децентралізації і розширення прав союзних республік, в т.ч. й України:

-українці частіше висувалися на керівні посади в республіці. В 1953 р. першим секретарем ЦК КПУ було призначено українця О.Кириченка;

-розширились функції і підвищилась відповідальність КПУ;

-активізувалась діяльність України на міжнародній арені;

-внаслідок реформи управління економікою в 1957 р. під контроль України перейшло 97 % заводів республіки проти 34 % в 1953 р..

Але всі ці заходи відбувалися під суворим контролем центру, до якого згодом повернулися його командні функції.

Отже, реформи в політичній сфері були половинчастими і непослідовними. Вони не торкались основ тоталітарного режиму, залишалася монополія КПРС у всіх сферах суспільного життя. Повної демократизації суспільства не відбулося.

2.Поставивши завдання „наздогнати і перегнати Америку” і пообіцявши за 20 років побудувати в СРСР комунізм, М.Хрущов розгорнув широку програму реформування економіки. Головним завданням на початку 50-х років стало вирішення продовольчої проблеми, яка вимагала радикальних реформ усього процесу сільськогосподарського виробництва. Початок реформування було покладено на вересневому 1953 р. Пленумі ЦК КПРС, який намітив заходи, спрямовані на піднесення сільського господарства. У середині 50-х років сільське господарство завдяки пріоритетності його розвитку вперше стало рентабельним. Валова продукція сільського господарства за 1954-1958 рр. порівняно з попередньою п’ятирічкою зросла на 35,3 %. Різке піднесення сільськогосподарського виробництва було зумовлене сукупною дією низки чинників:

1) посилення матеріальної зацікавленості колгоспників у суспільному виробництві завдяки зростанню закупівельних цін на сільгосппродукцію;

2) створення умов для розвитку особистого господарства колгоспників (зниження податків, тверді суми оподаткування відповідно до розмірів присадибних ділянок);

3) здійснення переходу від жорсткого планування до поєднання планування з господарською самостійністю колгоспів;

4) зміцнення матеріально-технічної бази сільського господарства;

5) підвищення освітнього рівня керівників сільгоспвиробництва.

Однак економічне піднесення другої половини 50-х років виявилося нестабільним, оскільки реформи були половинчастими (не торкнулися основ адміністративно-командної економіки) і непослідовними, належним чином не обґрунтованими. Колгоспам нав’язувалися нові технології, сільське господарство стало полігоном для непродуманих нововведень і надпрограм (передбачалось перейти до вирощування нових культур, зокрема великої кількості кукурудзи на загальній площі близько 28 млн. га; розорювалися цілинні землі; ставилося завдання наздогнати і перегнати США за кількістю виробництва м’яса, молока і масла на душу населення; обмежувалося присадибне господарство). Кожна із розглянутих над програм тією чи іншою мірою зазнала краху. Нездійсненними їх робили грандіозні масштаби, волюнтаристські методи, форсовані темпи, які є характерними для функціонування командно-адміністративної системи.

В 1958 p. було ліквідовано МТС. Колгоспи й радгоспи були змушені викупляти техніку. Ціни на сільгосппродукцію було заморожено, в той же час як на запчастини, мінеральні добрива, комбікорми зростали.

Починаючи з 1958 p. в сільському господарстві почався спад. З 1958 по 1964 рік обсяг валової продукції у сільському господарстві України зріс всього на 3 %. За цей же період на 8 % впало виробництво продукції тваринництва. Посуха 1963 p. посилила скруту з забезпеченням населення продовольством.

Було зроблено деякі послаблення в ціноутворенні та податковій політиці. Однією з найважливіших реформ „великого десятиліття” була зміна галузевого управління промисловості територіальним. На зміну міністерствам прийшли територіальні ради народного господарства (раднаргоспи). Цією реформою намагалися зменшити тиск центру на підприємства. Проте реформа не дала значного ефекту, підприємства могли здобути самостійність лише в умовах ринку. В 1965 p., коли раднаргоспи були ліквідовані, наводились багато прикладів їх неефективності.

Одним з останніх нововведень Хрущова став поділ партійного апарату за виробничим принципом (на промислові та сільські обкоми й райкоми). Це була остання спроба реформувань.

Важливими були соціальні програми М.С.Хрущова:

- пенсійна реформа 1956 р. підвищила середній розмір пенсій за віком більше ніж у 2 рази, по інвалідності – у 1,5 рази. Виплачувались пенсії колгоспникам;

- зросли асигнування на охорону здоров’я, скасовувалася плата за навчання;

- збільшилися капіталовкладення в житлове будівництво, яке зводилося небаченими темпами;

- тривалість робочого дня скоротилась до 7 год., запроваджувався п’ятиденний робочий тиждень.

Отже, реформи М.Хрущова мали багато позитивних моментів, але внаслідок їх половинчатості і непослідовності кардинальних змін в економіці не відбулося. Проведена в 1961 р. грошова реформа негативно позначилася на життєвому рівні населення, призвела до зростання цін. Після посухи 1963 р. виникла продовольча криза, населення було поставлене на межу голоду, вводились картки на хліб.

У цих умовах з ініціативи найближчого оточення М.Хрущова в жовтні 1964 p. Пленум ЦК КПРС звільнив М.С.Хрущова з посади першого секретаря ЦК КПРС і голови Ради Міністрів СРСР.

3.Хрущовська „відлига” (так став називатись цей період завдяки вислову російського публіциста І.Еренбурга) сприяла національно-духовному пробудженню. Стало можливим відкрите обговорення проблем збереження української мови, розширювалися сфери її вживання. Розпочалося видання багатотомного словника української мови, збільшилося видання україномовних книжок.

Проте, з іншого боку, здійснювалися заходи, які послаблювали позиції української мови. У 1958 р. був прийнятий закон про зв’язок школи з життям, за яким, зокрема, батьки не мали права відмовитися від вивчення їхніми дітьми російської, англійської чи німецької мов, однак могли відмовитися від української.

Відбувалося адміністративне утвердження атеїзму під час антирелігійної кампанії 50-60-х років. Надзвичайно форсованими темпами йшов підрив матеріальної бази релігії. У 1959 р. було вилучено 262, а у 1962 році – 1144 культові споруди.

Вживалися заходи з метою підвищення престижу української науки. Виходять друком фундаментальні наукові праці: „Українська Радянська Енциклопедія”, „Історія української літератури”. Видаються фахові журнали українською мовою. З 1957 р. почав видаватись „Український історичний журнал”.

Було реабілітовано багатьох діячів української культури. Серед них – О.Олесь, М.Вороний, Г.Косинка, М.Ірчан, О.Досвітній та ін. Видавались кращі твори реабілітованих письменників.